Група/призначення: деполяризуючий міорелаксант.

Подібний до ацетилхоліну, але більш тривалої дії. За хімічною структурою це дві молекули ацетилхоліну, з’єднані між собою метиловою групою (диацетилхолін). Покази: збалансована загальна анестезія, включно при кесаревому розтині.

Цей препарат є тригером злоякісної гіпертермії.

Альтернативні назви / синоніми:

Суксаметоніум, анектин, сукострин, квеліцин, дитилін.

Діюча речовина: сукцинілхолін.

Рекомендації при вагітності: сумісний.

Рекомендації при лактації:

Відсутня інформація; ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Сукцинілхолін не є ембріотоксичним або тератогенним в двох видів тварин та людини, хоча інформація дуже обмежена. Рутинно застосовується в акушерстві перед пологами з 1950 років з відсутністю повідомлень про токсичність для плода.

90% препарату швидко гідролізується холінестеразою плазми до сукцмнілмонохоліну (клінічно неактивний метаболіт), а далі, повільніше, – до  сукцинової кислоти та холіну. Інші 10% виводяться в незміненому стані з сечею.

Повідомляється про повний або частковий параліч новонароджених, що призводило до пригнічення дихання, якщо препарат призначається їхнім матерям, які мають генетичне порушення – атипову холінестеразу (детальніше в розділі Інформація щодо впливу на плід). Тривале пригнічення респіраторної системи може виникати, якщо немовля успадкувало це захворювання. Рівень холінестерази в новонародженого буде визначати тривалість паралічу. Жінки без такого генетичного дефекту метаболізують препарат і, оскільки плацентарний трансфер є залежним від концентрації, таким чином попереджають токсичний вплив на новонародженого.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

З даними виробника репродуктивні дослідження у тварин не проводились. Однак, джерело 1984 року стверджує, що у 1950 роках дослідження не виявили ембріо- та фетотоксичності, тератогенності у кролів і собак. Дослідження, опубліковане у 1961 році інформує, що доза до 100 мг вагітним кролям не чинила несприятливого впливу на новонароджених, але в собак доза 400 мг призводила до паралічу у випадку призначення безпосередньо перед пологами. Сукцинілхоліну не притаманна пряма дія на матку або іншу гладку мускулатуру і, оскільки, він високо іонізований, то має низьку жиророзчинність і не швидко проникає через плаценту.

Плацентарний трансфер сукцинілхоліну вивчали у мавп перед пологами з використанням радіоактивних міток (внутрішньовенно 2-3 мг/кг, надалі повторні дози 1,2 та 2 мг/кг). Спостерігали швидкий плацентарний трансфер з піком концентрації 30% від материнської на 5-10-й хвилинах після дози. Продемонстровано метаболізм у плода до неактивного сукцинілмонохоліну, хоча і повільніший ніж в матері, що свідчить про нижчу активність холінестерази (псевдохолінестерази) у плода. Автори дійшли висновку, що кількість активного препарату, яка проникла до плода незначно впливає на активність скелетної мускулатури і не повинна пригнічувати дихання у новонародженого.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

Дослідження, опубліковане у 1961 році, відзначило відсутність кількісних даних щодо плацентарного трансферу сукцинілхоліну в тварин та людини. Повідомлення про понад 1800 пологів продемонстрували безпечність сукцинілхоліну для плода та новонародженого. Спостереження за 14 вагітними з кесаревим розтином під загальною анестезією, коли вводилась одноразова доза сукцинілхоліну 100 мг внутрішньовенно з наступною постійною інфузією 0,2% розчину сукцинілхоліну. Загальна отримана доза становила 100-600 мг. В 3 немовлят оцінка за шкалою Апгар становила <7 балів (час визначення невідомий). Інші 8 жінок з вагінальними пологами отримали 100 мг внутрішньовенно за 4 хвилини до пологів. В жодного новонародженого не спостерігали зниження оцінки за шкалою Апгар. Також в жодного з 22 немовлят не спостерігали паралічу, не визначався  визначався плацентарний трансфер.

13 жінок перед вагінальними пологами отримали одноразово 200-500 мг внутрішньовенну дозу за 1-5,25 хвилин до пологів. Рівень в крові матерів коливався в межах 0-11,6 мкг/мл, а в пуповині – 0-2,0 мкг/мл. У 6 з 8 випадках рівень в пуповині становив 1,1-2,0 мкг/мл, коли жінка отримала дозу ≥300 мг/кг. В 5 випадках після дози 200 мг/кг препарат не виявляли в пуповині. Не виявлено вплив сукцинілхоліну в жодної новонародженої дитини, але у всіх матерів спостерігали апное в пологах та ще до 16 хвилин.

Атипова псевдохолінестераза (atypical cholinesterase) – спадкове аутосомно-рецесивне захворювання, пов’язане зі зниженням або відсутністю здатності метаболізувати сукцинілхолін внаслідок аномально низької активності ферменту холінестерази (псевдохолінестерази). Частота близько 4%. Це призводить до так званої рекурарізації, тобто повторного пригнічення нервово-м’язового синапсу після відновлення його функції до кінця операції, що клінічно проявляється повторною міорелаксацією і пригніченням дихання. Гомозиготний стан проявляється тривалим апное (понад 10 хвилин) після призначення 1 мг/кг сукцинілхоліну.

Наводимо пов’язані з цим станом випадки.

У 1975 році описали пригнічення дихання та зниження активності м’язів у новонародженого, чия мати отримала сукцинілхолін внутрішньовенно в дозі 80 мг з наступною внутрішньовенною інфузією ще 60 мг при кесаревому розтині. Протягом 10 хвилин після народження дитина потребувала вентиляції. Нейром’язовий блок у матері тривав приблизно 5,5 годин. Оскільки активність холінестерази у матері та у дводенної дитини становила 10% від нормального рівня, жоден з них не був здатним швидко метаболізувати сукцинілхолін.

Низька концентрація в плазмі холінестерази вважається відповідальною за транзиторне пригнічення дихання у новонародженого після застосування сукцинілхоліну для кесаревого розтину. Мати отримала 200 мг тіамілалу та 100 мг сукцинілхоліну внутрішньовенно для індукції загальної анестезії за 3 хвилини до пологів. Початок дихання у новонародженого наступив із затримкою, оцінка за шкалою Апгар склала 5 та 8  на 1-й та 5-й хвилинах, відповідно. Надалі дитина почувалась добре. Мати потребувала механічної вентиляції протягом 4 годин до відновлення спонтанної активності м’язів та дихання. Рівень холінестерази в матері був нижче рівня визначення. Активність ферменту в новонародженого становила 410 Од/л (норма 2436-4872 Од/л). Через 3 місяці активність псевдохолінестерази в немовляти зросла до 910 Од/л. Концентрація ферменту в батька (2420 Од/л) була трошки знижена, нормальна в одного сибса (2480 Од/л) та значно знижена в 5 інших сибсів (дітей) – 150-760 Од/л).

У 1975 році повідомили про 2 жінок з атиповою холінестеразою, яким призначили сукцинілхолін перед плановим кесаревим розтином. Одна жінка отримала 100 мг внутрішньовенно за 5 хвилин до народження хлопчика. Апное в матері тривало протягом 2,5 годин після пологів до появи спонтанного дихання. Новонароджений був млявим, мав апное, не відповідав на стимуляцію. Була потреба у вентиляції протягом 6 годин. Друга жінка також отримала 100 мг внутрішньовенно сукцинілхоліну і потребувала 2 години для подолання паралічу. Дитина народилась через 10 хвилин після введення сукцинілхоліну з оцінкою за шкалою Апгар 8 та 10 балів на 1-й та 5-й хвилинах, відповідно, одразу закричала.

Аналіз активності холінестерази та дибукаїнове* число матерів та немовлят визначили, що матері та уражені немовлята були гомозиготами, а не уражені діти – гетерозиготами.

Спільний перинатальний проект (Collaborative Pеrinatal Project), моніторуючи 50282 пари мати-дитина, ідентифікував 26 випадків впливу сукцинілхоліну в І триместрі. В жодній з груп не виявлено вроджених вад розвитку.

В деяких пацієнтів призначення сукцинілхоліну асоціюється з підвищенням рівня калію в сироватці, однак, такого порушення не виявляли в 24 жінок, які отримали препарат перед кесаревим розтином. Хоча використання циметидину для премедикації перед хірургічним втручанням асоціювалось з підвищенням тривалості дії сукцинілхоліну у невагітних, такого ефекту не виявлено у 15 китайських жінок, які отримували ці препарати перед кесаревим розтином.

Застосування препарату під час вигодовування:

Відсутня інформація. Проникнення сукцинілхоліну до грудного молока не досліджувалось. Оскільки препарат швидко гідролізується холінестеразою плазми  до неактивного метаболіту, малоймовірним є проникнення до грудного молока клінічно значимої кількості активного препарату.

Жінки з атиповою псевдохолінестеразою будуть мати високу концентрацію сукцинілхоліну, але вплив препарату на матір унеможливлює грудне вигодовування.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

Відсутня інформація. Відомо, що холінергічні нікотинові антагоністи, включаючи сукцинілхлолін, пригнічують  рухливість сперматозоїдів in vitro

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 01.04.2018 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 02.04.2018 р.

Група/призначення:

Наркотичний анальгетик, агоніст. Структурно подібний до фентанілу.

Наркотичні (опіоїдні) анальгетики – це лікарські засоби природного (рослинного і тваринного), напівсинтетичного і синтетичного походження, що мають значний болезаспокійливий ефект з переважним впливом на ЦНС, а також здатність викликати психічну і фізичну залежність (наркоманію).

За типом впливу на опіоїдні рецептори поділяються на 3 групи:

1. Агоністи (морфін, метадон, фентаніл, тримеперидин (промедол – близький до меперидину), меперидин).
2. Агоністи-антагоністи (буторфанол, бупренорфін, пентазоцин, трамадол).
3. Антагоністи (налоксон, налтрексон).

Агоністи та агоністи-антагоністи використовують в якості анальгетиків, а антагоністи – при отруєнні морфноподібними препаратами.

Альтернативні назви / синоніми: ултіва, ультіва.

Діюча речовина: реміфентаніл.

Рекомендації при вагітності:

Дані про використання у людини припускають ризик в ІІІ триместрі.

Рекомендації при лактації:

Відсутній досвід застосування у людини; ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Реміфентаніл не є тератогеном для тварин  і, виходячи з досвіду застосування подібних препаратів, не очікується таких ефектів і в людини. Однак, відсутня інформація про використання препарату в період органогенезу. При використанні перед пологами можливе пригнічення дихання у новонародженого. Коротка тривалість дії та швидкий метаболізм у плода можуть зменшувати такі потенційні наслідки, проте це потребує додаткових досліджень.

Реміфентаніл призначається внутрішньовенно в комбінації з іншими препаратами для індукції і підтримки загальної анестезії. Діє швидко і не тривало. Період напіввиведення становить приблизно 3-10 хвилин. Швидко метаболізується не специфічними естеразами, не холінестеразою з плазми (псевдохолінестераза). Нормальна тривалість дії препарату очікується у пацієнтів з атиповою холінестеразою. Надалі реміфентаніл не метаболізується печінкою чи легенями, як інші опіоїдні анальгетики.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Репродуктивні дослідження у самців та самок щурів проводились з внутрішньовенними дозами, в 40 та 80 раз вищими за максимальну рекомендовану для людини, виходячи з площі поверхні тіла, відповідно. Зниження фертильності спостерігали у самців щурів при призначенні дози щоденно більш ніж 70 днів. На противагу цьому не відзначали впливу на фертильність у самок, які отримували препарат щодня, принаймні, 15 днів перед паруванням. Дослідження у вагітних щурів та кролів з дозами, в 400 та 125 разів вищими за максимальну рекомендовану для людини, відповідно, не продемонстрували тератогенності. Коли реміфентаніл вводили щурам на пізніх термінах вагітності та в період лактації в дозі, яка у 400 разів перевищувала максимальну рекомендовану для людини, не виявляли впливу на виживання, розвиток, репродуктивну поведінку дитинчат. Препарат проникає через плаценту у щурів та кролів.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

Молекулярна вага та висока жиророзчинність дозволяють реміфентанілу проникати через плаценту. Виробник повідомив, що при клінічних дослідженнях середня концентрація в матері приблизно вдвічі перевищувала аналогічний показник у плода. Однак, в деяких випадках вони були подібними. Співвідношення пупкова артерія : пупкова вена становило приблизно 0,30, що припускає метаболізм препарату в плода.

Продемонстровано плацентарний трансфер реміфентанілу в 16 здорових жінок при плановому кесаревому розтині. Анестезія для втручання включала лідокаїн/епінефрин епідурально перед внутрішньовенним введенням реміфентанілу (0,1 мкг/кг/хвилину), яке тривало до закриття рани. Середні співвідношення пупкова вена : материнська артерія та пупкова артерія : пупкова вена для реміфентанілу становили 0,88 та 0,29, відповідно. Для реміфентанілової кислоти, неактивного первинного метаболіту, середні співвідношення пупкова вена : материнська артерія та пупкова артерія : пупкова вена становили 0,56 та 1,23, відповідно. Такі результати припускають, на думку дослідників, що реміфентаніл швидко проникав через плаценту, метаболізувався і перерозподілявся в плоді. Середня оцінка за шкалою Апгар (в дужках межі) на 1-й, 5-й, 10-й та 20-й хвилинах становила 8 (4-9), 9 (8-9), 9 (9-10), 9 (910), відповідно.

Неврологічні та адаптаційні показники (Neurological and adaptivecapacity scores, NACS) на 30-й та 60-й хвилинах становили 37 (35-39) та 35 (34-39), відповідно – всі в межах норми. Хоча в новонароджених не спостерігали несприятливих наслідків, у матерів відзначали седативний та депресивний респіраторний ефект.

Повідомлення 1998 року описало випадок ургентного кесаревого розтину у жінки з комбінованою вадою мітрального клапану, вираженим ожирінням, астмою, прееклампсією під загальною анестезією, якій передувало епідуральне введення бупівакаїну/фентанілу. Було швидко введено наступну послідовність: реміфентаніл (2 мкг/кг), етомідат (20 мг), сукцинілхолін (100 мг).  Через 3 хвилини після початку анестезії народився хлопчик з наступною оцінкою за шкалою Апгар: 6, 8 та 8 балів на 1-й, 5-й і 10-й хвилинах, відповідно. Не спостерігали ознак респіраторної депресії.

Повідомляється про 30-річну жінку, яка на 36 тижні народила шляхом кесаревого розтину через потребу в хірургічній резекції акустичної невриноми. Для індукції загальної анестезії проводилась інфузія реміфентанілу (0,1-0,2 мкг/кг/хвилину), в продовження – пропофол та сукцинілхолін. Здорова дівчинка вагою 2970 грам народилась через 7 хвилин після початку введення реміфентанілу. Оцінка за шкалою Апгар становила 7 та 8 балів на 1-й та 5-й хвилинах, відповідно. Хоча не було виявлено ознак респіраторного дистресу, сатурація киснем в приміщенні становила 85-91% і жінку перемістили в 40% кисневу палату на 1 годину. На 3 добу дитину виписали додому.

23-річна жінка на 37 тижні вагітності, стан якої ускладнився коарктацією аорти з 50% звуженням дуги аорти, народила при плановому кесаревому розтині. Інфузію реміфентанілу (до 0,2 мкг/кг/хвилину) комбінували з етомідатом, сукцинілхоліном, ізофлураном. Пологи наступили через 7 хвилин після індукції анестезії. Оцінка за шкалою Апгар у новонародженого становила 6 та 9 балів на 1-й і 5-й хвилинах, відповідно. У немовляти не відзначали ускладнень.

Доступні 3 повідомлення про призначення реміфентанілу з метою ослаблення болю в пологах. Одне дослідження з охопленням 4 жінок з одноплідними вагітностями отримували реміфентаніл в інфузійній помпі (контрольована пацієнтом аналгезія; PCA, patient controlled anestesia pump) (0,25 мкг/кг, 5-хвилинне блокування) або внутрішньовенним болюсом* (0,25-0,50 мкг/кг кожні 2 хвилини). Оскільки була відсутня відповідь на підвищення дози препарату та поява несприятливих наслідків (седація, епізоди кисневої десатурації, респіраторна депресія, нудота та блювота, свербіж) пацієнток виключили з дослідження. Через 4-6 годин після відміни реміфентанілу народились здорові діти. У всіх оцінка за шкалою Апгар становила 9 чи 10 балів. Дослідження 2000 року описало 2 жінок в пологах, які отримували реміфентаніл через інфузійну помпу (РСА), доза на вимогу склала 20 мкг що 3 хвилини. Загальна доза в пологах становила 740 та 940 мкг. У новонароджених не виявляли несприятливих наслідків. Вплив реміфентанілу через інфузійні помпи на 42 жінок в пологах повідомили у 2001 році. Автори вважають таке введення безпечним для матері та новонародженого.

Дослідження 1999 року дійшло висновку, що основана на реміфентанілі загальна анестезія (комбінована з пропофолом або ізофлураном, але без закису азоту) є прийнятною альтернативою седації (індукованої мідазоламом, діазепамом, пропофолом) при виведенні яйцеклітини в процедурі екстракорпорального запліднення (Допоміжні репродуктивні технології та вагітність).  При порівнянні загальної анестезії та седації не виявлено істотної різниці в числі запліднених ооцитів або рівні вагітностей. Однак, число виведених ооцитів було істотно вищим в групі, де використовували загальну анестезію.

Застосування препарату під час вигодовування:

Відсутня інформація про використання реміфентанілу в період грудного вигодовування. Молекулярна вага та висока жиророзчинність препарату припускають екскрецію до грудного молока. Інші наркотичні препарати кодеїн, фентаніл, морфін) проникають до грудного молока, але класифікуються як сумісні з грудним вигодовуванням. Дуже короткий період напіввиведення свідчить про відсутність істотного ризику для новонародженого, який починає або продовжує грудне вигодовування через кілька годин після кесаревого розтину або інших хірургічних втручань.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 01.04.2018 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 02.04.2018 р.

Група/призначення:

Галюциноген, поширюється нелегально.

Альтернативні назви / синоніми: РСР.

«Вуличні» назви: Peace pill, ангельський пил (Angel dust), HOG, Killer weed, KJ, Embalming fluid, Rocker fuel, Sherms.

Діюча речовина: фенциклідин.

Рекомендації при вагітності: протипоказаний.

Рекомендації при лактації: протипоказаний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Хоча фенциклідин не призводить до виникнення структурних аномалій, використання при вагітності асоціюється з функціональними/нейроповедінковими змінами.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Несприятливий вплив фенциклідину на плід продемонстровано в експериментальних тварин. Препарат підвищує частоту вроджених аномалій у щурів та мишей, але слід зазначити, що у тварин використовували дози, токсичні для матерів. Аномалії включали скелетні дисплазії та розщілину піднебіння.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

Вплив на плід продемонстровано у людини з плацентарним метаболізмом препарату.

Кількісний аналіз сечі двох новонароджених виявив рівень фенциклідину ≥75 нг/дл до 3 днів після народження. У 24 (12%) жінок з 200 обстежених в госпіталі Лос-Анжелеса рівень фенциклідину в пуповинній крові коливався від 0,10 до 5,80 нг/мл. Концентрація в пуповині була вдвічі вищою за показник в материнській крові – 1215 проти 514 пг/мл в однієї жінки, яка нібито прийняла останню дозу приблизно за 53 дні до пологів. Рівень препарату в сечі новонародженого становив 5841 пг/мл.

Відносно невелика кількість досліджень вивчала вплив фенциклідину при вагітності, проте, насправді, такий вплив є більш поширеним. В госпіталі Клівленда протягом 9 місяців у 1980-1981 роках проводився постійний скринінг вагітних, який виявив вплив фенциклідину при 30 з 519 (5,8%) жінок. Надалі в цьому ж госпіталі проводився скринінг 2327  жінок в період 1981-1982 років щодо впливу фенциклідину. Тільки в 19 (0,8%) були позитивні тести з сечею, але до 256 (11%) або більше мали би позитивні результати при частішому обстеженні. Дослідження в Лос-Анжелесі, згадане вище, виявило 12% жінок з таким впливом. Однак, специфічність такого хімічного скринінгу є сумнівною.

Більшість вагітностей, при яких матері вживали фенциклідин, очевидно закінчились народженням здорових дітей. Однак, повідомлення про 4 новонароджених вказують на можливі довгострокові ураження:

• Пригнічення при народженні, знервованість, гіпертонус, проблеми з годуванням (2 немовлята);
• Дратівливість при народженні, проблеми з годуванням, слабкий смоктальний рефлекс (одна дитина);
• Трикутна форма обличчя із загостреним підборіддям, вузький мандибулярний кут, антимонголоїдний розріз очей, слабкий контроль голови, ністагм, нездатність утримувати погляд, респіраторний дистрес, гіпертонус, знервованість (одна дитина);

Дратівливість, знервованість, гіпертонус, порушення годування були частими ознаками в уражених немовлят. У випадку мальформованої дитини причинного зв’язку з препаратом не встановлено. Жінка також приймала марихуану – відомий тератоген в деяких видів тварин. Однак, марихуана не вважається тератогеном для людини.

Дослідження, опубліковане у 1992 році описало вплив фенциклідину на культуру нейронів кори головного мозку людини. Високі рівні препарату призводили до прогресуючої дегенерації та загибелі нейронів, в той час як сублетальні концентрації пригнічували ріст аксонів. Оскільки центральна нервова система плода може накопичувати та зберігати фенциклідин, ці результати припускають, що вплив препарату в період вагітності може призводити до глибокого порушення функції.

У 9 немовлят, народжених матерями, які приймали фенциклідин в період вагітності, спостерігали нейроповедінкові порушення. Це було більш вираженим в порівнянні з контрольною групою та дітьми з пренатальним впливом опіатів, седативних, стимулюючих препаратів або комбінації пентазоцину з тріпеленаміном (суміш T’s and Blues). Однак, у віці 2 років розумовий та психомоторний розвиток всіх дітей з впливом препаратів, включно з фенциклідином, був аналогічним показникам контрольної групи.

Одне дослідження щодо вживання фенциклідину в період вагітності ідентифікувало 23 випадки зловживання і порівняло результати цих вагітностей з відповідною контрольною групою. Не виявлено істотного зниження ваги новонароджених, асоційованого з фенциклідином. Жінки, які зловживали фенциклідином частіше палили, вживали алкоголь та марихуану. Також в цій групі жінок знайдено вищу частоту сифілісу, діабету, зловживання іншими препаратами.

Можливими постнатальними проявами материнського вживання фенциклідину є знервованість, гіпертонія, блювота, діарея. Численні помірно виражені порушення поведінки та розвитку виявлено у дітей дошкільного віку, чиї матері зловживали фенциклідином при вагітності. При двох інших дослідженнях із залученням 62 немовлят з впливом фенциклідину оцінка поведінки у віці 1 року не продемонструвала різниці в порівнянні з контрольною групою дітей.

Застосування препарату під час вигодовування:

Фенциклідин проникає до грудного молока. В однієї жінки, яка прийняла останню дозу за 40 днів до обстеження, виявлено 3,90 нг/мл препарату в грудному молоці. Жінка, яка вживає фенциклідин не повинна годувати дитину.

Американська академія педіатрії вважає фенциклідин протипоказаним при грудному вигодовуванні.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 22.03.2018 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидпт медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 23.03.2018 р.

Група/призначення:

Анальгетик для лікування урологічних захворювань.

Альтернативні назви / синоніми:

Уропірин, пірідіум, герідіум, барідіум.

Діюча речовина: феназопірідин.

Рекомендації при вагітності:

Обмежені дані про використання у людини; ймовірно сумісний (із засторогою).

Рекомендації при лактації:

Відсутні дані про використання у людини; ймовірно сумісний (із засторогою).

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Відсутня інформація про асоціацію з вродженими вадами розвитку. Обмежений досвід застосування припускає низький ризик для ембріону/плода.

Але, препарат відноситься до азо-барвників. Передозування може спричинити метгемоглобінемію та ниркову недостатність.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

У вагітних щурів проникає через плаценту і акумулюється в амніотичній рідині, можливо, за рахунок виведення із сечею плода.

Інформація щодо впливу на плід:

Досвід застосування обмежений.

Спільний перинатальний проект (Collaborative Pеrinatal Project), моніторуючи 50282 пари мати-дитина, ідентифікував 219 випадків впливу феназопірідину в І триместрі, в будь-якому терміні вагітності – 1109 випадків. В жодній з груп не виявлено асоціації з великими та малими вадами розвитку.

В моніторинговому дослідженні Michigan Medicaid Recipients, яке охопило 229101 завершену вагітність в період між 1985 та 1992 роками, виявлено 496 новонароджених, які зазнали впливу феназопірідину в І триместрі. Всього виявлено 27 (5,4%) великих вроджених вад при 21 очікуваній. Специфічні дані доступні для 6 категорій вроджених вад, серед яких виявлено 7 вад серцево-судинної системи  та 16 орофаціальних розщілин.  Ці дані не підтримують асоціації з вродженими вадами розвитку.

Невідомо, чи феназопірідин проникає через плаценту у людини, його молекулярна вага такий трансфер припускає.

Застосування препарату під час вигодовування:

Відсутня інформація, молекулярна вага припускає екскрецію до грудного молока.

Позаяк феназопірідин може викликати метгемоглобінемію, сульфгемоглобінемію, гемолітичну анемію LactMed (Drugs and Lactation Database) радить уникати призначення препарату в період грудного вигодовування, особливо немовлят до 1 місяця та з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 22.03.2018 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

 Переглянуто редакційною колегією 23.03.2018 р.

Група/призначення:  

Засоби для загальної анестезії.

Альтернативні назви / синоніми: кеталар.

Діюча речовина: кетамін.

Рекомендації при вагітності:

Обмежені дані про використання у людини; дані від експериментальних тварин припускають низький ризик.

Рекомендації при лактації:

Відсутня інформація про використання у людини; ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):      

Хоча анестезія кетаміном перед пологами може призводити до залежної від дози транзиторної токсичності у новонародженого, таких явищ уникають призначенням нижчих доз. Відсутня інформація про вроджені вади розвитку, асоційовані з препаратом, у людини або експериментальних тварин, хоча досвід застосування в період органогенезу відсутній.

Кетамін – це швидкодіючий внутрішньовенний анестетик близький за структурою та дією до фенциклідину. Як і останній, використовується в якості забороненого наркотичного препарату («вуличні назви»: K, Kitkat, вітамін К).

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Репродуктивні дослідження в період органогенезу та перед пологами у щурів, мишей, кролів, собак не продемонстрували тератогенезу або іншого несприятливого впливу на плід. Одне дослідження у вагітних щурів використало дозу 120 мг/кг/день протягом 5 днів не виявило вроджених вад розвитку чи впливу на вагу плодів.

Кетамін швидко проникає через плаценту до плода у тварин та людини. При введенні вагітним вівцям дози 0,7 мг/кг внутрішньовенно через 1 хвилину концентрація у матері та плода становила 1230 нг/мл та 470 нг/мл, співвідношення 0,38), відповідно. У матерів спостерігали легке транзиторне підвищення середнього артеріального тиску та серцевого викиду, респіраторний ацидоз, підвищення тонусу матки без зміни маткового кровотоку. У людини плацентарний трансфер кетаміну задокументовано дослідженням з введенням дози 250 мг внутрішньовенно у момент досягнення промежини голівкою плода. Концентрація кетаміну в крові вени пуповини в інтервалі від 0 хвилин до 10 хвилини до пологів становила 0,61 мкг/мл в порівнянні з 1,03 мкг/мл з 10-ї до 30 хвилин, що відображає абсорбцію після внутрішньовенного введення.

Призначення вагітним мавпам внутрішньовенно кетаміну в дозі 2 мг/кг (N=3) або 1 мг/кг (N=2) в дослідженні з вивчення впливу анестетиків на плід та новонародженого не виявило несприятливих ефектів при жодній з доз. У новонароджених від жінок, які отримували 2 мг/кг спостерігали виражене пригнічення дихальної системи (на фоні нижчих доз ці явища були відсутні).

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

У 1966 році вперше описали використання кетаміну для анестезії в акушерстві. З того часу з’явилось багато повідомлень про таке застосування препарату. До ускладнень з боку матері та новонародженого відносяться окситоцичні властивості (стимуляція скорочень матки), підвищення кров’яного тиску в матері, пригнічення новонародженого, підвищення тонусу м’язів у новонародженого. Несприятливі наслідки радше пов’язані з високими внутрішньовенними дозами (1,5-2,2 мг/кг), призначеними на ранніх стадіях, аніж з нижчими внутрішньовенними дозами (0,2-0,5 мг/кг), які зараз широко застосовуються.

Кетамін, як правило, демонструє залежний від дози окситоцичний ефект з підвищенням тонусу матки, частоти та інтенсивності її скорочень. Але один дослідник повідомив про ослаблення скорочення матки після дози 250 мг внутрішньом’язово, призначеної в момент досягнення промежини голівкою плода. В одному випадку спостерігали тетанію матки*; низькі внутрішньовенні дози кетаміну (0,275-1,1 мг/кг) тільки підсилювали скорочення матки, в той час як високі внутрішньовенні дози (2,2 мг/кг) призводили до значного посилення тонусу. Максимальний ефект спостерігали 2-4 хвилини після дози. Однак, при одному дослідженні скорочення матки від внутрішньовенної дози 1 мг/кг з наступним введенням сукцинілхоліну (1 мг/кг) не відрізнялось від ефекту тіопенталу. Не виявлено впливу на внутрішньоматковий тиск у 12 пацієнток перед пологами, лікованих кетаміном (внутрішньовенно 2 мг/кг) на противагу із значним підвищенням маткового тиску на ранніх термінах вагітності у пацієнток перед перериванням вагітності.

Аналогічно у 12 жінок, які отримували кетамін (2,2 мг/кг) перед перериванням вагітності у терміні 8-19 тижнів, матковий тиск, інтенсивність та частота скорочень матки були збільшеними.

Кілька дослідників відзначили істотне підвищення артеріального тиску матерів – до 30-40% систолічного, в деяких випадках і діастолічного на фоні кетамінової індукції. Також відзначали підвищення частоти серцевих скорочень у жінок. Ці наслідки є залежними від дози, найбільш вираженими на фоні дози 2-2,2 мг/кг внутрішньовенно, але при нижчих  відзначали менше підвищення тиску та пульсу.

Анестезія кетаміном  матерям може спричинити депресію у новонароджених. Високі внутрішньовенні дози крім вищенаведених ускладнень призводять до вищої частоти низької оцінки за шкалою Апгар та потреби в реанімаційних міроприємствах новонароджених. Інтервал від індукції до пологів є важливою детермінантою неонатальної депресії. Два дослідження продемонстрували значно нижчий рівень або взагалі відсутність такої депресії, якщо цей інтервал становив менше 10 хвилин. Третє дослідження повідомляє про істотну депресію при інтервалі 9,2 хвилини, правда, на фоні дози 2,1 мг/кг внутрішньовенно.

Використання кетаміну в низьких дозах, очевидно, незначно впливає на кардіоваскулярний стан плода чи кислотно-лужний баланс. В одному дослідженні доза кетаміну 25 мг внутрішньовенно разом із закисом азоту та киснем за 4 хвилини пологів не вплинула на кров’яний тиск немовляти.

Доза кетаміну 2 мг/кг внутрішньовенно асоціювалась з підвищеним тоном м’язів у немовлят, інколи з апное. В деяких випадках гіпертонія м’язів утруднює  проведення ендотрахеальної інтубації. На противагу цьому, низькі дози (0,25-1 мг/кг) не призводять до таких ускладнень.

Нейроповедінка немовлят визначалась Scanlon Group за ранніми неонатальними нервово-поведінковими тестами (Early Neonatal Neurobehavioral Tests) протягом перших 2 днів. Виявлено пригнічення після введення кетаміну матері в дозі 1 мг/кг внутрішньовенно, але в меншій мірі, ніж після анестезії тіопенталом (4 мг/кг). При цих дослідженнях спінальна анестезія тетракаїном (6-8 мг) асоціювалась з кращими показниками у немовлят, загальна анестезія кетаміном із середньою оцінкою, тіопентал призводив до найгірших показників.

Застосування препарату під час вигодовування:

Оскільки кетамін є загальним анестетиком, грудне вигодовування не є можливим в момент його застосування. Відсутня інформація про визначення кількості кетаміну в грудному молоці.  Період напіввиведення кетаміну становить 2,17 годин у пацієнтів без премедикації. Таким чином, препарат вже не буде визначатись в плазмі матері через 11 годин після введення. Грудне вигодовування після цього не призведе до впливу на новонародженого істотної фармакологічної кількості кетаміну.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 22.03.2018 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 23.03.2018 р.

Група/призначення:

Безбарвний, дуже отруйний газ без запаху. Утворюється внаслідок неповного згоряння пального в автомобільних двигунах та опалюваних приладах, які працюють на вугіллі або на інших видах природного палива. Також міститься в сигаретному димі.

Виробляється в невеликій кількості при нормальних процесах обміну речовин і в трохи більшій кількості під час вагітності.

У дорослих симптоми інтоксикації/отруєння включають головний біль, запаморочення, сонливість, нудоту, блювоту, душевний розлад, колапс, кому і, в кінцевому підсумку, смерть. Токсичні ефекти гострого отруєння обумовлені, перш за все, дефіцитом кисню внаслідок утворення карбоксигемоглобіну*, що знижує здатність кисню зв’язуватись з гемоглобіном.

Альтернативні назви / синоніми: чадний газ, карбону (II) оксид, монооксид карбону, оксид вуглецю (ІІ).

Діюча речовина: монооксид вуглецю.

Рекомендації при вагітності: отруєння небезпечне.

Рекомендації при лактації: відсутня інформація.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Отруєння монооксидом вуглецю при вагітності асоціюється в деяких дослідженнях з передчасними пологами, внутрішньоутробною загибеллю плода, неврологічними розладами, порушенням розвитку.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Монооксид вуглецю абсорбується легенями та проникає через плаценту до циркуляції плода. Експерименти у вагітних овець визначили наявність кілька годинного  лаг-часу (лаг – інтервал між початком і «проявом») до збалансування концентрації сполуки в матері та плода. Вплив підвищеної концентрації монооксиду вуглецю може призвести до підвищення частоти загибелі плодів та постнатального зниження надбавки ваги тими дитинчатами, які вижили. Відповідного синдрому вроджених вад не описано; у мишей і кролів спостерігали невелике збільшення частоти вроджених вад розвитку, включно зі скелетними аномаліями. Дослідження у щурів 2008 року повідомило, що тривалий пренатальний вплив монооксиду вуглецю несприятливо впливав на розвиток внутрішнього вуха. У мишей дієта зі зменшеною кількістю білка підвищувала частоту вроджених аномалій. Загальна частота вроджених вад розвитку була прямо пов’язана з впливом монооксиду вуглецю. При впливі на морських свинок монооксиду вуглецю пренатально та постнатально монооксиду вуглецю і гіпертермії виявили пошкодження головного мозку.

Ці дані були запропоновані як можливі причини синдрому раптової смерті дітей. Пренатальний вплив в концентрації 25 ppm (частин на мільйон, parts  per million) негативно впливав на розвиток кори мозочка у щурів. На думку авторів, це є результатом оксидативного стресу.

Інформація щодо впливу на плід: наводимо дані різних досліджень.

У вагітних деякі випадки отруєння монооксидом вуглецю асоціювались з передчасними пологами, внутрішньоутробною загибеллю плодів, неврологічним дефіцитом та дизгенезією у немовлят, які вижили. Однак, така токсичність виникає при настільки важкому отруєнні, яке призводить до симптомів інтоксикації у матері.

Також повідомляється про нормальні народження після отруєння матері монооксидом вуглецю. Аналіз вроджених вад розвитку при 131 вагітності, з включенням до певної міри інтоксикації монооксидом вуглецю, не виявив типового комплексу дефектів в групі з 5 виявлених випадків.

Повідомляється про групу аномалій у дитини, мама якої протягом перших 7 місяців вагітності зазнала впливу на субклінічному рівні. Вплив визначили ретроспективно після того, як у 16-місячної старшої дитини виявили коматозний стан (це був 7-й місяць ІІ вагітності). Було виявлено підвищений рівень карбоксигемоглобіну в дитини та вагітної матері. Це було пов’язано з давньою проблемою з несправними водонагрівачами в їхньому будинку. Жінка скаржилась на головний біль починаючи з 10 тижня вагітності. У новонародженої дитини, яка померла незабаром після народження від вродженої вади серця, діагностували множинні вроджені вади розвитку.

Інше повідомлення описало випадок поренцефалії у плода жінки, госпіталізованої на 2 дні на 22 тижні вагітності через отруєння чадним газом.

Також повідомляється про смерть новонародженого, народженого на 34 тижні після отруєння на 33 тижні. У новонародженого діагностували гіпоксично-ішемічну енцефалопатію.

Застосування гіпербаричної оксигенації для лікування отруєння монооксидом вуглецю.

Гіпербарична оксигенація – це процедура, дія якої спрямована на збагачення всіх клітин організму киснем. Кисень під високим тиском застосовується в лікувальних цілях. Проводиться в барокамерах.

Існують розбіжності щодо використання гіпербаричної оксигенації у випадку інтоксикації чадним газом. В другій половині ХХ століття було продемонстровано, що неконтрольована оксигенотерапія у недоношених немовлят індукує ретролентальну фіброплазію**.

Ранні експерименти у тварин з використанням гіпербаричної оксигенації на супра-клінічному рівні продемонстрували, що таке лікування може індукувати вроджені вади розвитку у хом’яків, кролів, щурів. Однак, інші дані від експериментальних тварин припускають, що гіпербарична оксигенація не чинить негативного впливу на розвиток організму.

Повідомлення про окремі випадки та невеликі клінічні дослідження про використання гіпербаричної оксигенації для вагітних з впливом монооксиду вуглецю припустили, що таке  лікування (зі стандартним тиском та обмеженим визначеним часом як для не вагітних дорослих) не становить підвищеного ризику для плода та може компенсувати токсичність монооксиду вуглецю. Також повідомляють про успішне використання нормобаричного кисню у немовлят, які зазнали впливу монооксиду вуглецю.

Вплив монооксиду вуглецю з тютюнового диму (сигаретного диму).

Монооксид вуглецю є компонентом тютюнового диму. У вагітних, які палять, концентрація карбоксигемоглобіну становить 2-14%, а в їхніх немовлят на момент пологів – 2-10% (в нормі 0,7%).

Забруднене повітря (промислове) може містити до 30 ppm монооксиду вуглецю, що еквівалентно викурюванні однієї пачки сигарет в день. Паління при вагітності асоціюється зі зниженням ваги новонароджених. Деякі дослідження припускають асоціацію між палінням та неонатальною смертністю. Невідомо, чи вплив паління при вагітності повністю залежить від монооксиду вуглецю, чи від інших складових тютюнового диму.

Дослідження 2008 року у щурів повідомило, що зменшення ваги плодів, виявлене після впливу сигаретного диму, виникало внаслідок токсичного впливу монооксиду вуглецю, а не нікотину.

Вплив монооксиду вуглецю з атмосфери.           

Деякі епідеміологічні дослідження з’ясовували можливу асоціацію між визначенням озону в навколишньому середовищі та концентрації монооксиду вуглецю в різних місцях в Канаді, Південній Каліфорнії, Англії із затримкою розвитку та різними вродженими вадами. Згідно цих даних вплив монооксиду вуглецю в І триместрі асоціювався з 20% підвищенням ризику внутрішньоутробної затримки розвитку, залежним від концентрації монооксиду вуглецю підвищенням частоти дефекту міжшлуночкової перетинки і стенозу легеневої артерії в ІІ триместрі. Інші епідеміологічні дослідження виявили зв’язок між підвищенням впливу на матерів монооксиду вуглецю при забрудненні повітря та несприятливими результатами вагітностей, включно з малістю для гестаційного віку, передчасними пологами, низькою вагою новонароджених, зменшення біпарієтального розміру голівки, юнацьким дерматоміозитом. Забруднення повітря оцінювалось на годину та за 4 години до пологів для 151, 276 одноплідних вагітностей консорціумом з безпечних пологів (Consortium on Safe Labor) за період 2002-2008 років. Показники артеріального тиску у нормотензивних жінок збільшувались після впливу монооксиду вуглецю та інших забруднювачів повітря. Вагітні з бронхіальною астмою мають вищий ризик передчасних пологів внаслідок забруднення повітря автотранспортом. Згідно з результатами іншого дослідження вплив монооксиду вуглецю при забрудненні повітря не був фактором ризику прееклампсії у жінок з або без бронхіальної астми. Обмеженістю даних досліджень є відсутність інформації про перебування матерів в забрудненому середовищі протягом всієї вагітності. Дослідження в Танзанії не виявило несприятливого впливу побутового монооксиду вуглецю в період вагітності на вагу, ріст та окружність голови новонароджених.

Застосування препарату під час вигодовування: відсутня інформація.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Сайт “MotherToBaby – a service of the Organization of Teratology Information Specialists (OTIS)” (http://www.mothertobaby.org/).

Адаптовано 19.03.2018 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету

Переглянуто редакційною колегією 21.03.2018 р.

Група/призначення:  медичні гази.

Це хімічний елемент з атомним номером 8, простими речовинами якого є гази кисень (O₂) та озон (O₃). В звичайних умовах зустрічається як молекулярний кисень (O₂) у повітрі, яке складається з приблизно 21% кисню та 78% азоту. Вплив кисню є життєво важливим; однак, гіпероксія токсична для біологічних тканин.

Покази: загальна анестезія  в поєднання із засобами для інгаляційного наркозу; гіпоксичні стани.

Альтернативні назви / синоніми:

Оксиген, кисень медичний газоподібний.

Діюча речовина: кисень.

Рекомендації при вагітності:

Сумісний за чіткими показами та за винятком гіпербаричних умов.

Рекомендації при лактації: відсутня інформація.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):      

Кисень не є токсичним для  експериментальних тварин, за винятком гіпербаричних умов (дайвінг та вагітність).

Аналіз призначення оксигену вагітним низького ризику при кесаревому розтині не виявив доказів користі або несприятливих наслідків для матері чи плода.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

При введенні вагітним кролям близько 100% оксигену спостерігали вищу частоту передчасних пологів та ретролентальної фіброплазії* в потомства. Гіпероксія не зменшувала впливу вальпроєвої кислоти у мишей.

Попередні дослідження в експериментальних тварин з використанням гіпербаричної оксигенації** продемонстрували, що такий вплив може індукувати різноманітні дефекти у хом’яків, кролів, щурів. При наступних дослідженнях призначення гіпербаричної оксигенації вагітним щурам (90 хвилин/день) на 8-12 гестаційні дні призводило до зниження ваги плодів та збільшення ваги плаценти, але не змінювались вага матері, розмір потомства, частота вроджених вад. Було припущено, що потовщення плаценти у відповідь на гіпербаричну оксигенацію може бути причиною меншої ваги плодів. Кесонна хвороба у вагітних хом’яків асоціювалась з підвищенням вроджених вад у потомства. Оксиген в дозах 1,5-2 атмосфери був тератогенним для кролів. Однак, інші дані від експериментальних тварин припускають, що нижчий рівень впливу гіпербаричної оксигенації не чинить несприятливого впливу на розвиток.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

Повідомляється про 5 жінок, вагітності яких ускладнились вираженою затримкою розвитку плода. Призначення 55% зволоженого кисню в ІІ триместрі асоціювалось з очевидним покращенням стану плода, хоча істотного посилення росту плода не наступало.

Токсичність кисню досліджувалась переважно за допомогою гіпербаричних методів. Гіпербаричні камери використовуються для лікування кесонної хвороби***.

В гіпербаричних камерах може використовуватись повітря, оксиген, або суміш гелію з оксигеном.

Рев’ю 2014 року аналізувало покази для призначення кисневої терапії в пологах і дійшло висновку, що це питання адекватно не вивчене рандомізованими клінічними дослідженнями і що в пологах кисень слід призначати при гіпоксії у матері.

Хоча неконтрольоване призначення кисню недоношеним немовлятам індукує ретролентальну фіброплазію, контрольований рівень, гіпербаричний та нормобаричний, використовують при пренатальному або постнатальному лікуванні отруєння монооксидом вуглецю (чадним газом) без ознак несприятливого впливу на розвиток.

Стаття 2014 року висловила стурбованість стосовно можливих віддалених наслідків у недоношених немовлят від періодичних епізодів гіпероксії та гіпоксії, але ефекти від таких змін тиску кисню потребують наступних обстежень.

Лікування гіпербаричною оксигенацією в ІІІ триместрі застосовували в Радянському Союзі з приводу ряду станів, включно з токсемією та плацентарною недостатністю, що вважалось ефективним.

Застосування препарату під час вигодовування: відсутня інформація.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

У самців мишей відзначали зниження спарювання та фертильності при впливі до 50 атмосфер гелію та кисню. Механізм та застосовність таких даних до людини невідомі.

Лікування гіпербаричною оксигенотерапією 10 чоловіків з олігоспермією асоціювалось з покращенням рухливості сперматозоїдів. У чоловіків з респіраторною недостатністю тривала терапія киснем посилювала потенцію.

Інформація про те, що комбіноване лікування гіпербаричною оксигенотерапією та вагінальним введенням силденафілу вирішує проблему вторинного непліддя у жінки  може бути випадковістю, а не терапевтичним ефектом

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).

Адаптовано 19.03.2018 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 21.03.2018 р.

Дайвінг – підводне плавання на великій глибині з використанням аквалангу та газових сумішей. Однією з небезпек дайвінгу є декомпресійна (кесонна хвороба).

Кесонна хвороба виникає в організмі людини при швидкому переході із середовища з підвищеним атмосферним тиском повітря у середовище з нижчим тиском. Розчинений у крові азот в процесі зниження тиску бурхливо виділяється з неї і не встигає дифундувати через легені назовні (утворюються великі бульбашки газу). У легкій і помірній своїй формі проявляється у вигляді м’язового болю, свербіння шкіри, носових кровотеч; у важкій-  може настати параліч нижніх кінцівок, ураження легень і серця. Ознаки з’являються незабаром після виходу з середовища підвищеного тиску.

Альтернативні назви / синоніми:

Кесонна хвороба, декомпресійна хвороба, підводне плавання, дайвінг, глибоководне пірнання.

Рекомендації при вагітності:

Глибина до 1-ї атмосфери не більше 30-ти хвилин.

Рекомендації при лактації: відсутня інформація.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):      

Через потенційні несприятливі наслідки декомпресійної хвороби в ембріона та плода глибоководне підводне плавання не рекомендоване при вагітності. Занурення на глибину до 1 атм (1 атмосфера – 10,33 метри водного стовпчика) не призводить до таких наслідків. Підводне плавання включає в себе спуск у воду за допомогою дихального апарату, який забезпечує подачу повітря (газових сумішей) під тиском навколишнього середовища. Таким чином виникають дві проблеми: ефекти вищого за атмосферний тиску та ймовірні несприятливі наслідки декомпресійної хвороби (кесонної хвороби).

Плід особливо чутливий до перепаду тиску, оскільки циркуляція плода обходить легеневу тканину, а вона є фільтром для внутрішньосудинних бульбашок і обмежує їх доступ до головного мозку.

Повідомляється, що у деяких дорослих драйверів персистуюче овальне вікно асоціювалось з підвищеним ризиком неврологічного ураження при декомпресійній хворобі.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Більшість експериментів проводилась в компресійних камерах. Вплив на вагітних хом’яків до 5,2 атмосфер, що еквівалентно зануренню на 140 футів у морській воді (42,672 метри) не продемонстрував несприятливих наслідків для розвитку плода чи виживання. Коли у хом’яків викликали експериментальне декомпресійне захворювання відзначали підвищення частоти вроджених вад розвитку у потомства на основі виявлення вад в кожному поколінні. Тільки три тварини вижили, проте вибірка була замалою для висновків. Інше дослідження цих же авторів продемонструвало, що не лікована декомпресійна хвороба призводить до підвищення частоти вроджених вад розвитку в порівнянні з лікованими гіпербаричною оксигенацією. При впливі на щурів до 7,1 атм не спостерігали підвищення частоти несприятливих результатів вагітностей, хоча 25% тварин мали ознаки декомпресійної хвороби. Вплив на вагітних овець до 4,6 атм в період ембріогенезу аналогічно не продемонстрував несприятливих наслідків для плода. В іншому дослідженні овець піддали впливу глибини від 60 до 165 футів морської води перед пологами без несприятливих наслідків, незважаючи на зменшення плацентарного кровотоку; але у тварин, яких готували хірургічним шляхом до інвазивних процедур, смертність плодів була вищою. Найбільш ймовірно, що ця смертність була наслідком внутрішньо судинних катетерів від занурення на глибину.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

Опитування жінок-дайверів з’ясувало, що 136 з 208 продовжували займатись підводним плаванням при вагітності. Порівняння жінок, які продовжували пірнати на глибину з тими, які припинили займатись дайвінгом при вагітності припустило підвищення частоти вроджених вад у дітей жінок, які при вагітності продовжили пірнання. Це припущення базувалось на 6 випадках дітей з аномаліями в групі дайвінгу проти жодного випадку в групі, де матері припинили дайвінг. Це були наступні вроджені вади розвитку: скелетні дефекти (N=2), вади серця (N=2), малі аномалії (N=2). Автори коректно зазначили можливу упередженість результатів внаслідок самостійного вибору учасників дослідження.

Також доступне повідомлення про дитину з множинними вродженими вадами розвитку, мама якої багаторазово пірнала, в тому числі на значну глибину з одним критичним підйомом.

Норвезький медичний реєстр народжень оцінював результати вагітностей партнерок 6186 професійних дайверів та їхніх 10395 дітей. Повідомили про підвищення частоти самовільних переривань вагітностей у партнерок чоловіків, які професійно займались  дайвінгом на момент запліднення (відносний ризик 1,21, 95% ДІ 1,05-1,39). Не виявлено змін інших показників.

Поточні рекомендації багатьох лікарів, спеціалістів з гіпербаричної оксигенації, та загальний консенсус підводного та гіпербаричного медичного товариства (Undersea and Hyperbaric Medical Society), також Британської дайвінгової організації є наступними: жінки не повинні займатись глибоководним підводним плаванням в період вагітності. Побоювання, що вагітні не будуть притримуватись таких жорстких рекомендацій призвели до альтернативних рекомендацій: при вагітності плавати на глибині, де тиск не перевищує 1 атмосфери (приблизно 30 футів; 9,144 метри), по часу обмежити до 30 хвилин і менше.

Не має обмежень при вагітності для простого підводного плавання (на малій [звичайній] глибині).

Застосування препарату під час вигодовування: відсутня інформація.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

Вплив дайвінгу на менструальний цикл вивчали в камерах з тиском до 5 атмосфер (130 футів у морській воді). Не виявлено змін концентрації гормонів. Невелике дослідження повідомило про вищу чутливість до декомпресійної хвороби під час і безпосередньо після менструації, яка зменшується до наступного циклу.

У самців мишей вивчали вплив на репродуктивну систему з використанням 50 амосфер. При такому високому тиску азот у повітрі необхідно замінити гелієм* з утворенням суміші геліокс (гелій з киснем для дайвінгу), яка застосовується при дуже глибокому зануренні. Також використовується новіша суміш  – кисень, азот, гелій – трімікс. У мишей спостерігали зниження лібідо та здатності запліднення самок, що асоціювалось з підвищенням частоти втрати вагітностей та зменшення рівня виживання плодів, якщо вагітність все-таки наступала. Через 8 місяців ці несприятливі ефекти частково або повністю зникали. Побічні продукти блеоміцину можуть генерувати реактивні форми кисню, що пошкоджує легені, тому данські вчені не рекомендують чоловікам, яких лікують блеоміцином займатись дайвінгом.

Гелій успішно використовується для заміни амніотичної рідини під час гістероскопічної хірургії в експериментах на вівцях. В одному випадку суміш гелій-оксиген успішно використали в пологах для контролю обструкції верхніх дихальних шляхів. В другому випадку таку ж суміш застосували при механічній вентиляції в ІІ триместрі вагітності у жінки з респіраторним дистресом внаслідок астматичного статусу. У 2015 році припустили, що інгаляція суміші гелію з киснем може допомагати при наданні допомоги в критичній ситуації при бронхіальній астмі у вагітних.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).

Адаптовано 19.03.2018 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

 Переглянуто редакційною колегією 21.03.2018 р.

Це атмосферний газ, в природі існує в основному у вигляді молекулярного азоту, який є головною складовою частиною повітря – 78%, в меншій кількості – в мінералах у вигляді нітратів та солей амонію, незначні домішки входить до складу вугілля, нафти, тощо; є одним з основних компонентів всіх клітин та неклітинних, у вигляді білкових сполук нуклеїнових кислот, алкалоїдів. Газ азот малорозчинний у воді з низькою хімічною активністю, проте при високих температурах й тиску та/або при наявності каталізаторів утворює сполуки з воднем, металами, киснем. Азот повітря використовують у виробництві аміаку, азотної кислоти, добрив та для створення інертного середовища.

Альтернативні назви / синоніми: нітроген.

Діюча речовина: азот.

Рекомендації при вагітності: відсутня інформація.

Рекомендації при лактації: відсутня інформація.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):      

Відсутня інформація про конкретні посилання на можливі репродуктивні наслідки впливу азоту. Однак, враховуючи, що вміст азоту в атмосфері становить 78%, було б важко спроектувати експеримент з вивчення більш високих концентрацій азоту без одночасного зменшення концентрації кисню.

Інформація щодо досліджень на тваринах: відсутня інформація.

Інформація щодо впливу на плід: відсутня інформація.

Підводне плавання (дайвінг та вагітність) на глибині понад 30 футів (9,144 метрів) не рекомендується при вагітності, тому що плід вважається не захищеним від декомпресії і ризику пошкодження від газової емболії.

У випадку підводного плавання занадто швидкий підйом може викликати кесонну хворобу*.

Рідкий азот використовується для кріоконсервування ембріонів ссавців і, як вважається, не чинить несприятливого впливу на наступний розвиток. Також кріотерапія застосовується в дерматології.

Похідні азоту відносяться до атмосферних забруднювачів  (діоксид азоту).

Застосування препарату під час вигодовування: відсутня інформація.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).

Адаптовано 19.03.2018 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 21.03.2018 р.

Група/призначення:  

Засоби для загальної анестезії. Галогенований інгаляційний анестетик, до цього класу також належать: енфлуран, галотан, ізофлуран, метоксифлуран, десфлуран. Покази: інгаляційний наркоз.

Севофлуран має нижчу жиророзчинність та розчинність в крові, аніж галотан чи ізофлуран, але вищу, ніж десфлуран. Анестетична потужність, виходячи з МАК на 50% менша за цей показник в ізофлурану, але на 30% перевищує такий для десфлурану. МАК – мінімальна альвеолярна анестетична концентрація – це концентрація, при якій 50% обстежених не реагують на болючi подразники.

Цей препарат є тригером злоякісної гіпертермії.

Альтернативні назви / синоніми: ультан.

Діюча речовина: севофлуран.

Рекомендації при вагітності:

Обмежені дані про використання у людини; дані від експериментальних тварин припускають низький ризик.

Рекомендації при лактації:

Відсутня інформація про використання у людини; ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):      

Севофлуран був тератогенним у мишей. В той же час відсутні повідомлення про використання на ранніх термінах вагітності у людини. Відсутність досвіду застосування в період органогенезу не дозволяє оцінити ризик виникнення структурних аномалій. Окрім того, загальна анестезія, як правило, пов’язана із застосуванням багатьох препаратів. Хоча тератогенність не описана для інших двох галогенованих загальних анестетиків – галотану та метоксифлурану, досвід застосування в І триместрі доступний тільки для галотану. Севофлуран призначається безпосередньо перед пологами для аналгезії та анестезії, але вплив на новонародженого не вивчався. Вважається, що це не повинно вплинути на новонародженого інакше, ніж інші загальні анестетики. Вплив на матку (релаксація та посилення кровотечі) також аналогічний до дії інших препаратів цього класу. Всі анестетики можуть призводити до пригнічення новонародженого, що може тривати 24 години і довше.

Потенційна репродуктивна токсичність (спонтанні аборти та неплідність) при професійному впливі севофлурану не вивчалась, але викликає стурбованість, виходячи з концентрації, виявленої одним дослідженням. Надалі в цьому дослідженні визначався професійний вплив закису азоту і було з’ясовано, що медпрацівники зазнавали впливу закису азоту та інших анестетиків одночасно.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

При репродуктивному дослідженні вагітним мишам вводили протягом 8 годин севофлуран та енфлуран в комбінації з різної концентрації киснем. Обидва препарати призводили до виникнення розщілини піднебіння, але частота була нижчою за ту, що спостерігали при впливі галотану. Підвищення концентрації кисню знижувало частоту цієї вади. Знахідки припускають, що розщілина піднебіння може виникати внаслідок материнської токсичності та чутливості штаму використаних мишей. При залученні резистентного до розщілин штаму мишей така вроджена вада не формувалася.

Дослідження in vitro у вагітних щурів з севофлураном, галотаном, ізофлураном продемонстрували істотне пригнічення індукованого окситоцином скорочення гладкої мускулатури матки.

Дослідження 2009 року в овець припустило малу ймовірність впливу севофлурану на артеріальний тиск матері та плоду до досягнення концентрації 1,5-2 МАК.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

Тератогенність ізофлурану, енфлурану, севофлурану оцінювали  за впливом кожного на проліферацію та диференціацію клітин в G₁-фазі клітинного циклу. Теоретично вважається, що нормальний розвиток в період ембріогенезу, органогенезу, гістогенезу залежить від проліфераційних та диференціальних процесів міграції клітин. Так, до прикладу вальпроєва кислота, відомий тератоген для людини, є потенційним інгібітором G₁-фази in vitro при концентрації, вдвічі нижчій за терапевтичну концентрацію в плазмі. При концентрації анестетиків, вдвічі меншій за МАК, антипроліферативна ефективність 3 препаратів була наступною: ізофлуран = енфлуран > севофлуран. Автори дійшли висновку, що ці три препарати не мають специфічних для вальпроату властивостей, що проявляються in vitro. МАК – мінімальна альвеолярна анестетична концентрація – це концентрація, при якій 50% обстежених не реагують на болючi подразники.

Два рев’ю дійшли висновку, що інгаляційні анестетики вільно проходять до тканин плода і, в більшості випадків, концентрація в матері та плода однакова. Молекулярна вага севофлурану та наявність його в головному мозку матері підтримують таке припущення.

Повідомлення 1999 року описує використання севофлурану для підтримки загальної анестезії при не акушерському хірургічному втручанні у жінки віком 25 років в терміні 13 тижнів вагітності. Через 6 місяців народилась дівчинка вагою 2820 грам без відхилень.

Два повідомлення інформують про застосування севофлурану для ургентного кесаревого розтину. Обидва випадки закінчились успішно.

При кесаревому розтині севофлуран має переваги над ізофлураном щодо самої анестезії, стану матері та новонародженого.

Проспективне дослідження із залученням 25 учасників, які отримали 1% севофлуран для загальної анестезії, не виявило підвищення частоти несприятливих результатів. Анестезія севофлураном для матері застосовується для забезпечення анестезії для плода при внутрішньоматковому хірургічному втручанні. Повідомляється про випадок холецистектомії на 34 тижні вагітності за допомогою севофлурану та внутрішньовенно введеного реміфентанілу для анестезії. Після ургентного кесаревого розтину спостерігали виражену брадикардію у новонародженого з необхідністю реанімаційних міроприємств. Такий несприятливий наслідок в цьому окремому випадку не можна пояснити севофлураном. Згідно з інструкцією до препарату він застосовувався у 29 випадках кесаревого розтину без несприятливих наслідків для матері чи новонародженого.

Застосування препарату під час вигодовування:

Хоча севофлуран призначається в пологах, вплив на немовля, яке одразу після народження знаходиться на грудному вигодовуванні, не описаний. Ймовірно, препарат виводиться з молозивом та молоком, що припускається за наявністю його в крові матері та виходячи з молекулярної ваги, але вплив на немовля такої кількості невідомий. Однак, ризик для немовляти на грудному вигодовуванні видається низьким. Інший галогенований анестетик галотан американською академією педіатрії вважається сумісним з грудним вигодовуванням.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

Вважається, що існує певний репродуктивний ризик при використанні деяких анестетиків (самовільні викидні та неплідність). Дослідження щодо впливу інгаляційних анестетиків на працівників відділень інтенсивної терапії залучило 50 дорослих пацієнтів і наступні препарати: ізофлуран (N=19), десфлуран (N=31) за 1-годинний період. Половина пацієнтів була відключена від штучної вентиляції. Вплив постійно вимірювався з області плечей (так звана дихальна зона) медсестер. Концентрація ізофлурану та десфлурану в цій зоні перевищувала допустимі межі NIOSH в  37% та 87% випадків, відповідно, по часу 12% для ізофлурану та 49% для десфлурану. Автори вважають, що це може бути найгіршим результатом («worst-case analysis»), враховуючи обмеження цього дослідження.

Дослідження 2004 року виявило істотну асоціацію між материнським професійним впливом анестетиків при вагітності та певним дефіцитом розвитку у їхніх дітей, включно з великим та тонким моторним розвитком, неуважністю/гіперактивністю, показниками IQ.

 Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 15.03.2018 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 15.03.2018 р.