Група/призначення:

Антигельмінтний засіб у ветеринарії; стимулюючий рекреаційний засіб.

Горіх бетель – це комбінація листків бетель (вічнозелена багаторічна рослина роду перець, листки мають лікарські властивості і використовуються як спеція; Piper betle), в які, як правило, загортають слайси горіха арекової пальми (Areca catechu) та гашене вапно (гідроксид кальцію; кальцій). Це так звані «комки» (“quids”) для жування для створення стимулюючого ефекту, що давно застосовується в Азії та деяких громадах тихоокеанських островів. Альтернативні назви комбінації горіху арека і/або тютюну – Hindi word, паан.

Листя бетеля мають смак перцю і містять алкілбензольні сполуки, включно з хавібетолом та евгенолом. Активним алкалоїдом горіху бетель є ареколін, який застосовують в якості протигельмінтного препарату. Дослідження 1996 року серед корінних жительок Тайваню репродуктивного віку виявило, що понад третина з них жувала «комки» горіху бетель. Одне дослідження повідомило, що різноманітні комбінації горіху бетель містили сліди миш’яку, кадмію, свинцю.

У ветеринарії ареколіну бромгідрат застосовують як протиглисний засіб (стрічкові глисти), як проносне, а також при ревматичному ураженні копит. Бромгідрат ареколіну отруйний, зберігається за списком А.

Альтернативні назви / синоніми:

Горіх арека, горіх бетель, паан, ареколіну гідро бромід.

Діюча речовина: ареколін.

Рекомендації при вагітності:

Відмовитись від шкідливої звички жувати горіх бетель.

Рекомендації при лактації:

Відмовитись від шкідливої звички жувати горіх бетель.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Жування комбінації горіху бетель асоціювалось в деяких дослідження зі зниженням ваги новонароджених та зростання частоти передчасних пологів.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Введення екстракту горіха арека в курячі яйця викликало зупинку росту та летальність, але не вроджені вади розвитку (згідно з дослідженням, повідомленним в абстракті). Введення ареколіну призводило до мальформацій, так само, як і до затримки у курчат. Водний екстракт горіху бетель у вагітних мишей на 6-15 дні вагітності знижував виживання та вагу плодів, але не частоту мальформацій. Використовували дози 1-5 мг/день (біля 37-185 мг/кг/день). Ареколін пригнічував ріст в преімплантаційній культурі ембріонів мишей на фоні концентрації 0,0001 М (0,155 мг/л), що значно вище від очікуваних концентрацій в жувальних «комках» горіху бетель.

Ембріони риб даніо-реріо (zebrafish, акваріумна рибка, модельний організм в біології) продемонстрували затримку розвитку при зростанні у воді з ареколіном, знову ж таки при концентрації, значно вищій від отримуваної у людини при жуванні горіху бетель. Додавання глутатіону до води перешкоджало виникненню пригнічення росту від впливу ареколіну, що дозволило авторам припустити, що ареколіну притаманний загальний цитотоксичний ефект через виснаження внутрішньоклітинних тіолів.

Індійські дослідники повідомили у 2010 році, що внутрішньоперитонеальне введення 10 мг/кг ареколіну мишам порушувало функцію щитоподібної залози, але ці ефекти можна блокувати одночасним призначенням атропіну.

Інформація щодо впливу на плід:

Серед 400 жінок Папуа Нової Гвінеї, які жували «комки» бетель при вагітності, не спостерігали підвищення частоти ускладнень вагітності в порівнянні з жінками контрольної групи, які не мали такої звички. Вага немовлят була на 81 грам меншою в жінок, які жували горіх бетель, але немовлята з таким пренатальним впливом були здоровими.

Інша стаття про жінок в Папуа Новій Гвінеї описала середнє зниження ваги новонароджених на 221 грам, що асоціювалось з використанням горіху бетель при вагітності. Не було проведено корекції на інші фактори, які можуть впливати на вагу новонароджених.

Проспективне дослідження в когорті 2700 вагітних жінок в Папуа Новій Гвінеї продемонструвало, що жування бетелю асоціювалось з анемією в матерів у пологах, але не асоціювалось з втратами вагітностей, вродженими вадами, зниженою вагою при народженні. У жінок, які жували бетель народилось більше хлопчиків, аніж в тих, що не мали такої звички – 41,6% проти 39,8%).

Серія статей у Тайвані описала дослідження випадок-контроль у жінок з несприятливими результатами вагітностей (в основному передчасні пологи та зменшена вага при народженні) і повідомила істотну асоціацію із жуванням матерями бетелю при корекції на паління тютюну, вживання алкоголю та фізичне насильство.

Іспанське повідомлення представило 6 азійських жінок, які жували горіх бетель в період вагітності. Всі вагітності були доношеними. В однієї дитини діагностували синдром відміни, який лікували фенобарбіталом, а в другої дитини – малість для гестаційного віку (2430 грам) та гіпотонію. В обох випадках відзначили ознаки гістологічного запалення плаценти, аналіз меконію на наявність інших ліків був негативним. Рівень ареколіну в плаценті 5 з 6 вагітностей становив 9-15 нг/г ppb (parts per billion; частина на мільярд).

Застосування препарату під час вигодовування:

Призначення ареколіну в дозі 15 мг/кг/день мишам в період лактації призводило до зміни метаболізуючих ферментів печінки. Автори дійшли висновку, що зміни були несприятливими, але, фактично, не демонстрували несприятливих наслідків.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

У жіночої статі.

Пероральне призначення 100 або 300 мг/кг/день спиртового екстракту горіха арека порушувало естральний цикл та підвищувало рівень абортів у щурів. Інтерпретація результатів цього дослідження була обмеженою через відсутність інформації про прийом їжі матерями та вагу тіла, асоційованих з лікуванням.

У чоловічої статі.

Згідно з одним рев’ю екстракт горіху арека в дозі 300 мг/кг/день порушував фертильність у самців щурів та викликав зміни в яєчках (аналізовані оригінальні статті недоступні).

Пероральне лікування самців щурів екстрактом горіху арека в дозі 100 мг/кг/день протягом 15 днів та довше призводило до аномальної морфології та концентрації сперматозоїдів за відсутності змін тіла та ваги яєчок. У самців щурів одноразова внутрішньовенна ін’єкція ареколіну викликала зростання індукованого хоріонічним гонадотропіном людини тестостерону в плазмі. Дослідження in vitro виявили, що вплив ареколіну на вивільнення тестостерону може пригнічуватись блокаторами кальцієвих каналів. Інкубація сперми людини з ареколіном призводила до зниження рухливості при концентрації 50 мл/л та вищих. Ці концентрації значно перевищують отримувані при жуванні горіху бетель.

Аналіз даних інтегрованої скринуючої програми для громади в Тайвані виявив, що жування батьками (чоловіками) горіху бетель підвищувало ризик ранньої маніфестації метаболічного синдрому в потомків в 2,53 рази (95% ДІ 1,03-2,64) в порівнянні з батьками без такої звички. Метаболічний синдром – це кластеризація специфічних факторів ризику серцево-судинних захворювань, в основі якого лежить інсулінорезистентність.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).

Адаптовано 30.10.2019 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 31.10.2019 р.

Група/призначення:

Ангіопротектори. Інші капіляростабілізуючі засоби. Належить до вітамінних препаратів групи Р.

Кверцетин (мелетін, софоретін, натуральний жовтий барвник 10) – це 3,3′,4′,5,7-пентагідроксифлавон, флавоноїд, який міститься в багатьох рослинах і може діяти як хелатор заліза. Міститься у продуктах харчування, включно з яблуками, цибулею, вином, чаєм, тощо. Доступний як харчова добавка, який рекламується як антиоксидант та протизапальний препарат.

Альтернативні назви / синоніми:

Мелетін, софоретін, натуральний жовтий барвник 10.

Діюча речовина: кверцетин.

Рекомендації при вагітності: відсутня інформація.

Рекомендації при лактації: відсутня інформація.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Призводить до домінантної летальності та впливає на фертильність у мишей при дозах 300 мг/кг. Відсутні дані про вплив при вагітності у людини.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Лікування вагітних щурів кверцетином в дозі 10 мг/кг/день не впливало несприятливо на результати вагітностей, хоча дитинчат не перевіряли на наявність вроджених вад розвитку. Препарат не підвищував частоти вроджених аномалій у щурів в іншому дослідженні на фоні материнської дози до 2000 мг/кг/день.

Мишей годували кверцетином (302 мг/кг їжі) за 3 дні до запліднення і до 14 дня вагітності, приблизно за 4 дні до пологів і до завершення органогенезу. Не відзначали істотної різниці наступних показників: розміру посліду, ваги плодів, ваги плаценти, концентрації вільного заліза в амніотичній рідині та істотних змін в концентрації ембріональних і дорослих глобінів чи еритроцитів. Миші віком 12 місяців з пренатальним впливом кверцетину з їжею матері не продемонстрували статистично істотних змін експресії генів глобінів, дозрівання еритроцитів чи деградації гему. Запаси заліза в печінці збільшувались у миші віком 12 тижнів з пренатальним впливом препарату. Клінічне значення цих знахідок невідоме.

У моделі мишей, схильних до розвитку раку внаслідок дефіциту репарації ДНК пренатальний вплив кверцетину в дозах 33,3 – 46,7 мг/кг/день, ймовірно, призводить до концентрації в плазмі вищої від отримуваної у людини на західній або азійській дієті і не впливає на вагу новонароджених чи співвідношення статей. Спостерігали невелике зростання пропорції клітин кісткового мозку у потомства з доказами ураження ДНК, але не частоти раку у віці 12 тижнів життя.

Інформація щодо впливу на плід: відсутня інформація.

Застосування препарату під час вигодовування:

Кверцетин виявлявся в грудному молоці людини в концентрації 32,5-108,6 нМ. Вміст кверцетину в молоці не змінювався залежно від стадії лактації.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

Домінантне летальне тестування у мишей та щурів продемонструвало зростання домінантної летальності у самців мишей, які отримували 300 мг/кг кверцетину, а також зниження фертильності, але цього не виявляли у щурів на фоні аналогічних доз.

Підшкірні дози до 50 мг/кг/день у самок щурів на 1-3 дні вагітності призводили до змін об’єму маткової рідини та сприйнятливості ендометрію, що може порушувати імплантацію ембріону. Самки мишей, які отримували 5 мг/кг/день кверцетину у віці 2-6 місяців або 8-11 місяців протягом 9 місяців продемонстрували зниження посліду за рахунок збільшення інтервалів між народженнями. Автори дослідження зазначили, що ці результати відповідають інгібіторній дії кверцетину на фермент трансглутаміназу 2.

Кверцетин покращував рухливість, концентрацію, життєздатність сперматозоїдів у щурів. Дослідження у ссавців продемонстрували, що кверцетин вкорочував час капацитації* сперматозоїдів та пригнічував рухливість сперматозоїдів. Обидва ефекти можуть бути пов’язаними з антагонізмом до мембрани кальцієво – АТФ помпи. Інкубація сперми людини з кверцетином в концентрації 30 мкМ попереджала пероксидацію ліпідів. Життєздатність сперматозоїдів знижувалась на фоні дози 400 мкМ. Додавання кріопротекторного середовища з кверцетином покращувало якість кріоконсервованої сперми людини. Ці дослідження in vitro не можуть передбачити вплив кверцетину на фертильність чоловіків.

Кверцетин продемонстрував активацію рецепторів естрогену in vitro. Клінічне значення цих знахідок не відоме.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).

Адаптовано 27.10.2019 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету. 

Переглянуто редакційною колегією 28.10.2019 р.

Група/призначення:

Тонізуючий засіб, спеція. Ефірну олія гвоздичну отримують з плодів або пуп’янків вічнозеленого тропічного гвоздикового дерева (Caryophyllus aromaticus або Eugenia caryophyllata) сімейства миртових. Властивості: тонізуюча, сприяє стимуляції розумової діяльності; імуностимулююча, регенеруюча, афродизіак; нормалізує водно-жировий баланс шкіри, підвищує її пружність; хороший репелент.

Сушені бруньки гвоздики використовуються як спеція. Основним біоактивним компонентом гвоздики є евгенол. Гвоздика також містить фенолові кислоти, включно з галовою, кофеїновою, феруловою, елаговою, саліциловою кислотами та флавоноїди кемпферол і кверцетин. Гвоздична ефірна олія містить насамперед евгенол (70-95%) та невеликі кількості альфа-гумулену (2,1%) і ізоевгенолу (0,14-0,23%). Олія гвоздики використовується в парфумах, зубних еліксирах, місцевих анальгетиках. Також застосовується як ароматизатор в сигаретах. Сигарети з ароматом гвоздики заборонені FDA на території США з вересня 2009 року.

Альтернативні назви / синоніми:

Гвоздика садова, гвоздика, ефірна олія гвоздики, ізоевгенол.

Діюча речовина: евгенол.

Рекомендації при вагітності: відсутня інформація.

Рекомендації при лактації: відсутня інформація.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Відсутня інформація про репродуктивні ефекти гвоздики або евгенолу. Ізоевгенол, другорядна складова, вивчався в експериментальних тварин при вагітності і не продемонстрував підвищення ризику вроджених вад розвитку в цих дослідженнях.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Екстракт гвоздики.

Відсутня інформація про можливий вплив екстракту гвоздики при вагітності та лактації. Евгенол in vitro в дозах 40 та 80 мкМ знижував скоротливу активність кардіоміоцитів та вміст білку в зародкових клітинах ембріонів мишей і культурі ембріонів курчат. Клітинна активність знижувалась в обох культурах при всіх тестованих концентраціях, включно з найнижчою 0,01 мкМ. Клінічне значення цих знахідок невідоме. У мишей 50% спиртовий екстракт гвоздики, призначений перорально, в дозі 500 мг/кг істотно підвищував установочну поведінку і спарювання в порівнянні з плацебо. Силденафіл був ефективнішим за гвоздику. На фоні цієї дози не відзначали смертності чи інших поведінкових змін. Інші дослідження у мишей повідомили про двофазний ефект гексанового екстракту гвоздики та водного екстракту квітів гвоздичного дерева, при якому доза 15 мг/кг/день протягом 35 днів призводила до підвищення концентрації тестостерону, а дози 30 та 60 мг/кг/день порушували рівень тестостерону, продукцію сперми, рухливість та морфологію сперматозоїдів. Ці ж автори оцінили інші репродуктивні показники самців; вплив 15 мг/день протягом 35 днів жиророзчинних компонентів гвоздики на мишей підвищував рухливість сперматозоїдів і стимулював секреторну активність придатків та сім’яних канальців. Дози 30 і 60 мг/день цієї ж речовини протягом 35 днів несприятливо впливали на динаміку сперми в каудальній частині епідидимусу на додаток до ефектів на фоні дози 15 мг/день. При спарюванні самок з лікованими самцями дозами 30 і 60 мг/день відзначали зменшення посліду. Пероральне лікування самців мишей водним екстрактом гвоздики в дозі 15 мг/кг/день протягом одного сперматогенного циклу підвищувало концентрацію тестостерону в сироватці і покращувало рухливість, морфологію сперматозоїдів і фертильність. На фоні доз 30 і 60 мг/кг/день несприятливі ефекти лікування спостерігали стосовно цих показників, а також зниження добової продукції сперми.

Евгенол.

Відсутня інформація щодо можливих наслідків при вагітності та лактації. Репродуктивне токсикологічне дослідження з ізоевгенолом в дозах 250, 500 чи 1000 мг/кг/день на 6-19 дні вагітності виявило, що вищі дози зменшували середню вагу плодів; ці дози також асоціювались зі зниженням споживання їжі матерями, зменшенням ваги матерів, зменшенням ваги матки. Випадків материнської смертності не спостерігали. Доза 1000 мг/кг/день підвищувала частоту не осифікованої грудини у плодів. Не спостерігали токсичного впливу на розвиток на фоні дози 500 мг/кг/день. Дослідження в багатьох поколіннях щурів з ізоевгенолом дозою 230 або 700 мг/кг знижувало середню вагу тіла у самців поколінь F0 та F1. Найвищі дози знижували середню кількість народжених живими чоловічої статі у всіх послідах батьків F0 та вагу дитинчат. Всі дози викликали гіперкератоз та гіперплазію незалозистого відділу шлунка (свідчить про помірну загальну токсичність) в обох статей поколінь F0 та F1.

Інформація щодо впливу на плід: відсутня інформація.

Застосування препарату під час вигодовування: відсутня інформація.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).

Адаптовано 27.10.2019 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 28.10.2019 р.

Група/призначення:

Рослинний продукт. Ферулова кислота (4-гідрокси-3-метоксицинамова кислота) – рослинний продукт, який використовується в якості харчового консерванту та в косметології. Міститься в рослинах, які використовуються як їжа.

Альтернативні назви / синоніми: немає.

Діюча речовина: ферулова кислота.

Рекомендації при вагітності: відсутня інформація.

Рекомендації при лактації: відсутня інформація.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Відсутня інформація. Не проводилось досліджень щодо впливу при вагітності.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Дослідження у вагітних мишей виявило, що натрію ферулят може пригнічувати поглинання введеного глутамату в головному мозку плода та пригнічувати поведінкові та інші неврологічні ефекти глутамату. Ці результати припустили, що ферулова кислота діє як агоніст NMDA рецептору (N-метил-D-аспартату) і також може діяти як нейропротектор у плода. Одночасний вплив феруляту натрію з тютюном і алкоголем ослаблює затримку розвитку плода внаслідок впливу останніх агентів.

Внутрішньовенне введення ферулової кислоти самкам щурів знижувало моторику матки. Підшкірне введення ферулової кислоти самцям щурів знижувало продукцію поліаміну простатою і, як наслідок, вагу органа. Невідомо, чи ці результати стосуються фертильності у людини. Дози та шляхи введення значно відрізнялися від передбачуваних у людини. У самців перепілок ферулова кислота пригнічувала копулятивну поведінку і знижувала вилуплення з яєць при успішному паруванні.

Інформація щодо впливу на плід: відсутня інформація.

Застосування препарату під час вигодовування:

Ферулову кислоту виявляли в молоці корів, яких годували їжею з вмістом цієї кислоти та в грудному молоці людини.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

Використання розчину ферулової кислоти для інкубації in vitro сперми чоловіків, здорових та неплідних з астенозооспермією, виявилось корисним для життєздатності та рухливості як у фертильних, так і неплідних чоловіків.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).

Адаптовано 27.10.2019 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 28.10.2019 р.

Група/призначення: рослина, пряність.

В наш час мускатний горіх не часто використовується в фітотерапії, а раніше – при діареї та інших станах, а також як рекреаційний препарат, який може призводити до психозу. Використання в спробі викликати аборт призвело до багатьох випадків інтоксикації в англійських та американських жінок наприкінці 19 початку 20 столітть.

Похідні мускатного горіха містять міристицин, який вважається токсичним, також елеміцин, сафрол, метилевгенол, евгенол. Мускатний горіх має комплекс психіатричних ефектів, які можуть бути обумовлені синергізмом між терпенами та іншими сполуками. Ряд компонентів мускатного горіху структурно подібні до мескаліну і метилендіоксіметамфетаміну.

Міристицин – це фенілпропен, природна органічна сполука, що міститься в невеликій кількості в ефірному маслі мускатного горіха та анісу, в кількох членів сімейства морквяних, і меншою мірою в інших спеціях / травах, таких як петрушка та кріп.

Альтернативні назви / синоніми:

Міристицин, міристинова кислота, міристин, олія мускатного горіха, мускатне дерево, мускатник духмяний.

Діюча речовина: міристицин.

Рекомендації при вагітності: сумісний.

Рекомендації при лактації:

Відсутня інформація про використання у людини; ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Мускатний горіх, або висушене ароматне насіння вічнозеленого дерева мускатника духмяного використовується як звичайна пряність. Насіння містить токсичну хімічну речовину – міристицин, якому притаманні антихолінергічні властивості. Не проводилось досліджень щодо можливого впливу при вагітності, хоча один час використовувався як абортивний агент.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Згідно з вторинним джерелом, ефірна олія мускатного горіха не впливала на вагітних кролів при пероральному призначенні протягом 13 днів.

Інформація щодо впливу на плід:

У 1987 році описали випадкове передозування тертим мускатним горіхом вагітної на 30 тижні. Жінка спожила 1 столову ложку цієї пряності (еквівалентно 7 грамам або одному цілому тертому мускатному горіху) замість 1/8 чайної ложки згідно з рецептом страви. Після прийому частини їжі в жінки розвинулась синусова тахікардія (170 ударів/хвилину), гіпертензія (170/80 мм рт.ст.) та відчуття приреченості, але без мідріазу (розширення зіниць). Частота серцевих скорочень плода становила 160-170 ударів на хвилину з втратою довгострокової варіабельності. До нормального рівня 120-140 ударів/хвилину частота повернулась через 12 годин. Встановлено діагноз атропіноподібного отруєння, виходячи з анамнезу та фізикальних даних. Після неспецифічного лікування отруєння жінка одужала і була виписана додому через 24 години. Приблизно через 10 тижнів народилась здорова дитина.

Застосування препарату під час вигодовування:

Відсутня інформація про використання мускатного горіху при лактації у людини. Оскільки рослина часто використовується як пряність, ризик для немовляти на грудному вигодовуванні є, ймовірно, нульовим.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

У самців мишей відзначали зниження фертильності на фоні дози 400 мг/кг/день. Це ж дослідження продемонструвало підвищення числа транслокацій в зародкових клітинах самців, лікованих дозою 60 мг/кг/день. Етаноловий екстракт мускатного горіха, введений перорально самцям щурів призводив до підвищення сексуальної активності при спарюванні зі сприйнятливими самками.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Towers C, Forinash A. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Eleventh edition, 2017, Wolters Kluwer. 1646 pages. ISBN: 978-1-4963-4962-0.

Адаптовано 14.10.2019 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 15.10.2019 р.

Група/призначення:

Галюциноген. Мескалін є одним з алкалоїдів пейоту. Надземна частина рослини пейот (невеликий безхребетний кактус; Lophophora williamsii, peyote) первинно використовувалась через галюциногенні властивості. Інші причини перорального використання включали лихоманку, ревматизм, параліч, місцевого – перелами, рани, укус змій. Наукові свідчення такого використання відсутні. Активним інгредієнтом пейоту є мескалін, за хімічною структурою подібний до амфетамінів. Він призводить до стимуляції центральної нервової системи та симпатичної системи. Вплив на центральну нервову систему подібний до дії на неї діетиламіну лізергінової кислоти (ЛСД).

Альтернативні назви / синоніми: пейот.

Діюча речовина: мескалін.

Рекомендації при вагітності:

Обмежені дані про використання у людини; ймовірно сумісний (в низьких дозах). Протипоказаний як рекреаційний препарат.

Рекомендації при лактації:

Відсутні дані про використання у людини; потенційно токсичний (в низьких дозах). Протипоказаний як рекреаційний препарат.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Пейот є галюциногенним агентом, який легально використовують при певних релігійних церемоніях. Активним алкалоїдом пейоту є мескалін – препарат, який призводить до токсичного впливу на розвиток у тварин. При релігійних ритуалах певних індійських популяцій застосовуються низькі дози, які не призводять до токсичного впливу на розвиток, виходячи з обмежених даних. Якщо це справді так, то це збігається з принципом залежності токсичного впливу на розвиток від дози. Однак, низький ризик в популяціях корінних американців, які використовують старанно моніторовані кількості пейоту не стосується рекреаційного використання і, звичайно, використання мескаліну. Хоча рекреаційне використання пейоту або мескаліну при вагітності не вивчалось, припускається, що вищі дози можуть становити ризик для ембріону чи плода. Крім того, спосіб життя споживачів та можливе використання інших галюциногенів чи зловживання препаратів не сприяє нормальній вагітності. Тому таке використання є протипоказаним при вагітності.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Дослідження 1967 року використало одноразову підшкірну дозу мескаліну (0,45; 1,33 або 3,25 мг/кг) у вагітних хом’яків на 8 день вагітності (органогенез). Частота вроджених вад головного мозку, спинного мозку, печінки, інших внутрішніх органів була підвищеною. Однак, ця частота не була залежною від дози, бо найнижча доза призводила до найбільшої кількості вад (28%), в той час як найвища – меншу (9%). Резорбція плодів (7-25%), завмерлі плоди (5-10%) та карликовість (5-12%) були залежними від дози.

Репродуктивне дослідження 1981 року проводилось з мескаліном у хом’яків. Пероральні дози 16 та 32 мг/кг від 7 до 10 дня вагітності призводили до залежного від дози зростання резорбції і відповідне зниження розміру посліду. Число резорбцій в контрольній групі та дві дози становили 6,4%, 12,0% і 48,8%, відповідно.

Також спостерігали залежне від дози підвищення частоти затримки осифікації черепа, грудини, метатарзальних кісток. На розтині великих аномалій не виявляли. Використання внутрішньовенної комбінації міченого вуглецю-14 та не міченого мескаліну виявило, що препарат проникає через плаценту до плода у мавп. Хоча пасаж був обмежений високою іонізацією при фізіологічному pH (99,3%) (pKa 9,56) та низькою жиророзчинністю неіонізованого мескаліну, препарат проникав через плаценту і концентрувався в різний термін після введення в органах плода. Низькі концентрації відзначали в крові, головному мозку та спинномозковій рідині плодів. Аналогічне дослідження у мишей з використанням тільки міченого мескаліну, який вводили інтраперитонеально, виявило плацентарний трансфер та концентрацію в органах плодів з найнижчою концентрацією в головному мозку.

Інформація щодо впливу на плід:

Хоча один автор стверджує, що мескалін проникає через плаценту у людини, таких досліджень не проводилось. Молекулярна вага такий трансфер припускає. Пасаж через плаценту у людини має бути обмеженим через іонізацією на фоні фізіологічного pH та низьку жиророзчинність неіонізованого мескаліну, що було виявлено при вищенаведеному дослідженні у мавп.

Клінічний випадок 1979 року описав вагітність, при якій мама та батько регулярно вживали ЛСД, пейот, марихуану протягом перших 4 місяців вагітності. На 38 тижні жінка народила здорового хлопчика вагою 2951 грам без жодних аномалій, який нормально розвивався у віці 8 місяців життя.

Коротке рев’ю 1970 року підсумувало анамнез, дозування, ефекти та несприятливі наслідки мескаліну. Мескалін був тільки одним з відомих на той час 8 алкалоїдів, присутніх у пейоті. Пейот використовується деякими мексиканськими і американськими індіанськими племенами сотні років і надалі це проводиться легально при релігійних ритуалах корінних американців. Автор вважає, що мескалін, виходячи з дози, був найслабшим з часто використовуваних галюциногенів (інші в даному рев’ю не уточнювались). Автор також вважає, що мескалін може бути тератогенним, виходячи з результатів досліджень у тварин.

Рев’ю 2001 року наводить більше інформації стосовно легального використання пейоту та його фармакології. Хоча L. Williamsii є кактусом, легально доступним і культивованим церквою корінних американців, інші члени родини Cactaceae, включно з Trichocereus pachanoi (San Pedro cactus) та Opuntia cylindrical також містять мескалін та інші алкалоїди. Крім мескаліну, в цих кактусах виявлено близько 50 алкалоїдів. При використанні згідно з рекомендаціями церкви корінних американців ризик токсичного впливу на розвиток вважається не підвищеним. Не виявлено підвищення частоти вроджених вад у індіанців племені уїчоли (Huichol Indians), які використовують пейот при релігійних ритуалах протягом століть. Однак, виходячи з дослідження у тварин у 1967 році, наведеного вище, автор дійшов висновку, що ризик токсичного впливу на розвиток у людини асоціювався з рекреаційним використанням пейоту та/або мескаліну, при якому застосовуються значно вищі дози, ніж при релігійних обрядах. Крім того, мескалін, отриманий на вулиці, неправильно підписаний і може взагалі не містити мескаліну. Наприклад, фенциклідин, набагато сильніший та більш тривалої дії галюциноген, часто позначається як мескалін.

Дослідження хромосом індіанців племені уїчоли в Мексиці, які вживають мескалін не виявило підвищення частоти аномалій в порівнянні з членами цього ж племені, які не вживали препарату та контрольною групою не індіанців.

Застосування препарату під час вигодовування:

Відсутня інформація про використання пейоту або його активного алкалоїду мескаліну при лактації у людини. Молекулярна вага мескаліну припускає проникнення до грудного молока. Вплив на немовля у такому випадку невідомий. Однак, використання низьких доз пейоту дорослими при релігійних ритуалах часто асоціюється з несприятливими наслідками, такими як нудота, блювота, симпатоміметичні ефекти (мідріаз (розширення зіниць), помірна тахікардія, помірна гіпертензія, діафорез (профузне потовиділення), атаксія, гіперрефлексія). Вищі дози, які можуть асоціюватися з рекреаційним вживанням пейоту і, звичайно, з мескаліном, можуть викликати такі ефекти у немовляти на грудному вигодовуванні. Таким чином, рекреаційне використання пейоту або мескаліну є протипоказаним при грудному вигодовуванні.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Towers C, Forinash A. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Eleventh edition, 2017, Wolters Kluwer. 1646 pages. ISBN: 978-1-4963-4962-0.

Адаптовано 14.10.2019 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 15.10.2019 р.

Група/призначення:      

Сафрол є компонентом ряду ефірних олій, особливо сассафрової олії, виділеної з кореня сассафраса білуватого (Sassafras albidum). Сассафрова олія, яка використовується для приготуванні їжі в США, не містить сафролу, відповідно до постанови FDA від 1960 року.

Листки та квіти рослини пайпер бетл (Piper betel) та не спорідненої рослини горіху арека (горіх бетель, betel nut, Areca catechu) містять велику кількість сафролу. Ці горіхи та листя бетель часто поєднують в «комках» (“quids”) для жування в частині Азії та Африки для створення стимулюючого ефекту. Сафрол також є компонентом ефірної олії мускатного горіха.

Синтетичний аналог виробляється з використанням катехолу або інших хімічних речовин метилендіоксигрупи. Сафрол також використовується в парфумерії та в якості місцевого антисептика, у виробництві піперонілу бутоксиду, інсектициду, і препарату метилендіоксіметамфетаміну («екстазі»).

Альтернативні назви / синоніми: шикимол.

Діюча речовина: сафрол.

Рекомендації при вагітності: відсутня інформація.

Рекомендації при лактації: відсутня інформація.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

У мишей не впливає на результат вагітності на фоні дози 200 мг/кг/день. Відсутні дані про використання у людини.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Призначення сафролу вагітним мишам призводило до утворення ДНК-аддукту в тканинах плода і матері. Сафрол був карциногенним у мишей в неонатальному періоді при трансплацентарному і лактаційному впливі. Один абстракт інформує, що призначення сафролу вагітним мишам в дозі до 200 мг/кг/день не спричиняло несприятливих ефектів у потомства, за винятком пов’язаних з материнською токсичністю.

Інформація щодо впливу на плід: відсутня інформація.

Застосування препарату під час вигодовування: відсутня інформація.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).

Адаптовано 14.10.2019 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 15.10.2019 р.

Група/призначення:

Рослинні алкалоїди. Це рослина родини бобових, яку споживають худоба і людина (боби та насіння). Худоба також споживає трав’янисту частину рослини. Жовтий люпин використовується як рослинний додаток при розладах сечового тракту, затримці рідини, глистяній інвазії. Боби жовтого люпину доступні у маринованому вигляді. Неочищені або висушені боби повинні готуватися з адекватним замочуванням для уникнення антихолінергічної алкалоїдної токсичності після споживання. Повідомляється про окремі випадки отруєння при споживанні неправильно приготованих бобів.

Люпину, завдяки алкалоїду, який входить до його складу, притаманні кардіотонічні, спазмолітичні, болезаспокійливі властивості. В деяких медичних практиках Північної Америки галенові препарати (настоянки, відвари) люпину застосовуються в якості тонізуючого засобу, але через токсичність це відбувається вже не так часто. Витяжка з люпину застосовується в фармації при виготовленні антисептичних пластирів.

Альтернативні назви / синоніми: немає.

Діюча речовина: алкалоїди.

Рекомендації при вагітності:

Обмежена інформація про вплив при вагітності у людини; ймовірно токсичний.

Рекомендації при лактації:

Відсутня інформація про використання у людини.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Вживання люпину призводить до позиційних деформацій кінцівок та, можливо, розщілини піднебіння в деяких видів домашньої худоби. Доступні два повідомлення про аномальний результат вагітності після впливу на вагітну алкалоїдів люпину.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Споживання люпину вагітними козами та коровами асоціювалось з позиційними деформаціями кінцівок та аксіального скелету у потомства, що називають «синдром деформованого [викривленого] теляти» (“crooked calf disease“). Це, як видається, виникає внаслідок пригнічення рухів плода рослинними алкалоїдами, переважно анагірином та амодендрином. Анагірин входить до складу рослини синій кохош. Розщілину піднебіння також відзнаічали у потомства, в основному через аномальну позицію язика. Дослідження у великої рогатої худоби продемонстрували, що споріднені алкалоїди можуть також асоціюватись з «синдром деформованого [викривленого] теляти» навіть у видів люпину з низьким вмістом анагірину. Багато видів люпину також містять спартеїн, окситотичний засіб. Є відмінність у чутливості до індукованого люпином «синдрому деформованого [викривленого] теляти» в різної породи великої рогатої худоби. Концентрація анагірину в сироватці була вищою, а люпаніну нижчою у телиць породи абердин-ангус в порівнянні з голштинською породою в однаковий час після прийому дози. Активність плода була вищою через 12 годин після дози у голштинської породи в порівнянні з породою абердин-ангус.

Хоча споживання люпину здається важливою причиною токсичного впливу на розвиток у великої рогатої худоби, Lupinus species не призводили до аномального розвитку у овець, а екстракти анагірину не є активними у вагітних хом’яків. Ці дослідження залучили малу кількість тварин і невідомо, чи міжвидові відмінності відповідей адекватно охарактеризовані.

Інформація щодо впливу на плід:

Повідомляється про випадок народження дитини з деформацією кінцівок від жінки, яка проживала на фермі і споживала анагірин з молоком кози. Коза та собака також пили це козяче молоко і народили потомство за аналогічними деформаціями.

В іншому повідомленні інформували про білатеральну променеву гемімелію, васкулярну аномалію, гематопоетичні зміни в немовляти після впливу на матір люпину з молоком кози.

Проте доза люпину в цих випадках не встановлена.

Застосування препарату під час вигодовування:

Хоча вважається, що алкалоїди люпину присутні в грудному молоці, не знайдено доказів токсичного впливу на немовлят на грудному вигодовуванні.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).

Адаптовано 13.10.2019 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 14.10.2019 р.

Група/призначення:

Лікарські рослини. Чорний кохош (Black cohosh, Cimicifuga racemosa) – клопогон – це багаторічна рослина, кореневище і корені якої використовувались корінним населенням Північної Америки для лікування ревматизму та інших станів. Різноманітні екстракти чорного кохошу, включно з реміфеміном, стандартизованим екстрактом, використовують для лікування симптомів менопаузи; докази ефективності при приливах жару чи сухості піхви неоднозначні.

Альтернативні назви / синоніми: реміфемін, клопогон.

Діюча речовина: кореневище і корінь.

Рекомендації при вагітності:

Обмежена інформація про використання у людини; потенційно токсичний.

Рекомендації при лактації:

Відсутня інформація про використання у людини; потенційно токсичний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Інформація про використання у вагітних дуже обмежена, даних про тератогенність цього рослинного препарату не має, враховуючи естрогенні властивості найкращою рекомендацією є уникнення призначення.

Інформація щодо досліджень на тваринах: відсутня інформація.

Інформація щодо впливу на плід:

Опитування від Fetal Life Study, проведене у 1950 роках в госпіталі Нью-Йорку, порівнювало споживання препаратів матерями 266 дітей з вродженими вадами з 532 з контрольної групи. Дві матері в контрольній групі та одна в основній (не уточнена вада розвитку в дитини) використовували чорний кохош в І триместрі вагітності.

Повідомляється про випадок (1996 рік) прийому жінкою суміші чорного та синього кохошу в пологах з народженням дитини з важким неврологічним порушенням. Синій кохош ботанічно не пов’язаний з чорним кохошем, синій кохош містить глікозид каулосапонін з вазоконстрикторними та окситоциновими властивостями. В даному випадку в нормальних пологах народилась дівчинка вагою 3840 грам з оцінкою за шкалою Апгар 1, 4 та 5 балів на 1-й, 5-й і 10-й хвилинах, відповідно. Спонтанного дихання не наступило, реанімаційні заходи були ефективними, із появою дихання через 30 хвилин. Дитина потребувала механічної вентиляції за час госпіталізації, перебіг ускладнився судомами та гострим тубулярним некрозом. Комп’ютерна томографія виявила ураження базальних гангліїв та парасагітальну гіпоксію. У віці 3 місяців відзначали спастичність нижніх кінцівок, також немовля потребувало назогастрального годування. Хоча причина неврологічної токсичності не була відома, автори не змогли виключити можливу роль рослинних препаратів. Посилаючись на опубліковані дані вони припустили, що чорний кохош може призводити до периферичної вазодилятації та гіпотензії, в той час, як синій кохош – до посилення активності матки. Комбінація цих дій могла призвести до зменшення перфузії плаценти та викликати гіпоксію у новонародженого.

В іншому випадку жінка приблизно на 38 тижні вагітності прийняла кілька доз чорного кохошу для індукції та підтримки пологів. Вагітну госпіталізували з гіпонатріемією. У новонародженого виявили густий меконій нижче голосових зв’язок.

Наступні коментарі наголошують на відсутності чіткої інформації щодо доз чи навіть препаратів, призначених акушерками в цих випадках, тому неможливо дійти висновку про асоціацію між ускладненнями у немовлят та матерів і рослинними продуктами.

Застосування препарату під час вигодовування:

Відсутня інформація про використання чорного кохошу при лактації у людини. Через відсутність даних про безпечність та можливий естрогеновий ефект деякі коментатори не рекомендують застосовувати чорний кохош в період лактації, але інші не вважають за потрібне відмовлятися від використання.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

В двох дослідженнях у мишей з оваректомією, яким давали чорний кохош, відзначали збільшення ваги матки. Третє дослідження не продемонструвало естрогенних ефектів ні в мишей при пероральних дозах, ні у щурів при ін’єкційному введенні. Результати досліджень in vitro щодо естрогенності є неоднозначними. Плацебо-контрольоване подвійне сліпе дослідження з чорним кохошем в групі з 80 жінок повідомило про естрогенні зміни клітин вагінального епітелію у 12 тижнів, але інше дослідження з використанням різних доз рослинного препарату (40 мг або 127 мг/день) в 150 жінок не виявило аналогічних змін через 3 або 6 місяців.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox”.
2. Briggs G, Freeman R, Towers C, Forinash A. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Eleventh edition, 2017, Wolters Kluwer. 1646 pages. ISBN: 978-1-4963-4962-0.
3. Black Cohosh. Інформація на сайті WebMD.

Адаптовано 25.09.2019 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 26.09.2019 р.

Група/призначення:

Лікарські рослини. Синій кохош (blue cohosh, Caulophyllum thalictroides Michx.; родина Berberidaceae [barberries].

Крім традиційного використання для стимуляції пологів, також використовувався в якості засобу, який викликає менструацію, як спазмолітик, потиревматичний, проносний засіб, при коліках, болю в горлі, гикавці, епілепсії, істериці, запаленні матки. Смажене насіння використовували як замінник кави.

Слово «cohosh» походить від слова «жорсткий, рапавий, rough» на мові групи індіанських племен алгонкінів через вигляд кореня рослини. Корінь використовується для виготовлення ліків. Ця рослина не є безпечною, однак, все ще використовується в якості добавки. Інколи ці добавки не містять застороги щодо вмісту та безпечності.

Синій кохош також є небезпечним для дорослих при вживанні перорально. Він може призводити до діареї, шлункових спазмів, підвищувати артеріальний тиск та рівень цукру в крові, тощо. Тому при вагітності, тим більше, не слід приймати препарати з цієї рослини. Багато акушерок все ще використовують синій кохош для полегшення пологів, але це є небезпечною практикою і її потрібно заборонити.

Альтернативні назви / синоніми: немає.

Діючі речовини:

Анагірин, баптифолін, 5,6-дегідро-α-ізлюпанін, α-ізолюпанін, люпанін, спартеїн, N-метилцитизин, магнофлорин, тазпін, каулофілосапонін, каулосапогенін.

Рекомендації при вагітності:

Дані про використання у тварин та людини припускають ризик; протипоказаний.

Рекомендації при лактації:

Відсутня інформація про використання у людини; потенційно токсичний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Це рослина з властивостями стимуляції м’язів матки. Деякі складові синього кохошу проявили тератогенність та токсичність в різних видів тварин. Синій кохош протипоказаний в І триместрі через дані про тератогенність у тварин та естрогенний ефект, продемонстрований у людини. Використовується у людини для індукції пологів, але потенційна токсичність для плода та новонародженого переважають над будь-якою медичною користю. Крім того, препарати з синього кохошу не стандартизовані щодо вмісту і чистоти.

Деякі хімічні складові синього кохоша можуть викликати вроджені вади розвитку. У випадку застосування матір’ю на пізніх термінах вагітності цей рослинний препарат може призводити до важких проблем серцево-судинної системи у новонароджених. Також можлива материнська токсичність.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

У щурів, кролів, морських свинок спостерігали підвищення тонусу та частоти скорочень матки, а також інших груп гладкої мускулатури.

При репродуктивних дослідженнях у щурів призначали екстракт каулофіліну (гомеопатичну концентрацію) низької або високої потенції на 1-5 дні вагітності. Нижчий рівень попереджав імплантацію, руйнуючи сайт імплантації. На противагу цьому, високо-потенційний препарат не призводив до несприятливого ефекту в порівнянні з контрольною групою, але підвищував середнє число осіб на послід (8 проти 5 в контролі). Анагірин є тератогенним у жуйних тварин, таких як велика рогата худоба, спричиняючи «синдром деформованого [викривленого] теляти». Продемонстровано, що важкість мальформацій залежна від дози, вони включали зігнуті чи викривлені кінцівки, курватуру хребта або шиї, розщілину піднебіння. Дефекти можуть виникати внаслідок зменшення рухів плода, які необхідні для нормального розвитку скелету, вторинно до впливу алкалоїду на мускаринові та нікотинові рецептори плода.

Призначений внутрішньовенно каулосапонін продемонстрував окситоцинові ефекти для матки щурів in vivo; каулосапонін також є вазоконстриктором.

Гомеопатичний препарат синього кохошу, призначений вагітним щурам з 1 до 5-го днів вагітності порушував імплантацію шляхом «розчинення ендометрію» на фоні однієї з двох використаних доз.

В культурі ембріонів щурів анагірин продемонстрував тератогенний потенціал тільки на фоні концентрацій таких високих, при яких загальний розвиток також порушувався. В культурі ембріонів щурів N-метилцитозин з синього кохошу викликав відкриту передню нервову трубку, слабкий або відсутній розвиток очей, скручений хвіст при дозі 20 ppm (parts per million; частин на мільйон), вищі концентрації N-метилцитозину пригнічували ріст та розвиток. Тестування культури ембріонів щурів не прогнозує клінічні ефекти.

Інформація щодо впливу на плід:

Синій кохош використовується для стимуляції пологів. При опитуванні акушерок виявилось, що синій кохош був найчастіше вживаним рослинним препаратом для цих цілей (65%), зазвичай призначався до або замість окситоцину. Корінні американці використовували цю рослину при менструальному болю та профузних менструаціях.

Хімічний склад рослини вивчали з 1863 року. Оскільки корінні американці використовували її для полегшення пологів, дослідники у 1954 році описали метод ізоляції кристалічного глікозиду з кореневища і коренів, який продемонстрував значну активність стимулятора гладкої мускулатури. Так, у щурів, кролів, морських свинок спостерігали підвищення тонусу та частоти скорочень матки та інших груп гладкої мускулатури.

Ряд хімічних агентів ізолювали з кореневища синього кохошу: анагірин, баптифолін, 5,6-дегідро-α-ізлюпанін, α-ізолюпанін, люпанін, спартеїн, N-метилцитизин (всі хінолізидинові алкалоїди), магнофлорин і тазпін (апорфінові алкалоїди), каулофілосапонін (відомий також як каулосапонін, тритерпеновий сапонін) та каулосапогенін. N-метилцитизин (також відомий як каулофілін) є нікотиновим агоністом у тварин. Анагірин також міститься в люпині і пов’язаний з скелетними аномаліями в деяких видів тварин.

Посилаючись на раніше опубліковані дані дослідження 1999 року наводить концентрацію хінолізидинових алкалоїдів в деяких харчових добавках з вмістом синього кохоша: N-метилцитизин – 5850 ppm (parts per million; частин на мільйон), анагірин – 2390 ppm, баптифолін – 9900 ppm (нижчу концентрацію виявили в продуктах у вигляді рідкого екстракту). На противагу цьому, рівень магнофлорину кореневищі C. thalictroides становив 11000 ppm. N-метилцитизин був тератогенним в культурі ембріонів щурів, але талітроїдин, анагірин і α-ізолюпанін не були тератогенними в цьому середовищі при тестованих концентраціях. Значна ембріотоксичність без тератогенності продемонстрована для тазпіну.

Інформація про дослідження, які б описували плацентарний трансфер будь-якого компоненту синього кохошу, відсутня. Однак, виходячи з наведених вище результатів обстежень у тварин, деякі або всі алкалоїди та інші хімічні елементи, ізольовані з рослини, ймовірно, проникають через плаценту.

Коротке повідомлення 1996 року описало несприятливий для новонародженого результат після того, як жінці з неускладненою вагітністю призначили комбінацію синього та чорного кохошу (доза не наводилась) для індукції пологів. В нормальних пологах народилась дівчинка вагою 3840 грам з оцінкою за шкалою Апгар 1, 4 та 5 балів на 1-й, 5-й і 10-й хвилинах, відповідно. Спонтанного дихання не наступило, реанімаційні заходи були ефективними, із появою дихання через 30 хвилин. Дитина потребувала механічної вентиляції за час госпіталізації, перебіг ускладнився судомами та гострим тубулярним некрозом. Комп’ютерна томографія виявила ураження базальних гангліїв та парасагітальну гіпоксію. У віці 3 місяців відзначали спастичність нижніх кінцівок, також немовля потребувало назогастрального годування. Хоча причина неврологічної токсичності не була відома, автори не змогли виключити можливу роль рослинних препаратів. Посилаючись на опубліковані дані вони припустили, що чорний кохош може призводити до периферичної вазодилятації та гіпотензії, в той час, як синій кохош – до посилення активності матки. Комбінація цих дій могла призвести до зменшення перфузії плаценти та викликати гіпоксію у новонародженого. Точність цього висновку не певна, але нижче наведений клінічний випадок підтримує думку про токсичність синього кохошу при вагітності.

Клінічний випадок 1998 року описав некомпенсовану застійну серцеву недостатність у новонародженого, яка, як вважається, була викликана вживанням мамою синього кохошу для промоції скорочень матки. 36-річна жінка мала гіпотиреоз, але на фоні замісної терапії – еутиреоз. За винятком цього одного факту вагітність не була ускладненою. За місяць до пологів акушерка призначила щоденний прийом 1 таблетки препарату синього кохошу. Замість цього наступні 5 тижнів жінка приймала 1 таблетку тричі на день. В цей період вона відчувала посилення скорочень матки та послаблення рухів плода. Стрімкі пологи почались через годину після спонтанних перейм, через 15 хвилин після спонтанного розриву мембран. Відзначили незначне забруднення амніотичної рідини меконієм. У хлопчика вагою 3660 грам, оцінкою за шкалою Апгар 6 та 9 балів на 6-й та 9-й хвилинах, відповідно, відзначали ціаноз і слабку перфузію, які розвинулись в перші хвилини після народження, що потребувало інкубації і механічної вентиляції. У віці 1 години життя на 100% кисні рН артеріальної пуповинної крові становив 7,07, РСО2 40 мм.рт.ст., рО2 38 мм рт.ст. Рентгенологічне обстеження грудної клітини виявило кардіомегалію та набряк легень, електрокардіограма – гострий інфаркт міокарду. Крім цього була присутня гепатомегалія. Стан немовляти поступово покращувався, він був виписаний додому після 31 дня життя. У віці 2 років дитина добре розвивалась, але продовжувала приймати дигоксин. Залишались стійка кардіомегалія та помірно знижена функція лівого шлуночка. Автори пояснили ці обставини токсичністю синього кохошу, оскільки він містить вазоактивні глікозиди, які, як відомо, призводять до токсичного впливу на серце у тварин.

У 2004 році повідомили про випадок інсульту у доношеної дівчинки, вагою при народженні 3860 грам, через 26 годин після народження. Мама за порадою свого лікаря вживала чай з синім кохошом для індукції пологів. Після невдалої спроби вагінальних пологів проведено кесаревий розтин. Фокальні моторні судоми правої руки немовляти зафіксували на 26 годині життя. У віці 2 днів комп’ютерне томографічне сканування виявило розвиток інфаркту в басейні лівої середньої мозкової артерії. Тести на тромбофілію були нормальними, сімейний анамнез відносно порушень згортання крові – негативним. У сечі, меконії, материній пляшці з синім кохошем, в герметичній пляшці з іншим рослинним препаратом виявили метаболіт кокаїну – бензоллегонін. Хоча контамінацію продуктів кокаїном не можна виключити, препарат синього кохошу (“Inca Tea”) містить листя коки і може давати позитивний результат при тестуванні на вміст кокаїну. Крім того, природна складова синього кохоша – каулофілосапонін – може спричиняти скорочення матки та звуження коронарної артерії у тварин, а метилцистизин є нікотиновим агоністом.

У 20-річної жінки на 6 тижні вагітності розвинулась істотна нікотинова токсичність після вживання 10-20 доз/день настоянки синього кохошу при невдалій спробі аборту. Вона також прийняла чай із слизького в’язу (Slippery elm (Ulmus rubra); внутрішня кора цього дерева містить гуміарабік; використовується для лікування болі в горлі, шлунково-кишкових розладів, шкірних проблем; палички слизького в’язу колись використовувались як абортивний засіб, введенням в шийку матки, де вони набухали, розширюючи шийку) та спринцювалась вимоченою в цьому чаї петрушкою (діуретичний засіб та абортивний засіб).

Повідомляється про двобічну променеву гемімелію у немовляти після впливу на маму люпину із забрудненим молоком кози, хоча це є спірним.

Щодо вроджених вад розвитку: для повідомлення, опублікованого у канадському журналі клінічної фармакології (Canadian Journal of Clinical Pharmacology) у 2008 році дослідники проаналізували доступні дані про використання та безпечність синього кохошу при вагітності та грудному вигодовуванні. Дані свідчили, що синій кохош може заважати фізіологічному розвитку плода за таких обставин. Дослідники також виявили клінічні повідомлення, які пов’язують використання синього кохошу на момент пологів з частотою інсульту, серцевої недостатності, іншими серцевими проблемами. Автори дійшли висновку, що синій кохош слід використовувати з граничною обережністю і тільки під медичним наглядом.

Враховуючи властивості синього кохошу, описані вище, він може взаємодіяти з гіпертензивними та протидіабетичними препаратами, що може потребувати зміни дози. Також синій кохош містить хімічні речовини, які діють аналогічно нікотину. Застосування цієї рослини з нікотином може посилити ефекти, включно з побічними ефектами нікотину.

Застосування препарату під час вигодовування:

Відсутня інформація про використання синього кохошу при лактації у людини. Невідомо чи складові рослини проникають до грудного молока. Однак, в залежності від концентрації в сироватці матері різних хімічних агентів припускається певний трансфер до грудного молока. Наслідки такого можливого впливу на немовля на грудному вигодовуванні невідомі, але потенційна токсичність та естрогенні ефекти є істотною підставою для уникнення споживання синього кохошу в період грудного вигодовування. Принаймні, одне джерело стверджує про небезпечність використання цієї рослини в цей період.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Towers C, Forinash A. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Eleventh edition, 2017, Wolters Kluwer. 1646 pages. ISBN: 978-1-4963-4962-0.
3. Blue Cohosh. Інформація на сайті WebMD (https://www.webmd.com/vitamins/ai/ingredientmono-987/blue-cohosh).

Адаптовано 25.09.2019 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 26.09.2019 р.