Група/призначення:

Засіб для лікування важкої гіпоглікемії, антидот. Інші покази: в якості шокової терапії при психічних захворюваннях, як допоміжний засіб при діагностичних радіологічних дослідженнях шлунково-кишкового тракту.

Це гормон альфа-клітин острівців Лангерганса підшлункової залози. За хімічною будовою є пептидним гормоном. Один з антагоністів інсуліну, сприяє утворенню глюкози в печінці. Рекомбінантний глюкагон ідентичний людському.

Глюкагон підвищує рівень глюкози в крові шляхом стимулювання печінкового глікогенолізу та релаксації гладкої мускулатури шлунково-кишкового тракту. Також використовується в якості антидоту при передозуванні бета-блокаторами. Глюкагон повинен вводитись парентерально, оскільки руйнується в шлунково-кишковому тракті і тому є не активним при пероральному застосуванні.

Використовується для лікування важкої гіпоглікемії шляхом конверсії печінкового глікогену до глюкози.

Глюкагон екстенсивно метаболізується в печінці, нирках, плазмі, маючи дуже короткий період напіввиведення (8-18 хвилин).

Альтернативні назви / синоніми: немає.

Діюча речовина: глюкагон.

Рекомендації при вагітності:

Сумісний; користь для матері перевищує ембріо-фетальний ризик.

Рекомендації при лактації: сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Обмежені дані про використання при вагітності в експериментальних тварин та у людини припускають, що ризик для ембріону та плода є дуже низьким або незначним. Ймовірно, препарат не проникає через плаценту. Як з усіма антидотами, лікування матері є першочерговим. Тому у випадку важкої гіпоглікемії, коли не можна призначити внутрішньовенно глюкозу, глюкагон не слід відміняти з позиції безпечності для ембріону/плода. Відміна лікування може становити набагато вищий ризик, ніж непідтверджений ризик від препарату.

Використання глюкагону для лікування індукованої інсуліном гіпоглікемії, як очікується, не підвищує ризику несприятливих результатів вагітності.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Репродуктивні дослідження не проводились з рекомбінантним глюкагоном, а з препаратом тваринного походження. У щурів 40-кратні для людини дози, виходячи з площі поверхні тіла, не призвели до порушення фертильності або шкоди для плода.

Дослідження in vitro у мишей вивчали ефекти глюкагону та інших метаболічних факторів (інсуліну, бета-гідроксибутирату, ацетоацетату) на доімплантаційний розвиток ембріонів мишей. Глюкагон та інші фактори продемонстрували статистично істотне, залежне від дози пригнічення розвитку бластоцисти при культивуванні протягом 72 годин. Однак, зв’язок ембріотоксичності, яка спостерігалась, з типовим клінічним впливом у людини є сумнівним.

Метаболічна відповідь на введення глюкагону (1 мкг/кг – 1 мг/кг) вивчалась у тривало катетеризованих ягнят на пізніх термінах вагітності. Істотна гіперглікемія виникала через 15 – 30 хвилин, але на противагу новонародженим ягнятам не індукувала значного кетогенезу.

Дослідження 1992 року не спостерігало впливу на функцію нирок у вагітних овець на пізньому терміні, яким призначали фармакологічні дози глюкагону (0,5 мкг/хвилину) протягом 1,5 години. Однак, зазначили істотне зростання частоти серцевих скорочень плода без змін артеріального тиску.

Глюкагон не проникає через плаценту у овець та людини. В експериментах у вагітних овець перед пологами не спостерігали трансферу радіоактивно міченого глюкагону ні від матері до плода, ні взворотному напрямку.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

Дослідження 1972 року у людини не змогло виявити доказів плацентарного трансферу глюкагону в 3 матерів перед пологами. Аналогічно, при дослідженні in vitro з використанням хоріону людини не виявлено трансферу. Дослідження 1976 року охопило 15 жінок, які отримували 1 мг глюкагону внутрішньовенно за 40 хвилин до пологів. Їх порівняли з 47 жінками контрольної групи, не спостерігаючи зміни концентрації глюкагону в пуповинній крові, що припускає відсутність суттєвого плацентарного трансферу.

Дослідження 1987 року наводить результати 7 вагітностей жінок, які приймали глюкагон з приводу важкої гіпоглікемії в 12 випадках при вагітності. В кожному випадку вводилась одноразова доза 1 мг підшкірно або внутрішньом’язово членом родини, що призвело до рівня глюкози 100-200 мг/дл за 30 хвилин в 11 випадках. В одному випадку жінка не відповіла на таке лікування і потребувала введення глюкози внутрішньовенно в реанімації. Хоча термін вагітності, при якому вводився глюкагон не зазначено, всі немовлята вижили і отримали нормальну оцінку за шкалою Апгар при народженні.

Глюкагон використовувався в якості антидоту у вагітної, яка значно передозувала бета-блокатор (метопролол). На 20 тижні вагітності вона прийняла 152 таблетки дозою 100 мг в спробі суїциду. В неї виникла зупинка серця в лікарні. Не зважаючи на тривалу серцево-легеневу реанімацію вона знаходилась у важкому кардіогенному шоці з низьким систолічним тиском. Коли було з’ясовано причину такого стану жінці ввели глюкагон (1 мг) внутрішньовенно. Її стан значно покращився, але наступила внутрішньоутробна загибель плода.

Огляд 2003 року щодо ефекту антидотів при вагітності дійшов висновку про відсутність тератогенного ризику через ендогенну природу глюкагону. Однак, про застосування дози >1 мг при вагітності у людини не повідомляється.

Застосування препарату під час вигодовування:

Відсутня інформація.

Поява повідомлень про використання препарату є сумнівною через покази до призначення (важка гіпоглікемія, антидот, діагностичний агент) та через дуже короткий період напіввиведення (8 – 18 хвилин). Більше того, навіть якби глюкагон проникав до грудного молока, він би розкладався на амінокислоти або фрагменти в шлунково-кишковому тракті немовляти. Тому ризик для дитини на грудному вигодовуванні вважається мінімальним.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

Культивування клітин Сертолі у щурів продемонструвало підвищення акумуляції циклічного аденозинмонофосфату у відповідь на глюкагон. В цих клітинах також підвищувалась активність ароматази.

Відсутня інформація про дослідження репродуктивної функції у чоловіків.

Адаптовано за матеріалами:

1. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.
2. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).

 Адаптовано 27.06.2019 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 27.06.2019 р.

Група/призначення: симпатоміметик, адренергетик.

Альтернативні назви / синоніми: немає.

Діюча речовина: мефентермін.

Рекомендації при вагітності:

Обмежені дані про використання у людини; відсутні релевантні дані від експериментальних тварин.

Рекомендації при лактації:

Відсутні дані про використання у людини; ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Мефентермін використовується ургентно для лікування гіпотензії. Саме через такі покази до застосування досвід використання при вагітності обмежений.

Інформація щодо досліджень на тваринах: відсутня інформація.

Інформація щодо впливу на плід: обмежена інформація.

Первинна дія мефетаміну полягає у підвищенні серцевого викиду в результаті посилення серцевих скорочень і, в меншій мірі, периферійної вазоконстрикції. Такий вплив на матковий кровотік мав би бути мінімальним.

У 1970 році повідомили про новонародженого з повною екстрофією сечового міхура, епіспадією, широко розведеними лонними кістками, двобічними паховими килами. 19-річна мама дитини приймала діетиламін лізерової кислоти (ЛСД), принаймні, 12-15 разів протягом двох місяців перед зачаттям та протягом перших 2,5 місяців вагітності. Крім того, жінка курила марихуану двічі і прийняла мефентерміну сульфат одноразово в цьому інтервалі. Причина вроджених вад розвитку в новонародженого невідома.

Застосування препарату під час вигодовування: відсутня інформація.

Однак, відсутність повідомлень про таке застосування є очікуваною, виходячи з показів до призначення препарату.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

 Адаптовано 27.06.2019 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 27.06.2019 р.

Назва англійською мовою: mephenytoin.

Група/призначення: протисудомний засіб.

Це метилгідантоїн. Мефенітоїн вилучений з фармацевтичного ринку США та Великої Британії.

Альтернативні назви / синоніми: немає.

Діюча речовина: мефенітоїн.

Рекомендації при вагітності: обмежена інформація, з обережністю.

Рекомендації при лактації: відсутні дані про використання у людини; ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Мефенітоїн подібний до фенітоїну. Цей препарат рідко призначається через високу частоту серйозних побічних ефектів в порівнянні з фенітоїном. Доступні повідомлення про 12 немовлят з впливом мефенітоїну в І триместрі без несприятливих наслідків для плодів.

Невідомо, чи мефенітоїну притаманна властива фенітоїну здатність викликати вроджені вади. Дослідження у мишей припустили меншу токсичність, аніж у фенітоїну.

Оскільки фенітоїн є визнаним тератогеном, кращою рекомендацією буде так само відноситись  до мефенітоїну, допоки не буде отримано протилежних даних.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Лікування вагітних мишей мефенітоїном в дозі 104 мг/кг інтраперитонеально на 10 гестаційний день не призводило до народження потомства з краніофаціальними мальформаціями. Суворе порівняння похідних гідантоїну у вагітних мишей також виявило, що мефенітоїн не викликає підвищення аномалій навіть на фоні токсичних для матерів доз і не знижує виживання плодів. Можливо мефенітоїн відрізняється від фенітоїну у рівні здатності спричиняти вроджені вади розвитку. Дослідження поведінки тварин використовували різні гідантоїни і виявили, що мефенітоїн призводив до менших поведінкових змін, аніж фенітоїн у випадку пре- та постнатального призначення щурам.

Інформація щодо впливу на плід:

В масачусетській загальній лікарні створено Реєстр вагітностей з вживанням психіатричних препаратів, до якого включено і мефенітоїн.

Інший гідантоїновий антиконвульсант – фенітоїн – призначається набагато частіше і, оскільки, він асоціюється з вродженими вадами у людини, стосовно мефенітоїну існує стурбованість.

Доступно кілька повідомлень про вроджені вади розвитку у дітей, народжених від матерів, яких лікували мефенітоїном. Така мала кількість випадків може демонструвати менш поширене використання цього препарату в порівнянні з фенітоїном.

Серед 10698 немовлят з вродженими вадами в Угорському дослідженні випадок-контроль використання мефенітоїну для лікування судом в період вагітності не було істотно вищим від очікуваного (співвідношення шансів 3,5, 95% ДІ 0,7-32,3). Політерапія матерів антиконвульсантами, включно з мефенітоїном, асоціювалась в цьому дослідженні з вродженими вадами (10,1, 95% ДІ 1,8-57,1). Аномалії включали вроджену ваду серця, орофаціальні розщілини, тощо. Вади в цій групі були подібні до повідомлених у матерів з епілепсією, яких лікували іншими антиконвульсантами.

Застосування препарату під час вигодовування: відсутня інформація.

Фенітоїн, споріднена сполука, проникає до грудного молока, а американська академія педіатрії вважає його сумісним з грудним вигодовуванням.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox”.

 Адаптовано 26.06.2019 р.:
Еріка Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри факультетської терапії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 29.05.2023 р.

Група/призначення:

Напівсинтетичний протигрибковий препарат.

Альтернативні назви/синоніми: ераксис.

Діюча речовина: анідулафунгін.

Рекомендації при вагітності:

Відсутні дані про використання у людини; дані від експериментальних тварин припускають низький ризик.

Рекомендації при лактації:

Відсутні дані про використання у людини; потенційно токсичний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Немає повідомлень щодо застосування препарату під час вагітності у людини. Репродуктивні дані від експериментальних тварин припускають низький ризик, але відсутність досвіду застосування у людини при вагітності не дозволяє повністю аналізувати ембріо-фетальний ризик. Більше того, немає повідомлень про застосування при вагітності у людини каспофунгіну і мікафунгіну, інших агентів цього класу. Тому, найкращою рекомендацією є уникнення застосування анідулафунгіну під час вагітності, однак, якщо стан жінки потребує такого призначення, перевага для матері, ймовірно, переважає над невідомим ризиком для плода. В такому випадку слід застосовувати найнижчу можливу дозу.

Інформація щодо дослідження на тваринах.

Репродуктивні дослідження проводилося у щурів та кролів. У вагітних щурів, яким давали вдвічі вищі дози, аніж рекомендовані для людини, виходячи з площі поверхні тіла, спостерігали скелетні зміни у плодів, які включали неповну осифікацію різних кісток та хвилясті, нерівні, деформовані ребра. Однак, ці ефекти не були дозозалежними і знаходились в діапазоні історичної бази даних лабораторного контролю.

У вагітних кролів дози, в чотири рази вищі від рекомендованих для людини (найвища доза) були асоційовані з незначним зменшенням ваги плода, але материнська токсичність також була виявлена. Анідулафунгін не був генотоксичним в кількох дослідженнях. Дослідження карциногенності не були проведені. Не виявлено несприятливих впливів на фертильність у самців та самок щурів, яким вводили внутрішньовенні дози, які були вдвічі вищими від рекомендованих для людини.

Інформація щодо впливу на плід:

Відсутній досвід застосування при вагітності у людини.

Анідулафунгін – це напівсинтетичний ліпопептидний протигрибковий препарат для внутрішньовенних інфузій. Це ехінокандін, клас протигрибкових речовин, який також включає каспофунгін та мікафунгін.

Хоча препарат не зазнає печінкового метаболізму, відбувається хімічна деградація при фізіологічних температурі та pH до неактивної пептидної сполуки, яка надалі деградує і виводиться. Іn vitro період напівдеградації препарату за фізіологічних умов становить приблизно 24 години. Кінцевий період напіввиведення становить 40-50 годин з виділенням перш за все з калом. Зв’язування з білками плазми на середньому рівні (84%).

Невідомо, чи анідуланфунгін проникає через плаценту у людини. Молекулярна маса препарату висока, але довгий період деградації та помірне зв’язування з білками плазми припускають можливість трансферу до плода чи ембріону. Більше того, рекомендований курс терапії включає щоденні внутрішньовенні дози, щонайменше протягом 14 днів. Анідулафунгін проникає через плаценту у щурів і виявляється в плазмі плодів.

Застосування препарату під час вигодовування.

Немає повідомлень, які б описували застосування анідулафунгіну протягом лактації у людини. Молекулярна маса препарату висока, але довгий період деградації та помірне зв’язування з білками плазми припускають можливість проникнення до грудного молока. Більше того, рекомендований курс терапії включає щоденні внутрішньовенні дози, щонайменше протягом 14 днів.

Вплив на малюків, які знаходяться на грудному вигодовуванні, не є відомим.

Дозозалежні опосередковані гістаміном симптоми (висипання, кропив’янка, гіперемія, свербіж, задуха, низький артеріальний тиск) спостерігали у дорослих на фоні внутрішньовенного ведення анідулафунгіну.

Вплив на фертильність чоловіків та жінок: немає інформації.

Адаптовано за матеріалами:

1. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Перекладач – К.В. Колядко.
Адаптовано:05.06.2019 р.
Перевірено – Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 06.06.2019 р.

Група/призначення: антинеопластиний цитопротектор.

Засоби для усунення токсичних наслідків протипухлинної терапії.

Альтернативні назви/синоніми: етиол, цитофос.

Діюча речовина: аміфостин.

Рекомендації при вагітності:

Сумісний; користь для матері перевищує ембріо-фетальний ризик.

Рекомендації при лактації:

Немає даних про використання у людини; ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Немає даних, які б описували застосування амінофостину у вагітних жінок. Дані щодо впливу на репродукцію в експериментальних тварин припускають ризик, але відсутність досвіду застосування при вагітності у людини перешкоджає проведенню повнішого аналізу. Однак, одним з показів для призначення амінофостину є запобігання викликаної циспластином нефротоксичності у жінок, які лікувалися від раку яєчників. В зв’язку з цим, якщо вагітна жінка потребує призначення амінофостину і дає інформовану згоду, переваги для матері від аміфостину перевищують потенційний ембріо-фетальний ризик. Якщо випадковий вплив відбувається протягом вагітності, жінку слід інформувати про потенційний ризик несприятливих наслідків для ембріону та плоду.

Інформація щодо дослідження на тваринах:

Репродуктивні дослідження проводилося у кролів. Аміфостин був ембріотоксичним у вагітних кролів при дозі на рівні 60% від рекомендованої для людини, виходячи з площі поверхні тіла.

Довготривалі дослідження карциногенності або порушень фертильності не проводились, але цей агент не був мутагенним у двох тестах. Активний метаболіт був мутагенним у деяких, але не в інших тестах і не був кластогенним.

Інформація щодо впливу на плід:

Амінофостин є органічним тіофосфатним цитопротектним агентом, який застосовується як внутрішньовенна інфузія. Це проліки*, які дефосфорилюються тканинним ензимом до вільного активного тіолового метаболіту.

Аміфостин призначається для пониження кумулятивної нефротоксичності, асоційованої з повторними дозами цисплатину у пацієнтів з раком яєчників. Він також показаний для зниження частоти помірної та важкої ксеростомії (сухості в роті) у пацієнтів, які проходять післяопераційну променеву терапію з приводу раку голови та шиї, де поле опромінення на місці радіації включає істотну частину привушної залози.

Аміфостин швидко метаболізується до активного метаболіту і згодом до менш активного. Період напіввиведення з плазми є дуже коротким, близько 8 хвилин.

Немає даних щодо проникнення аміфостину через плаценту у людини. Молекулярна вага проліків припускає проникнення до ембріону і/або плода, але дуже короткий період напіввиведення з плазми буде обмежувати кількість препарату для трансферу.

Застосування препарату під час вигодовування:

Немає даних, які б описували використання аміфостину при лактації. Молекулярна вага пролків припускає проникнення до грудного молока, але дуже короткий період напіввиведення (близько 8 хвилин) буде обмежувати кількість препарату, здатного на трансфер. Наслідки такого потенційного впливу на малюків на грудному вигодовуванні невідомі.

Однак, через те, що ліки призначаються короткою внутрішньовенною інфузією безпосередньо перед хіміо- або променевою терапією, а годування грудьми є малоймовірним в цей час, ризик впливу аміфостину на малюка при відновленні годування видається нульовим.

Вплив на фертильність чоловіків та жінок: немає інформації.

Адаптовано за матеріалами:

1. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Перекладач – К.В. Колядко.
Адаптовано: 03.06.2019 р.
Перевірено – Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 07.06.2018 р.

Група/призначення:

Відхаркувальний засіб, сечовий окислювач.

Альтернативні назви/синоніми:

Хлорид амонію, нашатир, сальм’як, сальміак, саламоніак, саламоніт.

Не плутати з нашатирним спиртом (водний розчин аміаку (гідроксиду амонію).

Діюча речовина: амоній хлористий.

Рекомендації при вагітності: сумісний.

Рекомендації при лактації:

Відсутні дані про використання у людини; ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Хоча дані обмежені і відсутні репродуктивні дані від експериментальних тварин, немає доказів, які б припускали, що звичайні дози амонію хлориду представляють ризик для ембріону або плода.

Інформація щодо дослідження на тваринах: немає інформації.

Інформація щодо впливу на плід:

Спільний перинатальний проект (Collaborative Perinatal Project) моніторував 50 тисяч 282 пари мати-дитина, 364 з яких мали вплив амонію хлориду в першому триместрі в якості відхаркувальних ліків при застуді. В будь-якому терміні вагітності такий вплив зазнали 3 тисячі 401 жінка. В жодній групі не виявлено доказів, які б припустили зв’язок з різними категоріями великих або малих вроджених вад розвитку.

Були виявлені три можливі асоціації з окремими вадами розвитку, але потрібне незалежне підтвердження для визначення фактичного ризику: пахова кила (тільки перший триместр) – 11 випадків, катаракта – 6 випадків та будь які доброякісні пухлини – 17 випадків.

Якщо вживати амонію хлорид у великих кількостях наприкінці вагітності, це може викликати ацидоз у матері та в плода.

В деяких випадках пониження pH та pC02, підвищення рівня молочної кислоти, зниження сатурації киснем були настільки вираженими, як при фатальному апное новонароджених. Однак, діти не мали дистресу.

Застосування препарату під час вигодовування: немає інформації.

Вплив на фертильність чоловіків та жінок: немає інформації.

Адаптовано за матеріалами:

1. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Перекладач – К.В. Колядко.
Адаптовано: 03.06.2019 р.
Перевірено – Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 04.06.2019 р.

Група/призначення: антиаритмічні препарати.

Це антиангінальний та антиаритмічний кардіологічний препарат, який діє шляхом блокування натрієвих каналів у серці. Препарат структурно подібний до тироксину.

Альтернативні назви/синоніми: аміодарон.

Діюча речовина: аміодарон.

Рекомендації при вагітності: уникати впливу.

Рекомендації при лактації: уникати впливу.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Застосування аміодарону протягом вагітності може бути асоційоване з токсичністю для щитоподібної залози плоду. Не передбачається зростання частоти структурних вад розвитку, виходячи з досліджень в експериментальних тварин та обмеженого досвіду застосування у людини.

Повідомляється про широкий спектр токсичних ефектів цього препарату, включно з гепатитом, легеневою токсичністю та порушенням функції щитоподібної залози.

Аміодарон має довготривалу дію, що може призвести до впливу ще протягом тижнів та місяців після припинення лікування. Цей вплив аміодарону на функцію щитоподібної залози очевидно корелює з йодним статусом пацієнта, з більшою ймовірністю індукування гіпертиреозу в осіб з дефіцитом йоду та гіпотиреозу у пацієнтів з достатнім вмістом йоду.

Інформація щодо дослідження на тваринах:

Аміодарон не асоціювався зі зростанням частоти вроджених вад при тестуванні у щурів та кролів.

Інформація щодо впливу на плід:

Аміодарон проникає через плаценту на пізніх термінах, а концентрація його метаболіту дезетил аміодарону в пуповинній крові за повідомленням одного дослідника була вищою за концентрацію в материнській сироватці. Інші дослідники виявили концентрацію дезетил аміодарону в пуповинній крові на рівні 20-29 % від концентрації в материнській сироватці. Концентрація самого аміодарону в пуповинній крові була в межах 9-15% від концентрацій в материнській сироватці.

Через те, що аміодарон містить 37% йоду за вагою, було висловлене занепокоєння, що застосування цих ліків протягом вагітності може призвести до зобу у плода та/або дисфункції щитоподібної залози.

Більшість повідомлень про малюків, які піддавалися впливу цих ліків внутрішньоутробно не виявили ні зобу, ні аномалій функціонування щитоподібної залози, хоча є повідомлення про фетальний та неонатальний гіпотиреоз та гіпертиреоз. В одному випадку плід, який піддався впливу аміодарону протягом вагітності при народженні мав дефект міжшлуночкової перетинки та пупкову килу. Це дослідження не є достатнім для висновку про те, що аміодарон був причиною вродженої вади серця. Було повідомлено про інших дітей з впливом аміодарону протягом вагітності. У деяких з цих випадків ліки приймались матерями для контролю аритмії у плодів. В інших аміодарон вводився безпосередньо плоду. Однак, лише у 18 повідомлених випадках вплив аміодарону відбувся в першому триместрі. Наступне дослідження 12 дітей, які піддавалися впливу, а 6 з них в першому триместрі, виявило затримку внутрішньоутробного розвитку або затримку розвитку в 4 з них, хоча затримку розвитку плоду можна пояснити і супутньою терапією бета блокаторами. Один малюк із затримкою розвитку також мав мікрогнатію та гіпертелоризм.

Сербські лікарі повідомили про малюка, якого лікували аміодароном починаючи з 26 тижня вагітності та протягом 2 років після народження і який мав порушений нейроповедінковий розвиток, який вони не прямо пов’язали з довготривалим впливом цього препарату. В цій серії повідомлень був додатковий випадок неврологічного розладу, який характеризувався ністагмом та титубацію голови (тремор). Більш довготривале спостереження за 10 дітьми не виявило істотних дефектів розвитку.

В одному випадку, доступному в абстракті, малюк з транзиторним гіпотиреозом після внутрішньоутробного впливу отримував раннє лікування і нормально розвивався при наступному нагляді.

Рекомендовано обмежити застосування аміодарону вагітними з загрозливими аритміями, стійкими до інших препаратів.

Крім того слід звернути увагу на те, що для уникнення впливу на плід потрібно ще декілька місяців після припинення лікування. Якщо вплив аміодарону виникає при вагітності, необхідно проводити ультразвуковий моніторинг розміру щитоподібної залози плоду.

Застосування препарату під час вигодовування:

Аміодарон проникає до грудного молока людини в концентрації в межах від 0,5 до 14,4 мг/л. Метаболіт дезентил аміодарону також визначався в молоці в межах від 0,5 до 5,7 мг/л. Ці дані отримані на основі зразків молока 12 жінок.

Одна група дослідників виявила концентрацію аміодарону в плазмі у немовлят, які знаходились на грудному вигодовуванні на рівні 0,4 мг/л, в той час як концентрація в материнській плазмі становила 1,6 мг/л. Та сама група пізніше повідомила про додатковий випадок щодо жінки з концентрацією аміодарону в молоці до 5 мг/л. Рекомендації цієї групи дослідників для жінок, які приймають аміодарон, полягали в тому, щоб вони уникали годування грудьми, оскільки така концентрація препарату в плазмі дітей може мати фармакологічний ефект. Виходячи з цих даних робоча група ВООЗ щодо ліків та лактації також рекомендувала уникати застосування аміодарону в період лактації.

Однак, інші лікарі вважають аміодарон безпечним для застосування протягом лактації, якщо доза утримується на найнижчому допустимому рівні, а новонароджені ретельно обстежуються на предмет порушення тиреоїдної функції. Доступні повідомлення про жінок, які продовжували терапію аміодароном протягом грудного вигодовування.

Вплив на фертильність чоловіків та жінок:

Аміодарон та дезетил аміодарону присутні у яєчках в концентрації, вищій за показник в інших органах, що викликає симптоми, подібні до епідидиміту навіть у дітей і що може включати зміну кольору сперми.

В деяких чоловіків застосування аміодарону асоціюється зі зміною статевих гормонів та сексуальною дисфункцією.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).

Перекладач – К.В. Колядко.
Адаптовано: 02.06.2019 р.
Перевірено – Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 03.06.2019 р.

Група/призначення:

Препарати для місцевої анестезії.

Альтернативні назви/синоніми:

Мепівакаїн, мепівастезин, скандонест, полокаїн.

Діюча речовина: мепівакаїн.

Рекомендації при вагітності: уникати впливу.

Рекомендації при лактації: відсутня інформація.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Мепівакаїн підвищував частоту вроджених вад в дослідженні спільного перинатального проекту (Collaborative Perinatal Project); інформація про дослідження, які підтвердили б ці дані відсутня. Застосування в останні строки вагітності асоціюється з поведінковими ефектами у новонароджених.

Інформація щодо дослідження на тваринах:

Місцеві анестетики як група, не асоціювались із зростанням частоти вроджених вад розвитку після клінічного застосування протягом вагітності, однак, деякі дослідники висловили занепокоєння, що пренатальний вплив цих агентів може призвести до поведінкових аномалій у потомків. Ін’єкції мепівакаїну при рівні дози 6 мг/кг вагітним щурам асоціювались з аномальними результатами поведінкового тесту у потомства. Цей рівень дози є еквівалентним, виходячи з мг/кг найвищій дозі, рекомендованій для застосування у людини.

Інформація щодо впливу на плід:

Концентрація мепівакаїну в пуповинній крові становить 60-70% від концентрації в материнській крові. Місцеві анестетики є слабкими основами і, як очікується, концентруються в плодовій частині, яка є типово більш кислотною, аніж оточуючі порожнини.

Концентрація мепівакаїну в пуповинній крові виявляється після введення матерям будь-яким методом (включаючи місцеву інфільтрацію). Випадкове введення плоду викликає додаткове занепокоєння. Застосування місцевих анестетиків для парацервікальної блокади в пологах може асоціюватися з фетальною брадикардією. Цей феномен було підмічено і з мепівакаїном. Ця брадікардія може виникати внаслідок звуження маткової артерії або прямого впливу агенту на міокард плода, хоча докази цього механізму відсутні. Неможливо співвіднести концентраці мепівакаїну в пуповинній крові з оцінкою за шкалою Апгар або неонатальною симптоматологією, можливо через неточність показників або вплив факторів на стан новонародженого.

Поведінкові тести у новонароджених можуть відхилятися від норми після застосування в пологах місцевих анестетиків, включаючи мепівакаїн. Однак, стійкі або клінічно значимі наслідки не були задокументовані.

Спільний пренатальний проект ідентифікував підвищення частоти вроджених вад (специфічні дефекти не зазначено) серед 82 народжень з впливом мепівакаїну протягом першого триместру. Схожі асоціації не спостерігалися ні з яким структурно подібним засобом для місцевої анестезії, з тих, що оцінювалися в даному дослідженні; інших епідеміологічних досліджень щодо вроджених вад розвитку в дітей від матерів, які лікувалися мепівакаїном протягом вагітності, не наводиться.

Застосування препарату під час вигодовування: немає даних.

Вплив на фертильність чоловіків та жінок: немає даних.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).

Перекладач – К.В. Колядко.
Адаптовано 02.06.2019 р.
Перевірено – Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 03.06.2019 р.

Група/призначення:

Антинеопластичні засоби. Алкілуючі сполуки. Похідні нітрозосечовини. Це алкілуючий препарат з групи нітрозосечовини. Ломустин та/або його метаболіти порушують функцію ДНК, РНК та пригнічують синтез ДНК.

Альтернативні назви/синоніми: глеостин, глостин.

Діюча речовина: ломустин.

Рекомендації при вагітності:

Відсутня інформація; потенційно токсичний.

Рекомендації при лактації:

Відсутня інформація; потенційно токсичний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Ломустин може порушувати розвиток ембріону в експериментальних тварин. Відсутні дані про вплив у людини.

Інформація щодо дослідження на тваринах:

Тестування в експериментальних тварин показало, що ломустин був тератогенним у щурів, але не у кролів при тестованих рівнях доз. У щурів ломустин підвищував частоту різноманітних вроджених аномалій, включаючи вади серця, очей та центральної нервової системи. В одному дослідженні у мишей рівні дози ломустину 5 та 10 мг/кг індукували домінантні леталі у сперматидах та сперматоцитах.

Семустин (відрізняється від ломустину наявністю додаткової метальної групи) не був тератогенним у мишей при тестованих рівнях доз, хоча життєздатність ембріонів порушувалась. Семустин у самців мишей викликав тимчасове пригнічення сперматогенезу.

Інформація щодо впливу на плід:

Одне повідомлення не виявило вроджених аномалій у 3 дітей від жінок, які лікувалися в дитинстві або в юності ломустином з приводу раку.

Застосування препарату під час вигодовування: немає даних

Вплив на фертильність чоловіків та жінок:

Аналіз фертильності жінок в дослідженні від проекту Childhood Cancer Survivor Study (особи, які вижили після лікування раку в дитинстві) зазначив, що лікування в дитинстві ломустином дозами 411 мг/м² або вищими чи бусульфаном, зменшує ймовірність настання вагітності в наступному.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).

Перекладач – К.В. Колядко.
Адаптовано 02.06.2019 р.
Перевірено – Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 02.06.2019 р.

Група/призначення:

Солі перхлоратної кислоти. Перхлоратна кислота застосовується в аналітичній хімії. Солі перхлорату, наприклад перхлорат амонію використовуються для компонентів ракетного палива, феєрверків, подушок безпеки, добрива, емалі та фарб.

Альтернативні назви/синоніми:

Перхлорат амонію, перхлоратна кислота, калію перхлорат.

Діюча речовина: солі перхлоратної кислоти

Рекомендації при вагітності: уникати впливу.

Рекомендації при лактації: уникати впливу.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Солі перхлорату в певних дозах мають антитиреоїдні ефекти. Немає свідчень про те, що забруднення перхлоратом питної води провокує підвищення частоти порушень розвитку. Перхлорат пригнічує поглинання йоду щитоподібною залозою, тому існує занепокоєння, що забруднення навколишнього середовища перхлоратом може призвести до гіпотиреозу в популяції.

Перхлорат може застосовуватися терапевтично через його антитиреоїдний ефект.

Інформація щодо дослідження на тваринах:

Введення калію перхлорату експериментально вагітним морським свинкам, кроликам, щурам призвело до збільшення щитоподібної залози у плодів, відповідно до трансплацентарного трансферу перхлорату. Введення 1% калію перхлорату з питною водою протягом ранніх строків вагітності не порушує імплантації бластоцисти або успішність вагітності у щурів. Детальна морфологічна оцінка потомства не була повідомлена.

Вивчення репродуктивної токсичності в двох поколіннях щурів, дослідження токсичного впливу на розвиток щурів, дослідження токсичності щодо розвитку у кролів продемонстрували, що рівні доз перхлорату до 30 мг/кг/день (щури) та 100 мг/кг/день (кролі) не мали несприятливого впливу на репродуктивність чи розвиток.

Введення амонію перхлорату щурам з питною водою від періоду спарювання до 10 дня лактації не показало несприятливих впливів на розвиток потомків або нейроповедінкову функцію при материнських рівнях доз до 10 мг/кг/день.

Дослідження у щурів оцінило вплив амоній перхлорату на внутрішньоутробний розвиток фолікулів. Амоній перхлорат призначався з питною водою вагітним щурам на 7-21 дні вагітності. Потомки жіночої статі були оцінені на 24 або 25 постнатальні дні. Дози самкам 4 мг/кг/день провокували у потомства жіночої статі істотне зменшення чисельності маленьких преантральних фолікулів та зменшення загальної кількості антральних фолікулів.

Дози для самок 0,4 мг/кг/день не показали істотного пониження преантральних фолікулів будь якого розміру, але показали істотне зниження найбільших антральних фолікул.

Інформація щодо впливу на плід:

Співвідношення концентрації перхллорату в пуповинній крові до материнської у 21 парному зразку коливалось від 0,11 до 6,44.

Повідомлення 1993 описало застосування калію перхлорату вагітною жінкою з наступним діагнозом ендемічного зобу в новонародженого. Неонатальний статус щитоподібної залози встановлювався за вмістом тироксину або тиреотропного гормону в крові і, як виявлено в одному дослідженні, дуже різнився в залежності від громадського водопостачання в Арізоні, припускаючи, що вміст перхлорату у воді може асоціюватися з порушенням функції щитоподібної залози в неонатальному періоді. Інші дослідження, які використовували ідентичні схеми, не підтвердили такої асоціацію в Неваді, Нью-Джерсі, Чилі або Ізраїлі.

Екологічне дослідження в Неваді не показало асоціацію між концентрацією перхлорату в питній воді та педіатричним нейроповедінковим розладом.

Дослідження 2010 року Європейського контрольованого антенатального дослідження скринінгу щитовидної залози (European Controlled Antenatal Thyroid Screening Study), яке аналізувало зразки сечі більш ніж 23 тисяч жінок до 16 тижнів вагітності, не виявило істотних асоціацій між концентрацією перхлорату в сечі та рівнем тиреотропного гормону або тироксину в сироватці в популяції вагітних жінок і охарактеризувало це як помірний йододефіцит. Подальші аналізи виявили, що матері з рівнями перхлорату найвищими в 10% частці популяції мали дітей з найнижчим IQ в 10% частці (3,14 95% ДІ 1,38-7,13, р=0,006). Дослідники підмітили, що ці дані не давали чіткої демонстрації того, що високі рівні перхлорату у вагітних з гіпотиреозом/гіпотироксинемією мають несприятливий вплив на когнітивний розвиток потомків.

Дослідження вагітних в першому триместрі, які піддавалися впливу перхлорату, проводились в Греції. Концентрації перхлорату в сечі становили в середньому 4,1 мкг/л. Не спостерігалось кореляції між концентрацією перхлорату в сечі та тиреотропного гормону в сироватці, однак, зворотній зв’язок спостерігався між вмістом перхлорату в сечі та вільним Т3(трийодтиронін) і вільним Т4 (тироксин).

Вміст перхлорату в сечі був позитивно корельований з гестаційним віком, однак вміст перхлорату в сечі не був істотним предиктором тироїдної функції в цій популяції. Схоже дослідження було проведене у жінок в першому триместрі вагітності в Таїланді, позитивні кореляції спостерігалися між тиреотропним гормоном в сироватці та вмістом перхлорату/креатиніну в сечі, тим часом як негативні кореляції спостерігалися між вільним Т4 та перхлорат/креатіном.

Аналіз 2014 року даних Національного дослідження здоров’я і харчування (National Health and Nutrition Examination Survey) не виявив, щоб вміст перхлорату в сечі асоціювався з вмістом вільного тироксину в сироватці крові вагітних жінок.

Серед 308 жінок з тазовим передлежанням плоду на пізніх термінах вагітності вміст перхлорату в сечі негативно асоціювався з вільним тироксином, але не тиреотропним гормоном.

Доповідь 2013 року пронозувала концентрації йоду, Т4, вільного Т4 та Т3 в сироватці матерів та плодів в залежності від споживання йоду з харчування.

Споживання матерями йоду дозою 75-250 мкг/день та відповідний вплив перхлорату з навколишнього середовища, приблизно визначеною кількістю 0,1 мкг/кг/день, потенційно не призводить до гіпотироксинемії чи гіпотиреозу.

При щоденному достатньому споживанні йоду, тобто 200 мкг/день, дози перхлорату, які викликають гіпотироксинемію визначені на рівні 32,2 мкг/кг/день.

Доза перхлорату, що призводить до виникнення гіпотиреозу становила від 54,8 до 21,5 мкг/кг/день зі щоденним споживання йоду в межах 250-275 мкг/день.

Повідомлення з Південної Каліфорнії ідентифікувало асоціацію між вмістом перхлорату в сечі матерів та пониженням функції щитоподібної залози за показниками пуповинної крові. Існувала асоціація між вмістом перхлорату в сечі та збільшеною вагою при народженні, але тільки у хлопчиків.

Коментатори підмітили, що навіть якщо весь перхлорат можна б було вилучити з навколишнього середовища, понад 99% пригнічення поглинання йоду щитоподібною залозою в результаті впливу інших струмогенних факторів з навколишнього середовища, включаючи нітрат та тіоціанат залишиться.

У дослідженні 117 вагітних жінок концентрації перхлорату, тіоціанату, нітрату та еквівалентів перхлорату не асоціювались з вагою новонароджених, їхнім ростом або гестаційним віком при народженні. Концентрація перхлорату асоціювалась з меншою окружністю голови, а концентрація еквівалентів перхлорату асоціювалась з більшою окружністю голови. Жодна знахідка не була статистично значимою.

Застосування препарату під час вигодовування:

Вплив перхлорату при лактації у щурів асоціювався з порушенням функції щитоподібної залози у щурят при материнському рівні дози 1 мг/кг/день. Грудне молоко людини було переважним джерелом впливу перхлорату у малюків на грудному вигодовуванні в двох містах Китаю за повідомленням 2016 року. У малюків, яких годують сумішами, вплив перхлорату був приблизно рівно розподілений між сумішшю та пилом у приміщенні.

Дослідження 2011 року визначало перхлорат в молоці, сечі та питній воді у 106 матерів з центрального Нью-Джерсі. Середня концентрація перхлорату в молоці була 6,80 нг/мл. Концентрація перхлорату в питній воді не була позитивно корельована з концентраціями в молоці чи сечі в цій популяції. Концентрації перхлорату в сечі були нижчими, аніж середнє значення для жінок репродуктивного віку, припускаючи, що виділення перхлорату в молоко може бути істотним фактором на користь вилучення цього агенту. Дослідники підвели підсумки, що питна вода не є найважливішим джерелом впливу перхлорату в досліджуваній популяції для вивчення забруднення.

Дослідження, опубліковане у 2012 році, оцінило потенційні асоціації між перхлоратом в грудному молоці, сечі матері та плода і концентраціями тиреоїдних гормонів в сироватці новонародженого серед жінок, які проживають в Бостоні та їхніх тримісячних малюків на грудному вигодовуванні. Середні концентрації перхлорату були 4,4 мкг/л у молоці, 3,1 мкг/л в сечі матерів та 4,7 мкг/л в сечі малюків. Не спостерігали кореляцій між концентраціями в молоці або сечі та концентраціями тиреотропного гормону або вільного Т4 у новонароджених.

Вплив на фертильність чоловіків та жінок:

Щури лінії спраг доулі (безпорідні щури-альбіноси) отримали пероральний вплив амонію перхлорату протягом 14 або 90 днів, рівнями доз до 10 мг/кг/день. Не спостерігали впливу на показники сперми або естральну циклічність у самок. Вага щитоподібної залози збільшувалась у самок і самців при дозі 10 мг/кг/день після впливу протягом 14 та 90 днів. Гіпертрофія фолікулярних клітин з формуванням мікрофолікул та колоїдне виснаження спостерігалися в щитоподібній залозі.

Функція яєчок вивчалася в китайському дослідженні з амонію перхлоратом у щурів із застосуванням високої дози 520 мг/кг/день протягом 80 днів для дорослих самців. В цьому дослідженні несприятливі ефекти на рухливість сперми спостерігались при дозі 260 та 520 мг/кг/день.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).

Перекладач – К.В. Колядко.
Адаптовано 21.05.2019 р.:
Перевірено – Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 22.05.2019 р.