Інфекції сечовивідних шляхів є частим ускладненням вагітності. Частота асимптоматичних випадків (бактеріурія) становить 2-13%, з симптомами – 1-2%. Це найпоширеніші інфекційні захворювання вагітних. Виникають внаслідок анатомічних та фізіологічних особливостей, пов’язаних з вагітністю. Неліковані інфекції призводять до ускладнень, таких як пієлонефрит, народження дітей з малою вагою, передчасні пологи та, іноді, мертвонародження. Виникає питання, чи препарати, які, як правило, призначаються при інфекції сечовивідних шляхів у вагітних є безпечними для плода.

Синоніми:

Інфекції сечовивідних шляхів, лікування інфекцій сечовивідних шляхів при вагітності.

Інфекції сечовивідних шляхів під час вагітності (короткий висновок):

Неліковані інфекції сечовивідних шляхів у вагітних можуть призвести до серйозних  ускладнень. Антибіотики, які часто призначаються у цих випадках, не асоціюються з підвищеним ризиком вроджених вад розвитку. Слід зазначити, що препарати з вмістом триметоприму не рекомендовані в І триместрі через антагонізм з фолієвою кислотою і, внаслідок цього, ризику дефектів нервової трубки, а сульфаніламіди протипоказані на пізніх термінах вагітності.

Інформація щодо тварин: відсутня інформація.  

Інформація щодо впливу на плід:

Аналіз препаратів для лікування інфекцій сечовивідних шляхів при вагітності.

Пеніциліни.

Пеніциліни, такі як амоксицилін,  часто призначаються для лікування інфекцій сечовивідних шляхів.

Спільний перинатальний проект (Collaborative Perinatal Project), моніторуючи 50282 пари мати-дитина, ідентифікував 2546 випадків впливу препаратів пеніцилінового ряду в І триместрі, а в будь-якому терміні вагітності – 7171. В жодній з груп не виявлено асоціації з вродженими вадами розвитку.

В моніторинговому дослідженні  Michigan Medicaid Recipients виявлено 8538 новонароджених, які зазнали впливу амоксициліну в І триместрі, всього виявлено 317 (3,7%) великих вроджених вад розвитку, що є на популяційному рівні.

Цефалоспорини.

Це альтернативні антибіотики для лікування інфекцій сечовивідних шляхів. Найчастіше перорально призначають цефалексин.

В моніторинговому дослідженні  Michigan Medicaid Recipients виявлено 3613 новонароджених, які зазнали впливу цефалексину в І триместрі, всього виявлено 176 (4,9%) великих вроджених вад розвитку при очікуваних 154.

Угорське дослідження випадок-контроль щодо запобігання вроджених вад розвитку (Hungarian Case-Control Surveillance of Congenital Abnormalities) не відносить перорально призначений цефалексин до потенційних тератогенів для людини.

Фторхінолони.

Фторхінолони також часто призначаються для лікування інфекцій сечовивідних шляхів, а саме  норфлоксацин та ципрофлоксацин. Стурбованість стосовно безпечності цього класу препаратів виникла на основі повідомлень про артропатію в експериментальних тварин, такі повідомлення рідкісні відносно людини. Безпечність фторхінолонів при вагітності вивчалась рядом досліджень. Виходячи з наявних даних, вплив фторхінолонів при вагітності не асоціюється з підвищеним ризиком великих вроджених вад розвитку, несприятливим впливом на кістково-м’язову систему плода, рівнем спонтанних абортів, передчасними пологами, затримкою внутрішньоутробного розвитку, постнатальними розладами. Однак, через відносно вищу вартість цих препаратів та стурбованість щодо появи антибіотикорезистентних патогенів при частому використанні, фторхінолони не є препаратами першої лінії в лікуванні неускладнених інфекцій сечовивідних шляхів.

Нітрофурантоїн.

Численні дослідження продемонстрували безпечність нітрофурантоїну при вагітності.  Дослідження випадок-контроль та серії досліджень із залученням тисяч жінок, які отримували нітрофурантоїн при вагітності повідомили про відсутність підвищеного ризику великих вроджених вад розвитку в новонароджених. Крім того, мета-аналіз від Motherisk не продемонстрував тератогенного ризику при лікуванні в І триместрі нітрофурантоїном. Теоретично препарат може індукувати гемолітичну анемію у плода або новонародженого, особливо при дефіциті глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, однак, такі випадки дуже рідкісні.

Феназопірідин

Феназопірідин використовують для полегшення симптомів при інфекціях сечовивідних шляхів, таких як біль, пекучий біль, часте сечовипускання, асоційованих з  подразненням нижніх сечовивідних шляхів внаслідок інфекції. Спільний перинатальний проект (Collaborative Perinatal Project) моніторував 219 жінок з впливом в І триместрі феназопіридину та 1109 жінок з впливом в будь-якому терміні вагітності. Не відмічали підвищення частоти великих вад або інших несприятливих наслідків.

Триметоприм-сульфаметоксазол.

Ця комбінація широко використовується для лікування інфекцій сечовивідних шляхів. Сульфаніламіди в цілому не несуть тератогенного ризику, однак, триметоприм є антагоністом фолієвої кислоти і тому використання в І триместрі асоціюється зі структурними дефектами, такими як дефекти нервової трубки та кардіоваскулярні. Призначення триметоприму самостійно або в комбінації з сульфаметоксазолом слід уникати в І триместрі вагітності. Крім того, сульфаметоксазол може знаходитись в циркуляції новонароджених кілька днів після пологів, якщо приймався перед ними. Існує теоретичний ризик від сульфаніламідів щодо підвищення незв’язаного білірубіну внаслідок конкурентного зв’язування білків, однак, таких повідомлень не знайдено в літературі. Оскільки доступні інші препарати та через потенційну токсичність для новонародженого слід уникати призначення триметоприм-сульфаметоксазолу після 32-го тижня вагітності.

Інфекції сечовивідних шляхів під час вигодовування: відсутня інформація.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Сайт “Motherisk: Treating the Mother – Protecting the Unborn” (http://www.motherisk.org/).

Адаптовано 23.09.2018 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету. 

Переглянуто редакційною колегією 24.09.2018 р.

Група/призначення:

Протизапальний, жарознижуючий засіб. Листя малини застосуються під час вагітності при простуді, грипі як жарознижуючий засіб.

Альтернативні назви/синоніми: малина звичайна.

Діюча речовина: листя малини.

Рекомендації при вагітності: сумісне.

Рекомендації при лактації: сумісне.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Лікарські засоби з листя малини зазвичай споживають під час вагітності і вони не є причиною зростання ризику несприятливого результату вагітності. Препарати з листя малини також використовуються при вагітності щоб лікувати ранкову нудоту або щоб допомогти підготувати матку до пологів.

Листя малини також застосовуються для лікування дисменореї, (сильного менструального болю), менорагії (сильної кровотечі під час менструального циклу) та при інших станах. Деякі акушерки рекомендують вагітним жінкам споживати листя малини.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Екстракт листя малини, як відомо, пригнічував скорочення матки у вагітних щурів, але явно не мав впливу на матку не вагітних щурів. Екстракт малини, відомо також, викликав скорочення матки при звичайній вагітності у жінки; скорочень не було помічено в матці не вагітної жінки. Дослідження 1954 року виявило, що деяка водна фракція листків малини використовується для стимулювання скорочення гладкої мускулатури матки морської свинки та клубової кишки. Листя малини, яке давалось перорально дозою 10 мг/кг/день протягом вагітності у щурів призвело до статистично істотної затримки пологів на 1,6 днів. Щурята жіночого роду досягли статевого дозрівання на день раніше, аніж контрольна група, хоча лікування не вплинуло на вагу при настанні статевого дозрівання, припускаючи, що вплив листя малини протягом вагітності призводив до зростання набирання ваги в ювенільному періоді. Коли ці самки щурів спарювалися не було статистично істотної різниці у фертильності, вазі тіла щурят, або інших репродуктивних показників. Однак, частка дитинчат з вагою нижчою на понад два стандартні відхилення від середньої була вищою в групі, яка споживала листя малини. Дослідники не вказали, чи виводок був контрольований у цьому аналізі, що понижує достовірність даних знахідок.

Інформація щодо впливу на плід:

Дослідження 240 вагітних жінок з Австралії тестувало екстракт листя малини (1,2 г екстракту, що еквівалентно 400 мг листків малини, двічі на день) в порівнянні з плацебо, починаючи з 32 тижнів вагітності до пологів. Не було істотної різниці між групами щодо тривалості вагітності, тривалості пологів, материнської крововтрати, ймовірності медичного стимулювання матки, потреби в ургентному кесаревому розтині.

Серед новонароджених не було різниці між групами щодо наявності меконію, ваги при народженні, оцінки за шкалою Апгар.

Ретроспективний огляд 57 австралійських жінок, які споживали продукти листя малини протягом вагітності та 51 жінки контрольної групи не виявив проблем у жінок чи дітей. Продукти листя малини споживалися починаючи з 8 тижнів. Більше половини цих споживаних продуктів листя малини використовувались у вигляді чаю, таблетована форма була також популярною. Не було різниці між групами щодо тривалості вагітності, діастолічного тиску у матерів до пологів, тривалості стадій пологів, втрати крові при  вагінальних пологах, наявності меконію, відсотку нормальних пологів, оцінки за шкалою Апгар на 5-й хвилині, ймовірності необхідності переводу у відділення неонатального чи інтенсивного неонатального догляду.

Застосування препарату під час вигодовування:

Листя малини вважаються стимулятором лактації. Однак, немає даних щодо такої дії цього препарату. Немає досліджень потенційного впливу на новонароджених при споживанні молока матерів, які вживають листя малини.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Towers C, Forinash A. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. 12th edition, 2022, Wolters Kluwer. 1461 pages. ISBN: 978-1975-1-6237-5.

Адаптовано 07.09.2018 р.:
Перекладач – К.В. Колядко.
Перевірено – Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 09.09.2018 р.

Сифіліс є хронічним системним венеричним інфекційним захворюванням, при якому вражається шкіра, слизові оболонки, кістки, внутрішні органи, нервова система. Збудник – Treponema  pallidum.

В 2007 році до центрів з контролю та профілактики захворювань США (CDC) надійшла інформація про 440 випадків вродженого сифілісу. Показник в США знизився з 10,5 до 8,4 випадків на 100000 народжених живими протягом 2008-2012 років, а потім знову підвищився до 11,6 випадків на 100000 народжених живими у 2014 році.

Глобальний аналіз ВООЗ 2013 року зазначив, що 66% несприятливих результатів вагітностей, асоційованих з сифілісом виникають у жінок, які отримували деяку антенатальну допомогу, але не пройшли тестування та лікування.

Синонім: вроджений сифіліс.

Сифіліс під час вагітності (короткий висновок):

Сифіліс в період вагітності асоціюється з самовільним перериванням, загибеллю плодів, вродженою інфекцією. Інфекція у плода може розвинутись в будь-якому триместрі вагітності.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

При моделюванні вродженого сифілісу в кролів інфекція асоціювалась з 7-10-кратним підвищенням рівня загибелі плодів та зниженням ваги новонароджених на 49%.

Інформація щодо впливу на плід:

Збудник проникає через плаценту і призводить до внутрішньоутробного інфікування плоду та, принаймні, в одному випадку, амніотичної рідини.

Група дослідників встановила, що при вагітностях, ускладнених сифілісом, 40% потомків втрачається при абортах, мертвонародженнях, випадках неонатальної смертності; 40% вагітностей закінчуються народженням дітей з вродженим сифілісом і тільки 20% новонароджених є неураженими. Ці ж вчені повідомили, що при 50 вагітностях, ускладнених сифілісом, 39% немовлят народились передчасно і 62% мали ознаки інфекції при народженні.

Два аналізи 2011 року зазначили, що програми з виявлення та лікування сифілісу при вагітності можуть знизити неонатальну загибель більш ніж на 50%. Малість для гестаційного віку також асоціюється з вродженим сифілісом.

Ознаки та симптоми вродженого сифілісу включають гепатомегалію, плацентомегалію, жовтяницю, набряки суглобів, висипку, анемію, асцит, водянку плода, гнійний або геморагічний риніт. Часто виникають остеохондрит, періостит, рентгенологічні аномалії включають періостальну реакцію довгих трубчастих кісток. В деяких випадках можлива гіпоглікемія, спричинена гіпопітуїтаризмом внаслідок інфекції. Класичні ознаки вродженого сифілісу, такі як сідловидний ніс, шаблеподібна гомілка, аномалії зубів виникають пізніше і є наслідками деструкції тканин в ранньому дитинстві.

Вроджений сифіліс в деяких випадках можна діагностувати при пренатальному ультразвуковому обстеженні після 20 тижня вагітності (гепатомегалія, плацентомегалія, підвищення пікової систолічної швидкості в середній мозковій артерії (показово для анемії плоду), асцит, водянка плоду). При вагітностях з такими ультразвуковими знахідками є вищий ризик провалу терапії при вагітності.

Єдиним рекомендованим лікуванням при вагітності є пеніцилін G, який слід призначати згідно з вказівками CDC. Жінок з алергічними реакціями на пеніцилін потрібно десенсибілізувати, а потім лікувати пеніциліном в залежності від стадії захворювання.

Сифіліс під час вигодовування: 

Дослідження не проводились. Оглядові статті зазначають, що при сифілітичному ураженні шкіри молочної залози та сосків можлива передача інфекції при годуванні, але грудне молоко, саме по собі, інфекцію не передає. Однак, один коментатор у 2004 році не рекомендує вживати зціджене молоко від матері з ураженням шкіри грудей.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

Після адекватного лікування фертильність не порушується.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Rac MW, Revell PA, Eppes CS. Syphilis during pregnancy: a preventable threat to maternal-fetal health. Am J Obstet Gynecol. 2017 Apr;216(4):352-363. doi: 10.1016/j.ajog.2016.11.1052. Epub 2016 Dec 9. Review. PubMed PMID: 27956203.
3. Сайт “MotherToBaby a service of the Organization of Teratology Information Specialists (OTIS)” (http://www.mothertobaby.org/).

Адаптовано 05.09.2018 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 06.09.2018 р.

Група/призначення: антибіотики, бета-лактамні.

Альтернативні назви / синоніми:

Бензилпеніцилін натрію, біцилін, бензилпеніцилін, бензатин пеніцилін G, прокаїн пеніцилін G, пеніцилін V, пеніцилін.

Діюча речовина:

Натрієва сіль пеніциліну G.

Рекомендації при вагітності: сумісний.

Рекомендації при лактації: сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Пеніцилін G рутинно використовується при материнських інфекціях в період вагітності. Ризик при застосуванні цього антибіотика при вагітності вважається низьким.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Репродуктивні дослідження у мишей, щурів, кролів з високими дозами не виявили ознак порушення фертильності та несприятливого впливу на плід.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

Ряд досліджень зафіксували швидкий пасаж пеніциліну G до фетальної циркуляції та амніотичної рідини. Терапевтичні рівні досягаються в обох сайтах, крім амніотичної рідини в І триместрі. На час пологів концентрація в сироватці матері та амніотичній рідині однакова через 60-90 хвилин після внутрішньовенного введення. Тривала внутрішньовенна інфузія (10000 Од/годину) через 20 годин призводить до однакової концентрації пеніциліну G в сироватці матері, пуповині, амніотичній рідині. Пеніциліни акумулюються в амніотичній рідині під час лікування матері. Це відбувається внаслідок екскреції антибіотику з сечею плода до амніотичної рідини, що триває допоки мама отримує препарати. Після цього плід поступово реабсорбує антибіотик, ймовірно, за рахунок ковтання навколо плодових вод і звільняється від препарату пасажом через плаценту до матері. Цей процес не асоціюється з несприятливими наслідками для плода.

Раніше призначення пеніциліну G пов’язували з посиленням активності матки та абортом. Невідомо, чи це було пов’язано з домішками, чи з самим пеніциліном. З того часу, як це повідомили у 1950 році, нових даних не поступало. Як повідомлялось, анафілактична реакція у вагітної призвела до внутрішньоутробної загибелі плода.

Тільки одне повідомлення пов’язує пеніцилін G з вродженими вадами розвитку. Аналіз лікарняних записів виявив, що в 3 з 4 випадків призначення пеніциліну G закінчилось народженням дітей з вадами. Ретроспективне рев’ю інших пацієнтів з впливом антибіотиків в І триместрі свідчить про підвищення частоти вроджених вад. На жаль, автори не проаналізували свої дані окремо відносно кожного антибіотика, що не дозволяє виявити причинний зв’язок для пеніциліну G.

В іншому випадку лікування проводилось на ранніх термінах вагітності високими дозами пеніциліну G прокаїну внутрішньовенно, кортизону, натрію саліцилату. Народжений в термін хлопчик з циклопією помер на 5-й хвилині життя. Дефект віднесли до впливу кортизону, саліцилату або віремії у матері.

В контрольованому дослідженні 110 пацієнток отримували від одного до трьох антибіотиків протягом І триместру в цілому 589 тижнів. Пеніцилін G приймався в загальному 107 тижнів. Частота вроджених вад не відрізнялась від показника в контрольній групі нелікованих жінок.

Спільний перинатальний проект (Collaborative Perinatal Project), моніторуючи 50282 пари мати-дитина, ідентифікував 2546 випадків впливу препаратів пеніцилінового ряду в І триместрі, а в будь-якому терміні вагітності – 7171. В жодній з груп не виявлено вроджених вад розвитку. Виходячи з цих даних тератогенність пеніциліну є малоймовірною. Не слід вводити внутрішньовенно пеніцилін G прокаїн. Мабудь, препарат вводили внутрышньом’язово або прокаїн взагалі не застосовувався. Спроба з’ясувати цей факт у авторів була невдалою.

Описано фармакокінетику бензатин пеніциліну G (пеніциліну G натрієвої солі) в здорових жінок в терміні 38-39 тижнів вагітності, за 1-7 днів до пологів. Концентрацію пеніциліну визначали в сироватці та спинномозковій рідині матері, пуповині, амніотичній рідині. Через великі межі виміряної концентрації автори дійшли висновку, що порушення фармакокінетики, яке виникає в цей період може несприятливо вплинути на ефективність препарату в профілактиці вродженого сифілісу.

В моніторинговому дослідженні Michigan Medicaid Recipients, яке охопило 229101 завершену вагітність в період між 1985 та 1992 роками, виявлено 4597 новонароджених, які зазнали впливу пеніциліну V в І триместрі. Виявлено 202 (4,4%) великі вроджені вади при очікуваних 195. Специфічні дані доступні для 6 категорій вроджених вад (виявлені/очікувані): серцево-суднної системи – 46/56; полідактилії – 17/13; розщілини хребта – 3/2; орофаціальних розщілин – 5/7; редукційних вад кінцівок – 7/8; гіпоспадії – 8/11. Ці дані не підтримують асоціації між препаратом та вродженими вадами розвитку.

Пеніцилін V пригнічує естріол, як зв’язаний з плазмою, так і той, що екскретується з сечею. Естріол в сечі раніше використовували для оцінки стану фетоплацентарної частини, знижений рівень асоціювали з дистресом плода. Зараз таке оцінювання проводиться шляхом визначення рівня не зв’язаного естріолу в плазмі, на який, зазвичай, пеніцилін V не впливає. Фармакокінетика пеніциліну V в ІІ та ІІІ триместрах також вивчалась, елімінація препарату підвищується на цих термінах вагітності.

Всі пеніциліни можуть спричиняти анафілактичну реакцію під час вагітності або одразу після пологів. Якщо вона важка і неконтрольована, це може загрожувати плацентарній циркуляції та призводити до ураження чи загибелі плода.

Застосування препарату під час вигодовування:

Пеніцилін G проникає до грудного молока в низькій концентрації. Співвідношення молоко : плазма після внутрішньом’язового введення 100000 одиниць 11 пацієнткам коливалось в межах 0,02-0,13. Максимальна концентрація становила 0,6 Од/мл після такої дози. Хоча не повідомляється про несприятливі ефекти, існують три потенційні проблеми для немовлят: модифікація флори кишківника, прямий вплив на немовля (алергічна реакція), труднощі інтерпретації результатів посівів на чутливість до антибіотиків у випадку лихоманки.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 05.09.2018 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 06.09.2018 р.

Група / призначення:

Мононенасичені жирні кислоти. Речовина природнього походження, міститься в рослинних жирах та оліях, необхідний компонент харчування. Також входить до складу мастил і фармацевтичних препаратів.

Альтернативні назви/синоніми: октадеценова кислота.

Діюча речовина: олеїнова кислота.

Рекомендації при вагітності: відсутня інформація.

Рекомендації при лактації: відсутня інформація.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Відсутня інформація про несприятливий вплив на плід, це необхідний компонент дієти.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Дієта з високим вмістом жирних кислот, де багато олеїнової кислоти у вагітних свиней не спричиняла негативного впливу на результат вагітності.

В 1957 році дослідження у самок щурів, яких годували дієтою, яка складалась з 15% олеїнової кислоти протягом 10 тижнів до процесу спарювання, повідомило про погіршення виживання серед потомства. Хоча режим впливу не описаний детально, дослідження зазначає, що 52 щурят були народжені від 7 виводків, 44 з них жили 1 тиждень, 16 прожило 2 тижні та 11 прожило 3 тижні. В іншому дослідженні від цих авторів самок щурів годували дієтою з вмістом 15% олеїнової кислоти протягом 16 тижнів до процесу спарювання і як результат, 2 з 4 самок померли в пологах, 1 з 4 виводків були з’їдені при народженні, а ті, що залишилися, померли на 3 постнатальний день.

Самці щурів, годовані тією ж дієтою не показали змін в яєчках або з боку сперматогенезу. Дослідники відзначили, що олеїнова кислота, яка використовувалась в цих експериментах містить приблизно 3% лінолевої кислоти (омега-6 поліненасичені жирні кислоти).

Інформація щодо впливу на плід:

Відсутня інформація. Жирні кислоти, включаючи олеїнову кислоту проходять через плаценту.

Застосування препарату під час вигодовування:

Застосування добавок з високим вмістом соняшника молочним коровам викликало зміну вмісту жиру в молоці, але не змінило якість молока.

Аналіз грудного молока жінок з Ізраїлю виявив, що приблизно 31% від загального вмісту жирних кислот належить олеїновій кислоті. Дослідники визнали, що ця концентрація порівняльна до виявленої в інших куточках світу при дієті, яка швидше за все є модифікуючим фактором.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).

Адаптовано 30.08.2018 р.:
Перекладач – К.В. Колядко.
Перевірено – Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 30.08.2018 р.

Група/призначення:

Хімічний елемент. Інша назва стибій, це метал, який міститься в свинцевих сплавах та є забруднювачем повітря.

Гідрид відомий як стібін (сурмянистий водень). Медичне застосування сполук сурми включає радіонуклідну сцинтиграфію та лікування деяких паразитарних інфекцій. Так, лейшманіоз лікують сполуками сурми, амфотерицином, мілтефозином. Курці можуть мати вищий рівень сурми. Медичні проблеми, пов’язані з лікуванням сурмою або промисловим впливом включають можливу кардіотоксичність.

Альтернативні назви / синоніми: сурми трихлорид.

Діюча речовина: сурма.

Рекомендації при вагітності:

Не очікується підвищення частоти вроджених вад розвитку.

Рекомендації при лактації:

Не очікується ризику при лікуванні матерів.  

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Виходячи з даних від експериментальних тварин не очікується підвищення ризику вроджених вад розвитку при впливі в період вагітності.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Сурма проникає через плаценту у мишей, щурів, хом’яків. Сурма в слідових концентраціях міститься в амніотичній рідині людини, що припускає деякий пасаж, принаймні, в середині вагітності. Сполуки сурми не були тератогенними у курчат, щурів, мишей, овець, хоча трихлорид сурми зменшував вагу щуренят на фоні материнської дози 0,1 мг/дл з питною водою. Сполуки сурми знижували вагу дитинчат при підшкірному введенні матерям дози 300 мг/кг/день протягом вагітності та лактації. Число життєздатних плодів також було зниженим при дозі 300 мг/кг/день. Оскільки інтоксикація сурмою може призводити до кардіоваскулярних аномалій, у щурів вивчали пренатальний вплив трихлориду сурми на судинну систему плодів. Відзначили підвищену реактивність судин до пресорів.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

Російське дослідження не виявило підвищення частоти вроджених вад розвитку в дітей жінок з впливом сурми (інформація доступна тільки в абстракті).

Так само, без доступу до статті, повідомляється про лікування 16 вагітних в Бангладеш невідомою дозою солюсурміну (натрію сурми глюконат) з приводу лейшманіозу в терміні 16-22 тижнів вагітності. В 11 з 16 жінок відбулось переривання вагітності приблизно через 3 тижні після лікування. 5 вагітностей, які пролонгувались закінчились нормально, проте інформація щодо дітей не була надана.

Дослідження, при якому визначали в сечі матерів концентрацію кобальту, міді, миш’яку, кадмію, сурми, талію, свинцю в І та ІІІ триместрах вагітності не виявило статистично істотної асоціації між концентрацією металів та пізнавальною функцією, здатністю до цілеспрямованої діяльності та синдромом дефіциту уваги і гіперактивності* у дітей віком 4 років. Концентрація сурми в пуповині зворотно асоціювалась з вагою при народженні, але інтерпретація цих даних була ускладнена відсутністю корекції на велику кількість порівнянь.

Застосування препарату під час вигодовування:

Вважається, що сурма проникає до грудного молока в невеликій кількості. Середня фонова концентрація сурми в грудному молоці коливалась в межах 0,14-0,35 мкг/л. Повідомляється, що аналіз молока на наявність сурми проводили у випадку лікування матері пентавалентним солюсурміном протягом 14 днів, який продемонстрував, що немовля на грудному вигодовуванні отримає близько 0,3 мг/кг/день сурми або 1,6% материнської дози, скорегованої на вагу. Не очікується, що така доза  несприятливо впливатиме на дитину.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

Дослідження у щурів з використанням меглюміну антимоніату, введеного підшкірно вагітним тваринам не продемонструвало дефіциту кількості сперматозоїдів чи репродуктивної поведінки у потомства чоловічої статі на фоні дози до 300 мг/кг/день від 0 дня вагітності до відлучення від матерів.

Пероральне призначення самцям щурів та мишей доз до 1000 мг/кг 3 дні на тиждень протягом 4 тижнів (щури) та 5 днів на тиждень протягом 4 тижнів (миші) не призводило до несприятливого впливу на показники спермограми, вагу репродуктивних органів, гістопатологію яєчок.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).

Адаптовано 26.08.2018 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 27.08.2018 р.

Група/призначення:

Сполуки сурми. Це комплекси сурми, в яких метал знаходиться в пента- або тривалентному стані. Пентавалентні натрію сурми глюконати використовуються для лікування лейшманіозу і включають міостібін, пентостам (натрію стибоглюконат), меглюміну антимоніт, солюстібозан, стібатін. Тривалентний комплекс відомий як тріостан і використовується для лікування шистосомозу.

Альтернативні назви / синоніми:

Меглюміну антимоніт, солюстібозан, стібоглюконат-натрій, пентостам, стібатін, міостібін, тріостан.

Діюча речовина: сурма.

Рекомендації при вагітності:

Не очікується підвищення частоти вроджених вад розвитку.

Рекомендації при лактації:

Не очікується підвищеного ризику при потребі в лікуванні матері.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Сполуки сурми підвищують ембріолетальність та призводять до зниження ваги плодів в експериментальних тварин. Окремі випадки та серії досліджень вагітностей з впливом сурми включали повідомлення про втрату вагітностей та неонатальну загибель, але невідомо, чи це було пов’язано з інфекцією у матерів, з приводу яких ці препарати і призначалися.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Дослідження у щурів з використанням меглюміну антимоніту в дозі 900 мг/кг на 11 день вагітності або 300 мг/кг/день на 6-15 дні вагітності не виявило материнської токсичності чи зменшення ваги плодів в жодній з груп. Довший період лікування призводив до ембріолетальності та підвищення частоти аномалій атланту (першого шийного хребця), які виникали спонтанно у щурів.

В іншому дослідженні вагітним щурам вводили меглюміну антимоніт в дозах до 300 мг/кг/день, що не призводило до несприятливих наслідків у матерів. Друге дослідження у щурів з аналогічними дозами протягом вагітності та до відлучення виявило тільки незначне зменшення набирання ваги потомством жіночої статі.

Сполуки сурми не були тератогенними при тестуванні в курчат, щурів, мишей, овець, хоча сурми трихлорид призводив до зниження ваги щуренят при дозі 1 мг/л в питній воді.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

Повідомляється про випадок використання меглюміну антимоніту при вагітності. 39-річну жінку з лейшманіозом лікували в ІІ триместрі протягом 20 днів. Народилась здорова доношена дитина, яка нормально розвивалась при обстеженні у віці 18 місяців. Інша жінка з вісцеральним лейшманіозом народила передчасно на 24 тижні вагітності після 5-денного лікування меглюміну антимонітом в дозі 850 мг/день. Новонароджений помер через 1 день.

В абстракті, без доступу до статті, повідомляється про лікування 16 вагітних в Бангладеш невідомою дозою солюсурміну з приводу лейшманіозу у терміні 16-22 тижнів вагітності. В 11 з 16 жінок відбулось переривання вагітності приблизно через 3 тижні після лікування. 5 вагітностей, які пролонгувались закінчились нормально, проте інформація щодо дітей не була надана.

Інше повідомлення описало 39 вагітних з вісцеральним лейшманіозом: 13 жінок (33%) в І триместрі, 16 (41%) в ІІ триместрі, 10 (26%) в ІІІ триместрі. 23 жінки лікувались натрію стибоглюконатом, 4 ліпосомальним амфотерицином В та натрію стибоглюконатом, 12 тільки ліпосомальним амфотерицином В. В групі монотерапії натрію стибоглюконатом зареєстрували 13 (57%) спонтанних абортів і жодного в інших двох групах. Додаткове повідомлення оцінювало 42 вагітних з вісцеральним лейшманіозом, яких лікували натрію стибоглюконатом. Спостереження за матерями та дітьми проводилось протягом року. Лікування починалось в середньому у 24,4±9,2 тижні вагітності. Жодна з жінок не мала малярії чи ВІЛ-інфекції. Дві жінки, які починали лікування в І триместрі мали самовільні викидні, 4 жінки померли від печінкової енцефалопатії на другому тижні лікування, в 2 наступили передчасні пологи. Один з новонароджених мав мієломенінгоцеле і помер у віці 2 годин життя, а інший помер від вісцерального лейшманіозу у віці 2 місяців.

Застосування препарату під час вигодовування:

Жінка в період лактації отримала 1 дозу натрію стибоглюконату в дозі 1 грам внутрішньовенно, далі внутрішньовенно 1,4 грами (біля 20 мг/кг сурми) на день протягом 14 днів. Середній пік концентрації становив 3,5 мг/л на 4-й годині після дози. Середня базова концентрація сурми в молоці коливалась від 0,14 до 0,35 мкг/л. Період напіввиведення сурми в молоці становив біля 6 годин з концентрацією 0,7 мг/л через 23 години після дози. Підраховано, що немовля на грудному вигодовуванні отримуватиме біля 0,3 мг/кг день сурми або біля 1,6% материнської дози, скорегованої на вагу. Не очікується, що така доза призведе до несприятливих ефектів у немовлят на грудному вигодовуванні.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

Дослідження у щурів з використанням меглюміну антимоніату, введеного підшкірно вагітним тваринам не продемонструвало дефіциту кількості сперматозоїдів чи репродуктивної поведінки у потомства чоловічої статі  на фоні дози до 300 мг/кг/день від 0 дня вагітності до відлучення від матерів.

Пероральне призначення самцям щурів та мишей доз до 1000 мг/кг 3 дні на тиждень протягом 4 тижнів (щури) та 5 днів на тиждень протягом 4 тижнів (миші) не призводило до несприятливого впливу на показники спермограми, вагу репродуктивних органів, гістопатологію яєчок.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).

Адаптовано 26.08.2018 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 27.08.2018 р.

Група /призначення:

Сполука марганцю. Марганцю хлорид використовується у фарбуванні, дезінфекції та у виготовленні сухих батарейок.

Альтернативні назви/синоніми: марганець хлористий.

Діюча речовина: марганець хлорид.

Рекомендації при вагітності: відсутня інформація.

Рекомендації при лактації: відсутня інформація.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Парентеральний вплив марганцю хлориду в експериментальних тварин підвищив ризик несприятливого результату вагітності, починаючи з дози 2 мг/кг/день. Пероральний вплив та вплив від інгаляції не спричиняють аналогічної токсичності. Даних щодо впливу на людину немає.

Інформація щодо досліджень над тваринах.

Марганець хлорид проходить через плаценту в експериментальних тварин та досягає нервової системи плода в обмеженій кількості. Зони нейромедіаторів центральної нервової системи, які можуть бути тимчасовими, проявляються з цією та іншими солями марганцю, що давалися щурам в неонатальному періоді. Дослідження у мишей припустило змінений нейрогенез та поведінкові аномалії як наслідок впливу в період вагітності марганцю хлориду.

Ефекти від впливу марганцю та інших його солей включали нейротоксичність, порушення зростання плода та тестикулярну токсичність.

В одному дослідженні лікування мишей на ранніх строках вагітності було летальними для концептусу.

В другому дослідженні у мишей внутрішньоперитонеальне застосування марганцю матерям дозою 12,5 або 25 мг/кг викликало екзенцефалію, а дозування матерям 50 мг/кг було ембріолетальним.

На противагу цим знахідкам, підшкірне застосування марганцю хлориду дозою до 16 мг/кг підвищило перинатальну смертність при дозі 2 мг/кг та підвищило частоту резорбції при дозі 16 мг/кг, але зростання частоти вроджених вад розвитку не спостерігалося.

Одноразове підшкірне введення дози до 50 мг/кг в період вагітності на 9-12 днях у мишей викликало лише зниження ваги тіла плоду та скелетні аномалії.

У зв’язку зі слабким всмоктуванням пероральне застосування марганцю хлориду не спричинило видимі несприятливі ефекти на розвиток щурів, однак внутрішньовенне застосування марганцю хлориду вагітним щурам підвищило випадки вад розвитку скелету у потомків.

Дослідження щурів оцінило пероральний вплив марганцю хлориду протягом вагітності та протягом 11 днів лактаційного періоду і повідомило про концентрацію марганцю у щурят в 6-8 разів вищу, ніж в контрольній групі. Як тільки вплив припинили, концентрація марганцю наблизилася до контрольного рівня.

Інше дослідження щурів використало в дієті марганець хлорид тетрагідрат до рівня 800 ppm (частин на мільйон, parts per million) для загального дослідження та до рівня 1600 ppm для оцінки гормонів щитоподібної залози від 10 дня вагітності до 21 постнатального дня. Включення марганцю в основну дієту призводило до рівня впливу у 100 разів вищого за визначений безпечний для дорослої людини. Не спостерігалося статистично істотних змін у вазі тіла плода, вазі органів або ж зовнішньому фенотипі. На 21 день постнатального періоду не виявилося істотних змін в концентрації марганцю в мозочку матерів, однак було статистично істотне зростання концентрації в мозочку потомства, яке піддавалося впливу до 160 та 800 ppm, який тривав не довше 77 дня постнатального періоду.

Не було помічено змін концентрації гормонів щитоподібної залози Т3, Т4 та ТТГ у матерів, але відзначено статистично істотну різницю концентрації в сироватці потомства Т3 і Т4 при дозах 800 та 1600 ppm та статистично істотне зростання концентрації в сироватці потомства ТТГ при 800 ppm. Різниця не була присутня після 77 дня постнатального періоду.

Інформація щодо впливу на плід:

Марганець проникав через перфузовану плаценту людини in vitro на пізніх строках вагітності.

Немає даних щодо можливих репродуктивних чи лактаційних ефектів для людини, конкретно щодо марганцю хлориду.

Застосування препарату під час вигодовування: немає даних.

Вплив на фертильність чоловіків та жінок:

Ця сполука асоціювалася з домінантною летальністю у мишей. Самці щурів, які піддавалися впливу марганцю хлориду шляхом ін’єкцій в третій шлуночок мозку показали прискорення статевого дозрівання. Дослідники припустили, що через те що марганець акумулюється в гіпоталамусі, молоді самці, які були під впливом можуть мати підвищений ризик передчасного статевого дозрівання, однак спосіб застосування використаний в цьому дослідженні виключає інтерпретацію результатів для більш характерного застосування щодо людини.

Репродуктивне дослідження інгаляційного впливу  марганцю хлориду на самців та самок щурів проводилося міжнародним інститутом марганцю, і не знайшло несприятливих ефектів на естральні цикли, статеве дозрівання, поведінку під час спарювання, фертильність, тривалість вагітності, розмір потомства, рухливість та кількість сперматозоїдів, або ж кількість оваріальних фолікулів в 2 наступних поколіннях.

Тестована концентрація була до 20 мкг/л в повітрі протягом 10 тижнів для покоління F0 та 11 тижнів для покоління F1 перед та протягом спарювання, протягом вагітності та лактації до самого відлучення.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).

Адаптовано 26.08.2018 р.:
Перекладач – К.В. Колядко.
Перевірено – Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 27.08.2018 р.

Група/призначення:

Хімічний елемент. Марганець є металом, який у невеликій кількості є невід’ємною складовою дієти. Надмірний вплив марганцю може зустрічатися в промисловості та від палива, в якому метилциклопентадієніл марганець трікарбоніл застосовується як антидетонатор.

Вплив від марганцю також зустрічається коли мангафодипір тринатрій (тесласкан, Teslascan), внутрішньовенна контрастна речовина, використовується в магнітно-резонансній томографії. Отруєння марганцем асоціюється з паркінсоно-подібною нейротоксичністю

Крім того марганець конкурує із залізом за абсорбцію в кишечнику. Цілком можливо, що хронічне попадання/проковтування марганцю може викликати або загострити залізодефіцитну анемію, а дефіцит заліза, в свою чергу, може вплинути на всмоктування марганцю та його розподіл.

Альтернативні назви / синоніми: немає.

Діюча речовина: марганець.

Рекомендації при вагітності:

Відсутня інформація про вплив, пов’язаний з дефіцитом або надлишком марганцю.

Рекомендації при лактації:

Відсутня інформація про несприятливий вплив.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Марганець є невід’ємним мікроелементом. В експериментальних тварин, як дефіцит, так і надлишок марганцю асоціюються з аномальним ембріональним розвитком. Порівняльні дані щодо людини невідомі.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Вагітні тварини зі штучним дефіцитом марганцю мали нащадків із скелетними аномаліями, атаксією та аномальною поведінкою. Надмірна кількість марганцю також може викликати аномальний пренатальний розвиток, а миші є уразливішими до цих ефектів, аніж щури. В одному дослідженні, щури з пренатальним впливом пилу марганцю показали порушення в зростанні, але плацента утримувала марганець і суттєво обмежувала вплив на плід. Деякі дослідники не спромоглися визначити нейротоксичність в потомства мишей або щурів, які були під впливом хлориду марганцю. В одному дослідженні лікування мишей в ранні строки вагітності було летальним для концептусу. В другому дослідженні у мишей внутрішньоперитонеальне застосування марганцю матерям дозою 12,5 або 25 мг/кг викликало екзенцефалію, а дозування матерям 50 мг/кг було ембріолетальним.

На противагу до цих одержаних даних, підшкірне введення марганцю рівнями дози до 16 мг/кг підвищило резорбцію на найвищому рівні дозування, але підвищення частоти вроджених вад розвитку не було помічено. Рівень дозування до 50 мг/кг спричинив тільки зниження маси тіла плодів в двох дослідженнях та зростання випадків дефектів скелету в іншому дослідженні.

Хоча пероральне введення не викликало помітного впливу на розвиток щурів, внутрішньовенне застосування мангафодипір тринатрію або хлориду марганцю вагітним щурам підвищувало частоту скелетних змін у потомства.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

Марганець проникає через плаценту на пізніх строках вагітності; у людини концентрація в пуповинній крові була порівняльна з концентрацією в материнській крові. Концентрація марганцю в материнській цільній крові зростала протягом вагітності. Плацента людини на пізніх термінах вагітності in vitro мала активну транспортну систему для марганцю. Марганець є необхідним для нормального пренатального розвитку. Вплив на розвиток людини, пов’язаний з дефіцитом або надлишком марганцю не встановлено.

В 2014 році дослідження виявило слабку асоціацію між підвищеним рівнем марганцю в приватних свердловинах Північної Кароліни та зростанням поширення вроджених вад серця (1,6 95% ДІ 1,1-2,5). Багаторазові порівняння було зроблено в цьому дослідженні і не визначено рівень марганцю в матерів.

Один звіт щодо 293 дітей автралійських аборигенів, які народилися на острові з високим рівнем марганцевого забруднення повідомив про відсутність підвищення частоти вроджених аномалій. Однак, є два дослідження які використали вміст марганцю у волосі матерів і припустили, що вроджені вади у нащадків можуть асоціюватися з низьким рівнем марганцю у матерів. Хоча ці результати можуть задати напрямок для майбутніх досліджень, вони не демонструють причинне співвідношення між дефіцитом марганцю та аномальними результатами вагітностей.

Існують суперечливі результати щодо впливу рівня материнського марганцю на розвиток плода. Одне дослідження припустило, що високий рівень материнського марганцю був асоційований із затримкою зростанням, в той час як нижчі рівні були пов’язані з кращими результатами. Інше дослідження, яке брало до уваги 1377 пар мати-дитина в Шанхаї знайшло пряме відношення між марганцем пуповинної крові та ростом при народженні, висока концентрація марганцю в пуповині асоціювалась з вищим пондеральним індексом. Було запропоновано, що концентрація в крові (сироватці) пуповини менше 5 мкг/л повинна розглядатися як безпечна в межах пондерального індексу новонароджених.

В дослідженні концентрації марганцю в крові матері та пуповині в 172 парах мати-дитина в Шанхаї, була знайдена зворотна U-подібна асоціація між концентрацією марганцю та вагою при народженні. Однак, асоціація з концентрацією вищою, ніж приблизно 4 мкг/л розглядалась авторами дослідження як слабка та неточна. В цьому та в інших двох дослідженнях істотної асоціації не спостерігалось між концентраціями марганцю в материнській чи пуповинній крові та вагою при народженні.

В 2015 році тайванське дослідження зібрало зразки материнської крові у невеликої групи жінок протягом кожного триместру в пошуках асоціації з результатом вагітності. Дані щодо зміни рівня марганцю в еритроцитах матері в другому триместрі були негативно асоційовані з вагою при народженні та окружністю голови і грудної клітки. Концентрація в крові в першому триместрі припустила негативний  вплив рівня марганцю в матерів на вагу при народженні та окружність грудної клітки. Ці асоціації не вказують на причинно–наслідковий  зв’язок, який може бути пов’язаний з іншими дієтичними або екологічними впливами, що корелюють з рівнем вмісту марганцю в крові. Була істотна асоціація між високим рівнем споживання марганцю протягом другого триместру, який оцінювався анкетою частоти харчування та випадками  передчасного народження.

В одному повідомленні концентрація марганцю в пуповинній крові була зворотно пов’язана з увагою, невербальною пам’яттю, моторикою рук за результатами психологічного тесту щодо здібності дітей (McCarthy Scales of children’s abilities, MSCA) в 126 дітей, яких обстежували у віці 3 років, але не було знайдено асоціації між концентрацією марганцю в пуповинній крові та визначеним рівнем психомоторного розвитку в дітей віком 9 місяців або 6 років. Загальний когнітивний індекс цього тестування не показав істотної асоціації з марганцем в пуповинній крові у віці 3 або 6 років.

Вивчення 230 пар мати-дитина тайванським дослідженням новонароджених (Taiwan Birth Panel Study) визначило концентрацію марганцю в пуповинній крові при народженні та використало анкетування щоб з’ясувати вплив на матерів в минулому. Діти оцінювалися у віці 2 років і ті, хто мав високий рівень концентрації марганцю чи свинцю або обох сполук в пуповинній крові мали істотно нижчі когнітивні та мовленнєві показники.

Марганець в пуповинній крові був асоційований в дослідженні з Бангладеш з наступною нижчою оцінкою за шкалою психомоторного розвитку Бейлі в молодших дітей, можливо, через асоціацію з миш’яком.

Оцінка 2-річних дітей з США не виявила асоціації між вмістом марганцю в пуповинній крові та результатами оцінювання за Бейлі, хоча марганець в материнській крові був зворотно асоційований з ними.

В Шанхаї 933 пари мати-новонароджена дитина вивчались щодо потенційної асоціації між концентрацією марганцю в пуповинній крові та тестом для оцінки неврологічного статусу новонародженого за його поведінковими реакціями на зовнішні стимули (NBNA). Високий рівень концентрації марганцю був асоційований з нижчим рівнем оцінки NBNA та вищим ризиком низького рівня NBNA. При концентрації марганцю вище 5 мкг/л бали NBNA понизилися зі зростанням концентрації марганцю. Інші повідомили про відсутність асоціації між концентрацією марганцю в пуповинній крові та синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю*

В Бангладеш 1695 пар мати-новонароджена дитина були вивчені для визначення можливого впливу підвищеного рівня марганцю через питну воду протягом вагітності на розмір при народженні. Після врегулювання суперечностей, новонароджені від жінок з найвищим тертилем марганцю у воді (середня доза 1495 мкг/л) були на 0,49 см коротшими за дітей матерів з найнижчим тертилем марганцю (56 мкг/л). Ця асоціація була істотно помітною у дівчат; вона була істотною у хлопчиків, мами яких мали низький рівень гемоглобіну. Низький рівень гемоглобіну припускає низькі запаси заліза, а всмоктування марганцю було вищим при низькому запасі заліза. Не виявлено істотного впливу марганцю на вагу при народженні.

Виявлено позитивні та негативні асоціації між впливом марганцю з води в пренатальному періоді та показниками тестування поведінки у віці 10 років з коливаннями між дівчатами та хлопчиками. Численні порівняння можуть пояснити деякі з цих повідомлених асоціацій.

Корейське дослідження повідомило про асоціацію між низькою та високою концентрацією марганцю в материнській крові протягом вагітності та зниженням показників  психомоторного розвитку (Physical Development Index, PDI), але не шкали Бейлі  у віці 6 місяців. Згідно з методами дослідження тестування повторювали кожні 6 місяців до 3 років, але тільки результат на 6 місяців було представлено.

Дослідження з Бангладеш оцінювало наслідки нейророзвитку 524 дітей віком 20-40 місяців використовуючи адаптовану шкалу Бейлі. Питна вода досліджувалась на вміст марганцю протягом першого триместру вагітності та у дітей віком 1-12 та 20-40 місяців. Зниження дрібної моторики було асоційоване з низькою та високою концентрацією марганцю у воді, припускаючи, що деякий вплив марганцю є корисним. Існувала негативна асоціація між близьким розташування місця проживання жінок в пренатальному періоді до об’єктів сільськогосподарської промисловості, де використовували пестициди, включаючи марганцеві фунгіциди та неврологічним розвитком  дітей віком 7 років. Негативна асоціація знайдена між пестицидами, які містили марганець та IQ тестами і мовленнєвим розумінням у віці 7 років. Близькість жилих будинків є непрямою оцінкою можливого впливу.

Застосування препарату під час вигодовування:

Одне з досліджень взяло до уваги дорослих осіб, щоб дослідити всмоктування марганцю з молока людини, корови, та сумішей для новонароджених  та повідомило, що біодоступність марганцю була істотно вищою в молоці людини, ніж з інших альтернативних джерел. Ця знахідка сумісна з попереднім дослідженням, яке повідомило, що немовлята утримують 43% марганцю, отриманого з грудного молока і лише 20% з коров’ячого. Хоча ці дослідження припускають, що  грудне молоко людини є винятково насиченим джерелом дієтичного марганцю, вони не враховують, що немовлята, яких годували молоком корови або молоком, в основі якого була соя, швидше за все мали дефіцит марганцю.

Вміст марганцю в багатьох сумішах для новонароджених значно вищий, ніж звичайний вміст у молоці людини, а загальна кількість марганцю, яка засвоїлась деякими дітьми, що знаходяться на штучному вигодовуванні в 3 рази може перевищувати кількість, отриману з материнським молоком.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

В чоловічої статі.

Експерименти над мишами з використанням високих концентрацій марганцю виявили кластогенні ефекти та аномальне формування голівки сперматозоїдів. Застосування марганцю у гризунів було асоційовано з токсичністю для яєчок, однак, високий рівень дози металу був необхідним для того, щоб спровокувати істотні ефекти. Застосування марганцю самцям щурів період до статевого дозрівання підвищило рівні гонадотропіну  та тестостерону. Ці дослідники припустили, що марганець може впливати на початок статевого дозрівання.

Як було повідомлено в документі агенції з реєстрації токсичних речовин та хвороб (ATSDR, Agency for Toxic Substances & Disease Registry) дослідження чоловіків-зварювальників в Китаї припустило роль вдихання марганцю у зниженні кількості сперми та її  життєздатності. Враховуючи те, що зварювальники також піддавалися впливу інших металів, повідомлена асоціація між марганцем та  несприятливими ефектами не є певною.

Адатовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).

Адаптовано 26.08.2018 р.:
Перекладач – К.В. Колядко.
Перевірено – Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 27.08.2018 р.

Лейшманіози – група паразитарних природно-вогнищевих інфекційних хвороб, в основному трансмісивних зоонозів, поширених у тропічних і субтропічних країнах. Їх спричинюють найпростіші з роду Leishmania, які передаються людині через укуси москітів.

Розрізняють шкірний лейшманіоз, вісцеральний лейшманіоз (хвороба кала-азар; чорна гарячка; гарячка дум-дум), лейшманіоз шкіри та слизових. Ендемічна зона – середземноморський регіон, Азія, Африка, Центральна та Південна Америка. Щорічна частота становить 1,1 млн. нових випадків шкірного лейшманіозу та 0,5 млн. вісцерального. Підвищений ризик зараження мають особи зі зниженим імунітетом від захворювань або терапії: реципієнти органів, ВІЛ-позитивні, з аутоімунними захворюваннями. Можливі рецидиви хвороби, позаяк паразит може персистувати в лімфатичних вузлах або органах.

Згідно з іншим джерелом щороку в світі виявляється 200-400000 нових випадків, реєструється понад 20 000 смертельних випадків. В середземноморському регіоні щорічно реєструють 437-639 нових випадків.

Альтернативні назви / синоніми:

Шкірний лейшманіоз, шкірно-слизовий лейшманіоз, вісцеральний лейшманіоз, кала-азар, чорна хвороба, лихоманка дум-дум.

Лейшманіоз під час вагітності (короткий висновок):

Зараження лейшманіозом під час вагітності може асоціюватись з хронічним, системним захворюванням у матері, втратою вагітності, вродженою інфекцією у новонародженого.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Щотижневе призначення вагітним щурам вакцини на основі рекомбінантного протеїну L. Braziliensis призводило до підвищення частоти аномалій плода, однак, цей висновок був пов’язаний з гідронефрозом внаслідок зниження набирання маси тіла матерями та ваги плода. Розширення чашечно-мискової системи нирок може представляти затримку розвитку, радше пов’язану з токсичним впливом на материнський організм, аніж з вродженою вадою.

Трансплацентарна передача збудника продемонстрована в хом’яків.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

Симптоми лейшманіозу однакові у вагітних та невагітних жінок, включно з гарячкою, гепатоспленомегалією, геморагіями, анемією, втратою ваги, адинамією, гіперглобулінемією. Без лікування хвороба може бути фатальною. Повідомляється про вроджене зараження новонародженого навіть у безсимптомних матерів (можливо без гарячки), в основному за рахунок трансплацентарного трансферу паразитів. Трансплацентарна передача збудника продемонстрована в хом’яків.

Оскільки вісцеральний лейшманіоз в період вагітності може асоціюватись з важким станом матері, самовільним перериванням, мертвонароденням, вродженим лейшманіозом рекомендоване лікування вагітних.

Повідомляється про 19-річну жінку з встановленим діагнозом лейшманіозу на 26 тижні вагітності, яка через два місяці після лікування народила здорову дитину.

В деяких випадках шкірний лейшманіоз може зникнути самостійно.

Доступні препарати для лікування лейшманіозу: для місцевого застосування, пероральні, для внутрішньовенного введення. Найчастіші це сполуки сурми, солюсурмін та амфотерицин В. Через токсичність та розвиток резистентності пентавалентні сполуки сурми використовуються не так часто, як в минулому. Пентавалентні сполуки широко використовуються в світі, а в США тільки в дослідженнях. Препаратом вибору для лікування вагітних визнано ліпосомальний амфотерицин В.

Вертикальна трансмісія може відбуватися трансплацентарно при вагітності (in utero) або, більш ймовірно, в пологах  при кровообміні між матір’ю та дитиною.

Постнатальна трансмісія, в основному при грудному вигодовуванні або передачі мертвих збудників, їхньої  ДНК або їхніх молекул виключена.

Лейшманіоз під час вигодовування:

Відсутня постнатальна трансмісія збудника з грудним молоком.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Panagopoulos P, Mitsopoulos V, Papadopoulos A, Theodorou S, Christodoulaki C, Aloupogiannis K, Papantoniou N. Visceral leishmaniasis during pregnancy: A rare case report from Greece. PLoS Negl Trop Dis. 2017 Feb 16;11(2):e0005134. doi: 10.1371/journal.pntd.0005134.

Адаптовано 26.08.2018 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 27.08.2018 р.