Група/призначення:

Психостимулюючий та ноотропний засіб, симпатоміметик центральної дії. Це м’який стимулятор нервової системи, блокує зворотне захоплення норадреналіну та допаміну в пресинаптичній ділянці нейрону.

Покази: лікування синдрому дефіциту уваги¹ та нарколепсії².

Метилфенідат – це рацемічна суміш³ d- та l-ізомерів (енантіомерів⁴), d-ізомер має більшу фармацевтичну активність, ніж l-ізомер.

Альтернативні назви / синоніми:

Ріталін, концерта, декстаметилфенідат (фокалін), дайтрана (Daytrana) – шкірний патч.

Діюча речовина: метилфенідат.

Рекомендації при вагітності:

Обмежена інформація про застосування у Людини дані від експериментальних тварин припускають помірний ризик.

Рекомендації при лактації:

Обмежена інформація про застосування у людини; потенційно токсичний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Виходячи з досліджень в експериментальних тварин та обмеженого досвіду застосування у людини при вагітності, не очікується зростання частоти вроджених вад розвитку.

Метилфенідат оцінювали експерти центру оцінки ризиків репродукції (Center for the Evaluation of Risks to Human Reproduction) у 2005 році з детальним оглядом літератури. Група дійшла висновку, що цих даних недостатньо, щоб оцінити вплив препарату на репродуктивну функцію.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Метилфенідат не виявився тератогенним у кролів, щурів та мишей при досягненні концентрації вищої, за виявлену у людини. При одному дослідженні у кролів рацемічна суміш призвела до низької частоти розщілини хребта при дозі 200 мг/кг/день, яка також спричиняла певну материнську летальність. Не спостерігали зростання вроджених вад розвитку у кролів, яким вводили d-метилфенідат в дозі 150 мг/кг/день та у щурів, які отримували як рацемічну суміш (80 мг/кг/день)  або d-метилфенідат (40 мг/кг/день) незважаючи на материнську токсичність.

Зниження споживання їжі було звичайним явищем в цих дослідженнях, відповідно до анорексигенного ефекту цього препарату (зниження апетиту). Вагітним мишам вводили метилфенідат внутрішньобрюшинно в дозі 10 мг/кг/день, а в потомства спостерігали підвищену компульсивність (схильність до повторюваних поведінкових актів – емоційних, пізнавальних, моторних), імпульсивність та залежну від нагороди поведінку при тестуванні у віці 3-х місяців. Проте, інтраперитонеальне введення не застосовується у людини.

Інформація щодо впливу на плід:

Спільний перинатальний проект (Collaborative Perinatal Project) моніторував 3082 пари мати-дитина з впливом симпатоміметиків, в 11 випадках приймався метилфенідат в І триместрі. Не виявлено асоціації з великими та малими вродженими вадами.

В моніторинговому дослідженні Michigan Medicaid recipients, яке охопило 229101 завершену вагітність  в період між 1985 та 1992 роками виявлено 13 новонароджених, які зазнали впливу метилфенідату в І триместрі вагітності. Зареєстровано 1 (7,7%) велику вроджену ваду при очікуваній 1. Специфічні дані доступні для 6 категорій вроджених вад (виявлені/очікувані): 1/0 вроджені вади серцево-судинної системи, 0/0 полідактилія, 0/0 розщілина хребта, 0/0 розщілина обличчя, 0/0 редукційна вада кінцівки, 0/0 гіпоспадія. Ці дані не підтримують асоціації між препаратом та вродженими вадами розвитку.

У 1962 році повідомили про немовля з мікротією, мама якого приймала метилфенідат з 3 до 6 тижня вагітності.

У повідомлення 1975 року описано хлопчика, народженого на 30 тижні вагітності з множинними вадами кінцівок. Немовля зазнало впливу наступних препаратів протягом перших 7 тижнів вагітності: галоперидолу 15 мг/день (антипсихотичний препарат),  метилфенідату 30 мг/день, фенітоїну 300 мг/день (протисудомний засіб). Мама дитини також приймала в І триместрі тетрациклін та деконгестант від застуди (судинозвужуючий засіб). Дитина померла у віці 2 годин життя від субдурального крововиливу. У цієї дитини виявили наступні вади кінцівок: на обох кистях великі пальці та інші 2 пальці, синдактилію двох пальців на правій кисті, деформацію променевої кістки та відсутність ліктьової кістки на лівому передпліччі, 4 пальці на правій стопі, вкорочена права великогомілкова кістка, порушення осифікації середньої частини правої ноги. Також виявлено дефект клапана аорти. Хромосомних аномалій не виявлено, відсутній сімейний анамнез деформацій кінцівок.

Дослідження, опубліковане у 1993 році аналізувало вплив на плід та новонародженого при зловживанні внутрішньовенним пентазоцином (наркотичний анальгетик) та метилфенідатом при вагітності. Протягом 2- річного періоду (1987-1988 рр.) виявлено 39 немовлят (38 вагітностей, 1 пара близнюків), які знаходились пренатально під таким впливом, мінімальна частота – 5 випадків на 1000 народжених живими. Багато матерів також палили (34%), зловживали алкоголем (71%) або іншими препаратами (26%). Середня тривалість зловживання внутрішньовенним пентазоцином та метилфенідатом становила  3 роки (1-9 років), середня частота ін’єкцій склала 14 на тиждень (1-70 на тиждень). Щодо немовлят: 8 недоношених, 12 із затримкою розвитку, 11 з ознаками синдрому відміни. У 4 новонароджених діагностували вроджені вади розвитку, в тому числі 2 близнюків з фетальним алкогольним синдромом, 1 випадок дефекту міжпередсердної перетинки, 1 випадок полідактилії. Серед 21 дитини, яка пройшла тестування щодо розвитку, 17 продемонстрували нормальний рівень, а 4 – по нижній границі норми.

Данське рев’ю з використанням 6 посилань, включно з повідомленнями данського медичного агентства (Danish Medicines Agency) та шведського медичного реєстру народжень (Swedish Medical Birth Registry) інформує, що серед 180 повідомлень про пренатальне вживання метилфенідату виявлено 4 випадки вроджених вад (1 неуточнена вада серця, 2 дефекти міжшлуночкової перетинки, 1 однокамерне серце). Наступні публікації Шведського медичного реєстру народжень повідомили про 208 випадків прийому метилфенідату в І триместрі та 98 – в ІІ і ІІІ триместрах. 5 немовлят, які зазнали впливу препарату в І триместрі народилися з вродженими вадами серця: 4 дефекти міжшлуночкової перетинки і 1 d-транспозиція з подвійним виходом правого шлуночка, атрезією аорти, дефектом міжшлуночкової перетинки. Відносний ризик вроджених вад серця виявився статистично не значимим (1,81, 95% ДІ 0,59-4.21).

Застосування препарату під час вигодовування:

Метилфенідат проникає до грудного молока. Співвідношення молоко : плазма становить 2,7 у матері, яка приймала 40 мг препарату двічі на день протягом 5,5 тижнів. Підраховано, що немовля отримує 0,2% материнської дози, скоригованої на вагу. Так, у дитини віком 6,4 місяців не виявлено препарату в сироватці, сон та годування не були порушені, вага на рівні 50-го перцентилю.

Ці ж автори повідомили про 3 жінок в період лактації, які приймали метилфенідат (30-80 мг/день); це повідомлення могло включати пацієнтів, описаних вище. Метилфенідат не визначався  (<1 нг/мл) у 2 немовлят. Підраховано, що немовля отримає 0,7% материнської скоригованої дози. Автори порівнювали ці дані з отриманими від 5 дітей, які зазнали впливу декстроамфетаміну (амфетамін, симпатоміметик, психоактивна речовина) і повідомили, що 7 з 8 немовлят розвивались нормально. Не уточнено, який препарат впливав на 8 немовля.

Повідомляється про жінку на 11 місяць після пологів, яка приймала метилфенідат в дозі 15 мг/день. Співвідношення молоко:плазма становило 1,1, а немовля отримало 0,16% материнської дози, скоригованої на вагу.  Дитина знаходилась на змішаному вигодовуванні, розвиток відповідав нормі у терміні 11 місяців.

Якщо мати, яка приймає метилфенідат, вирішує годувати дитину, найвища частота ускладнень (які рідко зустрічаються) можлива на першому місяці життя у вигляді зниження апетиту, безсоння, інсомнії, дратівливості.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

У мишей не спостерігали порушень фертильності. У щурів при дозах 5-10 мг/кг/день, які вводили через зонд щурам у препубертаті (в 5-10 разів перевищує рекомендовану для людини дозу). Вага яєчок та вага яєчок відносно ваги тіла були зниженими при використанні високих доз в порівнянні з контрольною групою, але спостерігали різницю у вазі тіла.

При введенні метилфенідату щурам підліткового віку спостерігали затримку статевого розвитку та порушення естрогенного циклу. Метилфенідат вводили підшкірно (мініпомпами). У лікованих тварин була значно знижена вага.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 18.04.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 26.04.2016 р.

Простий герпес (Herpes simplex) або бульбашковий лишай. Це хронічна рецидивуюча антропонозна інфекція, викликана герпесвірусами людини 1 та 2 типів (ГВЛ-1 та ГВЛ-2,  (віруси простого герпесу типу 1 і типу 2 (ВПГ-1 та ВПГ-2). Інфекція залучає слизові (губи) та статеві органи.

Згідно МКХ-10 розрізняють наступні інфекції, спричинені вірусом простого герпесу [herpes simplex]: герпетична екзема; герпетичний везикульозний дерматит; герпетичний гінгівостоматит та фаринготонзиліт; герпетичний менінгіт та енцефаліт; герпетична хвороба очей; дисемінована герпетична хвороба; інші форми герпетичної інфекції, включаючи гепатит та панарицій; неуточнені форми герпетичних інфекцій. Також виділяють «Аногенітальну герпетичну вірусну інфекцію [herpes simplex]»: герпетичні інфекції статевих органів й сечостатевого тракту; герпетичні інфекції періанальних ділянок шкіри й прямої кишки; аногенітальна герпетична інфекція не уточнена.

Синоніми:

Простий герпес та вагітність.

Герпетична інфекція під час вагітності (короткий висновок):

Вірус простого герпесу може вплинути на дитину, яка народжується через інфіковані родові шляхи. Також описана трансплацентарна трансмісія.

У людини обидва типи вірусу  (1 та 2) проявляють однакову активність. Однак, вірус 1 типу частіше викликає ураження ротової порожнини, а 2 типу – генітальні органи. Латентна інфекція, викликана вірусом 2 типу виникає у 20-40% всіх жінок.

Інформація щодо впливу на плід:

Внутрішньоутробне інфікування.

Повідомляється, що простий герпес призводить до внутрішньоутробного інфікування до пологів з можливими  наслідками: впливом на життєздатність плода, розвитком водянки плода, передчасними пологами, ураженням шкіри та аномаліями центральної нервової системи.

Однак, одна група дослідників, повідомляючи про 3 випадки можливої внутрішньоутробної герпетичної інфекції в першій половині вагітності та огляд літератури, дійшли висновку про недостатність даних для підтвердження первинного інфікування герпевірусом в період вагітності як показу для медичного аборту.

Одне рев’ю характеризує як клінічно подібні (такі, що не можна відрізнити) вроджені вади розвитку при герпетичній та цитомегаловірусній інфекціях.

В групі 45 жінок, які перенесли 1 або 2 спонтанні аборти, виявили високу частоту латентної герпетичної інфекції вірусом 2 типу. Запропонований можливий причинний зв’язок між герпевірусом та спонтанними абортами не був доведений при цьому дослідженні.

Угорське дослідження випадок-контроль проекту нагляду за вродженими вадами (Hungarian Case-Control Surveillance of Congenital Abnormalities) не виявило зв’язку між повідомленнями матерів про герпетичні висипання на губах (herpes labialis)  при вагітності та підвищеним ризиком дефектів нервової трубки у плодів.

Дослідження американського проекту попередження вроджених вад (National Birth Defects Prevention Study) у 2013 році припустило можливе зростання ризику гастрошизису, асоційованому  як з вживанням антипіретичних препаратів на ранніх термінах вагітності, так і з генітальним герпесом, для лікування якого ці препарати призначалися.

Неонатальна інфекція.

Серйозна герпетична інфекція новонароджених виникає в асоціації з материнською герпетичною інфекцією родових шляхів та прилеглих областей. Ряд протоколів були змінені для контролю герпесу при вагітності, включно з частим обстеженням вагітних перед пологами та ліберальне призначення кесаревого розтину як спроби мінімізувати неонатальний ризик. Однак, часте вірусологічне обстеження перед пологами не дозволяє прогнозувати наявність або відсутність вірусовиділення на момент пологів. Відсутність користі та висока вартість обстеження  призвело до рекомендацій відмовитись від нього.

Серйозне неонатальне захворювання може асоціюватися тільки з початковим інфікуванням матері. Це випливає з факту захисного ефекту материнських антитіл, асоційованих з рекурентною герпетичною інфекцією.

Вважається, що інфікування з сероконверсією*, завершеною до пологів, не впливає на результати вагітностей. Деякі клініцисти рекомендують проводити кесаревий розтин жінкам як з рекурентною інфекцією, так і з першим епізодом генітального герпесу при вагітності.  Інші рекомендують кесаревий розтин тільки тим жінкам, в яких при вагітності вперше проявився генітальний герпес. Ризик неонатальної інфекції після вагінальних пологів з первинним інфікуванням при вагітності становить 33-50%, тоді як при рецидивуючому герпесі – 3% та менше.

Вважається, що пасивна передача материнських антитіл до вірусу герпесу 2 типу (але не 1 типу) зменшує подальшу передачу інфекції немовляті. У 16 жінок без виявлених антитіл до вірусу 2 типу рівень передачі до немовляти становив 31% (5 з 16 немовлят); серед жінок з антитілами до вірусу 1 типу та субклінічним першим епізодом інфекції, викликаної вірусом 2 типу частота неонатальної герпетичної інфекції також становила 31% (4 з 13 немовлят). Це дослідження виявило підвищений ризик неонатальної інфекції, асоційованої з накладанням електродів на шкіру голови немовлят, мами яких виділяють вірус з шийки матки. Група дослідників повідомляє про вищий рівень титрів антитіл до герпевірусу в пуповинній крові дітей, які народились у вагінальних пологах і припустила, що трансфер антитіл через плаценту може залежати від способу проведення пологів.

Доступні повідомлення про внутрішньоутробне інфікування, зокрема в асоціації з первинною материнською інфекцією.   Спостерігали за вагітностями 29 жінок з першим епізодом генітального герпесу при вагітності. 14 з цих жінок мали герпетичну інфекцію раніше, але не з генітальною локалізацією,  жодна з цих вагітностей не була ускладнена. З 15 жінок з первинним інфікуванням у 6 спостерігали ускладнення, включаючи передчасні пологи, затримку розвитку плода, неонатальну герпетичну інфекцію.

Інше повідомлення описує 13 немовлят з проявами внутрішньоутробної герпетичної інфекції, включно з ураженням шкіри та рубцюванням,  хоріоретинітом, мікроцефалією, гідраненцефалією та мікрофтальмією. Тільки в 5 матерів був попередній анамнез генітального герпесу, що продемонструвало можливість вірусу досягати/вражати плід   без явних ознак інфікування у матері.

Одне дослідження продемонструвало важкість розпізнавання первинної інфекції та випадків рекурентної інфекції, яка до того не проявлялася, а симптоми з’явилися тільки при вагітності. Як і інші випадки рекурентної інфекції, при цьому дослідженні ймовірність асоціації з перинатальним ураженням була низькою.

Рекомендовано призначення противірусних препаратів для лікування первинної герпетичної інфекції в період вагітності (див. статті Ацикловір та Валацикловір). Невелике дослідження повідомляє, що лікування матері антивірусними препаратами не завжди попереджає неонатальну герпетичну інфекцію, яка проявляється  нетиповими клінічними симптомами та резистентністю до медикаментів.

Проспективне дослідження 1991 року із залученням 15923 асимптоматичних жінок в Сіетлі, Вашингтон, виявило вірусовиділення вірусу типу 1 у 51 жінки (0,32%) та типу 2 у 5 жінок (0,03%).

Постнатальні порушення.

Ретроспективне дослідження сироватки матерів 27 дорослих з шизофренією та іншими психічними захворюваннями виявило підвищений рівень антитіл до вірусу простого герпесу 2 типу та інших імуноглобулінів.

Дослідження випадок-контроль спільного перинатального проекту (Collaborative Perinatal Project) аналізувало зразки материнської сироватки, зібрані наприкінці вагітності. Виявлено, що індивіди, в чиїх матерів були серологічні докази герпетичної інфекції, спричиненої вірусом 2 типу, мали значно підвищений ризик розвитку психічних захворювань в дорослому віці (співвідношення шансів 1,6; 95% CI 1,1-2,3).

Данські дослідники порівнювали анамнез щодо інфекції у 602 пацієнтів з шизофренією та в контрольній групі. Виявлено, що підвищений рівень IgG до вірусу 2 типу у матерів асоціювався з ризиком шизофренії (співвідношення шансів 1,56; 95% CI 1,17-2,07, p=0.002). Корекція на анамнез батьків щодо психічних розладів незначно зменшила ризик  (1,43; 95% CI 1,06-1,92, p=0.02). Ці вчені також досліджували можливі генетичні фактори, які можуть відігравати роль в розвитку шизофренії. У  2011 році ця ж група вчених повідомила про аналіз зразків крові при 127 народженнях. При цьому не було виявлено асоціації між наявністю антитіл до вірусу герпесу та ризиком розвитку біполярного розладу.

При одному дослідженні припустили, що виявлення будь-якого герпевірусу в зразках крові новонароджених, зібраних за програмою неонатального скринінгу, може асоціюватися з гіпертензією, індукованою вагітністю (співвідношення шансів 5,70, 95% CI 1,85-17,57).  При дослідженні з охопленням 60 жінок та їхніх дітей не виявлено істотної асоціації між наявністю у матерів антитіл до вірусу простого герпесу типу 2 та ризиком шизофренії.

Синдром Дауна.

Культивовані клітини, інфіковані вірусом простого герпесу інколи демонструють хромосомні аномалії. Ці аберації можуть бути пов’язаними як з ендогенними лізосомальними ферментами, так і з ферментами, які кодуються вірусною ДНК.  Обстеження матерів дітей з синдромом Дауна виявило вищі титри антитіл до вірусу герпесу 2 типу в порівнянні з матерями здорових дітей. Автори зазначають, що ці знахідки не є достатніми для підтримки причинної ролі герпетичної інфекції у виникненні синдрому Дауна.

Герпетична інфекція під час вигодовування:

Декілька повідомлень припускають трансмісію вірусу від матері до дитини при ураженні шкіри грудної залози при грудному вигодовуванні. Також немовлята з герпетичним гінгівостоматитом можуть в рідкісних випадках передати вірус матері при пошкодженні сосків.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).

Адаптовано 18.04.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 26.04.2016 р.

Вірус Епштейна-Барр (ВЕБ) належить до родини герпевірусів (герпес 4-го типу) і є найпоширенішою та найбільш контагіозною вірусною інфекцією. До 60% дітей та практично 100% дорослих заражені цим вірусом.

Захворювання, які викликаються вірусом Епштейна-Барр: інфекційний мононуклеоз; лімфогрануломатоз (хвороба Ходжкіна); синдром хронічної втоми; злоякісні новоутворення носоглотки; лімфоми, в тому числі і лімфома Беркіта; загальна імунна недостатність; системний гепатит; розсіяний склероз; пухлини шлунку,  кишечника та слинних залоз; волосата лейкоплакія ротової порожнини; тощо.

Синоніми:

Мононуклеоз та вагітність, вірус Епштейна-Барр та вагітність.

Інфекція, викликана вірусом Епштейна-Барр та вагітність (короткий висновок):

Інфекція, викликана вірусом Епштейна-Барр при вагітності переконливо не асоціюється з несприятливими для немовлят результатами вагітностей. Повідомляється про можливу асоціацію з лейкемією та раком яєчок.

Інформація щодо впливу на плід вірусу Епштейна-Барр:

Доступні повідомлення про різні аномалії у немовлят, матері яких перенесли мононуклеоз в І триместрі, проте при цьому не наводились результати вірусологічних досліджень. Також повідомляється про нормальні результати вагітностей з доведеною інфекцією в І триместрі.

Повідомляється про немовлят з множинними вадами та серологічними і вірусологічними доказами інфекції ВЕБ, хоча, принаймні, в одного немовляти було одночасне зараження цитомегаловірусом.

У 1995 році словацькі дослідники повідомили про підвищену частоту інфекції, викликаної ВЕБ (асоційованої з інфекційним мононуклеозом) у немовлят, народжених з орофаціальними розщілинами та їхніх матерів. Ці дані були недостатніми, щоб оцінити ці знахідки.

При проспективному оцінюванні перебігу та результатів більш ніж 12000 вагітностей серологічні ознаки сприйнятливості до ВЕБ були незвичними, припускаючи, що більшість вагітних не мали первинної інфекції, викликаної ВЕБ.

При аналізі 500 вагітностей не виявлено асоціації між серологічними доказами активної інфекції ВЕБ у матерів та великими  малими вродженими вадами, недоношеністю, затримкою розвитку у немовлят. Сероконверсія (продукування або збільшення концентрації антитіл, що розглядається як перехід від серонегативної до серопозитивної реакції) була підтверджена у 3 жінок при вагітності і одна з цих жінок народила дитину з вродженою вадою серця.

37 серопозитивних жінок з серологічно підтвердженою реактивацією інфекції, викликаною ВЕБ при вагітності народили здорових дітей.

Ізраїльська тератологічна інформаційна служба проспективно спостерігала за 96 вагітностями з серологічними доказами інфекції, викликаною ВЕБ в період вагітності. При порівнянні з контрольною групою частота вроджених вад, вага новонароджених, тривалість гестації не були значно зміненими під впливом інфекції. Дослідження обмежувалось високою частотою жінок, втрачених з-під нагляду, невеликою кількістю жінок з підтвердженою інфекцією (27 первинно інфікованих та 56 з рекурентною інфекцією).

Норвезьке дослідження 2005 року виявило зменшення тривалості вагітності (в середньому на 8 днів) та зменшення ваги новонароджених (пов’язане з коротшою гестацією), асоційовані з серологічно доведеною ревакцинацією інфекції ВЕБ при вагітності.

Італійські дослідники повідомили про можливу асоціацію між ревакцинацією інфекції, викликаної ВЕБ на 12-14 тижнях вагітності та невеликим зростанням ризику гострого лімфолейкозу у дітей. Наступні дослідження деяких з цих вчених не підтвердили такої асоціації.

Фінське дослідження випадок-контроль 2008 року повідомляє про можливу асоціацію між анти-ВЕБ імуноглобуліном в замороженій на ранньому терміні вагітності сироватці та підвищеним ризиком раку яєчок у дітей. Виявлено 66 випадків з 3-4 контролями кожний. Співвідношення шансів для раку яєчок становило 2,50 (95% ДІ 1,15-5,40), для  раку (не семіноми) – 2,73 (95% ДІ 1,25-5,99), для раку (не семіноми), діагностованого до 8 років 2,72 (95% ДІ 1,05-7,04).

Інфекція, викликана вірусом Епштейна-Барр під час вигодовування: 

Одне дослідження грудного молока, наданого для зберігання, виявило наявність ВЕБ в 40% перевірених зразків. Вважається, що інфекція ВЕБ є поширеною, але передача через грудне молоко при цьому дослідженні не була продемонстрована. На основі сероепідеміологічних даних від немовлят, які знаходились як на грудному, так і на штучному вигодовуванні в японській громаді, де інфекція, викликана ВЕБ є ендемічною, частота інфекції значно не відрізнялась в цих двох групах. Це припускає, що грудне молоко не є істотним джерелом передачі інфекції до немовляти.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

У чоловіків в репродуктивній клініці спостерігали зменшення кількості сперматозоїдів без порушення моторики, асоційоване з наявністю ДНК вірусу Епштейна-Барр в спермі.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).

Адаптовано 11.04.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 26.04.2016 р.

Група/призначення:

Препарат для антивірусної терапії, ефективний при герпетичній інфекції, викликаній вірусами простого герпесу 1 та 2 типів та вірусом Varicella-Zoster.

Валацикловір – це L-валіловий ефір ацикловіру, проліки*. Виводиться у вигляді ацикловіру.

Див. також статтю Герпетична інфекція та вагітність.

Альтернативні назви / синоніми: валтрекс.

Діюча речовина: валацикловір.

Рекомендації при вагітності: сумісний.

Рекомендації при лактації: сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

При вагітності рекомендується або валацикловір, або ацикловір для лікування герпетичної інфекції первинної (протягом 7-10 днів) та рекурентної інфекції (протягом 5 днів) з 36 тижня до пологів. Але тільки ацикловір призначається при важкій та генералізованій інфекції. Хоча досвід застосування валацикловіру на ранніх термінах вагітності обмежений, проводилось багато досліджень щодо впливу ацикловіру на різних термінах вагітності. Виходячи з цих комбінованих даних не припускається підвищення ризику великих вроджених вад.

Дослідження випадок–контроль повідомило про асоціацію між гастрошизисом та антигерпетичними препаратами. Прийом на останніх термінах вагітності не призводить до побічних наслідків у новонароджених.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Згідно інструкці до препарату призначення валацикловіру вагітним щурам та кролям в дозі 400 мг/кг не підвищує частоти несприятливих результатів вагітностей.  При таких дозах концентрація в плазмі в 10 разів (у щурів) та у 7 разів (у кролів) перевищує такий показник у людини. Валацикловір не призводив до порушень фертильності у щурів при дозі 200 мг/кг/день, при якій концентрація в плазмі в 6 раз перевищувала отримувану у людини.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

Активний метаболіт  валацикловіру ацикловір швидко проникає до плаценти. У 1998 році опубліковані результати дослідження, яке порівнювало фармакокінетику валацикловіру та ацикловіру на пізніх термінах вагітності. Ацикловір акумулювався в амніотичній рідині, але не в тканинах плода. Середнє співвідношення у венах матері та пуповині становило на момент пологів 1,7.

Реєстр вагітностей щодо валацикловіру (Valacyclovir Pregnancy Registrу) містить інформацію про проспективне спостереження за 157 вагітностями, які приймали противірусні препарати при вагітності за період з 1 січня 1995-го року до 30 квітня 1999 року. 47 вагітностей (30%) були втрачені із-під нагляду. Відомі результати 111 вагітностей (1 пара близнюків), з них в 29 випадках  препарат приймався в І триместрі: 5 спонтанних абортів, 2 медичні аборти, 1 дитина з вродженою вадою (клишоногість), 21 новонароджений без вроджених вад розвитку (в тому числі двійня); в 31 випадку препарат приймався в ІІ триместрі: 2 мертвонароджені, 2 немовлят з вродженими вадами (синдактилія кистей та стоп; невелика розщілина десни), 27 дітей без вроджених вад; в 51 випадку вплив препарату відбувався в ІІІ триместрі: 50 дітей без вроджених вад, 1 дитина з дермальним синусом**. До реєстру було додано 34 ретроспективні повідомлення про вживання валацикловіру, з них в 14 випадках в І триместрі з наступними результатами: 3 спонтанні аборти, 8 медичних абортів, 3 немовлята без вроджених вад розвитку.  4 жінки приймали препарат в ІІ триместрі: 1 вроджена вада, 14 – в ІІІ триместрі без вроджених вад.

У 1999 році повідомили про жінку, яка в терміні 20 тижнів вагітності лікувалась від генералізованої герпетичної інфекції внутрішньовенно ацикловіром протягом 2 тижнів, а далі валацикловіром до кінця вагітності. Народилась здорова доношена дівчинка, яку протягом 1 місяця профілактично лікували ацикловіром перорально. При неврологічному обстеженні у віці 8 місяців відхилень не виявили.

Група дослідників повідомила про 55 жінок, які отримували 500 мг валацикловіру перорально двічі на день з  36 тижня вагітності через  пологи.

Згідно данського повідомлення 7 немовлят з вродженими вадами народились у 229 жінок, які отримали рецепт на валацикловір в І триместрі. Ця частота вроджених вад була на рівні популяційної.

При рандомізованому клінічному дослідженні з охопленням 170 жінок з прийомом валацикловіру та 168 жінок, які приймали плацебо оцінювали вживання валацикловіру після 36 тижнів для попередження трансмісії герпетичної інфекції до немовлят і не виявили несприятливих наслідків у них.  При порівнянні з контрольною групою валацикловір значно зменшував вірусовиділення та потребу в кесаревому розтині. Не виявили різниці між групами в терміні пологів та станом немовлят. При іншому невеликому  дослідженні  не наводяться такі переконливі результати ефективності лікування. Третє дослідження охопило 148 інфікованих одночасно вірусами герпесу 1 та 2 типів вагітних в Кенії, половина з яких отримувала 500 мг валацикловіру двічі на день з 34 тижня вагітності, а інші  – плацебо до 12 місяця після пологів. Не виявлено великої різниці щодо несприятливих наслідків та розвитку   немовлят між двома групами.

Рев’ю 2009 року щодо генітального герпесу стверджує, що користь від вживання ацикловіру та валацикловіру для лікування при вагітності значно перевищує потенційний ризик для плода. Оскільки відсутні дані про зростання ризику великих вроджених вад від ацикловіру, автори також дійшли висновку, що проліки валацикловір, досвід застосування якого обмежений, слід розглядати аналогічно.

Дослідження проекту щодо попередження вроджених вад (National Birth Defects Prevention Study) виявило значне зростання ризику гастрошизису при повідомленні про вживання антигерпетичних препаратів (ацикловіру, валацикловіру, фамцикловіру, виходячи з 14 випадків гастрошизису, в одному випадку препарат приймався на ранніх термінах вагітності. Скориговане співвідношення шансів щодо гастрошизису становило 4,7 (95% ДІ 1,7-13,3) та  4,7 (95% ДІ 1,2-19,0) серед жінок з та без самоповідомлень про генітальний герпес, відповідно, при порівнянні з групою жінок, які не приймали антигерпетичні препарати або не мали проявів герпетичної інфекції. У групі жінок, які повідомили, що не приймали протигерпетичні препарати, маючи прояви генітального герпесу,  співвідношення шансів становило 3,0 (95% ДІ 1,60-5,80). Автори відзначають, що на основі отриманих даних неможливо з’ясувати, чи підвищений ризик гастрошизису пов’язаний з прийомом антигерпетичних препаратів, чи з генітальним герпесом, для лікування якого вони призначалися.

Дослідження 2010 року використало для аналізу історичну популяційну когорту  837795 народжених живими в Данії для визначення можливої наявності асоціації між прийомом в І триместрі ацикловіру, валацикловіру, фамоцикловіру та великими вродженими вадами. З аналізу виключили випадки з хромосомними аномаліями, генетичними синдромами, синдромами вроджених вад, вроджені вірусні інфекції. Серед 1804 вагітностей з впливом одного з препаратів виявлено 40 (2,2%) немовлят з великими вродженими вадами при порівнянні з 19920 (2,4%) в групі вагітностей без прийому препаратів (співвідношення шансів 0,89, 95% ДІ 0,62-1,22). В групі прийому валацикловіру в І триместрі (N=229)  виявлено 7 (3,1%) великих вроджених вад (1,21, 95% ДІ 0,56-2,62). Частота вроджених вад розвитку при вживанні ацикловіру та фамцикловіру становила 2% (0,82, 95% ДІ 0,57-1,17) та 3,8%, відповідно, але фамцикловір приймало тільки 26 жінок, виявлена 1 вроджена вада. Оцінювалось 13 великих вроджених вад. Автори дійшли висновку, що лікування ацикловіром та валацикловіром в І триместрі вагітності не асоціюється з підвищеним ризиком великих вроджених вад.

Застосування препарату під час вигодовування:  

Аналіз молока 5 жінок в період лактації, які отримували  валацикловір (500 мг двічі на день протягом 7 днів) продемонстрував швидку конвертацію до ацикловіру і накопичення в грудному молоці. Кількість ацикловіру в молоці після прийому валацикловіру була значно меншою (2%) за терапевтичні дози для немовлят.

Дослідження 44 зразків молока, зібраних через 2 тижні після пологів від інфікованих вірусами герпесу 1 та 2 типів кенійських жінок, яким розпочато лікування валацикловіром з 34 тижня вагітності виявило ацикловір у 35 зразках (80%) з середньою концентрацією 2,62 мкг/мл (0,15-10,15 мкг/мл).

До прикладу американська академія педіатрії у 2001 році визнала ацикловір сумісним з грудним вигодовуванням.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 18.04.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету

Переглянуто редакційною колегією 26.04.2016 р.

Група/призначення:

Вакцина полівалентна. Покази: профілактика пневмококових інфекцій, при введенні вакцини викликається продукція антитіл до капсулярних полісахаридів Streptococcus pneumoniae, забезпечуючи специфічний захист від інфекції.

Альтернативні назви / синоніми:

Пневмовакс-23 (23 типи Streptococcus pneumoniae) .

Діюча речовина:

Пневмококові кон’югати (Pneumococcus, purified polysaccharides antigen).

Рекомендації при вагітності: сумісна.

Рекомендації при лактації:

Відсутня інформація про застосування у людини; ймовірно сумісна.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Ризик для плода при вакцинації в І триместрі невідомий. Однак, згідно з рекомендаціями американської колегії акушерів та гінекологів, покази до застосування цього типу вакцини не змінюються у зв’язку з вагітністю. Підвищені концентрації антитіл були виявлені у жінок через 1 рік після антенатальної імунізації. Консультативний комітет з практики імунізації США повідомляє про відсутність інформації щодо несприятливих наслідків у немовлят, матері яких були випадково вакциновані при вагітності.

Інформація щодо досліджень на тваринах: не проводились.

Інформація щодо впливу на плід:

Рев’ю 1991 року повідомляє, що материнські антитіла, індуковані вакциною, проникають до плаценти і забезпечують захист новонародженого.

Дослідження, які проводились в Бангладеш (1995 рік) повідомляють про введення протипневмококової вакцини здоровим жінкам у терміні 30-34 тижнів вагітності. Жінкам контрольної групи вводили протименінгококову вакцину. За імунною відповіддю немовлят в результаті імунізації матерів спостерігали від народження до 5 місяців життя. Продемонстровано, що до плода проникає достатня кількість специфічних імуноглобулінів G для забезпечення пасивного імунітету проти пневмококової інфекції. Автори дійшли висновку, що в регіонах, де пневмококова інфекція є серйозною проблемою охорони здоров’я, материнська імунізація є безпечним і недорогим способом зниження частоти інфекції, якщо наступні дослідження не продемонструють, що пасивна імунізація немовлят порушує активну імунізацію надалі протягом життя.

При дослідженні 1996 року пневмококову полівалентну вакцину призначали в ІІІ триместрі як спробу захистити дитину протягом перших місяців життя. Ступінь та тривалість захисту були непевними, оскільки пневмококові антитіла у немовлят швидко зникали.

Повідомлення 1998 року відзначає, що потрібно провести велике дослідження для з’ясування, чи материнська імунізація знижує смертність та захворюваність немовлят.   Через високу вартість нових кон’югованих вакцин один з авторів вважає, що вакцинація вагітних полісахаридними вакцинами може бути найпрактичнішим методом попередження пневмококового сепсису у новонароджених в країнах, що розвиваються.

Застосування препарату під час вигодовування: 

У вищенаведеному дослідженні, яке проводилось в Бангладеш, відзначали значне підвищення титру специфічного імуноглобуліну А (IgA) в молозиві матерів, які отримали полівалентну вакцину у терміні 30-34 тижнів вагітності. Титри антитіл залишались вищими до 5-ти місяців в порівнянні з контрольною групою.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 11.04.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 26.04.2016 р.

Група/призначення: антиеметичний засіб.

Альтернативні назви / синоніми: не має.

Діюча речовина: триметобензамід.

Рекомендації при вагітності:

Дані про застосування у людини припускають низький ризик.

Рекомендації при лактації:

Відсутні дані про застосування у людини; ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Дані від експериментальних тварин та обмежені дані про використанні у людини не припускають значного зростання ризику вроджених вад.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Репродуктивні дослідження у щурів та кролів не продемонстрували тератогенності препарату. При дозах 20 та 100 мг/кг у щурів та 100 мг/кг у кролів спостерігали підвищену частоту резорбції плодів.

Інформація щодо впливу на плід:

Досвід застосування обмежений. Невідомо, чи триметобензамід проникає до плаценти, але молекулярна вага препарату це припускає.

Триметобензамід призначають при вагітності для лікування токсикозу без несприятливих наслідків.

В одному дослідженні 193 жінки отримували триметобензамід в І триместрі. Частота вроджених вад у віці 1 місяця, 1 року, 5 років становила – 2,6%, 2,6% та 5,8%, відповідно. Зростання частоти до 5,8% спостерігали при порівнянні з нелікованими контролями (3,2%). Автори відзначають також прийом інших препаратів вагітними  і вважають, що триметобензамід не асоціюється з підвищеним ризиком вроджених вад розвитку.

Застосування препарату під час вигодовування:

Невідомо, чи триметобензамід проникає до грудного молока, але його молекулярна вага це припускає. Вплив препарату на немовля, яке знаходиться на грудному вигодовуванні,  невідомий.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0

Адаптовано 30.03.2016 р.:

Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних нанук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

 Переглянуто редакційною колегією 26.04.2016 р.

Назва англійською мовою: ondansetron.

Група/призначення:

Антиеметичний засіб. Селективний антагоніст 5-НТ3 серотонінових рецепторів. Схвалений для лікування нудоти та блювоти, спричиненої хіміотерапією, радіотерапією, після хірургічного втручання. Також призначається вагітним з приводу токсикозу

Також при призначенні ондансетрону рекомендовано проводити моніторинг серцевої діяльності вагітної (електрокардіографію).

Альтернативні назви / синоніми: зофран, zuplenz.

Діюча речовина: ондансетрон.

Рекомендації при вагітності:

Протипоказаний, принаймі, в І триместрі.

Рекомендації при лактації:

Відсутні дані про застосування у людини; ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Два великі національні дослідження (Данія та Швеція) виявили значне збільшення частоти серцевих аномалій при використанні ондансетрону в І триместрі. Також велике національне дослідження в США виявило підвищений ризик орофаціальних розщілин, але невроджених вад серця. Ондансетрон, зазвичай, призначається в період органогенезу, коли спостерігається пік проявів токсикозу вагітних. У випадку необхідності призначення ондансетрону для матері, слід уникати цього в І триместрі.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Репродуктивні дослідження у щурів та кролів з пероральними дозами, які у 6 разів та 24 рази перевищували максимальну рекомендовану дозу для людини відповідно не продемонстрували неспричтливого впливу на фертильність та розвиток плоду. Не виявлено карциногенності та мутагенності.

Інформація щодо впливу на плід:

РЕЗУЛЬТАТИ ТЕРАТОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ:

Великі вроджені вади загалом: не виявлено асоціації з плікуванням матерів 3277 новонароджених ондансетроном у І триместрі (когортне дослідження на основі програми Medicaid (США). Аналогічні дані від шведського дослідження в групі 1349 немовлят, чиї матері отримали рецепт на ондансетрон на дуже ранніх термінах вагітності, 1233 – у І триместрі данського дослідження з вивчення бази рецептурних призначень, 211 – за даними австралійського, пов’язаного з рецептурними базами дослідження. 90% матерів  922 новонароджених лікували гіперемезис ондансетроном в І триместрі без істотного підвищення частоти вроджених вад в порівнянні з контрольною групою. Мета-аналіз доступних досліджень не продемонстрував підвищеного ризику вроджених вад.

Кардіоваскулярні аномалії: шведське дослідження повідомило про підвищення ризику (співвідношення шансів 1,62, 95% ДІ 1,04-2.54), особливо дефекти перетинок серця (відносний ризик 2,05, 95% ДІ 1,19-3,28) – серед 1349 немовлят, чиї мами отримали рецепт на ондансетрон на ранньому терміні вагітності. Аналіз випадок-контроль 303 дітей з вродженими вадами серця показав зв’язок з лікуванням матері ондансетроном в І триместрі (співвідношення шансів 1,43, 95% ДІ 1,28-1,61) – за рахунок дефекту міжшлуночкової перетинки  (ДМШП) (1,29, 95% ДІ 1,03-1,61), дефекту міжпередсердної перегортинки (ДМПП) (1,49, 95% ДІ 1,32-1,69), атріовентрикулярного септального дефекту (2,71, 95% ДІ 1,62-4,52), інших (1,75, 95% ДІ 1,39-2,20). В той же час не було виявлено такої асоціації серед 1345 немовлят з ДМШП та 1205 з вторинним ДМПП в дослідженні з запобігання вродженим вадам розвитку (the National Birth Defects Prevention Study) та серед 1327 дітей з ДМШП і 364 з вторинним ДМПП в дослідженні the Slone Birth Defects Study. Не виявлено асоціації і в данському дослідженні з охопленням 1233 жінок, які лікувались в І триместрі.

Розщілна піднебіння: когортне дослідження від Medicaid США виявило вищу за очікувану частоту серед 88465 новонароджених, чиї мами отримували в І триместрі ондансетрон (відносний ризик 1,24, 95% ДІ 1,03-1,48, n=124). Аналогічна асоціація з розщілиною піднебіння отримана в двох дослідженнях від the National Birth Defects Prevention Study –  525 та 418 дітей – відносний ризик 2,4, 95% ДІ 1,2-4,8 та 1,6, 95% ДІ 1,1-2,3 відповідно. В той же час дослідження the Slone Birth Defects Study не знайшло такого зв’язку з ондансетроном серед 287 немовлят з розщілиною піднебіння, а також іншими проектами з охопленням 1590 та 1068 дітей з розщілинами піднебіння.

Інші вади розвитку: 1) діафрагмальна кила – вища за очікувану частота лікування ондансетроном в І триместрі матерів 464 дітей (співвідношення шансів 1,40, 95% ДІ 1,05-1,87), подібні дані в the National Birth Defects Prevention study (1,5, 95% cДІ 1,0-2,4). На противагу цим даним – жодного випадку діафрагмальної кили в групі 1349 та 1233 новонароджених з пренатальним впливом ондансетрону в ході датських та шведських досліджень; 2) агенезія/дизгенезія нирок у 159 немовлят – частіша за очікувану частота використання в І триместрі ондансетрону – the Slone Birth Defects Study (1,8, 95% ДІ 1,4-13,0), аналогічні дані від 8638 немовлят з аномаліями збиральної системи нирок (1,07, 95% ДІ 1,00-1,16) -від бази даних медичного страхування США; але рідко зустрічались ці аномалії серед 1349 або 1233 немовлят, які отримували ондансетрон, у шведських і датських дослідженнях; 3) аномалії вуха та органів дихання – (відносний ризик 1,67, 95% ДІ 1,17-2,37) та  (відносний ризик=1,13, 95% ДІ 1,01-1,28) серед 88 446 немовлят, матері яких отримували ондансетрон за рецептом під час І триместру вагітності в когортному дослідженні Medicaid США; не виявлено такого зв’язку в шведському і датському дослідженнях. 

Спонтанні аборти, мертвонародження, інші результати вагітностей: у жінок, які приймали ондансетрон з приводу гіперемезис гравідарум відмічено нижчу частоту самовільних переривань І триместру (співвідношення шансів 0,09, 95% ДІ 0,06-0,13) та більшу кількість ніроджених живими (3,59, 95% ДІ 2,91-4,44) в порівнянні з жінками з таким самим станом без лікування цим препаратом – згідно опитування ретроспективного когортного дослідження (2016). Подібні дані щодо самовільних абортів отримано і в ході проспективного когортного дослідження з охопленням жінок, які з приводу токсикозу приймали ондансетрон і звернулись в тератологічну службу (2017). Інші дослідження не виявили асоціації ондакнсетрону з самовільним перериванням, передчасним народженням, мертвонародженням, зниженням ваги новонароджених (2004, 2013, 2016).

Продемонстровано  плацентарний трансфер ондансетрону в І триместрі.

Окремі випадки, пов’язані з використанням ондансетрону у вагітних:

Повідомляється про 21-річну першовагітну з важкими проявами токсикозу, яка безуспішно лікувалась протягом 4 тижнів, починаючи з 6 тижня наступними препаратами: метоклопрамідом 10 мг внутрішньовенно тричі на день (стимулятор перистальтики), дименгідринатом ректально 100 мг двічі на день та внутрішньовенно (антигістамінний препарат). Стан плода та матері було визнано загрозливим і, починаючи з 11 тижня, призначено ондансетрон внутрішньовенно 8 мг тричі на день на 14 днів. На другий день терапії спостерігали значне покращення стану вагітної. Жінка народила здорову дівчинку вагою 3,2 кг.

Інше повідомлення інформує про 22-річну вагітну з нефротичним синдромом. Лікування ондансетроном розпочали на 30 тижні – 8 мг внутрішньовенно тричі на день протягом одного дня, далі – перорально до 33 тижня (доза не зазначена). Народилась здорова дитина шляхом планового кесаревого розтину вагою 2,05 кг.

У 2004 році повідомили про випадок кишкової непрохідності у вагітної після прийому ондансетрону протягом 3 місяців при вагітності. Після припинення прийому препарату та зникнення непрохідності народилась здорова дитина у віці 41 тижня. Кишкова непрохідність вважається побічним ефектом ондансетрону також згідно з іншими повідомленнями.

У 2008 році повідомили про транзиторні екстрапірамідні порушення у недоношеного немовляти, чия мама приймала циталопрам  та ондансетрон на пізніх термінах вагітності. Такий побічний ефект пояснюється впливом 2 препаратів.

Повідомляється про внутрішньовенне введення ондансетрону в дозі 8 мг двічі на день вагітній у терміні 14 тижнів після 6 тижнів безуспішного лікування з перервами прометазином, прохлорперазином, метоклопрамідом, внутрішньовенною гідратацією. Ондансетрон контролював блювоту, але не нудоту. Через 2 дні жінку перевели на пероральний прийом препарату в дозі 4 мг 1-2 рази на день до 33 тижня вагітності. Нудота тривала до кінця вагітності, блювота – періодично. Жінка народила здорового хлопчика вагою 2,7 кг на 39 тижні вагітності.

Застосування препарату під час вигодовування:

Застосування ондансетрону матерям, які годують груддю після пологів недостатньо вивчено, але препарат призначений для застосування немовлятам віком від 1 місяця. Комп’ютерна модель продемонструвала, що кількість медикаменту в грудному молоці   нижча за клінічну дозу.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

Згідно з інструкцією до препарату тестування у щурів при дозах, які у 3,8 разів перевищували рекомендовану для людини внутрішньовенну дозу – 15 мг/кг/день перорально не призводило до порушень фертильності. Відсутня інформація про вплив на фертильність у людини.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox”.
2. Briggs G, Freeman R, Towers C, Forinash A. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. 12th edition, 2022, Wolters Kluwer. 1461 pages. ISBN: 978-1975-1-6237-5.
3. Сайт “MotherToBaby – a service of the Organization of Teratology Information Specialists (OTIS)” (http://www.mothertobaby.org/).
4. https://www.drugs.com/pregnancy/ondansetron.html. Інформація з бази даних “Drugs.com”.
5. Інформаційна система “Teratogen Information System (TERIS)”.
6. https://www.ncbi.nlm.nih.gov/books/NBK500798/. База даних “Drugs and Lactation Database (LactMed)”.
7. https://www.webmd.com/baby/what-to-know-about-taking-zofran-for-morning-sickness. Інформація з сайту WebMD.
8. https://www.rxlist.com/ondansetron-hydrochloride-drug.htm#warnings. Інформація з бази даних “RxList” мережі WebMD.

Адаптовано 30.03.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент факультетської терапії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 07.05.2023 р.

Група/призначення:

Бета-адреноміметики (син. бета-адреностимулятори, бета-агоністи, β-адреностимулятори) для лікування бронхіальної астми. Це R-енантіомер* (право-обертаючий енантіомер) сальбутамолу (албутеролу).

Альтернативні назви / синоніми: ксопенекс, левосальбутамол.

Діюча речовина: левалбутамол.

Рекомендації при вагітності:

Відсутні дані про застосування у людини; ймовірно сумісний.

Рекомендації при лактації:

Відсутні дані про застосування у людини; ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Відсутній досвід застосування у людини при вагітності. Оскільки сальбутамол (албутерол) вважається сумісним з вагітністю, немає підстав не вважати левалбутерол також сумісним.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Репродуктивні дослідження проводились у кролів з дозами, які у 110 разів перевищували добову інгаляційну для людини. Ці дози не були тератогенними. Однак, сальбутамол (албутерол) виявився тератогенним для мишей та кролів.

Інформація щодо впливу на плід:

Відсутній досвід застосування у людини.

Невідомо, чи левалбутерол проникає до плаценти, але його молекулярна вага це припускає. Однак, концентрація в плазмі після інгаляційного застосування є низькою.

Застосування препарату під час вигодовування:

Відсутній досвід застосування у людини. Молекулярна вага левалбутеролу припускає проникнення до грудного молока. Однак, концентрація в плазмі після інгаляційного застосування є низькою. Вплив на плід невідомий, але препарат, ймовірно, є сумісним з грудним вигодовуванням.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутність інформації.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 30.03.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 26.04.2016 р.

Цукровий діабет (ЦД) – це порушення обміну речовин, при якому не відбувається нормального засвоєння клітинами організму цукру (глюкози) з крові. Абсолютна відсутність інсуліну буває при І типі ЦД. При ІІ типі ЦД інсулін є, його може бути більше, ніж потрібно, але він не працює.

Цукровий діабет під час вагітності (короткий висновок):

Дослідження продемонстрували, що жінки з добре контрольованим діабетом перед вагітністю та низьким рівнем глюкози під час вагітності не мають підвищеного ризику народження дитини з вродженими дефектами.

Високі рівні глюкози під час вагітності збільшують ймовірність народження дитини з вродженими вадами, особливо якщо такий вплив відбувається на плід на ранніх стадіях вагітності, можливо,  навіть, поки жінка ще не знає про вагітність.

За деякими оцінками діти матерів з цукровим діабетом в 2-10 разів частіше мають вроджені вади розвитку, найчастіші з яких  залучають скелетну, кардіоваскулярну та центральну нервову системи, а  рідше сечостатеву та шлунково-кишкову системи.

При плануванні вагітності слід підібрати лікування для утримання рівня глюкози в нормальних межах.

Згідно рекомендації британської національної служби охорони здоров’я (NHS) жінкам з цукровим діабетом, І або ІІ типів, діагностованим до вагітності, в період планування вагітності рекомендована вища за звичайну доза фолієвої кислоти  – 5 мг щоденно.

Інформація щодо впливу на плід:

При погано контрольованому діабеті ризик народження дитини з вродженими вадами становить 6-10%, якщо діабет не контролюється в І триместрі, то ризик може підвищуватися до 20%.

Вроджені вади розвитку, характерні для дітей матерів з цукровим діабетом:

• Синдром каудальної регресії (відсутність крижової кістки; відсутність поперекових хребців на різних рівнях; поєднані аномалії інших органів та систем – кінцівок, шлунково-кишкового тракту та сечостатевої системи)
• Гіпоплазія стегна та незвичайного обличчя синдром
• Розщілина хребта (спинномозкова кила; spina bifida) з гідроцефалією та інші вади ЦНС
• Аненцефалія
• Кардіоваскулярні вади: транспозиція магістральних судин, дефекти міжшлункової та міжпередсердної перетинок
• Атрезія анусу та прямої кишки
• Вади нирок: агенезія, мультикистоз, подвоєння сечоводу
• Вади шлунково-кишкового тракту: зворотнє розміщення, трахеостравохідна нориця, атрезія кишечника

При погано контрольованому діабеті також зростає ризик самовільного переривання вагітності, мертвонароджень, прееклампсії, багатовіддя, передчасних пологів. Новонароджені мають підвищений ризик дихальних розладів, гіпоглікемії та жовтяниці.

За деякими даними, навіть, якщо при вагітності діабет ретельно контролюється, у 65% дітей таких матерів виникають наступні ускладнення: гіпоглікемія, гіпербілірубінемія, гіпокальціемія, поліцитемія.

У матерів з діабетом більша ймовірність народження дитини з великою вагою (понад 4 кг). В таких випадках рекомендується кесаревий розтин.

Результати одного з клінічних досліджень свідчать, що частота вроджених вад у дітей матерів з діабетом не цілком залежить від контролю глікемії в період органогенезу. Незважаючи на такі висновки, існує загальноприйнята згода, що правильний метаболічний контроль діабету до моменту зачаття та протягом вагітності є найкращим шляхом для отримання сприятливих результатів вагітностей серед жінок з цим захворюванням.

Ускладнення вагітності частіше зустрічаються та є більш загрозливими, якщо у жінки крім діабету присутні гіпертензія та ожиріння.

Вплив лікування на плід.

Для лікування діабету застосовується інсулін тваринний, людський або синтетичний. Дослідження продемонстрували, що лікування інсуліном при вагітності не асоціювалось із зростанням частоти вроджених вад розвитку. Більш того, інсулін є препаратом вибору при вагітності.

Оральні протидіабетичні препарати також не асоціюються з підвищенням частоти вроджених вад розвитку.

Гестаційний діабет.

Це діабет, який діагностується при вагітності, як правило у терміні 24-28 тижнів. Більшість жінок з гестаційним діабетом не мають симптомів, він виявляється при обов’язковому тестуванні вагітних, але деякі вагітні скаржаться на спрагу, часте сечовипускання, втому.

Більшість жінок з гестаційним діабетом можуть контролювати рівень глюкози за допомогою дієти та фізичних вправ, а частина потребує пероральних препаратів чи ін’єкцій інсуліну. В деяких жінок після пологів рівень глюкози в крові повертається до норми, але близько 50% жінок будуть страждати діабетом в майбутньому.

Оскільки гестаційний діабет виникає, як правило, в ІІ триместрі, він не призводить до зростання частоти вроджених вад розвитку. Однак, цей стан пов’язують з народженням дітей з великою вагою. При поганому контролі гестаційного діабету існує підвищена ймовірність гіпоглікемії та дихальних розладів у новонародженого.

Рідше гестаційний діабет виникає в І триместрі і тоді може підвищуватися ризик вроджених вад розвитку  у плода, як і при діабеті в цілому.

Цукровий діабет під час вигодовування:

Жінки з цукровим діабетом можуть вигодовувати немовлят, але діабет повинен добре контролюватися.  При деяких дослідженнях виявлено, що надмірний рівень глюкози у матері проникає до грудного молока у вигляді цукру і призводить до гіпоглкемії та підвищення апетиту новонароджених.

Діабет може пригнічувати продукцію грудного молока. Інсулін необхідний для виробітку грудного молока, тому цим пояснюється пригнічення продукції молока при цьому захворюванні.

Деякі дослідники припускають, що грудне вигодовування може знижувати ймовірність розвитку діабету та ожиріння в дитини в майбутньому.

При лікуванні діабету в період  вигодовування інсулін не проникає до грудного молока у великих кількостях. Він є сумісним з грудним вигодовуванням.

При прийомі жінкою пероральних протидіабетичних препаратів в період лактації слід контролювати немовлят на наявність ознак гіпоглікемії.

У деяких матерів при грудному вигодовуванні знижується потреба в інсуліні. Матері з діабетом І типу часто відчувають зниження рівня цукру після годування дитини.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

Однією з найчастіших причин неплідності у жінок вважаються синдром полікистозних яєчників (Polycystic Ovarian Syndrome (PCOS) та дисметаболічний синдром Х (Dysmetabolic Syndrome X), які асоціюються з ожирінням та діабетом.

У чоловіків ураження нервів при діабеті може призводити до ретроградної еякуляції. Іншим ускладненням діабету є еректильна дисфункція.

У 2007 році наведено попередні дані про можливе пошкодження ДНК сперматозоїдів при цукровому діабеті І типу, що, ймовірно, порушує фертильність.

Адаптовано за матеріалами:

1. Сайт “MotherToBaby a service of the Organization of Teratology Information Specialists (OTIS)” (http://www.mothertobaby.org/).
2. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
3. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.
4. Diabetic care services and pharmacy (US MED site). Available at: http://www.diabeticcareservices.com/diabetes-education/diabetes-and-infertility [Accessed 21 Mar 2016].
5. Diabetes and pregnancy. National Health Service of UK (NHS) website [Accessed 24 Mar 2021].

Адаптовано 21.03.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 26.04.2016 р.

Назва англійською мовою: Zika virus, Zika virus infection, Zika virus and pregnancy.

Синоніми:

Вірус Зіка та вагітність; гарячка Зіка та вагітність, Zika вірус.

Хвороба, яку спричинює вірус Зіка під час вагітності (короткий висновок):

Вірус Зіка, зазвичай, викликає грипоподібне захворювання з м’яким перебігом, що може включати в себе лихоманку, головний біль, біль в суглобах і/або біль в м’язах, кон’юнктивіт, іноді висипку на тілі. Симптоми починаються через 3-7 днів після укусу зараженого комара і можуть тривати від кількох днів до тижня. Не кожна інфікована вірусом особа матиме симптоми, а тільки 1 з 5. Жінки можуть передавати вірус своїй дитині під час вагітності. Восени 2015 року повідомили про зростання частоти новонароджених з мікроцефалією та іншими аномаліями головного мозку в Бразилії. Матері цих дітей повідомили, що при вагітності перенесли грипоподібне захворювання, а в деяких з них була висипка. В окремих жінок був позитивний результат на наявність вірусу Зіка. Мікроцефалія – це, зазвичай, рідкісна хвороба. У США, як правило, реєструється від 2 до 12 випадків на 10 тисяч новонароджених. Мікроцефалія є досить поширеною в певних районах Бразилії, де її частота становить 1% від всіх народжень. Міністерство охорони здоров’я Бразилії повідомляє про 5909 випадків мікроцефалії або інших вад нервової системи у новонароджених за період від 22 жовтня 2015 року до 27 лютого 2016 року. Також повідомляється про асоціацію між вірусною інфекцією та водянкою плода і внутріутробною загибеллю плода.

Чому потенційний зв’язок між вірусом Зіка і вродженими дефектами не досліджували раніше?

У районах центральної Африки та Азії, де вірус Зіка був поширеним протягом десятиліть, більшість людей заражається в ранньому віці, тому ризик виникнення первинної інфекції під час вагітності є досить незначним. Дотепер населення Америки не мало контакту з вірусом. Це означає, що більшість жінок під час вагітності вперше стали інфіковані. А це, в свою чергу, підвищує ризик народження дітей з вадами.

Інформація щодо впливу на плід:

Поки невідомо, на якому терміні вагітності інфекція, викликана вірусом Зіка може нанести найбільшої шкоди плоду. Зараження на ранніх термінах вагітності, очевидно, буде більш шкідливим, ніж на більш пізніх. Уже відомо, що деякі типи вірусу можуть бути шкідливими для плода як в І, так і в ІІ триместрах.

Вірус Зіка під час вигодовування:

Поки що немає повідомлень про передачу вірусу Зіка через грудне молоко.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Додаткова інформація:

У жовтні 2013 – квітні 2014 років у Французькій Полінезії зареєстрована найбільша епідемія вірусної інфекції, викликаної вірусом Зіка. В цей же період відзначили зростання частоти синдрому Гієна-Барре, що припускає можливу асоціацію між цими двома подіями. Так, 41% пацієнтів з синдромом Гієна-Барре мали IgM або IgG до вірусу Зіка і всі 100% мали нейтралізуючі антитіла проти вірусу Зіка при порівнянні з 56% в контрольній групі. 93% пацієнтів з синдромом Гієна-Барре мали IgM до вірусу Зіка, а 88% перенесли вірусне захворювання в середньому за 6 днів до появи неврологічних симптомів, припускаючи інфекцію, викликану вірусом Зіка.

Стани, асоційовані з інфікуванням вірусом Зіка:

Повідомляється про випадки передачі вірусу статевим шляхом.

Кращою формою профілактики є захист від укусів комарів. Вакцини для профілактики або лікування вірусу не існує.

Британська біотехнологічна компанія Oxitec створила генетично модифікованих комарів виду Aedes Aegypti шляхом введення двох генів в їхнє ДНК. Завдяки одному з них, личинки комарів світяться під ультрафіолетовим світлом. За словами науковців, це допоможе ідентифікувати комах, що переносять інфекцію. Інший ген спричиняє смерть всього потомства комара. В Oxitec говорять, що заселення генетично модифікованими комарами заражених територій допоможе зменшити передачу вірусу Зіка більш, ніж на 80%.

Адаптовано за матеріалами:

1. Сайт “MotherToBaby a service of the Organization of Teratology Information Specialists (OTIS)” (http://www.mothertobaby.org/).
2. Інформація Центрів по контролю і запобіганню захворювань (Centers for Disease Control and Prevention(CDC)): http://www.cdc.gov/media/dpk/2016/dpk-zika-virus.html.
3. Інформація Всесвітньої організації здоров’я (World Health Organization (WHO)): http://www.who.int/mediacentre/factsheets/zika/en/.
4. Інформація Пан-Американської організації охорони здоров’я (Pan American Health Organization. (PAHO)): http://www.paho.org/hq/index.php?option=com_content&view=article&id=11585&Itemid=41688&lang=en.
5. Bazley T. Zika virus facts you need to know. Available at http://www.aljazeera.com/news/2016/01/threat-zika-qa-160131093108840.html [Accessed 3 Feb 2016].
6. Cao-Lormeau VM, Blake A, Mons S, Lastère S, Roche C, Vanhomwegen J, Dub T, Baudouin L, Teissier A, Larre P, Vial AL, Decam C, Choumet V, Halstead SK, Willison HJ, Musset L, Manuguerra JC, Despres P, Fournier E, Mallet HP, Musso D, Fontanet A, Neil J, Ghawché F. Guillain-Barré Syndrome outbreak associated with Zika virus infection in French Polynesia: a case-control study. Lancet. 2016 Feb 29. pii: S0140-6736(16)00562-6. doi: 10.1016/S0140-6736(16)00562-6. [Epub ahead of print].

Адаптовано 21.03.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 26.04.2016 р.