ГЛЮКАГОН

Група/призначення:

Засіб для лікування важкої гіпоглікемії, антидот. Інші покази: в якості шокової терапії при психічних захворюваннях, як допоміжний засіб при діагностичних радіологічних дослідженнях шлунково-кишкового тракту.

Це гормон альфа-клітин острівців Лангерганса підшлункової залози. За хімічною будовою є пептидним гормоном. Один з антагоністів інсуліну, сприяє утворенню глюкози в печінці. Рекомбінантний глюкагон ідентичний людському.

Глюкагон підвищує рівень глюкози в крові шляхом стимулювання печінкового глікогенолізу та релаксації гладкої мускулатури шлунково-кишкового тракту. Також використовується в якості антидоту при передозуванні бета-блокаторами. Глюкагон повинен вводитись парентерально, оскільки руйнується в шлунково-кишковому тракті і тому є не активним при пероральному застосуванні.

Використовується для лікування важкої гіпоглікемії шляхом конверсії печінкового глікогену до глюкози.

Глюкагон екстенсивно метаболізується в печінці, нирках, плазмі, маючи дуже короткий період напіввиведення (8-18 хвилин).

Альтернативні назви / синоніми: немає.

Діюча речовина: глюкагон.

Рекомендації при вагітності:

Сумісний; користь для матері перевищує ембріо-фетальний ризик.

Рекомендації при лактації: сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Обмежені дані про використання при вагітності в експериментальних тварин та у людини припускають, що ризик для ембріону та плода є дуже низьким або незначним. Ймовірно, препарат не проникає через плаценту. Як з усіма антидотами, лікування матері є першочерговим. Тому у випадку важкої гіпоглікемії, коли не можна призначити внутрішньовенно глюкозу, глюкагон не слід відміняти з позиції безпечності для ембріону/плода. Відміна лікування може становити набагато вищий ризик, ніж непідтверджений ризик від препарату.

Використання глюкагону для лікування індукованої інсуліном гіпоглікемії, як очікується, не підвищує ризику несприятливих результатів вагітності.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Репродуктивні дослідження не проводились з рекомбінантним глюкагоном, а з препаратом тваринного походження. У щурів 40-кратні для людини дози, виходячи з площі поверхні тіла, не призвели до порушення фертильності або шкоди для плода.

Дослідження in vitro у мишей вивчали ефекти глюкагону та інших метаболічних факторів (інсуліну, бета-гідроксибутирату, ацетоацетату) на доімплантаційний розвиток ембріонів мишей. Глюкагон та інші фактори продемонстрували статистично істотне, залежне від дози пригнічення розвитку бластоцисти при культивуванні протягом 72 годин. Однак, зв’язок ембріотоксичності, яка спостерігалась, з типовим клінічним впливом у людини є сумнівним.

Метаболічна відповідь на введення глюкагону (1 мкг/кг – 1 мг/кг) вивчалась у тривало катетеризованих ягнят на пізніх термінах вагітності. Істотна гіперглікемія виникала через 15 – 30 хвилин, але на противагу новонародженим ягнятам не індукувала значного кетогенезу.

Дослідження 1992 року не спостерігало впливу на функцію нирок у вагітних овець на пізньому терміні, яким призначали фармакологічні дози глюкагону (0,5 мкг/хвилину) протягом 1,5 години. Однак, зазначили істотне зростання частоти серцевих скорочень плода без змін артеріального тиску.

Глюкагон не проникає через плаценту у овець та людини. В експериментах у вагітних овець перед пологами не спостерігали трансферу радіоактивно міченого глюкагону ні від матері до плода, ні взворотному напрямку.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

Дослідження 1972 року у людини не змогло виявити доказів плацентарного трансферу глюкагону в 3 матерів перед пологами. Аналогічно, при дослідженні in vitro з використанням хоріону людини не виявлено трансферу. Дослідження 1976 року охопило 15 жінок, які отримували 1 мг глюкагону внутрішньовенно за 40 хвилин до пологів. Їх порівняли з 47 жінками контрольної групи, не спостерігаючи зміни концентрації глюкагону в пуповинній крові, що припускає відсутність суттєвого плацентарного трансферу.

Дослідження 1987 року наводить результати 7 вагітностей жінок, які приймали глюкагон з приводу важкої гіпоглікемії в 12 випадках при вагітності. В кожному випадку вводилась одноразова доза 1 мг підшкірно або внутрішньом’язово членом родини, що призвело до рівня глюкози 100-200 мг/дл за 30 хвилин в 11 випадках. В одному випадку жінка не відповіла на таке лікування і потребувала введення глюкози внутрішньовенно в реанімації. Хоча термін вагітності, при якому вводився глюкагон не зазначено, всі немовлята вижили і отримали нормальну оцінку за шкалою Апгар при народженні.

Глюкагон використовувався в якості антидоту у вагітної, яка значно передозувала бета-блокатор (метопролол). На 20 тижні вагітності вона прийняла 152 таблетки дозою 100 мг в спробі суїциду. В неї виникла зупинка серця в лікарні. Не зважаючи на тривалу серцево-легеневу реанімацію вона знаходилась у важкому кардіогенному шоці з низьким систолічним тиском. Коли було з’ясовано причину такого стану жінці ввели глюкагон (1 мг) внутрішньовенно. Її стан значно покращився, але наступила внутрішньоутробна загибель плода.

Огляд 2003 року щодо ефекту антидотів при вагітності дійшов висновку про відсутність тератогенного ризику через ендогенну природу глюкагону. Однак, про застосування дози >1 мг при вагітності у людини не повідомляється.

Застосування препарату під час вигодовування:

Відсутня інформація.

Поява повідомлень про використання препарату є сумнівною через покази до призначення (важка гіпоглікемія, антидот, діагностичний агент) та через дуже короткий період напіввиведення (8 – 18 хвилин). Більше того, навіть якби глюкагон проникав до грудного молока, він би розкладався на амінокислоти або фрагменти в шлунково-кишковому тракті немовляти. Тому ризик для дитини на грудному вигодовуванні вважається мінімальним.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

Культивування клітин Сертолі у щурів продемонструвало підвищення акумуляції циклічного аденозинмонофосфату у відповідь на глюкагон. В цих клітинах також підвищувалась активність ароматази.

Відсутня інформація про дослідження репродуктивної функції у чоловіків.

Адаптовано за матеріалами:

1. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.
2. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).

 Адаптовано 27.06.2019 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 27.06.2019 р.