СЕЛЕГІЛІН

Група/призначення:

Протипаркінсонічні* препарати; інгібітори моноаміноксидази типу В; селективний незворотний інгібітор. Моноамінооксидаза (МАО) – фермент, відповідальний за метаболічне розщеплення амінів.

Покази: монотерапія (без застосування леводопи) при ідіопатичному паркінсонізмі або як ад’ювантна терапія (із застосуванням леводопи) з коливаннями кінцевої дози.

Альтернативні назви / синоніми:

Ельдеприл, депреніл, емсам, сеган, юмекс.

Діюча речовина: селегілін.

Рекомендації при вагітності:

Обмежені дані про використання у людини; дані від експериментальних тварин передбачають низький ризик – уникнення при вагітності через недостатність даних.

Рекомендації при лактації:

Обмежені дані про використання у людини; потенційно токсичний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Доступна інформація тільки про два випадки лікування селегіліном в період вагітності, а в одному з них – протягом всієї вагітності. Хоча не виявлено тератогенності у тварин та в двох випадках застосування у людини, відомо, що селегілін призводить до істотних неврологічних змін у щурів при комбінації з іншими інгібіторами МАО. Поки не буде накопичено достатнього досвіду, використання в період вагітності слід уникати, при можливості.

В цілому, призначення інгібіторів МАО часто уникають при вагітності через потенційний судинозвужуючий ефект та доступність інших більш вивчених препаратів.

Відомо, що інгібіторам МАО властива взаємодія з деякими медичними препаратами, включно з тими, що використовують для загальної анестезії, зі збагаченими тираміном** харчовими продуктами, напоями, дієтичними добавками або амінами, що містяться в безрецептурних медикаментах. Така взаємодія часом може призвести до важкої, іноді фатальної, гіпертензії.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Репродуктивні дослідження у вагітних щурів та кролів з дозами, які перевищували рекомендовану для людини в 35 та 95 разів, відповідно, виходячи з площі поверхні тіла, не виявили тератогенності. Однак, на фоні найвищих доз у щурів відзначали зменшення ваги плодів, у кролів – підвищення частоти резорбції плодів та постімплантаційних втрат, що призводило до народження невеликої кількості живих плодів. При введенні щурам дози 15-кратної та 62-кратної терапевтичній на пізніх термінах вагітності та протягом лактації спостерігали підвищення частоти мертвонароджень, зменшення виживання,  зниження ваги (при народженні та протягом періоду лактації). На фоні 62-кратної терапевтичної дози жодна народжена живою тварина не вижила до 4 дня життя.

При дослідженні 1994 року щурів лікували щодня протягом гестації комбінацією підшкірно введеного селегіліну (3 мг/кг) та хлоргіліну (інгібітор МАО-А, 3 мг/кг). В іншій лікованій групі аналогічні дози призначали протягом вагітності, але після народження добову дозу також вводили новонародженим до загибелі. Для порівння контрольній групі тварин вводили фізіологічний розчин. Тривалість вагітності істотно подовжувалась в основній групі, а розмір дитинчат був однаковим. Інші показники розвитку (відкривання очей, прорізування різців, нюхові реакції) не відрізнялися при порівнянні з контролями. Набирання ваги новонародженими було значно повільнішим в обох групах, де проводилось лікування, в порівнянні з контрольною групою. Жодна тварина з пренатальним впливом не мала змін з боку допамінової системи. Більше того, активність МАО в тканинах головного мозку тварин, які зазанали впливу препарату тільки в період вагітності, суттєво не відрізнялась при порівнянні на 5 день життя з тваринами контрольної групи. На противагу цьому, цей показник у тварин, які постійно знаходились під впливом препарату, був значно нижчим. Тварини в лікованих групах були дуже агресивними, часто кусали дослідників.  Крім того спостерігали істотний дефіцит пасивного уникнення/захисту на 24 день життя, на 30 дні істотно півищувалась активність на відкритому просторі. Ці два результати вважали мірилом імпульсивності. Значне порушення серотонінової системи також спострегіли в гіпокампі, хвості, корі. У дитинчат, які отримували препарат як пренатально, так і після народження, відмічали судоми та порушення зору, чого не спостерігали у тварин тільки з пренатальним впливом селегіліну.

Інформація щодо впливу на плід:

Обмежений двома випадками досвід застосування при вагітності.

Невідомо, чи селегілін проникає через плаценту у людини, його молекулярна вага такий трансфер припускає.

У 1998 році повідомили про 34-річну жінку з 8-річним анамнезом хвороби Паркінсона, яка завагітніла на фоні лікування селегіліном (10 мг/день), леводопою (450 мг/день), бенсеразидом*** (128,25 мг/день). Через недостатність інформації про безпечність селегіліну його відмінили (термін вагітності невідомий). Народився нормальний здоровий хлопчик вагою 3050 грам, ростом 49 см, оцінкою за шкалою Апгар 9, 10 та 10 балів на 1-й, 5-й та 10-й хвилинах, відповідно.

В другому випадку 39-річна жінка з 5-річним анамнезом хвороби Паркінсона приймала селегілін (10 мг/день), леводопу (400-600 мг/день), бенсеразид (100-150 мг/день) протягом вагітності. Незважаючи на рекомендацію відмінити селегілін жінка продовжувала його приймати. Народився доношений здоровий хлопчик вагою 3800 грам, оцінкою за шкалою Апгар по 10 балів на 1-й та 10-й хвилинах, відповідно. Жінка годувала дитину 3 дні, а далі перевела на штучне вигодовування через побоювання щодо впливу препаратів на немовля. Хлопчика наглядали педіатр та невролог, у віці 10 років розвиток був нормальним.

Застосування препарату під час вигодовування: 

Відсутня інформація за винятком одного описаного вище випадку про годування новонародженого протягом 3 днів. Молекулярна вага селегіліну припускає його проникнення до грудного молока. Вплив на немовля, яке знаходиться на грудному вигодовуванні, невідомий. Через виражену нейротоксичність, яку спостерігали у тварин, найбезпечнішою рекомендацією є уникнення прийому селегіліну в період грудного вигодовування, поки не буде накопичено більше досвіду.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

Введення самкам щурів селегіліну в дозі 2,5 мг/кг/день інтраперитонеально протягом 30 днів за тиждень до парування продемонструвало затримку оваріального транспорту та зменшення числа ембріонів. Такий шлях введення не застосовується у людини, тому клінічне значення цих знахідок не відоме.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 13.12.2017 р.:
Перекладач – К.В. Колядко.
Перевірено – Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 14.12.2017 р.