ВЕНЛАФАКСИН

Група/призначення:

Біциклічний антидепресант, інгібітор зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну.

При пероральному прийомі добре абсорбується (92%), зв’язування з білками плазми венлафаксину та О-десметилвенлафаксину (активного метаболіту) мінімальне – 27% та 30%, відповідно, але період напіввиведення становить 5 та 11 годин, відповідно.

Покази: депресії із супутньою тривогою, профілактика рецидивів.

Альтернативні назви / синоніми:

Ефексор, ефевелон, велафакс, релаксин, віпакс, венлаксор, прістік, десметилвенлафаксин.

Діюча речовина: венлафаксин.

Рекомендації при вагітності:

Дані про застосування у людини припускають ризик в ІІІ триместрі.

Рекомендації при лактації:

Обмежені дані про застосування у людини; потенційно токсичний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Дані від експериментальних тварин та обмежена інформація про застосування у людини венлафаксину та його активного метаболіту О-десметилвенлафаксину не припускають зростання частоти вроджених вад. Повідомляється про транзиторні та, зазвичай, помірні неонатальні ускладнення при прийомі венлафаксину та інших серотонінергічних антидепресантів. Венлафаксин не належить до великих тератогенів для людини. Однак, венлафаксин, як і селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну* (СІЗЗС) асоціюється з певними порушеннями, а саме: самовільними викиднями, низькою вагою при народженні, передчасними пологами, неонатальним серотоніновим синдромом відміни, можливими тривалими нейроповедінковими порушеннями в неонатальному періоді, респіраторним дистресом, персистуючою легеневою гіпертензією, руховими розладами, гастроінтестинальними ознаками.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Згідно з інструкцією до препарату венлафаксин не підвищує частоту вроджених вад у потомства щурів в дозі, яка у 2,5 рази перевищує рекомендовану для людини та у кролів при дозі, яка у 4 рази перевищує терапевтичну, (мг/кг, виходячи з площі поверхні тіла). Зменшення ваги та життєздатності плодів відзначали при дозах, які в 10 разів перевищували рекомендовану для людини у щурів. При цих дозах материнська токсичність не згадувалась. Лікування вагітних щурів флуоксетином (антидепресант, селективний інгібітор зворотного захоплення серотоніну) в дозі 8 мг/кг/день, але не венлафаксином протягом останнього тижня 3-тижневої вагітності призвело до зменшення тривалості вагітності на півдня. Лікування обома препаратами в дозах, які не викликали материнської токсичності (флуоксетину 8 мг/кг/день та венлафаксину 40 мг/кг/день), призводило до зменшення ваги новонароджених.  При контролі на 25 постнатальний день вага дитинчат не відрізнялась від показників контрольної групи.

Результати досліджень з десметилвенлафаксином, які наводяться в інструкції до препарату та на сайті FDA, продемонстрували аналогічні факти: призначення вагітним щурам дози, яка у 10 разів перевищувала рекомендовану для людини не призводило до зростання частоти вроджених вад, хоча спостерігали зменшення постнатальної ваги та життєздатності при високих дозах. Призначення вагітним щурам дози, що у 29 разів перевищувала терапевтичну, не порушувало репродуктивної поведінки та виживання потомства. Призначення вагітним кролям дози, яка в 15 разів перевищувала рекомендовану для людини, не підвищувало частоти вроджених вад.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

Продемонстровано плацентарний трансфер венлафаксину та десметилвенлафаксину при невеликих дослідженнях, коли вимірювали рівні в амніотичнй рідині, пуповинній крові та волоссі новонароджених. Концентрацію визначали в 11 жінок, які приймали венлафаксин в середньому 225 мг/день (150-300 мг/день), вона склала в пуповинній крові в пологах 20 мкг/л (9-53 мкг/л), а десметилвенлафаксину – 184 мкг/л (123-348 мкг/л). Це корелює з молекулярною вагою, мінімальним зв’язуванням з білками, помірним періодом напіввиведення.

Рев’ю 1994 року аналізувало результати клінічних досліджень в групі 10 жінок, які приймали венлафаксин від 10 до 60 днів, ймовірно, в І триместрі. Інформація доступна тільки щодо 4 дітей, які не мали відхилень та ускладнень.

Проспективне контрольоване дослідження 2001 року порівнювало результати 150 вагітностей з впливом венлафаксину, 150 – з впливом СІЗЗС та 150 – з впливом не тератогенних препаратів. Не виявлено істотної різниці між групами в наступних показниках: самовільні аборти, медичні аборти, вага та гестаційний вік новонароджених, великі вроджені вади розвитку. В групі венлафаксину виявлено 2 випадки вроджених вад: гіпоспадію та дефект нервової трубки, в групі СІЗЗС – 3 вади (дефект міжшлуночкової перетинки, пілоростеноз, відсутність мозолистого тіла), в групі нетератогенного впливу – 1 ваду (вроджену ваду серця). Результати припускають, що венлафаксин не підвищує частоти вроджених вад.

Дослідження, проведене в Британській Колумбії з використанням адміністративної бази даних, повідомляє про 250 народжених живими немовлят, які зазнали впливу венлафаксину в І триместрі, згідно з виписаними рецептами матерям. Діагностовано 6 великих вроджених вад: 1 вада серцево-судинної системи, інші не уточнюються. Контрольна група включала 107320 народжених живими, матері яких не отримували рецепти на антидепресанти і не мали депресії в анамнезі. Щодо венлафаксину: не виявлено асоціації з ризиком вроджених вад в цілому та кардіоваскулярними, зокрема.

При когортному дослідженні в Ізраїлі виявлено 9 немовлят, матері яких при опитуванні в пологах повідомили про прийом венлафаксину в І триместрі.

Дослідження від Данського медичного реєстру народжень (Danish Medical Birth Registry) повідомляє про одного новонародженого з великою вродженою вадою (не уточнюється) серед 91 дитини з передбачуваним впливом в І триместрі венлафаксину, виходячи з, принаймні, 2 рецептів на препарат, виписаних до вагітності.

Повідомлення 2004 року описує результати вагітностей 11 жінок, які приймали венлафаксин в І триместрі (75-225 мг/день). Одна жінка також приймала його протягом 3 тижнів в ІІ триместрі, але жодна –  в 2 половині вагітності. Результати включали: 2 самовільні аборти, 9 здорових немовлят, які також не мали відхилень при огляді у віці 12 місяців життя.

Рев’ю 2007 року проводилось на основі аналізу літературних даних щодо вроджених вад розвитку після впливу в І триместрі СІЗЗС та селективних інгібіторів зворотного захоплення норадреналіну (СІЗЗН). Проаналізовано 15 контрольованих досліджень. Отримані дані були достатніми, щоб припустити, що циталопрам, флуоксетин, сертралін, венлафаксин не асоціюються з підвищеним ризиком вроджених вад. Щодо пароксетину, то отримані дані припускають підвищений ризик вроджених вад.

Шведський медичний реєстр (Swedish Medical Birth Registry) також проводив дослідження на основі повідомлень матерів при першому антенатальному візиті щодо прийому медикаментів. Виявлено 1577 випадків вживання венлафаксину в І триместрі. Не відзначали підвищеного ризику великих вроджених вад в загальному (1,05, 95% ДІ 0,81-1,36), вад серцево-судинної системи (1,28, 95% ДІ 0,87-1,89), дефектів перетинок (1,14, 95% ДІ 0,71-1,85).

Американський національний проект щодо профілактики вроджених вад (National Birth Defects Prevention Study) виявив асоціацію між материнським повідомленням про вживання венлафаксину на ранніх термінах вагітності та певними вродженими вадами при дослідженні випадок-контроль. Статистично значима асоціація включала аненцефалію (6,3, 95% ДІ 1,5-20,2; 4 випадки), дефект міжпередсердної перетинки (3,1, 95% ДІ 1,3-7,4; 11 випадків), обструкцію відтоку крові з лівого шлуночка (3,3, 95% ДІ 1,2-8,2; 9 випадків, 6 з них – коарктація аорти), розщілину піднебіння (3,3, 95% ДІ 1,1-8,8; 7 випадків), гастрошизис (5,7, 95% ДІ 1,8-15,9, 6 випадків). Такі дані потребують додаткового дослідження з використанням більших когорт.

В окремому повідомленні від Американського національного проекту щодо профілактики вроджених вад повідомляється про асоціацію між материнським повідомленням про вживання венлафаксину та ізольованою гіпоспадією другого та третього ступенів (2,4, 95% ДІ 1,0-6,0), виходячи з 9 випадків та 11 контролів. Дані коригували на вік матерів, освіту, індекс маси тіла при вагітності, попередні вагітності, расову та етнічну належність, субфебрилітет, інші фактори. Коли аналіз обмежили, виключивши немовлят з сімейним анамнезом гіпоспадії першого ступеня, співвідношення шансів становило 2,5, 95% ДІ 1,0-6,3. Незважаючи на це, визначений ризик був статистично значимим. При іншому аналізі при виключенні багатоплідних пологів та немовлят з низькою вагою, співвідношення шансів становило 3,7, 95% ДІ 1,4-9,7. Автори вважають, що аналіз висунув гіпотезу, яка потребує перевірки.

Популяційне дослідження випадок-контроль, яке проводилось в Данії, Фінляндії, Ісландії, Норвегії, Швеції з використання національних медичних реєстрів та бази виписаних рецептів виявило 2763 народжених живими немовлят з передбачуваним вживанням венлафаксину в І триместрі. Не виявлено статистично значимого зростання ризику кардіальних дефектів (1,14, 95% ДІ 0,82-1,57), дефектів міжшлуночкової та міжпередсердної пертинок (1,10, 95% ДІ 0,73-1,64) або всіх вроджених вад в цілому (1,06, 95% ДІ 0,86-1,32). Венлафаксин не асоціювався з ізольованими гіпоспадіями другого та третього ступенів (1,13, 95% ДІ 0,54-2,38). Корекція проводилась на вік матері, рік народження, порядковий номер пологів, паління, діабет, країну проживання/походження, вживання інших прописаних медикаментів, антиконвульсантів, анксіолітиків, снодійних, інгібіторів ангіотензин-перетворюючого ферменту.  Немовлят спостегігали до віку 1 року.

Проспективне когортне дослідження оцінювало велику групу вагітностей з прийомом антидепресантв в період вагітності для з’ясування наявності асоціації з вродженими вадами. Інформація отримувалась з бази даних Motherisk щодо 928 випадків. До контрольної групи включили 928 вагітностей без впливу антидепресантів або інших відомих тератогенів. Доступна інформація про наступні препарати: венлафаксин (N=154), бупропіон (N=113; нетиповий антидепресант), циталопрам (N=184), есциталопрам (N=21), флуоксетин (N=61), флувоксамін (N=52), міртазапін (N=68), нефазодон (N=39; фенілпіперазиновий антидепресант), пароксетин (N=148), сертралін (N=61), тразодон (N=17; антидепресант). В групі антидепресантів виявлено 24 (2,5%) великі вроджені вади, в контрольній – 25 (2,6%). В групі венлафаксину були 2 великі вади: гіпоспадія та клишоногість. Не діагностовано вроджених вад при впливі бупропіону, есциталопраму, тразодону.

Самовільне переривання вагітності.

Одна з тератологічних інформаційних служб повідомляє про значно вищу частоту спонтанних абортів в порівнянні з контрольною групою (55/555=9,5%, р=0,01). В той час як частота вроджених  вад не зростала при впливі венлафаксину на ранніх термінах вагітності, частота урогенітальних порушень видається вищою.

Рев’ю 2010 року оцінювало результати 15 проспективних досліджень щодо впливу антидепресантів за період 1975-2010 років для виявлення ймовірності асоціації між певними препаратами та самовільним перериванням вагітності. Більшість досліджень включали трициклічні антидепресанти та СІЗЗС. Після коригування тільки пароксетин (селективний інгібітор зворотного захоплення серотоніну)(співвідношення шансів 1,7, 95%  ДІ 1,3-2,3) та венлафаксин (2,1, 95% ДІ 1,3-3,3) продемонстрували істотну асоціацію з ризиком самовільних абортів.

Дослідження від Данського медичного реєстру народжень (Danish Medical Birth Registry) повідомляє про відносний некоригований ризик спонтанного переривання вагітності до 22 тижня на рівні 1,80 (95% ДІ 1,19-2,72) у жінок, які отримали рецепти на венлафаксин в період від 30 днів до запліднення та до кінця вагітності і мали встановлений діагноз депресії при порівнянні з жінками без передбачуваного впливу антидепресантів. Проте не проводилось корекції на дію інших потенційних факторів: паління, вживання алкоголю та заборонених препаратів, попереднього анамнезу самовільних викиднів, індекс маси тіла.

Дослідження випадок-контроль в Канаді з використанням реєстру вагітностей Квебеку визначало ризик спонтанних абортів у жінок, які отримали, принаймні, один рецепт на антидепресанти при вагітності за період 1998-2003 років. Хоча автори відзначають зростання ризику спонтанних переривань при вживанні всіх антидепресантів, включаючи венлафаксин, методологічні проблеми дослідження ставлять ці знахідки під сумнів (неможливість підтвердити прийом антидепресантів, відсутність корекції на паління, вживання алкоголю та заборонених препаратів, неадекватна корекція на важкість материнського психічного захворювання).

Неонатальні ускладнення.

Прийом венлафаксину в кінці ІІІ триместру може призводити до функціонального та поведінкового дефіциту у новонароджених. Інструкція до препарату була змінена у 2004 році, щоб відобразити таке потенційне ускладнення. Така токсичність включає: респіраторний дистрес, знервованість, дратівливість, блювання, судоми, ціаноз, температурну нестабільність, гіпоглікемію, труднощі з годуванням, гіперрефлексію, тремор, гіпотонію, безперервний крик. Така клініка виникає як від прямого токсичного ефекту, так і при відміні препарату, і іноді може нагадувати серотоніновий синдром відміни. Ускладнення можуть потребувати тривалої госпіталізації, підтримки дихальної функції, годування через зонд.

Докази неонатального поведінкового синдрому, асоційованого з пренатальним впливом СІЗЗС на пізніх термінах вагітності,  були переглянуті у 2005 році. Повідомлення містило згоду між FDA та виробником про зміну інструкції щодо неонатального синдрому відміни. Аналіз окремих випадків та когортних досліджень продемонстрував, що при пізньому впливі  СІЗЗС загальний ризик становить 3,0 (95% ДІ 2,0-4,4) при порівнянні з впливом на ранніх термінах вагітності. Аналіз включав вплив наступних препаратів (окремі випадки): пароксетину (N=93), флуоксетину (N=18), сертраліну (N=16), циталопраму (N=12), венлафаксину (N=4), флувоксаміну (N=2) та 9 когортних досліджень. Типовий неонатальний синдром включав порушення з боку центральної нервової, дихальної та гастроінтестинальної систем, які були помірно вираженими і зникали протягом 2 тижнів. Тільки в 1 з 313 випадків відзначали виражені ознаки: судоми, дегідратацію, надмірну втрату ваги, гіперрефлексію, потребу в інтубації. Асоційованих з синдромом відміни випадків неонатальної смерті не відзначали.

Когортне дослідження 2006 року повідомляє про 30% частоту неонатального синдрому відміни від впливу СІЗЗС. Порівнювали 60 немовлят, які знаходились під тривалим пренатальним впливом цих препаратів з дітьми, які не зазнали такого впливу. Аналізували вплив наступних препаратів: пароксетину (62%), флуоксетину (20%), циталопраму (13%), венлафаксину (3%), сертраліну (2%). Оцінка проводилась за шкалою Фіннегана (Finnegan score, Modified Finnegan Neonatal Abstinence Score). В 10 дітей спостерігались помірні прояви, у 8 – важкі. В середньому важкі симптоми у немовлят проявлялись через 2 дні, а в деяких випадках через 4 дні після народження. Через невелику кількість випадків залежність від дози була розрахована тільки для пароксетину.

У 2006 році повідомляється про дводенне немовля, яке зазнало протягом вагітності впливу венлафаксину (375 мг/день) з проявами та ознаками летаргії, знервованості, прискореного дихання, в’ялого смоктання, дегідратації. Прояви зменшились після введення 1 мг венлафаксину і повністю зникли через 8 днів. Немовля знаходилось на грудному вигодовуванні.

Інше повідомлення 2006 року описує судоми у двох немовлят, які зазнали пренатального впливу венлафаксину. Перше немовля, яке зазнало впливу в дозі 150 мг/день, народилось на 37 тижні з оцінкою за шкалою Апгар 1 та 6 балів на 1-й та 5-й хвилинах, відповідно. Через 30 хвилин ніби нормальне, але пригнічене немовля почало чмокати губами, перерозгинати кінцівки, що супроводжувалось брадикардією та гіпертензією. Генералізовану гіперлефлексію та гіпертонію лікували 2 тижні фенобарбіталом (протисудомний препарат). Грудне вигодовування розпочали через день після народження. У віці 1 року дитина розвивалась нормально. Друге немовля народилось на 39 тижні з оцінкою за шкалою Агар 9 балів на 5-й хвилині. Мати приймала венлафаксин в дозі 225 мг/день. Грудне вигодовування розпочали, але у дитини почалось блювання жовчю та у віці 24 годин життя розвинулись мультифокальні міоклонічні судоми із залученням усіх кінцівок. Лікування фенобарбіталом тривало 5 днів, розвиток дитини не був порушеним у віці 1 року.

Повідомляється про доношеного новонародженого, який зазнав пренатального впливу венлафаксину в дозі 75 мг/день та тютюну, в якого у віці 18 годин життя виникли тахіпное та проблеми з годуванням. Концентрація венлафаксину та десметилвенлафаксину в крові була нижча за межу визначення – <5 мкг/л. Дитині внутрішньовенно вводили рідини та антибіотик. У віці 3 днів життя спостерігали трихвилинний епізод активності, подібної до судомної (екстензія кінцівок), неспокій, тахіпное, надмірне потовиділення. За даними електроенцефалографії виникла «підозра на епілепсію». Проводилось лікування судом фенобарбіталом без повторних епізодів, але ані мати, ані дитина не були обстежені на вміст алкоголю або заборонених препаратів. Немовля виписали додому на 11 добу в задовільному стані, подальше спостереження не проводилось. Автори вважають такі симптоми проявами синдрому відміни венлафаксину, хоча вищенаведені дані цього повністю не підтверджують.

Здоровий доношений хлопчик народився у жінки, яка приймала венлафаксин в періоди вагітності (тривалість невідома) та лактації. Середня материнська доза становила 112,5 мг/день. На 3 добу розвинулись міоклонічні посмикування. Венлафаксин та десметилвенлафаксин не визначалися в сироватці новонародженого (були нижчими за рівень визначення, точний день проведення невідомий). Повторні електроенцефалографії демонстрували підозру на епілепсію. Дитину лікували фенобарбіталом з подальшим додаванням фенітоїну (протисудомний препарат). Таке лікування та грудне вигодовування відмінили на 10 день і судомні напади повторювалися. Повторно призначено фенобарбітал і судоми зникли до 21 дня. У віці 7 тижнів життя електроенцефалографія не виявляла змін, фенобарбітал відмінили. Автори дійшли висновку, що венлафаксин був причиною виникнення судом. Не повідомляється про обстеження на вживання заборонених препаратів.

Ретроспективне когортне дослідження 2007 року вивчало наслідки впливу СІЗЗС та венлафаксину в ІІІ триместрі із залученням 21 недоношеного та 55 доношених новонароджених. До контрольної групи включили 90 новонароджених, матері яких не приймали антидепресантів, психотропних препаратів, бензодіазепінів. В основній групі виявлено значно більше недоношених новонароджених в порівнянні з контрольною групою – 27,6% проти 8,9%, відповідно. Мова йде про наступні антидепресанти (в дужках вказана кількість жінок та добова доза): пароксетин (46; 5-40 мг), флуоксетин (10; 10-40 мг), венлафаксин (9; 74-150 мг), циталопрам (6; 10-30 мг), сертралін (3; 125-150 мг), флувоксамін (2; 50-150 мг). Частота поведінкових порушень була істотно вищою в основній групі, а саме: 1) з боку центральної нервової системи: порушені рухи, дрижання, спазми, збудження, гіпотонія, гіпертонія, дратівливість, інсомнія; 2) з боку дихальної системи: втягнення грудної клітки, апное/брадикардія, тахіпное; 3) інші зміни: блювота, тахікардія, жовтяниця. В немовлят з основної групи ознаки з боку нервової системи (63,2%) та органів дихання (40,8%) частіше спостерігалися, проявляючись на першому дні життя і триваючи в середньому 3 дні. У всіх недоношених дітей основної групи відзначали поведінкові порушення в порівнянні з 69,1% доношених немовлят основної групи. Тривалість госпіталізації серед недоношених немовлят була довшою в основній групі в порівнянні з контрольною: 14,5 днів проти 3,7 днів, відповідно. У 75% доношених та недоношених немовлят ознаки зникли через 3 та 5 днів, відповідно. В кожній групі виявлено по 6 випадків вроджених вад (без уточнення вади та препарату).

Дослідження випадок-контроль, результати якого опубліковано у 2006 році, виявило, що прийом СІЗЗС на пізніх термінах вагітності асоціюється з персистуючою легеневою гіпертензією новонароджених. Щодо венлафаксину: кількість випадків такого впливу не повідомляється, і, хоча сам препарат коректно класифікований як не СІЗЗС, його дія подібна до препаратів групи СІЗЗС і може спричиняти такі ж наслідки.

Дані Шведського медичного реєстру (Swedish Medical Birth Registry) інформують про 732 жінок, які приймали селективні інгібітори зворотного захоплення норадреналіну (СІЗЗН) в період вагітності. Венлафаксин був єдиним антидепресантом, вживаним при 501 вагітності (505 немовлят), в той час як при інших 12 вагітностях (12 немовлят) призначили комбінацію венлафаксину з іншим антидепресантом (міансерином, міртазапіном, ребоксетином). Хоча не спостерігали зростання частоти вроджених вад, частота передчасних пологів була значно підвищеною (1,6, 95% ДІ 1,19-2,15). При порівнянні з впливом СІЗЗС при вагітності у новонароджених спостерігали подібні ознаки, включаючи розлади дихання, низьку оцінку за шкалою Апгар, гіпоглікемію, неонатальні судоми (конвульсії). Автори дійшли висновку, що симптоми відміни у немовлят, які зазнали пренатального впливу СІЗЗН,  дуже подібні до тих, що спостерігаються під впливом СІЗЗС.

Нейроповедінкові порушення.

Проспективне дослідження 2009 року оцінювало вплив на немовлят венлафаксину (N=11) та СІЗЗС (N=7). Неврологічну поведінку немовлят, які зазнали впливу препаратів (N=38) порівнювали з контрольною групою (N=18). Немовлята основної групи продемонстрували значно нижчий рівень (р<0,05). Однак, після поділу на 2 групи: СІЗЗС та венлафаксин, тільки моторні та автономні функції були значно зниженими. Не відзначали істотної різниці між групами антидепресантів щодо нейроповедінкових показників немовлят.

В публікації даних попереднього дослідження однієї з тератологічних інформаційних служб повідомляється про порівняння дітей з пренатальним впливом венлафаксину (N=32) або інших СІЗЗС (N=29) з їхніми сибсами (братами та сестрами), які не зазнали такого впливу (N=15), та когортою здорових контролів (N=42) за допомогою шкали інтелекту Векслера – WPPSI-III Scale of Intelligence (Wechsler Preschool and Primary Scale of Intelligence Third Edition). Не виявлено різниці повного обсягу тестування IQ або вербальної частини між двома групами з впливом антидепресантів та невеликою групою сибсів. Однак, бали  при тестуванні здорових дітей були істотно вищими за продемонстровані дітьми з основних груп та групи сибсів. Кінцеві результати досліджень були опубліковані через кілька років з розширеними групами, більшими деталями та аналогічними висновками. Не виявлено кореляції між дозою та тривалістю прийому антидепресантів в період вагітності та інтелектуальним або поведінковим результатом, отриманим при тестуванні. Дослідники дійшли висновку, що дія препарату, сама по собі, не вплинула на рівень IQ або ступінь емоціональних або поведінкових проблем у дітей. Але інші фактори, спільні для 3 груп (1) з впливом венлафаксину; 2) з впливом СІЗЗС; 3) сибси дітей з двох основних груп) більш ймовірно, є відповідальними за різницю із здоровими дітьми. Обмеженням дослідження були наступні фактори: використання самоповідомлення матерів про прийом препаратів, алкоголю та тютюну, не проведення корекції на вживання заборонених препаратів, використання самоповідомлення щодо важкості депресії у матері та поведінкових проблем у дитини.

Інші ускладнення.

Вищезгаданий реєстр вагітностей в Квебеку за період 1998-2002 років використали для оцінки ризику малості для гестаційного віку (smallness for gestational age (SGA). В якості показника використано рецепт, виписаний до та при вагітності. Автори вважають, що вплив «інших антидепресантів» (венлафаксину, бупропіону, міртазапіну, моклобеміду, нефазодону, тразодону) в ІІ триместрі підвищував відносний ризик SGA до 1,7 (95% ДІ 1,12-2,62) при порівнянні з контрольною групою без прийому антидепресантів. Після корекції на материнський вік, гіпертензію, діабет, астму, соціально-економічний стан та грубу оцінку важкості материнського захворювання і самоповідомлення про паління, відносний ризик становив 2,25 (95% ДІ 1,30-3,92) при монотерапії та 3,48 (95% ДІ 1,56-7,75) при політерапії. Виявлено 17 жінок з  передбачуваним впливом в ІІ триместрі «інших антидепресантів». Автори стверджують, що 73,9% цих жінок приймали венлафаксин. Автори оцінювали ризик SGA згідно з дозою венлафаксину в 150  мг/день і менше та понад 150 мг/день і дійшли висновку, що при менших дозах ризик SGA підвищується. Методологічні обмеження включали неадекватну корекцію на захворювання матері та паління.

Ідіопатична інтракраніальна гіпертензія розвинулась у 38-річної першовагітної у терміні 28 тижнів вагітності разом з початком передчасних пологів, чому передувало передозування венлафаксином. Виходячи з таких даних неможливо припустити причинно-наслідкового зв’язку.

Дослідження, яке проводилось в США в групі малозабезпечених жінок програмою Medicaid (Американська державна програма медичної допомоги малозабезпеченим), виявило, що виписані рецепти на венлафаксин на кількість препарату, достатню для лікування до кінця вагітності, асоціювались з відносним ризиком післяпологової кровотечі на рівні 2,24 (95% ДІ 1,69-2,97). У жінок, які, як передбачається, не приймали препарат за місяць до пологів [виходячи з кількості виписаної в рецепті] ризик становив 1,10 (95% ДІ 0,53-2,30) та 0,98 (95% ДІ 0,56-1,70) у жінок, в яких препарат закінчився в період від 5 місяців до пологів – 1 місяць до пологів (минулі користувачі). Автори оцінювали важкість материнської депресії, але не змогли врахувати вживання алкоголю, тютюну, заборонених препаратів, індекс маси тіла, інших супутніх факторів. Інше дослідження цих же вчених з використанням цієї ж бази даних та методології дійшло висновку, що видача рецепту на венлафаксин в ІІ триместрі або в першій половині ІІІ триместру асоціювалась з підвищеним ризиком прееклампсії. При повній корекції відносний ризик становив 1,57 (95% ДІ 1,29-1,91) при порівнянні вагітних групи венлафаксину (N=1113) з групою жінок з депресією, які не отримували рецептів на антидепресанти (N=59219). Це дослідження мало ті ж недоліки, що і попереднє цих же авторів.

Застосування препарату під час вигодовування:  

Продемонстровано проникнення венлафаксину та десвенлафаксину до грудного молока у людини. Середнє співвідношення молоко:плазма для венлафаксину становило 2,5 (1,0-3,2), для десвенлафаксину – 2,7 (2,3-3,2). В 4 жінок, які приймали 150-300 мг венлафаксину, його концентрація в грудному молоці становила <2 нг/мл, а в 5-ої жінки – 5 нг/мл. Концентрація десвенлафаксину в цих жінок коливалась від <2 до 243 нг/мл. У жінок, що приймали десвенлафаксин, його концентрація становила 13-16 нг/мл. Підраховано, що немовля з грудним молоком отримує 5-10% материнської дози венлафаксину з корекцією на вагу, а десвенлафаксину – 7-58%. Визначали концентрацію препарату в молоці, яким годували 2 немовлят, що зазнали впливу венлафаксину та кветіапіну (атиповий антипсихотичний препарат). У віці 6,5 тижнів життя концентрація в молоці становила 371 нм при материнській дозі венлафаксину 75 мг/день. В другому випадку у терміні 9,5 тижнів життя концентрація в грудному молоці становила 1179 нм при материнськй дозі 225 мг/день. В обох випадках немовлята отримували <0,1 мг/кг/день, їхній психомоторний розвиток у віці 12 місяців був в межах норми. Також вимірювали рівень венлафаксину в плазмі матері та 5-місячного хлопчика, який знаходився на змішаному вигодовуванні, а мама приймала високу дозу десвенлафаксину (250 мг/день) та амісульприд в дозі 200 мг/день (атиповий антипсихотичний препарат). Концентрація десвенлафаксину в матері визначена на рівні 780 мкг/л, в дитини – 13 мкг/л. Немовля отримувало 1,7% материнської дози. Співвідношення молоко:плазма становило 2,7. У віці 5 місяців життя розвиток дитини був в межах норми – клінічно та за шкалою Денвера. Проводилось обстеження 9 з 10 дітей, які знаходились на грудному вигодовуванні і чиї матері приймали десвенлафаксин. Розвиток дітей оцінений педіатром як нормальний за шкалою Денвера. Жодна з 10 матерів не скаржилась на розвиток дитини на момент обстеження. На підставі одного випадку група лікарів припустила, що активний препарат в молоці може допомогти полегшити симптоми синдрому відміни у новонароджених від матерів, які приймали венлафаксин при вагітності.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну дуже часто призначаються. Датська база даних повідомляє, що їх приймали майбутні батьки [чоловіки] за 6 місяців до запліднення – 13,6 на 1000. Якщо врахувати, що сперматогенез триває приблизно 74 дні, ці чоловіки стали батьками понад 300 дітей. Наслідки такого батьківського впливу на результати вагітностей достеменно невідомі, це буде завданням наступних досліджень.

Доклінічні дослідження в експериментальних тварин не продемонстрували несприятливого впливу у самців щурів. Дози біля 30 мг/кг/день призводили до порушення тічки та затримки спарювання у самок щурів.

Повідомляється про випадки галактореї з або без гіперпролактинемії у жінок, які приймали венлафаксин.

Гіперпролактинемію та однобічну гінекомастію спостерігали у 19-річного чоловіка, лікованого венлафаксином (150 мг/день), які зникли після відміни препарату.

Гіперпролактинемія асоціюється з порушенням менструального циклу та неплідністю у жінок, а у чоловіків – з сексуальною дисфункцією.

Гіперпролактинемія спостерігалась при лікуванні всіма препаратами групи СІЗЗС, включно з венлафаксином та десвенлафаксином.

Також відомо про випадок розвитку спонтанних оргазмів у жінки, яка приймала венлафаксин, які зникли після припинення лікування.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.
3. Сайт “MotherToBaby – a service of the Organization of Teratology Information Specialists (OTIS)” (http://www.mothertobaby.org/).

Адаптовано 09.05.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 10.05.2016 р.