ГЛЮКОЗАМІН

Група/призначення:

Нестероїдні протизапальні та протиревматичні препарати. Глюкозамін (2-аміно-2-дезоксиглюкоза) в нормі знаходиться в мукопротеїнах та мукополісахаридах. Це аміноцукор, ендогенна субстанція, яка міститься в хітині, глікопротеїнах, глікозаміногліканах (раніше відомі як мукополісахариди).

Він отримується з морських екзоскелетів та синтетичним шляхом. Ендогенні глюкозаміни залучені до процесу формування хрящової тканини і наявні в сухожилках та зв’язках. Комерційні препарати, інколи в комбінації з хондроітином або марганцем, використовують для лікування остеоартриту та інших запальних станів. Форми випуску: пероральна, ін’єкційна (внутрішньо суглобове, внутрішньом’язове, внутрішньовенне введення), для місцевого застосування (в США доступна тільки пероральна форма).

Альтернативні назви / синоніми: 2-аміно-2-дезоксиглюкоза.

Діюча речовина:

Глюкозаміну сульфату натрію хлорид.

Рекомендації при вагітності:

Обмежені дані про використання у людини; ймовірно сумісний.

Рекомендації при лактації:  

Відсутні дані про використання у людини; ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Доступне тільки одне повідомлення про застосування глюкозаміну при вагітності у людини. Дуже обмежені дані від експериментальних тварин припускають низький ризик, але практично відсутній досвід застосування у людини не дозволяє належно оцінити ризик в період вагітності. Але, оскільки, це ендогенна сполука, присутня в тканинах людини, то ембріон-плід повинні синтезувати її в період свого розвитку. Більш того, здатність вільного глюкозаміну проникати через плаценту дуже обмежена. Таким чином, планове або випадкове використання глюкозаміну вагітними не представляє клінічно значимого ризику для ембріону/плода.

Згідно з іншим джерелом, дані від експериментальних тварин припускають можливе підвищення частоти вроджених вад.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Висока концентрація глюкозаміну (20 мМ) у мишей пригнічувала пенетрацію сперматозоїдів до яйцеклітини. Цей ефект не вважається релевантним для людини. Бластоцисти мишей можуть інкорпорувати глюкозамін як попередник метаболічного біосинтезу. Наявність підвищеної концентрації глюкозаміну чи глюкози в період дозрівання яйцеклітин чи культури ембріонів призводить до співвідношення статей на користь самців у бластоцистах биків.

Згідно з вторинним джерелом, без вказівок на дозування, у мишей і кролів не відзначали тератогенних наслідків. В рамках дослідження перикопцепційних ефектів мишу віком 8 тижнів лікували дозою 20 або 400 мг/кг глюкозаміну протягом 3-6 днів до та 1 дня після парування. Таке лікування знижувало розмір посліду та число імплантацій на фоні обох доз. При аналогічних дослідженнях у самками віком 16 тижнів з дозою 20 мг/кг глюкозамін знижував вагу плодів, але не розмір посліду. Також відзначали істотне підвищення числа плодів з вродженими аномаліями (9 послідів з аномальними плодами; 11% аномальних плодів проти 0% в контрольній групі). Більшість вад включали недорозвинені або відсутні очі, щодо інших аномалій:  інформація відсутня.

Інформація щодо впливу на плід:

Пероральна біооступність (26%) обмежується печінковим метаболізмом, в той час, як внутрішньом’язова становить 96%. Після абсорбції глюкозамін інкорпорується до протеїнів плазми, період напіввиведення становить 57-70 годин. Фактично, неможливо визначити отриману дозу глюкозаміну, оскільки він не регулюється офіційними стандартами.

Дослідження 1956 року не виявило тератогенності у мишей та кролів. Однак, глюкозамін, як вважається, пригнічує синтез РНК і ДНК. Клінічне значення цього явища невідоме.

Невідомо, чи глюкозамін проникає через плаценту у тварин та людини. Молекулярна вага та подовжений період напіввиведення з протеїнів плазми передбачає такий трансфер. Однак, не зв’язаний глюкозамін концентрується в суглобовому хрящі і тоді вільний препарат не визначається в плазмі. Оскільки  кількість вільного препарату на материнсько-плодовій поверхні  дуже обмежена, тільки невелика кількість глюкозаміну зможе проникнути через плаценту.

Повідомлення 2005 року навело дані безперервного дослідження щодо впливу глюкозаміну на вагітних. В дослідженні приймало участь 55 жінок, результати доступні для 34 вагітностей (20 ще триваючих вагітностей на момент подачі аналізу; відсутня інформація по одному випадку): 33 народжені живими (2 пари близнюків) та 3 спонтанні аборти. У одного новонародженого хлопчика діагностували калиткову килу, ліковану хірургічно. Проте, не було інформації про тривалість впливу, дози, тощо.

Існує стурбованість стосовно того, що глюкозамін може змінювати метаболізм глюкози. Рев’ю 2006 року дійшло висновку про те, що глюкозамін може використовуватись в окремих пацієнтів без впливу на контроль глюкози, але дані щодо пацієнтів з цукровим діабетом були обмеженими. Оскільки вагітність є інсулінорезистентним станом, вагітні жінки з цукровим діабетом повинні моніторуватись щодо змін контролю глюкози.

Застосування препарату під час вигодовування:

Відсутня інформація про використання глюкозаміну в період лактації у людини. Молекулярна вага та подовжений період напіввиведення з плазми (57-70 годин) припускають екскрецію до грудного молока. Однак, не зв’язаний глюкозамін не визначається в плазмі, тому до грудного молока проникатиме невелика кількість препарату (або цього взагалі не відбуватиметься). Таким чином, препарат, ймовірно є сумісним з лактацією.

Глюкозамін є нормальною складовою грудного молока.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

У мишей в ріг матки імплантували гранулу глюкозаміну на 60 днів в якості потенційного контрацептиву, що призвело до народження малої кількості плодів. Після видалення гранули розмір посліду повернувся до попереднього. Інші дослідження цих вчених припустили, що контрацептивна дія глюкозаміну є результатом пригнічення децидуалізації ендометріальних стромальних клітин (продемонстровано на тканині людини).

Адаптовано за матеріалами:

1. Briggs G, Freeman R, Towers C, Forinash A. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Eleventh edition, 2017, Wolters Kluwer. 1646 pages. ISBN: 978-1-4963-4962-0.
2. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
3. База даних “Drugs and Lactation Database (LactMed)” (https://www.ncbi.nlm.nih.gov/books/NBK501868/).

Адаптовано 15.12.2020 р.:
Еріка Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 16.12.2020 р.