РТУТЬ

Група/призначення:

Хімічний елемент. Ртуть – це важкий, срібно-білий металічний елемент, який стає рідким (плаваючим) при кімнатній температурі. Ртутні солі та складні ефіри є більш токсичними, ніж сама елементарна ртуть. Ртуть у вигляді металу є ліпофільною, ртутні пари набагато швидше розповсюджуюся в тканинах мозку, аніж ртутні солі. Ртуть у вигляді металу не проникає швидко через плаценту, але метилртуть проникає до плаценти людини. Нейротоксичний ризик органічної ртуті, включаючи метилртуть, може не стосуватися ртуті як металу чи ртутних солей. Швидкість транспортування метлртуті до мозку перевищує цей показник  для парів ртуті в 10 разів.

Тімеросал (консервант, антисептик, що використовується при виробництві вакцин в багатодозових флаконах) містить 49,6% ртуті і метаболізується до етилртуті та тіосаліцилату. Припускається, що етилртуть є менш токсичною, ніж метилртуть, вплив якої вважається стандартом при дослідженнях.

Місцевий вплив неорганічних ртутних мазей, таких як червоний та жовтий ртутні оксиди може бути пов’язаним з поглинанням ртуті. Додатковим джерелом неорганічної ртуті є кіновар (циніум, цинобра), природній ртутний сульфат, який застосовується в китайській медицині. Вміст ртуті в кремах для освітлення шкіри може бути джерелом впливу на вагітних жінок.

Концентрація ртуті в пуповинній крові та меконії може бути індикатором впливу на плід ртуті протягом вагітності. В одному дослідженні вміст ртуті в пуповинній крові був вищим за вміст ртуті в материнській крові на момент пологів.

Концентрація ртуті у волоссі може відображати довготривалий вплив, тому що волосся відростає приблизно на 1 см за місяць, а концентрація в  нігтях через повільний ріст може відображати вплив протягом попереднього року. Концентрація ртуті в нігтях може демонструвати ртутне навантаження організму в попередні 5 місяців. Клінічний випадок описує спостереження за зниженням рівня ртуті у жінки, яка планувала вагітність.

Альтернативні назви / синоніми:

Метилртуть, сульфід ртуті, кіновар, бромід ртуті, хлорид ртуті, оксид ртуті.

Діюча речовина: ртуть.

Рекомендації при вагітності:

Надмірний вплив асоціюється зі специфічними неврологічними розладами.

Рекомендації при лактації:

Переваги грудного вигодовування вищі від потенційного ризику; при підозрі на високий рівень у матері потрібен моніторинг, особливо в певних популяціях з високим рівнем споживання риби та морепродуктів.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Надмірний вплив метилртуті протягом вагітності асоціювався з неврологічними розладами у дітей. Неорганічна ртуть, яка міститься в амальгамі*, не впливає несприятливо при вагітності за умови правильного використання.

Оскільки риба може бути забруднена метилртуттю, слід дотримуватись рекомендацій FDA щодо умов та режиму споживання, див. «рибну діаграму» -Fish Chart.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Внутрішньовенне введення хлориду ртуті перед пологами щурам призвело  до присутності ртуті в плаценті та в тканині плода, найбільший вміст ртуті був в нирках плоду, печінці та головному мозку. Давніші дослідження повідомляють про наступі результати: у хом’яків внутрішньоутробний вплив хлориду ртуті або феніл ртуті ацетату асоціювався з вродженими вадами розвитку,  включаючи розщілину губи та піднебіння, синдактилію, екзенцефалію та клишоногість після інтраперитонеального застосування у матерів на 8 день вагітності або 5, 8 чи 9 дні вагітності. Такий шлях введення не є показовим для людини.

Вплив ацетату феніл ртуті на вагітних мишей при дозі 38 мг/кг на 7 день вагітності став причиною загибелі  ембріонів, порушення розвитку плодів, аномалій хвоста. Пероральне лікування вагітних мишей на 6-17 дні вагітності затримувало диференціацію мозочку при дозі 1 мг/кг/день, але не мало такого ефекту при дозі 0,1 мг/кг/день. Смерть плодів та новонароджених наступала після призначення матерям дози 5 мг/кг/день. Інтраперитонеальне  застосування вагітним мишам в дозах 2, 4 або 8 мг/кг метилртуті дициандіаміду одноразово в період  розвитку ембріону спричинило порушення росту,  затримку розвитку, розщілину губи та піднебіння, смерть. «Незначні поведінкові зміни», не класифіковані іншим чином, були помічені після інтраперитонеального введення цієї сполуки на 7 або 9 дні вагітності, резорбція плодів виникала  після введення 4 мг/кг на 10 день вагітності.

Пероральне введення вагітним щурам  хлориду метилртуті в дозі 2,5 мг/кг/в день на 6-15 дні вагітності спричинило затримку розвитку плода, введення щурам 5 або 10 мг/кг/день протягом вагітності спричинило мертвонародження  та внутрішньочерепні крововиливи. Солі метилртуті викликали неврологічні розлади та затримку росту в потомства щурів, які отримували 10 мг/кг/день перорально протягом вагітності та загибель  плодів/новонароджених кошенят, які отримували дози 5 або 10 мг/кг/день протягом вагітності. Сполуки  етилртуті спричинили розщілину піднебіння у мишей після підшкірного застосування дози 10 мг/кг на 40 день вагітності; атаксію і  гіпоплазію мозочка після лікування вагітних кішок дозою 2-3 мг/кг протягом вагітності. Застосування метилртуті вагітним щурам з питною водою в дозі 25 ppm (частин на мільйон, parts  per million) призводило до зменшення ваги плодів, але не підвищувало частоту вад розвитку. Хлорид метилртуті, застосований перорально вагітним мишам спричинив вади розвитку, включаючи розщілину піднебіння, на фоні дози 2,5 мг/кг/день, частота вроджених вад розвитку зростала з підвищенням дози. Рівень життєздатності ембріонів/плодів знижувався при дозі 6 мг/кг/день. Чутливість плодів мишей до летальності та вад розвитку від метилртуті варіює в залежності від штаму тварин та часу впливу.

Щури не продемонстрували несприятливого впливу на розвиток після застосування дози 2,5 мг/кг/день та проявили залежне від дози підвищення частоти вад розвитку при дозах 5,0 та 7,7 мг/кг/день. Вади розвитку включали розщілину піднебіння, гідроцефалію та ураження головного мозку, яке характеризувалося як зміни білої речовини.  Інтраперитонеальне застосування вагітним хом’якам дози 4 або 8 мг/кг одноразово при вагітності спричиняло смерть матерів чи плодів та деякі вади розвитку в потомства, яке вижило. Застосування дози 2 мг/кг/день протягом ембріонального розвитку також спричинило смерть та вади розвитку плодів. Ці старіші дослідження проаналізували вади розвитку, беручи до уваги плід без оцінки впливу на весь послід. Застосування кіновару (сульфіду ртуті) в дозі 10 мг/кг/день через зонд у мишей протягом вагітності, лактації та ще 7 тижнів після відлучення від матері призводило до зменшення посліду та ваги потомства (дослідження охопило 2 покоління). Потомство, яке піддавалось впливу кіновару лише протягом вагітності та лактації, мало підвищену активність у відкритому польовому тесті, збільшення тривалості сну після застосування барбітуратів та підвищення слухового порогу.

Вагітні щури, які отримували хлорид ртуті у питній воді в дозах 50 ppm та 100 ppm не пили таку кількість води, як тварини з контрольної групи і проявили  зміни поведінки. Потомство продемонструвало затримку в набутті рефлексів новонароджених, а вплив на матерів найвищої дози асоціювався із зменшенням набирання ваги новонародженими. Дослідження щодо щоденного впливу на вагітних мавп саймірі (білячі мавпи) парів ртуті показало несприятливі ефекти розвитку, включаючи аборти, смертність новонароджених, зменшення ваги головного мозку, структурні аномалії. Деталі щодо токсичності ртуті для матерів не були надані і це не дає можливості оцінити вплив на потомство. Ці дослідники в 2000 році описали розповсюдження ртуті в тканині мозку матерів та плодів саймірі внаслідок впливу під час вагітності. Наслідки впливу ртуті через пари були  виявлені в потиличній частці кори та в мозочку, розподіл ртуті в мозку плодів був таким самим як в дорослих мавп. Потомство саймірі піддали впливу ртутних парів інгаляційно дозою 0,5 або 1,0 мг/м³ і тренували натискати важіль за винагороду. Тварини з впливом та без були здатні навчитися натискати важіль, але тварини з групи впливу виявили більшу мінливість в тривалості цього завдання. Проте дослідження не деталізувало дози впливу на мавп та інші обставини. У щурів пероральне застосування хлориду ртуті протягом вагітності та лактації до рівня 1,6 мг/кг/день не спровокувало виникнення вад розвитку, хоча вага у потомства була зниженою. Відчуття дотику, зору та слуху не були порушені при цьому.

Інформація щодо впливу на плід:

Органічна ртуть.

В середині 1960 років спалах дитячого церебрального паралічу (ДЦП) та мікроцефалії серед новонароджених в рибальському селі в затоці Мінамата в Японії було пояснено вмістом метилртуті в рибі цієї затоки. Після цього інциденту, інтоксикація органічною ртуттю плода отримала назву хвороба Мінамата. Діти, які були вражені, мали судоми, когнітивні порушення, ДЦП, який характеризувався атаксією, атетозом та дизартрією. Патологія головного мозку у фатальних випадках проявлялась атрофією кори мозку та мозочка. Комп’ютерна томографія дорослих віком 20 років, які народились з хворобою Мінамата продемонструвала лише мінімальну або помірну кортикальну атрофію, атрофію мозочка та розширення шлуночків.

В Іраку,  після того як зерно, забруднене метилртуттю помилково використали для випікання хліба, у новонароджених, які піддалися впливу внутрішньоутробно, діагностували психомоторну затримку та ДЦП. Аналогічне вроджене неврологічне захворювання повідомили в інших випадках забруднення їжі метилртуттю. Дослідження серед новонароджених та семирічних дітей на Фарерських островах визначило когнітивний дефіцит, асоційований з впливом на матерів при вагітності метилртуті при споживанні м’яса океанічних ссавців. Клінічне та нейропсихологічне тестування 814 індивідів  з Фарерських островів у віці 22 років повідомило про  дефіцит мовного розвитку, асоційованого з концентрацією ртуті в пуповинній крові (визначалась в пологах). Цей дефіцит був виявлений іншими тестами, але знайдені дані не були статистично значимими. На відміну від цього, не виявлено несприятливого впливу на когнітивну функцію дітей до віку 19 років при споживанні риби матерями на Сейшельських островах. Різниці в результатах між цими дослідженнями не було визначено, але їх можна пов’язати з впливом ртуті або іншими особливостями дієти.

Ссавці, які живуть в океані, мають більший рівень вмісту ртуті, аніж риба і можуть також містити інші забруднюючі речовини, такі як поліхлоровані біфеніли. Споживання океанічних ссавців на Фарерських островах не є частим явищем, в той час як на Сейшельських островах вони є постійним компонентом дієти. Інтегративні аналізи результатів IQ на Фарерських островах, Сейшелах, а також інше дослідження в Новій Зеландії дійшли висновку, що зниження рівня IQ на 0,18 в дітей відповідає кожній ppm зростання вмісту ртуті у волоссі матері. Не зовсім зрозуміло, як ці результати можна застосувати в рекомендаціях по дієті. Дослідження в інших популяціях також відзначили  асоціацію між впливом ртуті в пренатальному періоді та можливим зростанням  ризику затримки неврологічного розвитку.

Дослідження 2012 року припустило, що вміст ртуті у волоссі матерів асоціювався у хлопчиків з синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю**, однак споживання риби в період вагітності протидіяло цьому очевидному ефекту.

Дослідження 2014 року серед 230 пар мама-немовля з Сейшельських островів не виявило зв’язку між впливом ртуті в  пренатальний період (визначено у волоссі матерів в пологах) та вагою новонароджених.

Риба.

Вся риба містить деяку частку метилртуті, але часте споживання сильно забрудненої риби може призвести до концентрації метилртуті у волоссі між 10 і 50 ppm. У 1971 році рівень 50 ppm у волоссі визначався як найнижчий рівень токсичності і тому ВООЗ прийняла коефіцієнт безпеки 10 для гіпотетично найбільш уразливих популяцій. Таким чином,  концентрація 5 ppm у волоссі встановлена як верхня межа за міжнародним стандартом.

Популяційне дослідження в США, беручи до уваги 163 парні зразки пуповинної крові та крові матерів, виявило, що середній вміст ртуті у пуповинній крові був більш, ніж вдвічі вищим за рівень в крові матерів, вміст ртуті в обох зразках  крові був підвищений у жінок, які вживали рибу або морепродукти протягом вагітності.

Епідеміологічні дослідження вивчали питання, чи споживання риби несприятливо впливає на розвиток.

Довготривалі дослідження в популяції Сейшельських островів, де споживають велику кількість океанічної риби, яка містить ртуть в кількості, аналогічній кількості, яка виявляється в рибі на ринку США, не виявило несприятливого впливу на неврологічний розвиток, пов’язаного із споживанням риби; дітей спостерігали до 9 років.

В 2006 році статистична оцінка зв’язку між вмістом ртуті у волоссі матерів одразу після народження дитини та результатами тестування дітей у віці 9 років визначила, що концентрація 20 ppm  у волоссі матері відповідає 10 % можливості зниження результатів тестування. Автори цього повідомлення дійшли висновку, що ця оцінка була близькою до оцінки за результатами досліджень на Фарерських островах та в Новій Зеландії, включаючи вплив ртуті  при споживанні м’яса акули,  в яких орієнтовна доза, вирахована за вмістом у волоссі матерів в межах 7-10 ppm.

Дослідження з Тайваню припустило, що споживання риби дітьми після народження може бути важливішим фактором, ніж пренатальний вплив ртуті на результати мовного тестування.

В 2014 році дослідники з Китаю знайшли статистично істотну асоціацію між вмістом ртуті в пуповинній крові та результатами неонатального поведінкового неврологічного тестування. Вища концентрація в пуповинній крові та крові матері була пов’язана з вищим рівнем споживання риби, за повідомленнями жінок.

Концентрація ртуті в пуповинній крові була пов’язана з нижчим рівнем IQ в дітей інуїтів (етнічна група корінних народів Північної Америки) віком 8-14 років. Докозагексаєнова кислота, яка також міститься в рибі, зменшує негативний вплив ртуті.

Невелике дослідження в Каліфорнії у 2014 році не виявило статистично значимої асоціації між концентрацією ртуті в материнській крові в середині вагітності чи концентрацією ртуті у крові немовлят та розладами спектру аутизму. Концентрація ртуті в крові матері була вищою серед випадків розладу спектру аутизму ніж в загальній популяції.

В 2015 році не виявили асоціації між сукупним впливом метилртуті та ризиком аутизму (співвідношення шансів 0,95, 95% ДІ 0,95-1,12) чи затримки розвитку (1,00, 95% ДІ 0,89-1,13).

В більшості штатів США запроваджено поради щодо типу чи кількості споживання риби, зазвичай рекомендації полягають в обмеженні споживання риби жінками репродуктивного віку.

FDA та Агенція із захисту довкілля (Environmental Protection Agency, EPA) сумісно у 1990 роках та на початку 21 століття видали поради для споживачів: вагітних жінок, жінок, що можуть завагітніти, матерів, які годують немовлят грудним молоком, маленьких діток щодо обмеження споживання океанічної риби (акули, риби-меч, королівської макрелі, гребнеголова, тунця) чи місцевої риби до кількості одного прийому їжі або 350 грам (0,75 фунтів) на тиждень. У 2003 році об’єднаний експертний комітет з харчових добавок ФАО / ВООЗ (JECFA) також зменшив рекомендований щотижневий прийом риб-хижаків (риби-меч та акули) під час вагітності через занепокоєння щодо залишкового вмісту метилртуті в них. Як альтернативний варіант для отримання поживних речовин з риби  FDA запропонувало молюсків, маленьку океанічну рибку та вирощену на фермах рибу.  В 2014 році FDA та EPA проголосили про перегляд своїх  рекомендації  для включення 2-3 порцій риби в раціон щотижня. В 2014 році редактор припустив, що лосось, сайда/минтай та кальмар є джерелами корисних омега-3 жирних кислот з найнижчим вмістом ртуті. Через варіабельний вміст ртуті в рибі канадські вчені запропонували визначення ртуті у волоссі як метод моніторингу ртутного навантаження до вагітності у жінок, які повідомляють про часте споживання риби.

Оновлені рекомендації FDA щодо споживання риби при вагітності:  різні види риби поділено на категорії по безпечності і надаються рекомендації по кількості прийомів на тиждень – «рибна діаграма» -Fish Chart.

Неорганічна ртуть.

В ранні 1990 роки, лікування сифілісу при вагітності за допомогою солей ртуті асоціювалося з абортами, однак не було визначено, що саме –  ртуть чи сифіліс – викликали такі ускладнення.

Клінічний випадок: жінка успішно викликала аборт за допомогою 2500 мг хлориду ртуті, проте в неї розвинулась важка ниркова недостатність, жінка вижила.

В іншому клінічному випадку повідомляється про аборт у жінки на 14 тижні вагітності після того як у місці, де вона проживала розлилася ртуть. Рівень ртуті в жінки не визначався.

Окремі випадки повідомили про високий рівень впливу неорганічної ртуті на жінок протягом вагітності з нормальними результатами для дітей. В одному з таких випадків у жінки, яка працювала на фабриці з виготовлення ртутних термометрів, при вагітності в сечі виявлено в 40 разів вищу за верхню границю норми концентрацію ртуті. Вміст ртуті в її крові був в 10 разів вищим від норми, а у волоссі – в 100 разів вищим від норми. Концентрація ртуті в пуповинній крові була на 1% нижчою за концентрацію в материнській крові, хоча не ясно, чи вимірювання проводились одночасно. Інформація щодо новонародженого була обмеженою.

В іншому випадку вагітна жінка жила в зараженому будинку з концентрацією ртуті у повітрі 20-60 мг/м³. Виділення ртуті з сечею в цієї жінки було приблизно в 9 разів вищим за норму на 17 тижні вагітності і знизилось згодом. Дитина була здоровою у віці 2 роки.

У вагітної  жінки на останніх строках вагітності була діагностована інтоксикація ртутними парами і призначено лікування пеніциламіном. Найвища концентрація ртуті в її крові сягала 25 мкг/дл. Вона народила здорову дитину через 26 днів при концентрації ртуті приблизно 3,8 мг/дл. Концентрація в крові новонародженої дитини була така сама як у матері.

Стоматолог з надмірним впливом ртуті через несправне обладнання при вагітності народила здорову дитину. Цей випадок не надає інформацію про рівень впливу ртуті на дитину.

Клінічний випадок: внутрішньовенне введення жінці рідкої ртуті (приблизно 3 мл) у ліктьову вену лівої руки. Цю вену видалили хірургічним шляхом, жінка проходила лікування (повторне хелатування) ще протягом року після цього випадку, однак концентрація ртуті в її крові та сечі продовжувала залишатися вищою, ніж на початку. Дев’ять років потому ця жінка пережила викидень на 8 тижні вагітності. Через 10 років після впливу ртуті вагітність протікала успішно без ускладнень до 37 тижня, коли виникло маловіддя, народилась здорова дитина з нормальним розвитком у 4 місяці. Концентрація ртуті в пуповинної крові і крові матері була однаковою.

Жінка, яка користувалася милом, що містить йодид ртуті мала підвищену концентрацію ртуті в крові та сечі так само як і її 3 місячна дитина. Так як мило ніколи не застосовувалося для дитини, передбачалося, що дитина була уражена трансплацентарно. Дитина мала розлад функції тубулярного апарату нирок, катаракту, мікроцитарну анемію, які визначалися авторами дослідження як наслідок впливу ртутної інтоксикації.

Стоматолог з надмірним професійним впливом ртуті народила дитину на 42 тижні вагітності, але дитина померла на 9 день життя; навколоплідні води були забруднені меконієм. Дитина мала мозкові порушення, але деталі не наводяться. Концентрація ртуті в крові дитини перед смертю була 16 мкг/л, яка на той момент вважалася нормою.

В Китаї дослідники визначали концентрацію в плаценті ртуті та інших елементів у 80 зразках, отриманих від дітей з дефектами нервової трубки та порівняли їх з концентрацією у 50 здорових новонароджених. Рівень ртуті в плаценті тих новонароджених, які мали дефект нервової трубки були набагато вищим.

Повідомляється про асоціацію з малістю для гестаційного віку при порівнянні вищого з нижчим тертилем концентрації ртуті в крові матері, що визначалось при вагітності (1,56, 95% ДІ 1,04-2,58). Вага та ріст новонароджених  були негативно пов’язані в іншому дослідженні із рівнем загальної ртуті, метилртуті, неорганічної ртуті у волоссі матерів, плаценті, сечі, крові на момент пологів.

Дослідження в Туреччині проводилось у 2006-2007 роках на 3-10 дні після пологів. Повідомили про наявність ртуті у всіх зразках волосся новонароджених, 53% зразків грудного молока та в 2 зразках крові з пуповини. Концентрація ртуті у молоці та волоссі новонароджених не відрізнялась в залежності від кількості стоматологічної амальгами у матерів або споживання ними риби.

Стоматологічні амальгами.

Персонал стоматологічних клінік, який працює з амальгамами, що містять ртуть,  може постійно знаходитись під впливом ртутних парів. В одному досліджені наведено порівняння, що концентрація ртуті у плаценті та мембрані плода в асистенток стоматологів була вдвічі вищою від тих, хто не був під таким впливом. Опитування британських стоматологів виявило зростання частоти спонтанних абортів; однак у анкетуванні приймала участь невелика кількість лікарів, контрольна група не була чітко визначна, повідомлена частота викиднів була низькою в обох групах. Не було інформації щодо уявного зростання викиднів, які були б асоційовані з впливом ртуті, анестетиків, або інших факторів.

Інше опитування з більшою кількість учасників та з конкретним запитом щодо діючої речовини, що містить анестетик та кількістю приготованих амальгам, не показало різниці частоти викиднів між жінками, які працюють асистентами та жінками чоловіків-стоматологів. Порівняння в цьому дослідженні проводилось між низьким рівнем впливу ртуті, визначеного як приготування 0-40 амальгам на тиждень та високим рівнем впливу, визначеного як приготування більш ніж 40 амальгам на тиждень.

Дослідження з Данії також не змогло показати зростання частоти спонтанних абортів серед асистентів стоматологів в порівнянні з контрольною групою.

В дослідженні серед жінок, асистентів стоматологів,  яке оцінювало асоціацію між впливом закису азоту та спонтанними абортами, інформація щодо стоматологічних амальгам також враховувалась. Вплив від приготування понад 50 амальгам на тиждень асоціювали з відносним  ризиком 1,8 (95 % CI 1,0-3,2) спонтанних абортів.   

Одне з опитувань охопило 43 випускниць стоматологічної школи-інтернату та 32 не стоматологічних медсестер і не знайшло різниці у результатах вагітностей,  проте цифри були невеликими.

Дослідження випадок-контроль щодо самовільного переривання вагітностей серед стоматологічних працівників ідентифікувало випадки і виділило контролі, використовуючи реєстр виписки з лікарні та реєстр народжень. Вплив визначався за допомогою анкетування, учасників поділили на категорії згідно кількості амальгам виготовлених за тиждень. Автори дослідження зазначили, що існувало ледь помітне підвищення ризику викиднів, асоційоване з більшою кількістю приготування амальгам, але жодне з цих порівнянь не було статистично значимим. Для порівняння, дослідження з Польщі визначало вплив ртуті у 81 жінки-стоматолога та асистента стоматолога на основі аналізу волосся голови та лобка.

Інформація щодо результатів вагітностей 51 жінки-стоматолога, яка до цього мала хоча б одну вагітність, отримувалась за допомогою анкетування. Контрольну групу становили жінки без впливу, але параметри відбору до контрольної групи не наведені. Репродуктивні невдачі визначалися за сумою спонтанних абортів, мертвонароджень, дітей з вродженими вадами розвитку і позитивно асоціювалися з концентрацією ртуті у волоссі. Не проводилось корекції на вік матері, паління, вживання алкоголю. На одних і тих самих жінок впливають різні несприятливі фактори, які вірогідно впливають на статистичний аналіз.

Доступні джерела не відзначають асоціацію ртуті з підвищенням частоти вроджених вад або неврологічних наслідків у нащадків стоматологів чи їх асистентів. Дослідження у дорослих синів жінок-стоматологів чи жінок-асистентів стоматологів не показало зниження рівня когнітивного тестування в порівнянні з синами жінок-лікарів чи не стоматологічних медичних сестер. Ці сини народилися в 1960 чи 1970 роки, коли вплив на працівників стоматологічних установ вважався високим.

Ртуть може вивільнятися з амальгамних стоматологічних наповнювачів  як тільки вони потрапляють до рота. Дослідження  в овець та щурів  прицільно вивчали трансфер ртуті до плоду від матерів з амальгами. Найвищу концентрацію ртуті в плоду від впливу амальгами в матері знайдено в печінці та гіпофізі. Ні материнські, ні плодові токсичні наслідки не асоціювались з ртуттю, вивільненою з великої кількості амальгам, які були використані у дослідженні в овець.

У людини амальгамні наповнювачі асоціювалися з тимчасовим підвищенням концентрації ртуті у плазмі.

Використання моделі штучного рота для відтворення процесу жування та чищення однією групою вчених виявило, що зі свіжих амальгамних наповнювачів може вивільнитися ртуть 0,3-0,4 мкг/день, але цей показник знижується до менш, ніж 0,05 мкг/день після 30 днів.

Два дослідження розглянули ймовірність впливу ртуті із стоматологічних амальгам на неврологічний розвиток.

Свинець, марганець та ртуть були виявлені в емалі запломбованих молочних зубів у дітей з розладами спектру аутизму або гіперактивною поведінкою  в порівнянні з дітьми з нормальним розвитком. Не виявлено істотної різниці між цими групами.

В когортному дослідженні 300 вагітних жінок з Сейшельських островів (дослідження харчування дітей) кількість материнських амальгам не асоціювалась з несприятливим впливом на неврологічний розвиток дітей, обстежених в 9 та 30 місяців або 5 років життя.

Хоча дослідження в експериментальних тварин не показало несприятливих ефектів від амальгам, які містять ртуть, на плід, декілька вчених припустили, що використання амальгам, які містять ртуть для реставрації зубів потрібно уникати в період вагітності та в дитинстві, щоб зменшити непотрібний вплив ртуті на ранніх стадіях розвитку центральної нервової системи.

Державна служба охорони здоров’я переглянула безпечність використання стоматологічних амальгам, результати досліджень в овець і дійшла наступного висновку:  «доступні дані не відповідають такій обмежувальній політиці». Інші коментатори закликали застосувати загальні обмеження, вироблені на основі досліджень в овець, у медичній практиці.

Від пізніх 1980 років німецькі і шведські департаменти охорони здоров’я  не рекомендували застосовувати відновлення зубів за допомогою амальгам вагітним жінкам чи дітям до 6 років. Більш сучасне німецьке дослідження знайшло зв’язок між кількістю застосованих амальгамних наповнювачів у матерів та концентрацією ртуті в органах плоду. Ці дослідники рекомендували обмежити використання амальгам у дівчат та жінок дітородного віку.

На противагу цьому, рандомізоване дослідження щодо стоматологічних амальгам або вільних від ртуті сполук у дітей віком 6-10 років не виявило  несприятливих ефектів впливу ртуті на когнітивний і моторний розвиток.

Застосування препарату під час вигодовування:  

В овець продемонстровано вихід ртуті з амальгами до молока.

Концентрація ртуті в молоці людини асоціювалась з кількістю амальгами у матері.

Німецькі дослідники вивчали можливі джерела ртуті у немовлят, які знаходяться на грудному вигодовуванні, і дійшли висновку, що кількість ртуті в молоці невелика, тому переваги грудного вигодовування перевищують ризик навіть у жінок з великою кількістю таких наповнювачів з вмістом ртуті.

Метилртуть була первинною формою ртуті, яку знайшли в грудному молоці в Японії у дослідженні 2015 року.

В дослідженні 182 дітей з Фарерських островів подвійна концентрація ртуті в пуповинній крові асоціювалась  із зниженою вагою у 18 місяців, всупереч відсутності впливу на вагу при народженні. Новонароджені, які знаходились на грудному вигодовуванні, мінімум 18 місяців, були меншими від тих, які не годувалися грудним молоком, це пояснювалося ефектом впливу ртуті. Незважаючи на вплив ртуті при вагітності та через молоко, додаткові дані, отримані від дослідження цієї популяції не свідчать про дефіцит нейропсихологічних показників у віці 7 років.

Концентрація ртуті в еритроцитах новонароджених, чиї матері піддалися впливу метилртуті через споживання морепродуктів, знижувалась в наступні 3 місяці грудного вигодовування. Автори дійшли висновку, що ртуть не дуже  ефективно впливає через грудне молоко.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

У жіночої статі.

Інгаляційний вплив на щурів ртутних парів дозою до 2 мг/м³ по 2 год/день протягом 5 днів викликало зміну циклічності еструсу, проте не було впливу рівень вагітності чи імплантації.

Інше дослідження серед мишей виявило, що пероральний вплив хлориду ртуті дозою 0,25-1,0 мг/день при спарюванні, вагітності та лактації викликав несприятливі наслідки для фертильності та показників виживання потомства.

У самок щурів з пероральним впливом хлориду ртуті дозою до 2 мг/кг/день протягом 60 днів попередньо до спарювання  було менше імплантацій, більше невдалих імплантацій на 13 день вагітності, нижча концентрація прогестерону, вища концентрація лютеїнізуючого гормону.

Дослідження у жінок-асистенток стоматологів не показало зменшення фертильності, асоційованого з впливом ртуті.

В чоловічої статі.

Самці щурів отримували хлорид ртуті маленькими дозами протягом 30 днів, виявлено значно понижений рівень продукції сперми та аномальну морфологію сперматозоїдів.

Два дослідження можливих ефектів впливу ртуті на батьків [чоловіків] припустили підвищений ризик викиднів у жінок цих чоловіків. Однак, жодне із досліджень не змогло адекватно прогнозувати можливі безпосередні ефекти впливу ртуті на матір або професійний вплив, залишаючи це питання не вирішеним.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Сайт “MotherToBaby – a service of the Organization of Teratology Information Specialists (OTIS)” (http://www.mothertobaby.org/).

 

Адаптовано 06.06.2018 р:
Перекладач – К.В. Колядко.
Перевірено – Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 07.06.2018 р.