ОКТРЕОТИД
Група/призначення:
Гормони, що гальмують ріст; гіпоталамічні гормони. Це синтетичне похідне гормону соматостатину, що виявляє подібні з ним фармакологічні ефекти, але має більш тривалу дію.
Покази: акромегалія та ендокринна пухлини шлунково-кишкового тракту. Радіоактивний октреотид вводиться внутрішньовенно для діагностики первинних пухлин та метастазів – ОктреоСкан – октреотидна сцінтіографія (octreotide scan or octreoscan), сцінтіографія рецепторів соматостатину.
Альтернативні назви / синоніми:
Сандостатин, октрін, уктреотид, генфастат, октрайд, октестатин.
Діюча речовина: октреотид.
Рекомендації при вагітності:
Обмежена інформація про застосування у людини; дані від експериментальних тварин припускають низький ризик.
Рекомендації при лактації:
Відсутня інформація про застосування у людини; ймовірно сумісний.
Прийом під час вагітності (короткий висновок):
Октреотид не був тератогенним для двох видів тварин, але доступні повідомлення тільки про 5 жінок, лікованих в якийсь період вагітності. Хоча всі результати вагітностей були нормальними, цих даних недостатньо для оцінки ембріон-фетального ризику. Препарат проникає через плаценту і визначається у плода.
Інформація щодо досліджень на тваринах:
При введенні вагітним щурам та кролям дози, в 16 разів вищої віднайвищої рекомендованої для людини, не спостерігали порушення фертильності, тератогенності, несприятливого впливу на плід.
Інформація щодо впливу на плід:
Досвід застосування обмежений.
Октреотид проникає через плаценту у людини.
31-річну жінку з неплідністю лікували октреотидом в дозі 300 мкг/день з приводу гіпертиреозу, індукованого мікроаденомою, що секретувала тиреотропний гормон. Через 3 місяці терапії наступив еутиреоїдний стан з поверненням нормальної менструальної функції. Через місяць діагностували вагітність і відмінили октреотид. Але симптоми повернулись і терапію відновили на 6 місяці вагітності аж до планових пологів шляхом кесаревого розтину на 8 тижні з народженням здорової дитини вагою 3300 грам, ростом 51 см. Концентрація октреотиду в пуповинній крові на момент пологів становила 359 пг/мл в порівнянні з середнім рівнем в сироватці матері (визначали двічі через 1 місяць) 890 пг/мл (764-1191 пг/мл). Хоча новонароджений отримав 40% материнської дози, автори дійшли висновку, що октреотид проникає через плаценту пасивною дифузією з 2 причин: 1) тільки не зв’язана фракція октреотиду доступна для плацентарного трансферу; 2) 60-65% препарату зв’язується з материнським ліпопротеїном. Таким чином, концентрація в матері істотно не змінюється, не зв’язана фракція в сироватці матері та концентрація в сироватці немовляти однакові. Концентрація в сироватці немовляти знизилась до 251 пг/мл через 3 години після народження і перестала визначатися (<20 пг/мл) при наступному аналізі (на 40 дні життя). Концентрація в сироватці ТТГ, тироїдних гормонів, пролактину, гормону росту була нормальною при народженні, через 3 години, на 40 день, на 104 день життя. Період напіввиведення октреотиду в немовляти становив 350 хвилин, що, принаймні, втричі перевищує цей показник у дорослих.
У 1989 році повідомили про неплідну до того 37-річну жінку, ліковану з приводу акромегалії октреотидом з приводу акромегалії протягом перших 8 місяців вагітності. Лікування (100 мкг підшкірно тричі на день) розпочали приблизно на 4 день після запліднення і відмінили з діагностикою вагітності на 8 тижні. Шляхом кесаревого розтину народився здоровий хлопчик вагою 2530 грам, ростом 46 см (на 2 тижні раніше через загрозу асфіксії). Дитина розвивалась нормально (спостереження до віку 9 місяців).
У 37-річної жінки з первинною аменореєю виявили акромегалію внаслідок мікроаденоми гіпофізу. Лікування включало октреотид та бромкриптин, що встановило менструальну функцію через 7 місяців. Лікування продовжили ще на 7 місяців (октреотид 300 мкг тричі на день та бромкриптин 20 мг/день), допоки не діагностували вагітність в терміні 1 місяця. Проведено ургентний кесаревий розтин через дистрес плода, вага новонародженого хлопчика була 3540 грам, ріст – 50 см. Перші 3 дні дитина потребувала механічної вентиляції через асфіксію, а надалі розвивалась без відхилень та ускладнень.
Повідомлення 1999 року описує вагітність 36-річної жінки, лікованої октреотидом (240 мкг/день) з приводу аденоми гіпофізу. Були присутні клінічні та лабораторні ознаки акромегалії. Лікування розпочалось на 13 тижні вагітності і тривало до пологів на 40 тижні з народженням нормальної дівчинки вагою 3288 грам, оцінкою за шкалою Апгар 8 та 9 балів на 1-й і 5-й хвилинах, відповідно. Концентрація в пуповині гормону росту, тиротропіну, пролактину була в межах норми.
Інше повідомлення 1999 року інформує про 27-річну вагітну з акромегалією, яка в І триместрі на той час не діагностовано вагітності лікувалась октреотидом підшкірно. На 4 місяці вагітності вона отримала тривалу інфузію октреотиду безпосередньо перед хірургічним видаленням пухлини. Постоперативне лікування включало гідрокортизон, тироксин, бромкриптин. Вагітність діагностували на 6 місяці, а на 39 тижні народилась здорова дівчинка вагою 3780 грам.
Жінка з мутацією гену рецептора інсуліна при 4 з 6 вагітностей приймала октреотид. З цих 4 вагітностей перша закінчилась фатальною внутрішньоутробною затримкою розвитку плода, невідомо, чи цей плід мав аналогічну до материнської мутацію. Наступні дві вагітності перервали за бажанням батьків, оскільки плоди мали мутацію, успадковану від матері. 4 вагітність закінчилась народженням немовляти з мутацією, яке померло на 8 день життя від некротизуючого ентероколіту. Наступні 2 вагітності проходили без прийому октреотиду, жінку лікували тільки суворою дієтою з моніторингом рівня цукру. Обидві вагітності були успішними, одна дитина з мутацією була мала для гестаційного віку, інша, без мутації, з нормальною вагою при народженні. Автори дослідження припустили, що октреотид спричинив негативні результати 1 та 4 вагітностей.
Група вчених експериментально використовувала октреотид для лікування синдрому полікістозних яєчників з позитивним впливом на секрецію гонадотропіну та стероїдних гормонів. Автори припускають, що препарат може бути корисним для індукції овуляції у жінок з таким станом.
Застосування препарату під час вигодовування:
Трансфер октреотиду до грудного молока людини продемонстровано одним дослідженням у жінки через 10 тижнів після пологів. Було використано ОктреоСкан – мічену форму октреотиду. Маркери в молоці та вимірювання на поверхні молочної залози проводились з 3-годинними інтервалами протягом 10 днів. Автори підрахували, що якщо б немовля годувалось грудним молоком перші 10 днів після призначення радіоактивного індію (ОктреоСкан), еквіваленти внутрішньої та зовнішньої дози становитимуть 22,93 мРЕМ* (0,23 мЗв) та 27,86 мРЕМ (0,28 мЗв), відповідно, всього 50,83 мРЕМ (0,5 мЗв). Такі підрахунки базуються на припущенні, що немовля поглине всю кількість препарату, хоча в дорослих пероральна абсорбція менша за 1%. Грудне вигодовування відновили на 10 день після дози. Друге повідомлення описує лікування матері октреотидом з приводу акромегалії протягом вагітності та після пологів, яка годувала дитину протягом 4 місяців без ускладнень.
*1 РЕМ – 10 мЗв (зіверт). Кількісна оцінка ризику для людини при рентгенологічному дослідженні проводиться тільки у випадку отримання дози понад 5 РЕМ (50 мЗв) протягом 1 року або при отриманні дози 10 Рем протягом всього життя на додаток до природного опромінення. Зіверт (Зв, Sv) – одиниця вимірювання еквівалентної дози іонізуючого випромінювання в системі СІ. Один зіверт дорівнює еквівалентній дозі будь-якого виду випромінювання, поглинутої одним кілограмом біологічної тканини, що створює такий же біологічний ефект, як і поглинута доза в один грей рентгенівського або γ-випромінювання. Природний радіаційний фон становить від 0,05 до 0,2 мікрозіверта на годину. |
Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.
Адаптовано за матеріалами:
- Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
- Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.