Група/призначення:  

Глюкокортикоїд. Покази: бронхіальна астма (в якості профілактичного лікування), хронічний обструктивний риніт, алергічні риніти. Препарат не знімає бронхоспазму.

Альтернативні назви / синоніми:

Синафлан (мазь), флуцинар (мазь).

Діюча речовина: флунізолід.

Рекомендації при вагітності:

Обмежені дані про застосування у людини, дані від експериментальних тварин припускають ризик.

Рекомендації при лактації:

Відсутня інформація про застосування у людини, ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Глюкокортикоїди при вагітності асоціюються з несиндромальними розщілинами піднебіння та затримкою розвитку плоду. Флунізолід підвищує ризик орофаціальних розщілин в експериментальних тварин. При назальному застосуванні флунізолід слабо всмоктується, на відміну від деяких інших глюкокортикоїдів. Згідно з інструкцією, назальний флунізолід не пригнічує ендогенний кортизол навіть при передозуванні. У затвердженому положенні спільної комісії американської колегії акушерів та гінекологів та американської колегії щодо алергії, астми та імунології, опублікованому в 2000 році, препаратами вибору для лікування бронхіальної астми при вагітності визнано інгаляційні форми беклометазону та будесоніду (глюкокортикоїди). Це положення також включено у рев’ю американського національного інституту здоров’я за 2004 рік.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Згідно з інструкцією до препарату, флунізолід демонструє аналогічні іншим глюкокортикоїдам тератогенні та ембіотоксичні ефекти в експериментальних тварин. Японське дослідження виявило зростання частоти розщілини піднебіння у мишей та щурів, яких при вагітності лікували флунізолідом в дозах у 5 та 2,5 разів вищих від терапевтичних для людини. При нижчих дозах в обох видів тварин не спостерігали тератогенних наслідків.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

Невідомо, чи флунізолід проникає через плаценту, його молекулярна вага це передбачає, проте швидкий метаболізм та короткий період напіврозпаду обмежують кількість, отриману плодом.

Аналіз бази даних виписаних рецептів виявив асоціацію між призначенням високих доз інгаляційних кортикостероїдів при вагітності та вродженими вадами у новонароджених.

Це були наступні препарати: беклометазон, будесонід, флутиказон, флунізолід та тріамцинолон в дозах, еквівалентних 1000 мг беклометазону. Недоліками даного дослідження була відсутність інформації про окремі препарати, конкретні вади розвитку, корекції на вживання тютюну, алкоголю, заборонених препаратів.

Мета-аналіз різних повідомлень щодо використання інгаляційних кортикостероїдів при вагітності не виявив зростання частоти великих вроджених вад розвитку, передчасних пологів, низької ваги новонароджених, гіпертензії вагітних (2006 рік).

Дослідження 2004 року вивчало вплив інгаляційних кортикостероїдів на зниження ваги плодів, передчасне народження, формування вроджених вад при вживанні вагітними, які хворіють бронхіальною астмою. Це були наступні препарати та кількість вагітних: беклометазон (N=277), флутиказон (N=132), тріамцинолон (N=81), будесонід (N=43), флунізолід (N=25). При порівнянні із загально-популяційними показниками, це дослідження не виявило зростання частоти малої ваги плодів, малих для гестаційного віку плодів, передчасних пологів та вроджених вад розвитку.

Застосування препарату під час вигодовування:

Невідомо, чи флунізолід проникає в грудне молоко. Його молекулярна вага це передбачає, проте швидкий метаболізм та короткий період напіврозпаду обмежують кількість препарату, отриману новонародженим. До прикладу, американська академія педіатрії відносить преднізолон до препаратів, сумісних з грудним вигодовуванням. Більш того, рев’ю 1997 року визнало кортикостероїди безпечними при лактації.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

В інструкції до препарату зазначається, що флунізолід порушує фертильність у самок щурів при дозі 200 мкг/кг/день, яка в 4 рази перевищує максимальну рекомендовану для людини інтраназальну дозу. Порушень фертильності не виявляли при дозі 40 мкг/кг/день, яка приблизно еквівалентна інтраназальній дозі для дорослих.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 01.05.2015 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 01.09.2015 р.

Група/призначення:

Протипаркінсонічний засіб. Ерголіновий агоніст дофамінових рецепторів, стимулює постсинаптичні дофамінові рецептори (D₁ и D₂) нігро-стріарної системи мозку, подавляє секрецію пролактину, викликає транзиторне підвищення концентрації гормону росту в сироватці (у пацієнтів з акромегалією — зниження), зменшує рівень лютеїнізуючого гормону в крові. Покази: лікування хвороби Паркінсона* та гіперпролактинемії.

Альтернативні назви / синоніми: пермакс.

Діюча речовина: перголід.

Рекомендації при вагітності:

Обмежені дані про використання у людини – дані від експериментальних тварин передбачають низький ризик.

Рекомендації при лактації: протипоказаний / не сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Враховуючи дані, отримані в експериментах над тваринами та невелику кількість спостережень при вагітності у людини, не очікується зростання частоти несприятливих результатів вагітностей при впливі перголіду в період вагітності. Для лікування хвороби Паркінсона часто поєднується з карбідопою/леводопою. Стан, який вимагає призначення такого лікування, не часто зустрічається у жінок репродуктивного віку. Більш того, перголід не є препаратом вибору для лікування гіперпролактинемії. Поки не накопичено більше інформації щодо впливу перголіду при вагітності краще уникати його призначення в І триместрі. Однак, ненавмисне вживання перголіду в І триместрі не є показом до переривання вагітності. Можлива асоціація препарату з індукцією ураження серцевих клапанів спричинила вихід його з фармацевтичного ринку США у березні 2007 року.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Пероральне введення 60 мг/кг перголіду мишам на 6-15 дні гестації призводило до зниження ваги плодів, але не підвищувало частоту вроджених вад. Також препарат не впливав на постнатальний розвиток та фертильність. Нижчі дози призначені з безглютеновою дієтою (до 50 частин на міліон глютену в дієті (50 ppm, 50 parts per million)  у самців за 9 тижнів до парування та у самок за 2 тижні до парування не порушували процес парування та фертильність у самців, також не підвищували частоти вроджених вад у потомства. Відповідно до фармакологічного ефекту дофамінового агоніста дієтичний рівень 50 ppm блокував настання вагітності, а у дитинчат на грудному вигодовуванні рівень 15-50 ppm (приблизно 1,5-5 мг/кг/день) спричиняв залежне від дози зниження ваги тіла. Зростання частоти смертності на рівні дієти 50 ppm пов’язане з недостатністю лактації. Кролі при дозі перголіду до 0,5 мг/кг на 6-18 дні гестації не набирали нормально вагу, але ця доза не була тератогенною і не впливала на розвиток та виживання плодів. Тривале вживання (2 роки) з дієтою мишами та щурами доз, що в 12 разів перевищують рекомендовану для людини, спричиняло розвиток маткових пухлин внаслідок зростання співвідношення естроген/прогестерон в результаті інгібування пролактину перголідом. У людини цей ендокринний механізм відсутній, відповідно відсутня інформація про такі ефекти у жінок. Інструкція до препарату інформує, що дози, які в 6 разів вищі за рекомендовані для людини, не викликають несприятливих ефектів у мишей та кролів.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

Домаркетингові дослідження включали 39 вагітностей з впливом перголіду. Результати їх наступні: 33 здорові новонароджені, 3 дітей з великими вродженими вадами розвитку (7,7%), що перевищує популяційний рівень, 3 дітей з малими аномаліями. До прикладу, інший агоніст дофаміну бромокриптин не асоціюється з вродженими вадами. У 2002 році повідомлено про 35-річну жінку, яка лікувала хворобу Паркінсона перголідом в дозі 3 мг/день та леводопою 200 мг/день в комплексі з іншими препаратами за 3 роки до вагітності. Вона продовжила терапію в період вагітності і народила здорове немовля, в якого при обстеженні у віці 13-ти місяців також не виявлено відхилень. Невідомо, чи перголід проникає через плаценту, його молекулярна вага таке припускає.

Застосування препарату під час вигодовування:

Перголід інгібує секрецію пролактину і тому впливає на лактацію. Відсутня інформація про застосування препарату при лактації. Ймовірно, у випадку годування дитини при лікуванні перголідом, слід моніторувати стан дитини на предмет ускладнень, які зустрічаються у дорослих, а саме: нудота та закрепи. Перголід пригнічує секрецію пролактину і може пригнічувати лактацію. Поки протилежне не доведено, слід уникати вживання перголіду при лактації.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 01.05.2015 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 31.08.2015 р.

Група/призначення:

Броміди – солі бромисто-водневої кислоти. Відносяться до седативних засобів. Мають заспокійливу і протисудомну дію. Під впливом бромідів посилюються процеси гальмування в корі головного мозку. У медичній практиці використовують броміди натрію, калію, амонію. Застосовують броміди при неврастенії, неврозах, істерії, підвищеній дратівливості, безсонні, гіпертонічній хворобі, епілепсії, хореї.

Альтернативні назви / синоніми:

Натрію бромід, калію бромід, амонію бромід. Комбінований препарат адоніс-бром (екстракт адонісу густого 0,06907 грам, калію броміду 0,25 грам).

Діюча речовина: бромід.

Рекомендації при вагітності:

Дані отримані у людини та експериментальних тварин припускають ризик.

Рекомендації при лактації:

Обмежені дані про застосування у людини ; потенційно токсичні.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Введення дуже високих доз бромідів щурам спричиняє несприятливі результати вагітності, але у людини не асоціюється з підвищеним ризиком вроджених вад розвитку. Бром (Br) – це хімічний елемент, галоген з атомним номером 35 і атомною вагою 79,904. Бром є природнім елементом, що потрапляє з їжею. Бромід калію, фотографічний елемент свого часу почали використовувати як заспокійливий засіб та для лікування епілепсії. На сьогодні FDA не надала дозволу на медичне використання бромідів. При використанні в пізніх термінах перед пологами може розвинутись неонатальний бромізм*.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Годування щурів олією збагаченою бромом порушувало репродуктивну функцію та викликало материнську та фетальну токсичність у випадку, якщо це проводилось при вагітності. Також у щурів пренатальний вплив броміду калію спричиняв значну затримку постнатального розвитку, постійний дефіцит маси тіла, ваги головного мозку та вмісту білку в тканинах головного мозку. При дослідженні двох поколінь, яких годували дієтою з вмістом загального брому 500 частин на мільйон (500 ppm, 500 parts per million) не виявили несприятливого впливу на репродукцію.При іншому дослідженні три покоління щурів годували бромідом натрію в дозі до 19200 мг/кг. Неплідність спостерігалась при найвищих дозах препарату, народжуваність та виживання потомства були значно знижені при дозі на рівні 4800 мг/кг. Не виявлено негативного впливу при дозі до 1200 мг/кг з харчуванням. При  жодній із зазначених доз бромідів не виявлено зростання частоти вроджених вад розвитку.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

У 1987 році вивчали концентрацію броміду в пуповинній крові при 1267 народженнях (США, штат Нью-Йорк). Середня концентрація складала 8,6 мкг/мл (діапазон 3,1–28,5 мкг/мл), що значно нижче за визнаний токсичним рівень в сироватці >720 мкг/мл. Друга найвища концентрація виявлена у жінки, яка була фотографом-аматором (21,4 мг/л). Жодна вагітна в цьому дослідженні не вживала бромідів, не спостерігалась асоціація між відносно низьким рівнем бромідів в пуповинній крові та показниками новонароджених, включаючи шкалу Апгар, наявність вроджених вад, неонатальні ускладнення.Описується клінічний випадок підвищеного рівня бромідів в сироватці новонародженого, мама якого обробляла фотоплівки. Немовля при народженні мало гіпотонію, однак, ранній розвиток не був порушений. У 2 новонароджених, чия мама приймала препарат з вмістом бромідів для лікування, описано затримку внутрішньоутробного розвитку та мікроцефалію (на 2 та більше 2 перцентилів відповідно). Одна дитина також  мала вроджену ваду серця – дефект міжпередсердної перетинки. Ця жінка не приймала препарат при 3 інших вагітностях – одній до народження описаних вище дітей та 2 після. Всі інші 3 дітей не мали затримки розвитку.Подібний випадок спостерігали коли жінка приймала броміди протягом вагітності і дівчинка народилась із затримкою (всі параметри нижче 10 перцентиля). При обстеженні у віці 2,5 років також спостерігалась затримка розвитку.У 4 немовлят спостерігали неонатальну інтоксикацію бромідами. Мами 3 дітей приймали броміди, а 4 мама працювала в фотолабораторії. Концентрації бромідів у 3 немовлят складали 3650, 2000 та 2420 мкг/мл на 6-й, 5-й та 5-й дні відповідно. В 4-ї дитини визначення проводилось на 18-й день і концентрація складала 150 мкг/мл. Всім 4 дітям поставлено діагноз неонатального бромізму, оскільки були наявні наступні симптоми: в’яле смоктання,  слабкий плач/крик, знижений рефлекс Моро, летаргія, гіпотонія. В одного немовляти також був ціаноз, велика голова, дизморфічне обличчя. Подальше спостереження за дітьми виявило нормальний розвиток 3-х з них, а 4-та дитина мала помірну залишкову гіпотонію м’язів шиї у віці 6 та 9,5 місяців. Спільний перинатальний проект (Collaborative Perinatal Project) проводив спостереження за 50282 парами мати-дитина, з яких 986 жінок приймали броміди в І триместрі, а 2610 – в будь-якому терміні вагітності. В жодній з цих груп не виявлено  зростання частоти вроджених вад розвитку у новонароджених. Виявлено 4 можливі асоціації, які потребують незалежного підтвердження: полідактилія (14 випадків), вади шлунково-кишкового тракту (10), клишоногість (7), вроджений вивих кульшового суглобу (92).

Застосування препарату під час вигодовування: 

Про проникнення бромідів в грудне молоко відомо з 1907 року. У 1938 році це підтверджено і продемонстровано у 10 матерів. Доступні 3 повідомлення з початку 90-х років, які припускають, що броміди потрапляють в грудне молоко в кількості, достатній для спричинення шкірних висипів та неврологічного пригнічення у немовлят .

У 1935 році визначено концентрацію бромідів в грудному молоці у 2 жінок на рівні 1666 мкг/мл, яких лікували протягом місяця щоденною дозою в 5 грам.

У немовлят, які перебували на грудному вигодовуванні, при вживанні мамами бромідів виявляли висипку та седацію різного ступеня вираженості. В США не призначають броміди в лікувальних цілях.

Виходячи з вищенаведеного, жінкам, що приймають, броміди слід з обережністю підходити до годування немовлят.  Проте американська академія педіатрії вважає броміди сумісними з грудним вигодовуванням.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

У чоловіків.

8 рятувальників, які вдихнули пари брому в результаті аварії були обстежені щодо можливих репродуктивних порушень. Було виявлено легке пригнічення сперматогенезу.  Ці дані не дозволяють встановити причинно-наслідковий зв’язок.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 01.05.2015 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 31.08.2015 р.

Група/призначення:

Протипаркінсонічний, противірусний засіб; трициклічний симетричний адамант амін, що блокує глутаматні NMDA-рецептори, знижуючи надмірний стимулюючий вплив кортикальних глутаматних нейронів на неостріатум, який розвивається на фоні недостатнього виділення дофаміну; зменшуючи надходження іонізованого Са2+ у нейрони, знижує можливість їх деструкції; значною мірою впливає на скутість (ригідність та брадикінезію); противірусна дія, можливо, пов’язана зі здатністю амантадину блокувати проникнення вірусу грипу типу А до клітин.

Покази: хвороба Паркінсона*, паркінсонізм різної етіології; невралгія при оперізуючому лишаї (Herpes zoster); профілактика та лікування грипу (спричиненого вірусом грипу А).

Альтернативні назви / синоніми: глудантан, мідантан.

Діюча речовина: амантадин.

Рекомендації при вагітності:

 Обмежені дані про використання у людини – дані від експериментальних тварин передбачають ризик.

Рекомендації при лактації:

Відсутня інформація про використання у людини – потенційно токсичний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Повідомляється про зростання частоти несприятливих результатів вагітності у щурів при материнській дозі 50 мг/кг/день. Однак,  результати цих досліджень недостатньо деталізовані та обґрунтовані. Щодо застосування у людини, то доступні кілька повідомлень: про вроджені вади серця в 3 випадках та в 5 – інші вроджені вади розвитку. Краще уникати вживання амантадину в І триместрі.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Проводились репродуктивні дослідження у 3 виводках щурів, яким з харчуванням додавали амантадин в дозах 10 та 32 мг/кг/день. Не було виявлено зростання частоти порушеного розвитку, однак результати та методологія необґрунтовані. Ці ж дослідники без уточнюючих даних опублікували інформацію про підвищення частоти вроджених вад у щурів при дозах 50 та 100 мг/кг/день на 7–14 днях гестації. Не спостерігалось вроджених вад при материнській дозі 37 мг/кг/день. Жодне з досліджень не виявило тератогенного впливу амантадину у кролів.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

Невідомо, чи препарат проникає через плаценту, але його молекулярна вага це припускає.

Одне з повідомлень описує комбіновану ваду серця (єдиний шлуночок з атрезією легеневої артерії) у дитини, мама якої приймала амнтадин в дозі 100 мг/кг/день в І триместрі для лікування паркінсоноподібних симптомів.В іншому випадку жінка лікувала симптоми парагрипу амантадином в дозі 100 мг/день протягом 7-ми днів між 4 та 6 тижнями вагітності. Народилась дитина з тетрадою Фалло та гемімелією великогомілкової кістки (повна або часткова відсутність великої гомілкової кістки).Ретроспективне повідомлення 1987 року охопило 4 вагітності з впливом амантадину в І триместрі: 1 міхурцевий занесок, 1 нормальне народження, 1 прееклампсія і народження дитини з паховою килою (жінка також приймала леводопу/карбідопу – притипаркінсонічний засіб), самовільний викидень у 4 місяці без вроджених вад, також комбінація з леводопою. У 1991 році повідомили про жінку, яка приймала амантадин протягом 2 послідовних вагітностей для лікування розсіяного склерозу. В обох випадках були передчасні пологи, на 34 та 36 тижнях з вагою немовлят 2640 г та 2954 г відповідно. 34-тижневе немовля мало проблеми пов’язані з недоношеністю. У віці 2,8 років та 3-х місяців відповідно діти були здоровими.

В моніторинговому дослідженні Michigan Medicaid recipients, яке охопило 229101 завершену вагітність  в період між 1985 та 1992 роками виявлено 51 новонародженого, що зазнали впливу амантадину в І триместрі вагітності. Зареєстровано 5 (9,8%) великих вроджених вад при очікуваних 2. Специфічні дані доступні для 6 категорій вроджених вад (виявлені/очікувані): 1/0,5 вроджені вади серцево-судинної системи, 0/0 полідактилія, 0/0 розщілина хребта, 0/0 розщілина обличчя, 1/0 редукційна вада кінцівки, 0/0 гіпоспадія. Хоча частота вад висока, даних недостатньо для того, щоб робити висновки. У 1994 році автор розширив цю інформацію  до 6 категорій вад, які постійно моніторували додали вади очей та нервової системи.  Серед 333000 вагітностей в 64 випадках призначено амантадин в І триместрі. Знову зареєстровано 5 вроджених вад при очікуваних 3,1. Виявлено  1 вроджену ваду серця і не виявлено вад кінцівок, на відміну від попереднього аналізу.  Автор відмічає, що в досліджуваній групі вроджені вади серця зустрічаються з частотою  1:98 народжень, тому навіть якщо амантадин спричинив ваду серця, то ризик не є підвищеним враховуючи популяційну частоту.

Аналіз використання ремантадину (противірусний препарат проти грипу типу А) та амантадину у 108 жінок не виявив зростання частоти несприятливих результатів вагітностей. Єдиною великою вродженою вадою був випадок синдрому Дауна. Майже всі жінки вживали препарат після І триместру. Ретроспективне когортне дослідження за період 2003-2008 років охопило 239 вагітностей з використанням противірусних препаратів. 104 жінки отримували інгібітори М2 протонного каналу (ремантадин, амантадин або обидва), 135 – осельтамівір. Результати вагітностей порівнювали з 82097 контролями всіх вагітних популяції. Препарати приймалися в І триместрі (13%), в ІІ – 32%, в ІІІ – 55%. Не виявлено різниці в основній та контрольній групах, крім збільшення кількості багатоплідних вагітностей в групі жінок, які приймали інгібітори М2 протонного каналу. В групі противірусних препаратів виявлено підвищений ризик розвитку некротизуючого ентероколіту.

Повідомляється, що 2 спроби лікування галактореї амантадином у пацієнтки з біполярним розладом асоціювалися з манією.

Хоча інформація про вживання амантадину та інших противірусних препаратів при вагітності обмежена, вагітність не є протипоказом до призначення цих ліків щоб мінімізувати прояви грипу.  Препарат слід вибирати відповідно до штаму грипу. Так, грип H1N1 (“свинячий грип”), визначений у квітні 2009 року резистентним до амантадину та ремантадину, але чутливим до занамівіру та осельтамівіру.

Повідомляється про успішне використання амантадину для лікування аноргазмії, спричиненої флуоксетином (антидепресант, селективний інгібітор зворотного захоплення серотоніну).

Застосування препарату під час вигодовування:

Амантадин проникає в грудне молоко в низьких концентраціях. Відсутні повідомлення про вживання амантадину при лактації. Попередня інструкція до препарату рекомендувала призначати його з обережністю через можливі затримку сечі, блювоту, шкірні висипи у новонародженого. Діюча інструкція рекомендує уникати призначення амантадину в І триместрі або взагалі при вагітності.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

Вживання амантадину чоловіком зменшувало успішність запліднення ооцитів при екстракорпоральному заплідненні. Попередні 3 цикли до розпочатого лікування цієї пари були успішними. Амантадин не впливав на показники спермограми.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 01.05.2015 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 31.08.2015 р.

Група/призначення: 

Інгібітор декарбоксилази ароматичних амінокислот, немає самостійного фармакологічного ефекту, використовується тільки в комбінації з леводопою¹ як протипаркінсонічний засіб. Така комбінація препаратів сприяє зменшенню побічних периферичних ефектів леводопи, оскільки карбідопа пригнічує декарбоксилювання екстра церебральної (периферичної леводопи). Для лікування хвороби Паркінсона² використовується комбінація карбідопа/леводопа 1:4 – як правило леводопи 250 мг, карбідопи 25 мг (варіанти написання: леводопа/карбідопа, леводопа+карбідопа, леводопа і карбідопа).

Альтернативні назви / синоніми: немає.

Діюча речовина: карбідопа.

Рекомендації при вагітності:

Обмежені дані про використання у людини, дані від експериментальних тварин передбачають ризик.

Рекомендації при лактації:

Відсутні про використання у людини, ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Стан, який вимагає призначення карбідопи (в комбінації з леводопою) не часто зустрічається у жінок репродуктивного віку. Сама карбідопа не має тератогенного впливу у тварин, крім в комбінації з леводопою.  В одного виду тварин призводить до загибелі плоду. Призначення карбідопи дозволяє знизити дозу леводопи при вагітності.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Високі дози леводопи та дофаміну (антагоніст дофамінових рецепторів, гіпертензивний, кардіотонічний, діуретичний засіб) 125–250 мг/кг/день асоціюються з кардіоваскулярними аномаліями у кролів, затримкою розвитку у мишей, ранніми неонатальними втратами у щурів, іноді з розвитком катаракти, гнійним запаленням очей, полідактилією. Доза карбідопи у 10-20 разів перевищувала рекомендовану для людини.

У 1978 році були опубліковані результати дослідження щодо ефектів карбідопи (20 мг/кг підшкірно кожні 12 годин протягом 7-ми днів) та леводопи в комбінації з карбідопою (200/20 мг/кг підшкірно кожні 12 годин тривалістю 7 днів) протягом вагітності у щурів. Тільки комбінація препаратів викликала 10-18-ти годинну затримку пологів.

У щурів пероральна доза карбідопи 10-100 мг/кг/день призначена з 1 до 21 тижнів гестації викликала крововиливи в бурій жировій тканині та вазодилятацію у новонароджених. Такий самий ефект викликав і дофамін. У мишей 10-кратне збільшення доз по відношенню до рекомендованої для людини не викликало тератогенних ефектів. У щурів карбідопа в невеликій кількості проникає через плаценту і виявляється в тканині плодів. Рівень карбідопи визначали після внутрішньовенного введення дози в 20 мг/кг наприкінці вагітності (19-й день) через 1, 2 та 4 години. Найвищій рівні в материнській плазмі, плаценті,  амніотичній рідині та тканинах плоду  були наступними: 9,9 мкг/мл (через 1 годину), 2,35 мкг/мл (1 година), 0,32 мкг/мл (2 та 4 години), 0,65 мкг/мл (2 години) відповідно.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

Повідомлення 1995 року інформує про плацентарний трансфер леводопи та можливий метаболізм в організмі плоду до активного метаболіту дофаміну. 34-річна жінка з ювенільною хворобою Паркінсона отримувала леводопу/карбідопу (200/800 мг/день) протягом 2 вагітностей. Обидві вагітності закінчились перериванням: одна в терміні 8 тижнів, друга – 10 тижнів. Середня концентрація карбідопи (виражено в нг/мг білка) у материнській сироватці, тканині плаценти (включно з пуповиною), периферичних органах плоду (серці, нирках, м’язах), нервовій системі плоду (головний та спинний мозок) складала 2,05; 8,0; 0,14; <0,15 відповідно.  Низький рівень карбідопи у плода по відношенню до материнського та плацентарного можна пояснити плацентарним бар’єром.

Оскільки хвороба Паркінсона не часто зустрічається у жінок репродуктивного віку всього кілька повідомлень описують використання карбідопи, завжди в комбінації з леводопою, при вагітності.

У 1985 році повідомлено про жінку з 7-річною історією хвороби Паркінсона, яка  завагітніла на фоні лікування карбідопою/леводопою (5 таблеток в день) та амантадином (100 мг двічі на день) (амантадин – протипаркінсонічний, противірусний засіб; трициклічний симетричний адамант амін, що блокує глутаматні NMDA-рецептори). За 6 років до цього жінка народила здорову дитину без лікування при вагітності. Як тільки була діагностована вагітність, про яку йде мова, відмінили амантадин. Єдиним ускладненням цієї вагітності була незначна кровотеча в І триместрі. Народилась здорова дитина, без відхилень також і у віці 1,5 років.

Повідомлення 1987 року інформує про ретроспективний аналіз результатів 7 вагітностей у 5 жінок при лікуванні карбідопою/леводопою, розпочатим до вагітності. Одна вагітність була перервана в І триместрі, інші закінчились народженням здорових дітей, які також є здоровими і у віці 1-5-ти років. Шість вагітностей з прийомом леводопи та амантадину закінчились самовільним перериванням у терміні 4-х місяців.

Повідомляється про 27-річну жінку, ліковану від неходжкінської лімфоми хіміо- та радіотерапією, в якої за 4 роки до цього розвинувся прогресуючий паркінсонічний синдром, в зв’язку з чим проводилось лікування леводопою/карбідопою. Вона завагітніла через 5 місяців після розпочатого лікування і народила здорового хлопчика вагою 3540 кг з оцінкою за шкалою Апгар 9 на 1-й та 10-й хвилинах. Лікування не припинялось протягом вагітності.

Жінка з 12-річним анамнезом хвороби Паркінсона отримувала наступне лікування: леводопа, карбідопа, ентакапон³ та бромокриптин⁴. Народилась здорова дівчинка вагою 3175 кг, за шкалою Апгар 9, 10 та 10 балів відповідно. На 1 годині життя розвинулись генералізовані судоми, протягом дня відмічали епізоди тремтіння у відповідь на діазепам. На 1 тижні була присутня гіпотонія, також діагностована пневмонія. У віці 1 року дитина розвивалась нормально, судоми більше не повторювались.

У 2005 році повідомлено про жінку з хворобою Паркінсона, яка отримувала леводопу/карбідопу 330 мг/день та каберголін 1 мг/день (інгібітор секреції пролактину) і народила здорову дівчинку. Через кілька років, у 34-річному віці знову наступила вагітність на фоні наступного лікування: леводопа/карбідопа 625 мг/день та каберголін 4 мг/день. Здорова дівчинка народилась в результаті кесарського розтину у терміні 32 тижнів через передчасне відшарування плаценти.

У 2014 році повідомлено про 37-річну ізраїльтянку, якій лікували хворобу Паркінсона прямими дуоденальними інфузіями гелю леводопа/карбідопа (levodopa-carbidopa intestinal gel infusion, LCIG), на фоні чого вона завагітніла. Лікування продовжувалось протягом вагітності, пологів, лактації, на 39 тижні вагітності народилась здорова дитина. На першому році життя була стурбованість щодо нормального розвитку дитини. Ця сама жінка при попередній вагітності народила дитину з такими ж проблемами на першому році життя. Перша дитина народилася до початку протипаркінсонічного лікування, а після року дитина мала нормальний розвиток.

Застосування препарату під час вигодовування:

В щурів невелика кількість карбідопи потрапляє в грудне молоко. Молекулярна вага препарату припускає проникнення в грудне молоко у людини, проте в невеликій кількості. Відомо про 2 випадки, коли жінки відмовились від грудного вигодовування через стурбованість щодо впливу на плід, оскільки одночасно лікувались карбідопою/леводопою та амантадином.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 01.05.2015 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 28.08.2015 р.

Група/призначення:

Протипаркінсонійний засіб, лівообертаючий ізомер ДОПА, безпосередній попередник дофаміну, в який перетворюється в результаті декарбоксилювання. Зменшує ригідність, гіпокінезію, тремор, дисфагію, слинотечію, збільшує об’єм рухів, відновлює здатність до концентрації уваги. Протипаркінсонічна дія обумовлена перетворенням в дофамін безпосередньо в ЦНС, що призводить до усунення його дефіциту. Більша частина перетворюється в дофамін в периферичних тканинах, але утворений тут дофамін не приймає участі в реалізації протипаркінсонічного ефекту леводопи (леводопа проникає через гематоенцефалічний бар’єр, а дофамін – ні) і спричиняє більшість побічних ефектів препарату. Покази: хвороба Паркінсона¹.

Для зменшення побічних ефектів леводопи для лікування хвороби Паркінсона призначають комбіновані препарати.

Альтернативні назви / синоніми:

L-допа; комбіновані препарати: мадопар (леводопи 200 мг, бенсеразиду² 50 мг), карбідопа/леводопа – 250 мг леводопи, 25 мг карбідопи³ (варіанти написання: карбидопа/леводопа, леводопа+карбідопа, леводопа і карбідопа)

Діюча речовина: леводопа.

Рекомендації при вагітності:

Обмежені дані про використання у людини передбачають низький ризик.

Рекомендації при лактації:

Обмежені дані про використання у людини, ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Стан, який вимагає призначення леводопи не часто зустрічається у жінок репродуктивного віку. Леводопа спричиняє несприятливі результати вагітності у тварин після введення високих доз. Невелика кількість повідомлень щодо лікування жінок при вагітності не містить інформації про порушений розвиток ембріонів та плодів при пренатальному впливі леводопи.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Високі дози леводопи та дофаміну (антагоніст дофамінових рецепторів, гіпертензивний, кардіотонічний, діуретичний засіб) – 125–250 мг/кг/день асоціюються з кардіоваскулярними аномаліями у кролів, затримкою розвитку у мишей, ранніми неонатальними втратами у щурів, іноді з розвитком катаракти, гнійним запаленням очей, полідактилією.

У 1978 році були опубліковані результати дослідження щодо ефектів карбідопи (20 мг/кг підшкірно кожні 12 годин протягом 7-ми днів) та леводопи в комбінації з карбідопою (200/20 мг/кг підшкірно кожні 12 годин тривалістю 7 днів) протягом вагітності у щурів. Тільки комбінація препаратів викликала 10-18 годинну затримку пологів.

Використання будь-яких доз леводопи призводило до зниження ваги плодів.

У щурів пероральна доза леводопи 1-100 мг/кг/день призначена на 1-му тижні гестації викликала крововиливи в бурій жировій тканині та вазодилятацію у новонароджених. Такий самий ефект викликав і дофамін, проте в комбінації з карбідопою він значно знижувався. Таким чином, відповідальним за таку токсичність є дофамін.У мишей 10-кратне збільшення доз по відношенню до рекомендованої для людини не викликало тератогенних ефектів. У щурів карбідопа в невеликій кількості проникає через плаценту і виявляється в тканині плодів. Рівень карбідопи визначали після внутрішньовенного введення дози в 20 мг/кг наприкінці вагітності (19-й день) через 1, 2 та 4 години. Найвищі рівні в материнській плазмі, плаценті,  амніотичній рідині та тканинах плоду  були наступними: 9,9 мкг/мл (через 1 годину), 2,35 мкг/мл (1 година), 0,32 мкг/мл (2 та 4 години), 0,65 мкг/мл (2 години) відповідно.

При введенні вагітним мишам леводопи з питною водою з 11 дня гестації до пологів відзначали зміни в поведінкових тестах потомства на 60 день життя.  Тварини отримали високі дози препарату –  біля 1000 мг/кг/день, а про материнську токсичність автори не згадують.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

Проникнення леводопи через плаценту продемонстровано у 1989 році. 34-річна повторно вагітна жінка з 6-річним анамнезом хвороби Паркінсона отримувала мадопар (леводопа, бенсеразид) по 3 таблетки в день (250 мг). Як тільки діагностували вагітність в терміні 15 тижнів лікування продовжили тільки леводопою  (≤500 мг/день). Після 5 місяця вагітності через погіршення симптомів хвороби Паркінсона знову повернулись до мадопару  по 6 таблеток в день. Здорова дівчинка вагою 3070 кг народилась без ускладнень, була здоровою до 8  дня життя, коли була оглянута повторно. Оцінка за шкалою Апгар на 1-й, 3-й, 5-й хвилинах становила 2, 7 та 10 балів відповідно. Рівень леводопи в пуповинній крові складав 0,38 мг/мкл, в материнській сироватці – 2,7 мкг/мл, співвідношення склало 0,14.

Повідомлення 1995 року інформує про плацентарний трансфер леводопи та можливий метаболізм в організмі плоду до активного метаболіту дофаміну. 34-річна жінка з ювенільною хворобою Паркінсона отримувала леводопу/карбідопу (200/800 мг/день) протягом 2-х вагітностей. Обидві вагітності закінчились перериванням: одна в терміні 8-ми тижнів, друга – у 10. Середня концентрація леводопи (виражено в нг/мг білка) у материнській сироватці, тканині плаценти (включно з пуповиною), периферичних органах плоду (серці, нирках, м’язах), нервовій системі плоду (головний та спинний мозок) складала 8,5; 33,6; 7,4; 7,7 відповідно.  Відповідна середня концентрація дофаміну складала 0,10; <0,03; 0,29 та 1,01. Рівні леводопи та дофаміну в плаценті та тканинах плоду були значно вищі, ніж в контрольних зразках. Більш того, відносно високі рівні дофаміну в периферичних органах плоду свідчать про метаболізування леводопи плодом. Автори попереджають, що оскільки відомо, що нейромедіатори порушують ранній розвиток нервової системи та культури тканин, тривале вживання леводопи при вагітності може пошкодити нервову систему плода.

У 1985 році повідомлено про 3 вагітності 2 жінок, лікованих леводопою або карбідопою/леводопою під час вагітності. Перша жінка з 7-річною історією хвороби Паркінсона  завагітніла на фоні лікування карбідопою/леводопою (5 таблеток в день) та амантадином (100 мг двічі на день) (амантадин – протипаркінсонічний, противірусний засіб; трициклічний симетричний адамант амін, що блокує глутаматні NMDA-рецептори). За 6 років до цього жінка народила здорову дитину без лікування при вагітності. Як тільки була діагностована вагітність, про яку йде мова, відмінили амантадин. Єдиним ускладненням цієї вагітності була незначна кровотеча в І триместрі. Народилась здорова дитина, без відхилень також і у віці 1,5 років. Друга жінка з хворобою Паркінсона, діагностованою у віці 23 років отримувала леводопу в дозі 4 мг/день, коли діагностували вагітність у терміні 6 місяців. Спроби зменшити дозу леводопи не мали успіху. Здоровий хлопчик народився вагою 3235 кг. Через 2 роки, продовжуючи лікування леводопою, жінка народила здорову дівчинку вагою 2951 кг. Діти залишались здоровими у віці 7 та 5 років відповідно.

Повідомлення 1987 року інформує про ретроспективний аналіз результатів 7 вагітностей 5 жінок при лікуванні карбідопою/леводопою, розпочатим до вагітності. Одна вагітність була перервана в І триместрі, інші закінчились народженням здорових дітей також і у віці 1-5-ти років. Шість вагітностей з прийомом леводопи та амантадину закінчились самовільним перериванням у терміні 4 місяців.

Повідомляється про 27-річну жінку, ліковану від неходжкінської лімфоми хіміо- та радіотерапією, в якої за 4 роки до цього розвинувся прогресуючий паркінсонічний синдром, в зв’язку з чим проводилось лікування леводопою/карбідопою. Вона завагітніла через 5 місяців після розпочатого лікування і народила здорового хлопчика вагою 3540 кг з оцінкою за шкалою Апгар по 9 балів на 1-й та 10-й хвилинах. Лікування не припинялось протягом вагітності.

В короткому повідомленні описується нормальний результат 3-ї вагітності жінки з леводопа-чутливою дистонією⁴, яка отримувала леводопу в дозі 500 мг/день протягом вагітності. Народився здоровий хлопчик вагою 2350 кг. Дві попередні вагітності, при яких лікування включало леводопу 100 мг, карбідопу 10 мг закінчились самовільним перериванням у терміні 6 та 12 тижнів вагітності відповідно.

Про успішну вагітність 27-річної жінки з синдромом Сегава повідомили у 2009 році. Лікування включало 1250 мг леводопи на день; хлопчик вагою 2298 кг народився здоровим у терміні 36 тижнів і не мав відхилень у віці 6 місяців. Автори повідомляють про 8 інших випадків вагітностей на фоні цього захворювання з монотерапією леводопою, які закінчились народженням здорових дітей. Дві попередні вагітності однієї з пацієнток на фоні лікування карбідопою/леводопою закінчились абортами. 9-та вагітність протікала без лікування, а немовля з вираженою асфіксією померло після народження.

Жінка з 12-річним анамнезом хвороби Паркінсона отримувала наступне лікування: леводопа, карбідопа, ентакапон⁵ та бромокриптин⁶. Народилась здорова дівчинка вагою 3175 кг, за шкалою Апгар 9, 10 та 10 балів відповідно. На 1-й годині життя розвинулись генералізовані судоми, протягом дня відмічали епізоди тремтіння у відповідь на діазепам (транквілізатор). На 1 тижні була присутня гіпотонія, також діагностована пневмонія. У віці 1 року дитина розвивалась нормально, судоми більше не повторювались.

Повідомлення 2002 року інформує про використання леводопи та перголіду⁷ при вагітності 35-річною жінкою протягом вагітності. Лікування розпочато за 3 роки до вагітності в об’ємі леводопи 200 мг/день та перголіду 3 мг/день. Такий курс лікування продовжувався до народження здорової дитини з оцінкою за шкалою Апгар 9 балів на 1-й та 5-й хвилинах. Дитина була здоровою і при огляді у віці 13-ти місяців.

У 2005 році повідомлено про жінку з хворобою Паркінсона, яка отримувала леводопу/карбідопу 330 мг/день та каберголін 1 мг/день (інгібітор секреції пролактину) і народила здорову дівчинку. Через кілька років, у 34-річному віці знову наступила вагітність на фоні наступного лікування: леводопа/карбідопа 625 мг/день та каберголін 4 мг/день. Здорова дівчинка народилась в результаті кесарського розтину у терміні 32 тижнів через передчасне відшарування плаценти.

У 1973 році проводилось дослідження для з’ясування інгібуючого впливу леводопи на пролактин. 4 жінки в ІІІ триместрі отримували леводопу в дозі 1000 мг/день перорально. Виявлено статистично значиме зниження рівня пролактину в сироватці, найнижче значення через 4 години після прийому, але ще через 2 години рівень повернувся до нормального значення. При вимірюванні наступні 3 дні рівень пролактину не знижувався. Всі жінки народили здорових дітей.

Леводопа застосовується для лікування коми при гострій печінковій недостатності, що виникає при вагітності. 22-річна жінка на 6 місяці вагітності перенесла важкий вірусний гепатит. Кому успішно лікували леводопою (1 грам перорально кожні 6 годин), неоміцином, вітамінами та парентерально гідрокортизоном (1000 мг/день). Вихід з коми почався через 24-48 годин після призначення леводопи. Через 3 місяці народилась здорова дитина.

В іншому випадку 30-річна жінка на 5-му місяці вагітності отримувала леводопу перорально в дозі 1 грам кожні 6 годин для лікуваня коми також після вірусного гепатиту. Пацієнтка почала приходити до тями через годину після 1-ї дози леводопи, а через 24-48 годин повністю відновилась свідомість. Здорова дитина народилась в передбачений термін.

У 2014 році повідомлено про 37-річну ізраїльтянку, якій лікували хворобу Паркінсона прямими дуоденальними інфузіями гелю леводопа/карбідопа (levodopa-carbidopa intestinal gel infusion, LCIG), на фоні чого вона завагітніла. Лікування продовжувалось протягом вагітності, пологів, лактації, на 39 тижні вагітності народилась здорова дитина. На першому році життя була стурбованість щодо нормального розвитку, ця сама жінка при попередній вагітності народила дитину з такими ж проблемами на першому році життя. Перша дитина народилася до початку протипаркінсонічного лікування, а після року дитина мала нормальний розвиток.

Застосування препарату під час вигодовування:

Оскільки дофамін пригнічує лактацію блокуючи нейрогуморальну секрецію пролактину, призначення леводопи, його попередника не рекомендується при лактації. Однак, повідомляється про успішне грудне вигодовування на фоні лікування леводопою. Леводопа не виявлялась у вимірюваній кількості в грудному молоці. Аналіз вмісту леводопи в молоці та плазмі проводили в 1 пацієнтки, яка приймала 200 мг з 50-ма мг карбідопи через 4,5 місяців після пологів. Співвідношення вмісту препарату в молоці та плазмі становило 0,32. Доза, отримана немовлям становила 0,127 мг або менше, ніж 0,06% материнської дози. Відхилень в розвитку дитини не виявляли.

В іншому дослідженні повідомляється про часткове або повне припинення лактації на фоні лікування леводопою, але коли прийом препарату припинявся, лактація повністю відновлювалась.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 01.05.2015 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету

Переглянуто редакційною колегією 28.08.2015 р.

Група/призначення:  

Протипаркінсонічний засіб, діє на периферичну нервову систему, пролонгує клінічну відповідь на леводопу¹; належить до нового терапевтичного класу інгібіторів катехол-о-метилтрансферази (КОМТ), є оборотним, специфічним інгібітором КОМТ, що переважно діє на периферичну нервову систему, розроблений для сумісного застосування з препаратами леводопи; ентакапон зменшує метаболізм леводопи до 3-о-метилдопи (3-ОМД) шляхом інгібування ферменту КОМТ, що приводить до підвищення біодоступності леводопи, завдяки чому, більша кількість леводопи надходить до мозку; пролонгує клінічну відповідь на леводопу, інгібує фермент КОМТ переважно в периферичних тканинах; інгібування КОМТ в еритроцитах тісно пов’язано з концентрацією ентакапону в плазмі, що чітко вказує на оборотну природу інгібування КОМТ. Покази: хвороба Паркінсона² (як додатковий засіб до терапії препаратами леводопа/бенсеразид³ або леводопа/карбідопа⁴ при малій ефективності вищезазначених комбінацій препаратів).

Альтернативні назви / синоніми: комтан.

Діюча речовина: ентакапон.

Рекомендації при вагітності:

Обмежені дані про використання в людини; дані в експериментальних тварин передбачають середній ризик.

Рекомендації при лактації:

Відсутні дані про використання у людини, потенційно токсичний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Завжди призначається з леводопою /карбідопою, а останні не є значними тератогенами для плода. Ці препарати не часто призначаються жінкам репродуктивного віку, це стосується і ентакапону. Експериментальні дослідження у тварин не припускають підвищення ризику вроджених вад, хоча у кролів спостерігали материнську токсичність при низькому рівні препарату в сироватці, а у щурів – вроджені вади розвитку очей при введенні високих доз.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Інструкція до препарату інформує про результати преклінічних досліджень: вагітних щурів лікували дозами до 1000 мг/кг/день (34-кратна людська доза) і спостерігали збільшення числа варіацій, але невроджених вад розвитку. Також не відмічали материнської токсичності.

Окреме дослідження інформує про лікування самок мишей ентакапоном в дозі 160 мг/кг/день (7-кратна людська доза) перед спарюванням та на ранніх стадіях вагітності. При цьому спостерігали зростання частоти наступних вроджених вад розвитку у потомства: мікроофтальмію, анофтальмію. При лікуванні вагітних кролів дозою 0,4 від рекомендованої для людини спостерігали зростання частоти абортів, резорбції плодів, зниження ваги та материнську токсичність і відсутність зростання частоти вроджених вад. Ще одне дослідження на щурах при дозах до 700 мг/кг/день, яка у 28 разів  перевищує рекомендовану для людини, в пізніх термінах вагітності та при лактації не виявило порушень розвитку у потомства.

Інформація щодо впливу на плід:

Невідомо, чи препарат проникає через плаценту, молекулярна вага це передбачає, але швидкий період напіввиведення зменшує тривалість впливу.

Жінка з 12-річним анамнезом хвороби Паркінсона отримувала наступне лікування: леводопа, карбідопа, ентакапон та бромокриптин⁵. Народилась здорова дівчинка вагою 3175 кг, за шкалою Апгар: 9, 10 та 10 балів відповідно. На 1-й годині життя розвинулись генералізовані судоми, протягом дня відмічали епізоди тремтіння у відповідь на діазепам. На 1-му тижні була присутня гіпотонія, також діагностована пневмонія. У віці 1-го року дитина розвивалась нормально, судоми більше не повторювались.

Застосування препарату під час вигодовування:

Згідно з інструкцією до препарату ентакапон виявляється в грудному молоці, проте відсутня інформація про несприятливий вплив на плід.

Невідомо, чи ентакапон потрапляє в грудне молоко людини, це передбачається молекулярною вагою, але швидкий період напіввиведення знижує вплив препарату.

Оскільки ентакапон завжди призначається з леводопою/карбідопою, то немовля буде з грудним молоком отримувати 3 препарати. Ефекти такого впливу на сьогодні невідомі.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

Згідно з інструкцією до препарату  не виявлено впливу на фертильність та репродукцію у щурів при пероральній дозі до 700 мг/кг/день. Затримку спарювання у самок щурів спостерігали при аналогічній дозі препарату.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 01.05.2015 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету

Переглянуто редакційною колегією 28.08.2015 р.

Група/призначення:

Допамінергічний ерголіновий похідний, що має виражений і тривалий пролактин знижувальний ефект; інгібує секрецію пролактину шляхом прямої стимуляції D2-допамінових рецепторів лактотрофних клітин гіпофіза; при прийманні більш високих доз у порівнянні з дозами, що застосовуються для зниження секреції пролактину, каберголін має центральний допамінергічний ефект внаслідок стимуляції D2-рецепторів. Покази: гіперпролактинемія, в тому числі при екстракорпоральному заплідненні; припинення післяпологової лактації; акромегалія; при хворобі Паркінсона¹ як допоміжна терапія при лікуванні леводопою² та карбідопою³ пацієнтів з явищами “включення-виключення” з мимовільними рухами, що призводить до коливання рухової активності протягом дня (моторна флуктуація).

Альтернативні назви / синоніми: достинекс, галастоп.

Діюча речовина: каберголін.

Рекомендації при вагітності:

Дані про використання у людини передбачають низький ризик.

Рекомендації при лактації: протипоказаний/несумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Враховуючи дані, отримані в експериментальних тварин та повідомлення про вагітності у людини, не очікується, що каберголін підвищує ризик вроджених вад розвитку.  Вважається препаратом вибору для лікування гіперпролактинемії та, відповідно, неплідності. Якщо на фоні такого лікування жінка завагітніла, слід припинити прийом препарату, однак не описано несприятливого впливу на плід каберголіну при вагітності.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

У щурів, кішок та собак пролактин є важливим для підтримки жовтого тіла та нідації яйцеклітини, тому введення каберголіну призводить до абортів. Підтримка вагітності у людини не залежить від пролактину. Тератологічні тестування проводились у мишей та кролів, в яких інгібування пролактину не порушувало вагітність і не викликало зростання частоти вроджених вад при дозах до 8 мг/кг/день.  У кролів вага плоду зменшувалась при дозах 4-8 мг/кг/день асоціюючись з материнською токсичністю. Лікування щурів в пізніх термінах вагітності дозою до 0,1 мг/кг/день не порушувало розвиток плода. Однак, продукція молока була повністю пригнічена при дозах від 0,01 мг/кг/день і вищих. Пряме введення новонародженим щурам препарату в дозі до 0,09 мг/кг/день не викликало несприятливих ефектів. Звичайна доза для людини становить від 0,5 до 2,0 мг (0,01–0,04 мг/кг) раз або двічі на тиждень.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

Невідомо, чи каберголін проникає через плаценту, але його молекулярна вага це припускає.

Повідомляється про 56 жінок з вторинною аменореєю внаслідок гіперпролактинемії (рівень пролактину >20 мкг/л), з яких 17 (81% від бажаючих завагітніти) завагітніли на фоні лікування карбеголіном. Жінок попередили про необхідність припинення лікування при отриманні позитивного тесту на вагітність. Результати цих 17 вагітностей були наступними: 1 самовільне переривання, 10 здорових дітей, 6 очікуваних на момент повідомлення результатів.

У 1994 році повідомили про результат вагітності з впливом карбеголіну. 38-річна пацієнтка з мікроаденомою гіпофізу лікувалась від гіперпролактинемії сталою дозою карбеголіну – 0,5 мг двічі на тиждень. З анамнезу: 17 років неплідності та нечутливість до лікування бромокриптином. Через 2 дні після лікування рівень пролактину складав 1133 мОд/л (при нормі 60–550). Після відновлення менструації наступила вагітність, яка закінчилась самовільним перериванням на 17 тижні (невідомо, чи припинявся прийом карбеголіну). Приблизно через 5 місяців (2 місяці після повторного курсу препарату) жінка знову завагітніла і припинила лікування. Пологи були викликані на 38 тижні через внутрішньоутробну затримку розвитку плоду. Народився здоровий хлопчик вагою 2260 кг, без вроджених вад, з оцінкою за шкалою Апгар 3 та 8 на 1-й і 5-й хвилинах відповідно.

У 1996 році опубліковано результати багатонаціонального французького дослідження щодо результатів 226 одноплідних вагітностей  205 жінок, що отримували каберголін до вагітності в дозах 0,125–4,0 мг/тиждень. Ці жінки входили в групу з 1650 жінок з гіперпролактинемією до менопаузи. В 7 випадках вагітність наступила в перший цикл після припинення лікування препаратом, у 18 випадках невідома тривалість вживання препарату. В 201 випадку каберголін впливав від 1-го до 144-х днів. Описані наступні результати 226 вагітностей: рання пренатальна втрата (N=56), народжені живими (N=148),  вагітності продовжувались на момент повідомлення (N=16), невідомі результати (N=6). Група пренатальних втрат включала:  медичні аборти – 28, самовільні – 23, завмерла вагітність – 1, трубна вагітність – 1, переривання вагітності через наступні вроджені вади – 3: синдром Дауна (вік матері 42 роки, згодом при вагітності в 2-му циклі народила здорову дитину); множинні вади (великий дефект передньої черевної стінки, деформація лівої нижньої кінцівки, проксимальна фокомелія правої нижньої кінцівки; гідроцефалія, церебральна атрофія, лицеві дизморфії. Серед 148 народжених живими 17 народились передчасно. Вага при народженні коливалась від 1600 до 4350 кг, 10 немовлят були з вагою меншою за 2500 кг. У цій групі було зареєстровано 7 вроджених вад, 2 з них великі, а саме: лівобічний мегауретер та краніосиностоз і скафоцефалія. Таким чином, всього зареєстровано 5 випадків вроджених вад серед 151 – 3,3%. Всі народжені живими діти при подальшому спостереженні були здоровими.

У 2005 році повідомлено про жінку з хворобою Паркінсона, яка отримувала леводопу/карбідопу 330 мг/день та каберголін 1 мг/день і народила здорову дівчинку. Через кілька років, у 34-річному віці знову наступила вагітність на фоні наступного лікування: леводопа/карбідопа 625 мг/день та каберголін 4 мг/день. Здорова дівчинка народилась в результаті кесарського розтину у терміні 32 тижнів через передчасне відшарування плаценти.

Група науковців повідомляє про успішне лікування каберголіном при більш ніж 500 вагітностях.

Інше повідомлення про 204 вагітності у жінок, лікованих каберголіном інформує про наступні результати вагітностей: 24 (12%) самовільних переривань, 17 (11%) передчасних пологів, 5 (3,3%) плодів та новонароджених з вродженими вадами. Не відзначались характерні вади розвитку. 107 цих дітей спостерігались ще принаймні місяць, а 61 – протягом року і в них не виявлено відхилень у розвитку.

Повідомлення 2002 року про 61 вагітність у 50 жінок на фоні лікування каберголіном в І триместрі інформує про відсутність зростання частоти вроджених вад розвитку або самовільного переривання вагітності.

Аналогічну інформацію надає італійське дослідження щодо 143 вагітностей 91 жінки з гіперпролактинемією, які припинили лікування карбеголіном за 6 тижнів до вагітності. Не було виявлено зростання частоти вроджених вад та самовільного переривання вагітності.

Ще одне дослідження надає результати 100 вагітностей при вживанні каберголіну для лікування гіперпролактиненмії (100 до зачаття та в І триместрі, 4 продовжили і в ІІ триместрі). Не виявлено суттєвої різниці в групі лікування карбеголіном та контрольній. В 10 випадках трапилось самовільне переривання вагітності, здебільшого в більш старших жінок і незалежно від дози та терміну прийому карбеголіну. Вроджені вади виявлені в 3 випадках медичного переривання вагітності та в 3 новонароджених (3,4%), що не свідчить про підвищений ризик вроджених вад при порівнянні з контрольною групою (6,3%). Автори повідомляють про статистично значиму різницю у зменшенні ваги та зростанні потреби в інтенсивній неонатальній допомозі. При контактуванні з матерями дітей по телефону за період від 2 місяців до 12 років після їх народження не виявлено різниці в розвитку в порівнянні із загальною популяцією.

Французьке повідомлення 2014 року описує 183 жінок, які отримали рецепт на агоніст дофаміну (в основному бромокриптин) під час вагітності. Поширеність вроджених вад та низької ваги при народженні не була суттєво підвищена в порівнянні з контрольною групою. Ризик пренатальних втрат та передчасних пологів був підвищеним, але це могло бути пов’язаним із захворюваннями, які вимагали призначення агоністів дофаміну.

Каберголін виявився корисним у відновленні фертильності в жінок з гіперпролактинемією при лікуванні за типовою схемою: 0,5 або 1,0 мг двічі на тиждень.

Застосування препарату під час вигодовування: 

Каберголін пригнічує лактацію і виявився більш ефективним, ніж бромокриптин для припинення післяпологової лактації при разовій дозі 1 мг (еквівалентна дозі бромокриптину 2,5 або 5,0 мг двічі на день 14 днів).

Каберголін та його метаболіти акумулюються в молоці щурів. Максимальне співвідношення молоко:плазма, виявлене при цьому, становило 6.

Виробник стверджує, що не слід приймати каберголін для пригнічення психологічної лактації через відому токсичність, асоційовану з бромокриптином в аналогічній ситуації: гіпертензія, інсульти, судоми.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

Доза 0,032 мг/кг/день введена самцям щурів не порушує фертильність та розвиток плодів.

Каберголін призначається чоловікам з гіперпролактинемією. В 2 дослідженнях із залученням 51 чоловіка лікування каберголіном нормалізувало рівень пролактину та покращило гонадальну та сексуальну функції та фертильність.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 01.05.2015 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету

Переглянуто редакційною колегією 28.08.2015 р.

Група/призначення: 

Неглікозидні кардіотонічні засоби, адренергічні та дофамінергічні препарати. Покази: корекція порушень кровообігу зумовлених гострим інфарктом міокарда, серцевою недостатністю, гіповолемією, операціями на серці, травмою та ін., а також лікування тяжкої форми гіпотензії і станів, які загрожують виникненням шоку. Дофамін є попередником біосинтезу норадреналіну і має специфічний стимулюючий вплив на дофамінові рецептори, а в більших дозах стимулює також α- і β-адренорецептори. Дофамін (допамін) – нейромедіатор, біологічно активна хімічна речовина, яка в мозку передає емоційну реакцію і дозволяє відчувати задоволення і не відчувати біль, а також нейромедіатор, відповідальний за рух, тому виробляється у певних клітинах мозку, що контролюють м’язову активність.

Альтернативні назви / синоніми: немає.

Діюча речовина: дофамін.

Рекомендації при вагітності:

Сумісний; користь для матері перевищує ембріофетальний ризик.

Рекомендації при лактації:

 Відсутні дані про використання у людини; ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Практично відсутня інформація про вплив препарату при вагітності. Дофамін призначається за життєвими показами, тривале застосування не практикується. У щурів при вагітності не викликає зростання частоти вроджених вад.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Лікування дофаміном курячих ембріонів спричиняло серцеві вади, частота яких зменшувалась при попередньому введенні метопрололу (бета-адреноблокатор). Цілком можливо, що вади серця у курчат частково опосередковані збільшенням внутрішньо серцевого тиску від впливу дофаміну. При лікуванні щурів дофаміном спостерігали ембріотоксичність без специфічного тератогенного впливу. Однак, деякі агоністи дофаміну у щурів спричиняють морфологічні зміни. Дофамін є важливим нейромедіатором у багатьох тварин і пренатальний вплив препаратів, які впливають на активність дофаміну, може викликати постнатальні поведінкові зміни в експериментальних тварин.  Щоб підняти рівень дофаміну в ЦНС призначають леводопу, його попередника. Експериментальними моделями пренатального порушення дофамінергічної системи як провідної причини неврологічних захворювань є, наприклад, хвороба Паркінсона, шизофренія, синдром дефіциту уваги та гіперактивності (attention-deficit hyperactivity disorder, ADHD) та депресія. В експериментах на гризунах описано зменшення генів, які індукують або визначають дофамінергічний фенотип в ембріональному мозку. Запропоновані механізми включають материнську імунну активацію, дефіцит вітаміну D, використання заборонених препаратів, хоча такі асоціації невстановлені у людини.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

Інформація про можливу токсичність дофаміну для людини відсутня. Низькі дози препарату використовуються при вагітності для підтримки кров’яного тиску та ниркової перфузії. При такому лікуванні несприятливі ефекти не спостерігалися.  Дофамін знижує кровотік в маткових артеріях вагітних бабуїнів та овець, як нормотензивних, так і гіпотензивних. Вчені дійшли висновку, що слід уникати призначення дофаміну при пре- еклампсії та еклампсії. При вагітності слід надавати перевагу іншим кардіотонічним засобам, таким як мілринон (неглікозидний кардіотонічний засіб, інгібітор фосфодіестерази). Дослідження щодо впливу на маткову перфузію у людини не проводились, але використання препарату при важкій токсемії не асоціювалося зі шкодою для плода.

Дофамін призначали для попередження ниркової недостатності 9 пацієнткам з оліго- та анурією при еклампсії для відновлення діурезу. Іншим 6 вагітним з вираженою прееклампсією та олігурією призначали інфузію низьких доз дофаміну (1-5 мкг/кг/хвилину), що призводило до значного зростання виділення сечі та серцевого викиду. При цьому не спостерігалось значних змін артеріального, венозного або капілярного кров’яного тиску.

Дофамін також застосовували для лікування гіпотензії у 26 вагітних перед кесарським розтином. Не було виявлено несприятливих ефектів ні у плодів, ні в матерів.

Дослідження використання агоністів дофаміну у 183 вагітних у Франції виявило можливе зростання ризику втрат вагітностей та передчасних пологів після корекції на ускладнюючі фактори. Не було виявлено зростання частоти вроджених вад розвитку та зменшення ваги новонароджених. Ця група вагітних отримувала не тільки дофамін.

Застосування препарату під час вигодовування:

Дофамін інгібує вивільнення пролактину. Хоча дофамінергічні агенти, такі як бромокриптин (агоніст дофамінових рецепторів)  пригнічують лактацію, повідомлення про можливе пригнічення лактації при екзогенному введенні дофаміну відсутні.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

У чоловіків.

Дофамін головного мозку може відігравати певну роль в чоловічій сексуальній функції.  Призначення препарату чоловікам з нормальною андрогенізацією асоціювалося з нічним набряком статевого члена.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 01.05.2015 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 27.08.2015 р.

Група/призначення: 

Гормони гіпофіза та гіпоталамуса. Соматостатин — гормон дельта клітин острівців Лангерганса підшлункової залози, а також один з гормонів гіпоталамуса. За хімічною будовою є пептидним гормоном. Соматостатин пригнічує секрецію гіпоталамусом соматоліберину і секрецію передньою часткою гіпофіза соматотропного та тиреотропного гормонів. Соматостатин існує у двох біологічно активних формах, що походять від одного попередника і розрізняються довжиною N-кінця. 14-ти пептидний соматостатин асоціюється з гіпоталамусом, а 28-пептидний – зі шлунково-кишковим трактом. Останній інгібує вивільнення інсуліну та глюкагону. Соматостатин також знайдено в нервовій та кардіоваскулярній системах. Октреотид (синтетичний похідний соматостатину, див. відповідну статтю) та ланреотид (соматулін) – аналог соматостатину з ширшою та тривалішою дією, використовують для лікування акромегалії та ендокринних пухлин шлунково-кишкового тракту. Радіоактивний октреотид (ОктреоСкан) вводиться внутрішньовенно для діагностики первинних пухлин та метастазів – октреотидна сцінтіографія (octreotide scan or octreoscan), сцінтіографія рецепторів соматостатину.

Покази: акромегалія, ендокринні пухлини гастроентеропанкреатичної системи (симптоматичне лікування), ускладнення після операцій на підшлунковій залозі (профілактика), гострий панкреатит, рефрактерна діарея у хворих на СНІД.

Альтернативні назви / синоніми: ланреотид, соматулін.

Діюча речовина: соматостатин.

Рекомендації при вагітності:

Відсутня інформація про застосування у людини – ймовірно сумісний.

Рекомендації при лактації:

Відсутня інформація про застосування у людини – ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Аналог соматостатину ланреотид в експериментах на тваринах порушував розвиток плода. Дослідження у людини щодо ефектів екзогенно введеного соматостатину відсутні.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

В нормальних ембріонах людини та деяких видів присутній гіпоталамічний та інші соматостатини. Вони відіграють роль в розвитку сітківки та підшлункової залози. У курячих ембріонів препарат може моделювати нормальну загибель клітини, надлишок пептиду запобігає смерті мотонейронів спинного мозку. Дослідження нейромедіаторів мозку курячих ембріонів при лікуванні соматостатином виявило вплив на ембріон. В інструкції до ланреотиду та більш детально на веб-сайті FDA наводяться результати експериментів над тваринами. Підшкірне введення щурам 5-ти кратної рекомендованої для людини дози кожні 2 тижні знижувало виживання плодів. Також при введенні двократної людської дози ланреотиду підшкірно вагітним кролям знижувалось виживання плодів та зростала частота вроджених вад.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

У людини з прогресуванням вагітності зростають материнські рівні соматостатинів, а їхня концентрація корелює з вагою новонародженого.

4 повідомлення інформують про використання октреотиду при вагітності. Всі ці вагітності протікали без ускладнень з нормальним розвитком плодів. В одному випадку жінку лікували від незідіобластозу (гіперінсулінемічна гіпоглікемія) високими дозами (1000 мкг) в 1-й половині вагітності. В іншому випадку жінка приймала октреотид протягом 3-х вагітностей для лікування синдрому Кушінга. Ще одна з жінок лікувала акромегалію октреотидом всю вагітність, у доношеного новонародженого відзначали затримку розвитку.

Жінка з мутацією гену рецептора інсуліну при 4-х з 6-ти вагітностей приймала октреотид. З цих 4 вагітностей перша закінчилась фатальною внутрішньоутробною затримкою розвитку плоду, невідомо, чи цей плід мав аналогічну до материнської мутацію. Наступні дві вагітності перервали за бажанням батьків, оскільки плоди мали мутацію, успадковану від матері. 4 вагітність закінчилась народженням немовляти з мутацією, яке померло на 8-й день життя від некротизуючого ентероколіту. Наступні 2 вагітності проходили без прийому октреотиду; жінку лікували тільки суворою дієтою з моніторингом рівня цукру. Обидві вагітності були успішними, одна дитина з мутацією була мала для гестаційного віку, інша, без мутації, з нормальною вагою при народженні. Автори дослідження припустили, що октреотид спричинив негативні результати 1-ї та 4-ї вагітностей.

Доступним є ряд повідомлень про жінок, яких лікували ланреотидом або октреотидом від акромегалії; одразу після діагностики лікування припинили, результати вагітностей нормальні.

Застосування препарату під час вигодовування:

Ендогенний соматостатин  виявляється в грудному молоці. Відсутня інформація про вплив екзогенного соматостатину або його аналогів при лактації. Вивчалась екскреція радіоактивного октреотиду з грудним молоком при діагностиці метастатичного раку щитоподібної залози у жінок в період лактації. Найвища концентрація індикатору реєструвалась через 4 години після введення, 85% препарату екскретувались з сечею за 24-ри години.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

У чоловіків.

Інструкція до препарату та веб-сайт FDA інформують, що при введенні щурам ланреотиду в дозі до 10 мг кожні 2 тижні фертильність не порушувалась. Очевидно, що ця доза була токсичною для дорослої особини. При лікуванні некастрованих жеребців (stallions) октреотидом двічі на день протягом 10-ти днів спостерігали зниження рухливості сперматозоїдів, що зникало через 5 днів після припинення впливу препарату. Також відмічалось зниження вивільнення тестостерону, індуковане хоріонічним гонадотропіном.

У жінок.

В інструкції до ланреотиду та більш детально на веб-сайті FDA наводяться результати експериментів над тваринами. Підшкірне введення щурам 5-ти кратної рекомендованої для людини дози кожні 2 тижні знижувало кількість жовтих тіл та ділянок імплантації (implantation sites). Ця доза була очевидно токсичною для дорослої особини. Соматостатин також пригнічував гіпофізарно-яєчникову систему. Це було продемонстровано у свиней – інгібування  нормальної фолікулярної відповіді цАМФ (цикличний аденозинмонофосфат) на гонадотропіни. У жінок соматостатин знижує рівень лютеїнізуючого гормону, але не фолікулостимулюючого, після призначення гонадоліберину (гонадропін-релізинг гормону).  Описані випадки використання ланреотиду для лікування міом матки.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 01.05.2015 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 27.08.2015 р.