ЛЕЙШМАНІОЗ ТА ВАГІТНІСТЬ

Лейшманіози – група паразитарних природно-вогнищевих інфекційних хвороб, в основному трансмісивних зоонозів, поширених у тропічних і субтропічних країнах. Їх спричинюють найпростіші з роду Leishmania, які передаються людині через укуси москітів.

Розрізняють шкірний лейшманіоз, вісцеральний лейшманіоз (хвороба кала-азар; чорна гарячка; гарячка дум-дум), лейшманіоз шкіри та слизових. Ендемічна зона – середземноморський регіон, Азія, Африка, Центральна та Південна Америка. Щорічна частота становить 1,1 млн. нових випадків шкірного лейшманіозу та 0,5 млн. вісцерального. Підвищений ризик зараження мають особи зі зниженим імунітетом від захворювань або терапії: реципієнти органів, ВІЛ-позитивні, з аутоімунними захворюваннями. Можливі рецидиви хвороби, позаяк паразит може персистувати в лімфатичних вузлах або органах.

Згідно з іншим джерелом щороку в світі виявляється 200-400000 нових випадків, реєструється понад 20 000 смертельних випадків. В середземноморському регіоні щорічно реєструють 437-639 нових випадків.

Альтернативні назви / синоніми:

Шкірний лейшманіоз, шкірно-слизовий лейшманіоз, вісцеральний лейшманіоз, кала-азар, чорна хвороба, лихоманка дум-дум.

Лейшманіоз під час вагітності (короткий висновок):

Зараження лейшманіозом під час вагітності може асоціюватись з хронічним, системним захворюванням у матері, втратою вагітності, вродженою інфекцією у новонародженого.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Щотижневе призначення вагітним щурам вакцини на основі рекомбінантного протеїну L. Braziliensis призводило до підвищення частоти аномалій плода, однак, цей висновок був пов’язаний з гідронефрозом внаслідок зниження набирання маси тіла матерями та ваги плода. Розширення чашечно-мискової системи нирок може представляти затримку розвитку, радше пов’язану з токсичним впливом на материнський організм, аніж з вродженою вадою.

Трансплацентарна передача збудника продемонстрована в хом’яків.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

Симптоми лейшманіозу однакові у вагітних та невагітних жінок, включно з гарячкою, гепатоспленомегалією, геморагіями, анемією, втратою ваги, адинамією, гіперглобулінемією. Без лікування хвороба може бути фатальною. Повідомляється про вроджене зараження новонародженого навіть у безсимптомних матерів (можливо без гарячки), в основному за рахунок трансплацентарного трансферу паразитів. Трансплацентарна передача збудника продемонстрована в хом’яків.

Оскільки вісцеральний лейшманіоз в період вагітності може асоціюватись з важким станом матері, самовільним перериванням, мертвонароденням, вродженим лейшманіозом рекомендоване лікування вагітних.

Повідомляється про 19-річну жінку з встановленим діагнозом лейшманіозу на 26 тижні вагітності, яка через два місяці після лікування народила здорову дитину.

В деяких випадках шкірний лейшманіоз може зникнути самостійно.

Доступні препарати для лікування лейшманіозу: для місцевого застосування, пероральні, для внутрішньовенного введення. Найчастіші це сполуки сурми, солюсурмін та амфотерицин В. Через токсичність та розвиток резистентності пентавалентні сполуки сурми використовуються не так часто, як в минулому. Пентавалентні сполуки широко використовуються в світі, а в США тільки в дослідженнях. Препаратом вибору для лікування вагітних визнано ліпосомальний амфотерицин В.

Вертикальна трансмісія може відбуватися трансплацентарно при вагітності (in utero) або, більш ймовірно, в пологах  при кровообміні між матір’ю та дитиною.

Постнатальна трансмісія, в основному при грудному вигодовуванні або передачі мертвих збудників, їхньої  ДНК або їхніх молекул виключена.

Лейшманіоз під час вигодовування:

Відсутня постнатальна трансмісія збудника з грудним молоком.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Panagopoulos P, Mitsopoulos V, Papadopoulos A, Theodorou S, Christodoulaki C, Aloupogiannis K, Papantoniou N. Visceral leishmaniasis during pregnancy: A rare case report from Greece. PLoS Negl Trop Dis. 2017 Feb 16;11(2):e0005134. doi: 10.1371/journal.pntd.0005134.

Адаптовано 26.08.2018 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 27.08.2018 р.