ІВЕРМЕКТИН

Група/призначення:

Антипаразитарний препарат з широким спектром дії, активний проти всіх видів гельмінтів та нашкірних паразитів (блох і кліщів).

Відноситься до групи авермектинів. Авермектини вперше були виділені з продуктів життєдіяльності ґрунтових мікроорганізмів — актиноміцетів виду Streptomyces avermitilis наприкінці 70-х років. Культура продукує, як правило, чотири основні форми авермектинів — А1, А2, В1, В2, які відрізняються радикалами. В свою чергу, кожен компонент має 2 форми ізомерів: a та b.

Івермектин складається із суміші в основному авермектину H2B1a з деякою кількістю авермектину H2B1b, які є макролідами, отриманими з стрептоміцетів Streptomyces avermitilis.

Покази: оніхоцеркоз (річкова сліпота; гельмінтоз з групи філяріатозів, характеризується утворенням підшкірних вузлів, ураженням шкіри та очей); стронгілоїдоз (паразитарне захворювання, викликане круглими червами  роду Strongyloides); аскаридоз; трихоцефальоз (збудник людські волосоголовці); філяріоз (група тропічних трансмісивних гельмінтозів); ентеробіоз (збудник гострики); короста (чесотка), педикульоз.

Крем соолантра (1% івермектин) для лікування розацеа (розові вугрі) схвалений FDA.

З початком пандемії COVID-19 у 2020-му році великі надії покладали на івермектин, оскільки було виявлено, що він пригнічує реплікацію вірусу SARS-Cov-2 в культурі клітин.  Антивірусний ефект, отриманий in vitro, може бути досягнуто тільки при застосуванні 100-кратної дози, схваленої для лікування у людини. Настанови американських національних інститутів здоров’я щодо лікування COVID-19 не рекомендують використовувати івермектин для лікування COVID-19, за винятком клінічних досліджень.

Альтернативні назви / синоніми:

Стромектол, соолантра (крем).

Діюча речовина: івермектин.

Рекомендації при вагітності:

Дані про використання у людини припускають низький ризик.

Рекомендації при лактації:

Обмежені дані про використання у людини; ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Івермектин був тератогенним у трьох видів тварин, але тільки при застосуванні доз, які призводили до материнської токсичності.  Обмежений досвід застосування у людини не свідчить про тератогенність та токсичність. Рев’ю 1997 року, цитуючи посилання ВООЗ, констатує ймовірну прийнятність івермектину для лікування  оніхоцеркозу (річкової сліпоти) після І триместру через високий ризик сліпоти та відсутність повідомлень про несприятливі наслідки.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Згідно з інструкцією до препарату івермектин викликає вроджені вади розвитку у потомства лікованих мишей, щурів та кролів при використанні пероральних доз, які призводять до материнської токсичності. Щодо мишей: така доза становила 1/5 рекомендованої для людини, виходячи з площі поверхні тіла. Пероральна доза 300 мкг/кг на 6-15-й гестаційні дні не підвищувала частоти вроджених вад у щурів. Інструкція до соолантри (крем) повідомляє про репродуктивну токсичність тільки у випадку перорального введення, максимальна доза для людини – 1 грам крему нанесеного 1 раз на день. Фармакокінетичні дослідження у овець, проведені чілійськими вченими, виявили плацентарний трансфер івермектину в невеликій кількості на пізніх термінах вагітності.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

Невідомо, чи івермектин проникає до плаценти, молекулярна вага двох його складових це припускає.

Дослідження 1990 року описує результати вагітностей з ненавмисним впливом івермектину під час кампанії поширення препарату для боротьби з оніхоцеркозом на каучукових плантаціях Ліберії в період 1987-1989 років (14 тисяч людей). Середня доза івермектину склала 150 мкг/кг одноразово. Оскільки жінки не пам’ятали першого дня останньої менструації, вплив оцінювали, виходячи з тривалості вагітності 40 тижнів. За цей період 2884 жінки отримали лікування, включно з 200 (7%), лікованих ненавмисно вже в період недіагностованої на той час вагітності. З них 85% отримали препарат в перші 12 тижнів  вагітності, а 36% – в перші 4 тижні. Результати вагітностей відстежувала команда перепису населення з системним обстеженням всіх дітей, народжених в медичних установах і круглорічне спостереження на всій плантації народжених та померлих. Обстежували всіх дітей до 12 місяців життя та 12-24 місяців. Наведено результати 203 вагітностей з впливом препарату – 10 несприятливих (4,9%): 5 мертвонароджень, 5 дітей з вродженими вадами (в дужках термін вагітності при прийомі одноразової дози): атрезія ануса (34 тижні); розщілина губи та піднебіння (33 тижні); синдром П’єра-Робена (мікрогнатія, глосоптоз, низько розміщені вуха) та вкорочення кінцівок у мертвонародженого (32 тижні); синдром Тернера (24 тижні);  глухота та дефект міжшлуночкової перетинки (33 тижні). Результати 1767 вагітностей без впливу івермектину (76 несприятливих – 4,3%): 55 мертвонароджень та завмерлих вагітностей, 21 вроджена вада: полідактилія (N=6), косоокість (N=3), клишоногість (N=2), невідомі (N=2) та по одному випадку глухоти, мальформації обличчя, гіпоспадія, мікроцефалія, синдром Дауна, синдактилія, дефект міжшлуночкової перетинки, гіпопігментована шкіра. Не виявлено істотної різниці між групами щодо частоти вроджених вад, мертвонароджень у новонароджених та дітей до 24 місяців життя при порівнянні з контрольними групами без впливу івермектину.

Коротке повідомлення з Камеруну описує результати вагітностей 110 жінок, які випадково прийняли івермектин під час масової кампанії боротьби з оніхоцеркозом. Програма тривала 2 роки і за цей період 401 жінка з 2710 була виключена з неї через вагітність. Серед 2309 жінок, які отримували лікування в 110 діагностовано вагітність при регулярному обстеженні. Вважалось, що лікування приймалось при вагітності, якщо вона наступила в межах 40 тижнів після прийому івермектину.  Порівнювали 110 вагітних з впливом івермектину з 401 вагітною без такого впливу. Не виявлено різниці в частоті ранніх абортів до 4 тижнів (3,6% проти 2,2%), пізніх несприятливих наслідків – мертвонароджень, самовільних переривань (15,5% проти 11%), втрачених з-під нагляду дітей (7,3% проти 11,2%), вроджених вад (0 проти 0,5%), нормальних народжень (74,5% проти 75,8%%). Виявлено тільки 2 випадки вроджених вад в групі нелікованих  жінок.

При іншому аналізі порівнювали результати 97 вагітностей, лікованих в І триместрі з 142 контролями без лікування. Як і раніше, не виявили  статистично значимої різниці між групами. Автори дійшли висновку, що івермектин не становить великого ризику для плода.

Епідеміологчні дані з Еквадору припускають, що в районах, ендемічних по  оніхоцеркозу, наявність івермектину знижує частоту спонтанних абортів.

Застосування препарату під час вигодовування:

Проникнення івермектину до грудного молока вважається відносно незначним. Коли 4 матері отримували дозу 150 мкг/кг середнє співвідношення молоко : плазма становило 0,51 (0,39-0,57). Доза, яку отримає немовля на грудному вигодовуванні, становить 2,75 мкг/кг. Наявних даних недостатньо для висновку щодо безпечності івермектину для новонародженого, але деякі вчені вважають, що в країнах, які розвиваються, відмова від грудного вигодовування становить вищий ризик, ніж вплив препарату на немовля через грудне молоко.

Американська академія педіатрії відносить івермектин до препаратів, зазвичай сумісних з грудним вигодовуванням.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

Згідно з інструкцією не спостерігали несприятливого впливу на фертильність у щурів, які отримали повторні дози івермектину, що втричі перевищували рекомендовану для людини, виходячи з площі поверхні тіла.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.
3. Сайт “MotherToBaby a service of the Organization of Teratology Information Specialists (OTIS)” (http://www.mothertobaby.org/).
4. Coronavirus Disease 2019 (COVID-19) Treatment Guidelines. COVID-19 Treatment Guidelines Panel. National Institutes of Health. Accessed 09.2022.

Адаптовано 24.07.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 25.07.2016 р.