Інформація
      
Мистецтво
      
Навчання
Інформація про чинники, які порушують розвиток дітей

ГІДРОХЛОРТІАЗИД

Група/призначення:

Тіазидний діуретик. Первинним механізмом дії тіазидних діуретиків є підвищення діурезу шляхом блокування реабсорбції іонів натрію та хлору на початку ниркових канальців. Цим вони підвищують екскрецію натрію та хлориду і, отже, води. Екскреція інших електролітів, а саме: калію та магнію також зростає. Вони також зменшують активність карбоангідрази шляхом посилення виведення бікарбонат іону, але ця дія звичайно слабко проявляється і не впливає на рН сечі.

Покази: артеріальна гіпертензія.

Альтернативні назви / синоніми:

Езідрікс, оретик, гідродіуріл, гідродіурил. Комбінований препарат каптопрес (50 мг капроприлу, 25 мг гідрохлортіазиду).

Діюча речовина: гідрохлортіазид.
Рекомендації при вагітності: сумісний.
Рекомендації при лактації: сумісний.
Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Досвід використання тіазидів та споріднених діуретиків в І триместрі не свідчить про тератогенність препаратів. Одне велике дослідження спільного перинатального проекту (Collaborative Pеrinatal Project) не виявило підвищеного ризику вроджених вад розвитку при застосуванні діуретиків в І триместрі у жінок з кардіоваскулярними захворюваннями, але ці дані потребують незалежного підтвердження. Діуретики не рекомендовані при гестаційній гіпертензії та прееклампсії через ризик гіповолемії у матері. Інші ризики для плода або новонародженого включають гіпоглікемію, тромбоцитопенію, гіпонатріемію, гіпокаліемію та загибель від ускладнень у матері. Більш того, діуретики тіазиди здійснюють прямий вплив на гладку мускулатуру і пригнічують пологи.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Репродуктивні дослідження у мишей (500 мг/кг/день), щурів (60 мг/кг/день), кролів (50 мг/кг/день) не продемонстрували підвищення частоти вроджених вад розвитку, затримки росту або зниження виживання плодів. Однак, ці експерименти не включали детального дослідження внутрішніх органів та скелетних аномалій. Одне з досліджень у щурів повідомляє про неонатальну гіпертензію після пренатального впливу хлортіазиду.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

Дані опублікованих повідомлень свідчать, що тіазиди не часто призначаються в І триместрі. В минулому, коли ці препарати рутинно призначали для лікування токсемії, як правило, в ІІ та ІІІ триместрах, несприятливі наслідки у плодів спостерігали рідко. Не було виявлено зростання частоти вроджених вад розвитку і ці препарати визнали не тератогенними.

На противагу цьому, спільний перинатальний проект (Collaborative Pеrinatal Project), моніторуючи 50282 пари мати-дитина виявив 233 випадки впливу тіазидів або аналогічних діуретиків у І триместрі. Всі матері мали кардіоваскулярні захворювання, що утруднює аналіз. Однак, виявлено підвищений ризик вроджених вад в групі хлорталідону – 20 пацієнтів та змішаної групи тіазидів (за винятком хлортіазиду та гідрохлортіазиду) – 35 пацієнтів. В будь-який період вагітності зареєстровано 17492 випадків прийому препаратів, а невисоке підвищення ризику виявлено тільки для політіазиду. Статистичне значення цих знахідок невідоме, необхідне незалежне підтвердження.

Два клінічні дослідження із залученням понад 5000 немовлят з пренатальним впливом тіазидів не виявили асоціації з вродженими вадами.

В моніторинговому дослідженні Michigan Medicaid recipients, яке охопило 229101 завершену вагітність  в період між 1985 та 1992 роками, виявлено наступну кількість новонароджених з впливом тіазидів: 20 (хлортіазид), 48 (хлорталідон), 567 (гідрохлортіазид). Кількість виявлених великих вроджених вад, очікувана кількість та частота для кожної групи препаратів були наступними: 2/1/10,0%; 2/2/4,2; 24/22/4,2%. Специфічні дані доступні для 6 категорій вроджених вад (виявлені/очікувані): серцево-судинної системи (0/0; 1/0,5; 7/6), полідактилії (0/0; 0/0; 1/2), розщілини хребта (0/0; 0/0; 0/0,5), орофаціальних розщілин (0/0; 0/0; 0/0,1), редукційних вад кінцівок (0/0; 0/0; 0/1), гіпоспадії (1/0; 0/0; 1/1), відповідно. Хоча кількість випадків впливу 2-х діуретиків була малою, отримані дані не підтримують асоціації між препаратами та вродженими вадами розвитку.

Багато дослідників вважають діуретики протипоказаними при вагітності, за винятком пацієнток із серцевими захворюваннями або хронічною гіпертонією, оскільки ці препарати не попереджають і не полегшують токсемії та можуть зменшувати плацентарну перфузію.

Дослідження 1984 року визначило, що вживання діуретиків  для лікування гіпертонії при вагітності попереджувало збільшення об’єму крові та не змінювало перинатальних результатів. У 4035 пацієнток з набряками в другій половині ІІІ триместру (виключені пацієнтки з гіпертонією) виявлено вищу частоту щодо потреби індукції та стимуляції пологів, інертності матки, забруднення меконію, перинатальної смертності. Всі показники, крім перинатальної смертності, були статистично значимим в порівнянні з 13103 контролями. При іншому дослідженні у 3 пацієнток, лікованих гідрохлортіазидом, спостерігали зниження ендокринної функції плаценти, виміряне за допомогою плацентарного кліренсу естрадіолу.

Гідрохлортіазид швидко проникає до плаценти на пізніх термінах з досягненням концентрації у плода на рівні материнської. У 10 жінок, які протягом 2 тижнів приймали гідрохлортіазид в дозі 50 мг/день співвідношення пуповина:плазма матері через 2-13 годин після останньої дози коливалось в межах 0,10-0,80. Хлорталідон також проникає через плаценту. Інші діуретики, ймовірно, проникають до плода, але специфічні дані відсутні.

Тіазиди вважаються помірними діабетогенними препаратами, оскільки можуть індукувати гіперглікемію. Кілька дослідників відзначили цей ефект у вагітних з відповідним лікуванням. Результати інших досліджень не продемонстрували таких наслідків. Хоча цей ризик не є високим, рекомендовано обстежувати новонароджених на предмет гіпоглікемії в результаті материнської гіперглікемії.

Повідомляється про неонатальну тромбоцитопенію внаслідок пренатального впливу на пізніх термінах вагітності хлортіазиду, гідрохлортіазиду та метиклотіазиду. Інші  дослідження не виявили зв’язку між тіазидами та кількістю тромбоцитів. Позитивне повідомлення охопило тільки 11 пацієнтів, однак, хоча ця кількість невелика, 2 з уражених немовлят померли. Механізм виникнення тромбоцитопенії невідомий, проте продемонстровано транспорт антитромбоцитарних антитіл від матері до плода.

У 1964 році повідомили про індуковану тіазидами гемолітичну анемію в 2 новонароджених, матері яких на пізніх термінах приймали хлортіазид та бендрофлуметіазид.

Тіазидні діуретики можуть призводити до вираженого електролітного дизбалансу у матері, амніотичній рідині та новонародженого. В одному випадку мертвонародження пояснили електролітним дизбалансом та/або гіпотензією матері. У двох гіпотонічних новонароджених виявили гіпонатріемію, як результат терапії тіазидами. Брадикардія плода (65-70 ударів на хвилину) вважається вторинною до індукованої хлортіазидом гіпокаліемії у матері.

Дослідження 1993 року не виявило зв’язку між неонатальною жовтяницею та хлортіазидом.

Загибель матері та плода в 2 випадках внаслідок гострого панкреатиту пояснили вживанням хлортіазиду в ІІ та ІІІ триместрах.

Монотерапія хлортіазидом асоціюється з підвищенням ризику раптової смерті та інфарктом міокарду. Тому при необхідності такої терапії рекомендовано призначати дози до 500 мг з періодичним моніторингом концентрацї калію в сироватці. Якщо рівень калію падає до рівня, нижчого за 3,6 мМ, необхідно додати калійзберігаючі діуретики.

Тіазиди пригнічують лактацію, тому не рекомендовано їх приймати в перший місяць грудного вигодовування.

Американська академія педіатрії класифікує гідрохлортіазид як сумісний з грудним вигодовуванням.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

Іноді можлива імпотенція у чоловіків, як  і при лікуванні іншими препаратами в терапії гіпертензії. 

Адаптовано за матеріалами:
  1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
  2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

 

Адаптовано 26.10.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.
Переглянуто редакційною колегією 27.10.2016 р.



Будь-ласка, дайте відповідь на ці чотири питання:


Опитування
Хто Ви?
Лікар
Середній медпрацівник
Студент (інтерн)
Вагітна жінка
Родичі вагітної жінки
Зацікавлена особа
Інше


Подивитись результати

Опитування
Ваша оцінка сайту УТІС:
Відмінно
Добре
Задовільно
Погано


Подивитись результати

Опитування
Для чого потрібна інформація?
Для роботи
Для навчання
Для лікування
Для догляду за хворим
З цікавості
Інше


Подивитись результати

Опитування
Чи Ви ще повернетесь на наш сайт?
Повернусь і буду рекомендувати знайомим
Повернусь, бо потрібна інформація
Зайшов на сайт випадково
Не повернусь, бо не цікаво


Подивитись результати