Група/призначення:  

Глюкокортикоїд для застосування в дерматології. Препарат системно абсорбується. Ускладненнями лікування кортикостероїдами є пригнічення функції наднирників та асептичний некроз кульшового суглобу, які зустрічаються і при місцевому застосуванні клобетазолу.

Альтернативні назви / синоніми:

Делор, дермовейт, карізон, кловейт, поверкорт, клобетазону бутират.

Діюча речовина: клобетазол.

Рекомендації при вагітності:

Дані про використання у людини передбачають ризик.

Рекомендації при лактації: сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Призначення глюкокортикоїдів при вагітності асоціюється з ризиком розщілини піднебіння і затримки росту плоду.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Репродуктивні ефекти кортикостероїдів можуть бути представлені преднізоном. Останній, як і природній глюкокортикоїд кортизон, призводить до розщілини піднебіння у мишей та щурів. Клобетазону бутират, стероїд, подібний до клобетазолу, викликав розщілину піднебіння у мишей та кролів при материнській дозі 1 мг/кг та 0,06 мг/кг, відповідно. Згідно інструкції до препарату призначення клобетазолу вагітним самкам в дозі 50 мг/кг/день призводило до зростання частоти резорбції плодів та зменшення числа живих плодів, але такі явища не спостерігали при нижчих дозах.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

Проведено епідеміологічні дослідження для з’ясування впливу кортикостероїдів на формування розщілини піднебіння. Одне з таких досліджень виявило подібний вплив тільки місцево застосовуваних кортикостероїдів. Аналіз цих даних виявив відсутність зростання частоти вроджених вад при вживанні кортикостероїдів, але не виключив можливої асоціації препаратів з розщілинами.

Група дослідників виявила, що зв’язок між кортикостероїдами та орофаціальними розщілинами не є значним і припустила, що кофактором цього впливу може бути діоксин з навколишнього середовища.

Дослідження випадок-контроль, проведене в Угорщині, не виявило асоціації між вродженими вадами та впливом кортикостероїдів.

Дослідження випадок-контроль від Американського національного проекту запобігання вродженим вадам (National Birth Defects Prevention Study) щодо орофаціальних розщілин не виявило асоціації з прийомом кортикостероїдів в період вагітності. Клобетазол окремо не розглядався.

Пренатальний вплив кортикостероїдів асоціювався із затримкою росту плоду та підвищенням частоти низької ваги новонароджених. В деяких випадках такі наслідки спричинені основним захворюванням матері, через яке і призначались кортикостероїди (часто колагенози). Інші дослідники повідомили про затримку розвитку/росту плоду у пацієнток з трансплантацією нирки, яких лікували глюкокортикоїдами, незважаючи на хороші функції трансплантата та нормальний або злегка підвищений кров’яний тиск. Також доступні повідомлення про використання цих препаратів на пізніх термінах вагітності без виявлених несприятливих наслідків.

Існує стурбованість, що наслідки терапії глюкокортикоїдами, які проявляються у дорослих, можуть виникати і у плодів, що зазнали пренатального впливу. Так, у дорослих іноді виявляють катаракти. Повідомляється про новонародженого з вродженою катарактою, який при вагітності зазнав впливу преднізону. Цей дефект був подібний до описаного в дорослих, які приймають кортикостероїди (субкапсулярна катаракта). Повідомляється про випадок вродженої недостатності наднирників внаслідок пренатального впливу преднізону.

Інше повідомлення інформує про немовля з імуносупресію тривалістю 15 тижнів після народження, мама якого приймала високі дози преднізону та азатіоприну (імуносупресор); у дитини виявлено лімфоцитопенію та зниження концентрації імуноглобулінів, що не часто спостерігають у подібно лікованих немовлят.

Застосування препарату під час вигодовування:

Невелика кількість кортикостероїдів проникає до грудного молока. Відсутні повідомлення про несприятливі наслідки такого впливу.

Американська академія педіатрії відносить кортикостероїди преднізон та преднізолон до сумісних з грудним вигодовуванням препаратів.

Не рекомендується наносити клобетазол на ділянку сосків при грудному вигодовуванні.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).

Адаптовано 21.08.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 21.08.2016 р.

Група/призначення:

Синтетичний кортикостероїд для місцевого застосування.

Альтернативні назви / синоніми:

Акловат, афлодерм, аклометазону дипропіонат.

Діюча речовина: алклометазон.

Рекомендації при вагітності:

Відсутні дані про використання у людини, дані про використання в експериментальних  тварин передбачають ризик.

Рекомендації при лактації: ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):  

Алклометазон порушує ембріональний розвиток в експериментальних тварин при дозах, токсичних для матері. Відсутні дані про використання у людини. В загальному призначення кортикостероїдів при вагітності асоціюється з ризиком розщілини піднебіння і затримки росту плоду (див. статтю Преднізолон).

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Репродуктивні дослідження у кролів при використанні високих доз продемонстрували виражену материнську токсичність, включно з нездатністю підтримувати вагітність, зниженням набирання ваги, смертю при дозах до 1200  мг/кг/день перорально або 0,75 мг/кг/день місцево.

У плодів, які вижили, спостерігали наступні зміни: затримку розвитку, розщілину піднебіння, флексорне положення кінцівок – ймовірно, за рахунок материнської токсичності.

Згідно з інструкцією до препарату приблизно 3% місцево-нанесеного алклометазону абсорбуються через 8 годин після контакту з непошкодженою шкірою здорових добровольців.

Інформація щодо впливу на плід: відсутня інформація.

Застосування препарату під час вигодовування: відсутня інформація.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).

Адаптовано 21.08.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 21.08.2016 р.

Група/призначення:  

Глюкокортикоїд для місцевого застосування, офтальмологічний засіб.

Альтернативні назви / синоніми:

Десонат, десовен, трідесілон.

Діюча речовина: десонід.

Рекомендації при вагітності:

Дані про використання у людини передбачають ризик.

Рекомендації при лактації: сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Призначення глюкокортикоїдів при вагітності асоціюється з ризиком розщілини піднебіння і затримки росту плоду (див. статтю Преднізолон).

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Згідно інструкції до препарату використання місцево 0,05% крему десоніду вагітним тваринам підвищувало ризик вроджених вад при дозі 600 мг/кг/день у щурів та 2000 мг/кг у кролів. Ці ефекти є характерними для кортикостероїдів. Не виявляли тератогенних наслідків при дозі 200 мг/кг у щурів та 600 мг/кг у кролів – дози, аналогічні до максимальної рекомендованої для людини, виходячи з площі поверхні тіла.

Інформація щодо впливу на плід: відсутня інформація.

Застосування препарату під час вигодовування: відсутня інформація.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).

Адаптовано 21.08.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 21.08.2016 р.

Парвовірус В19 (парвовірус людини В19) – невеликий одноланцюжковий ДНК-вірус, який викликає інфекційну еритему у людини (п’яте захворювання, «хвороба відшльопаних щік») – епідемічну екзантему, при якій червоні щоки є основною рисою у дітей та грипоподібні симптоми з симетричними поліартралгіями у дорослих. Інфекція поширюється повітряно-крапельним шляхом. Для вихователів дитячх садків це професійне захворювання, а більшість жінок заражається від власних дітей. Інкубаційний період триває 4-14 днів, віремія виникає через 6-8 днів після зараження і триває 4-7 днів. Висипка розвивається через 16 днів після зараження, коли пацієнт вже не є заразним. 50% жінок вже мають антитіла до цього вірусу і тому не є вразливими до інфекції під час вагітності.

Синоніми:

Парвовірус людини В19, інфекційна ерітема, п’яте захворювання, парвовірус людини В19 та вагітність, інфекційна ерітема та вагітність, п’яте захворювання та вагітність.

Парвовірусна інфекція під час вагітності (короткий висновок):

Парвовірусна інфекція В19 при вагітності може призводити до інфекції плоду з анемією та водянкою. Для лікування водянки плоду при вираженій анемії призначають внутрішньоутробне переливання крові.

Інформація щодо впливу на тварин:

Парвовірусна інфекція асоціюється з підвищеною частотою абортів та мертвонароджень у свиней. Парвовіруси, які викликають інфекцію у тварин, не представляють ризику для людини (крім вірусу В19).

Інформація щодо впливу на плід:

Повідомлення про окремі випадки.

Повідомляється про парвовірусну інфекцію при вагітності протягом 6 тижнів, яка асоціювалась з міокардитом, міозитом, офтальмологічними аномаліям у плода, при перерваній вагітності  у терміні 11 тижнів. Хоча це повідомлення припускає виникнення вроджених вад внаслідок парвовірусної інфекції, автори наголошують, що парвовірус В19 асоціюється радше з несприятливим наслідком – достатньо вираженим набряком плоду, який закінчується спонтанним перериванням або народженням здорової дитини, якщо вагітність збереглась.

Інші дослідники привертають увагу до випадків з васкулітом або прямим зараженням ембріональних тканин, що призводило до утворення рубців в центральній нервовій системі або серці, включно з стенозом водогону, гідроцефалією та полімікрогірією.

Повідомлення з Японії описує парвовірусну В19 інфекцію у плода, що призвело до кардіомегалії та міокардиту з вторинним перикардитом. Плід помер з вираженою анемією, водянкою, серцевою недостатністю у терміні 22 тижні. Автори припустили, що міокардит є механізмом розвитку парвовірусної водянки плоду. Вважається, що такі серйозні наслідки зустрічаються з частотою 10%.

Кілька повідомлень асоціюють парвовірусну інфекцію у вагітних до 20 тижня з трансплацентарною трансмісією вірусу та неімунною водянкою, анемією, загибеллю плоду.  Однак, при інфікуванні після 20 тижня вагітності також спостерігали неімунну водянку та загибель плоду. Повідомляється про 2 випадки парвовірусної інфекції із загибеллю плоду та новонародженого без анемії.

Повідомляється про 4 вагітних жінок з виявленими антипарвовірусними IgM в період епідемії. В 3 випадках у померлих плодів діагностовано водянку, в одного – аненцефалію. В рев’ю цієї групи авторів зазначено, що несприятливі результати вагітностей при парвовірусній інфекції, включно з самовільним абортом та внутрішньоутробною загибеллю,  зустрічаються в 38% випадків.

Доступні повідомлення про парвовірусну інфекцію, коли водянка з імунологічним підтвердженням розвинулась тільки в одного плоду з двійні.

Повідомляється про вагітну з серологічним підтвердженням парвовірусної інфекції та клінічною картиною прееклампсії. У плода була виражена водянка з анемією, діагностованою при кордоцентезі (забір пуповинної крові). Без лікування клінічні прояви інфекції зникли, як і водянка. В термін народилась дитина з гепатоспленомегалією, яка добре почувалась у віці 3 місяців життя.

Інше повідомлення описує 2 плодів з водянкою, в яких ознаки парвовірусної інфекції  зникли без лікування.

Група лікарів, виходячи з досвіду локалізованого спалаху парвовірусної інфекції В19, припустила, що частота водянки плоду особливо висока у матерів з асимптомним перебігом інфекції. Оскільки до цього ризик для плоду оцінювали тільки у жінок з симптомами парвовірусної інфекції, припустили, що ризик насправді є вищим за 10%.

Повідомляється про 28-річну китаянку з альфа-таласемією (аутосомно-рецесивне захворювання), в якої виявили холодові антитіла аутоімунної гемолітичної анемії та транзиторну апластичну кризу, спричинені парвовірусом В19 у терміні 20 тижнів вагітності. Проводилось лікування імуноглобуліном та високими дозами дексаметазону до народження здорової дитини.

Епідеміологічні дослідження.

Дослідження випадок-контроль в Данії порівнювало зразки крові І триместру (отримані на 8-12 тижнях) 2918 жінок з втратою вагітності  до 22 тижня та 8429 жінок контрольної групи з народженими живими дітьми. Виявлено підвищений рівень IgM парвовірусу В19 у жінок з самовільними втратами вагітностей (співвідношення шансів 1,71, 95% ДІ 1,02-2,86).

Одне дослідження повідомляє про 4 з 6 вагітних жінок з серологічними доказами парвовірусної інфекції, які народили здорових дітей.

В іншому повідомленні інформується про сероконверсію* в 1% вагітних в період парвовірусної епідемії. Також описується група з 192 жінок з мертвонародженнями та спонтанними абортами, які не мали вищу за контрольну групу частоту серологічних доказів недавньої інфекції.

Дослідження випадок-контроль щодо 206 жінок в Греції не продемонструвало статистично значимої асоціації між парвовірусною інфекцією та самовільними викиднями.

Проспективний аналіз 39 вагітностей з доказами впливу парвовірусу виявив 2 викидні та 37 народжених живими, частота викиднів – 5%. В жодної дитини не спостерігали водянки.

Британська група вчених дійшла висновку, що трансмісія вірусу до плоду може виникати в 25–33% жінок з гострим інфікуванням при вагітності, несприятливі наслідки при цьому реєструються у приблизно 9% плодів.

Повідомлення з Вірджинії (США) інформує, що з 259 уражених жінок 52 були інфіковані без ознак у плодів.

Проспективне дослідження з охопленням 1610 вагітних в Барселоні, Іспанія, підрахувало частоту вертикальної трансмісії на рівні 25% та частоту втрати плодів – 1,66%.

Обсерваційне когортне дослідження в групі 236 вагітних з серологічними доказами гострої парвовірусної інфекції оцінило частоту водянки плоду  – 4,2% (10/236, 95% ДІ 2,1-7,7) для всіх вагітностей та 10,6% (10/94, 95% ДІ 5,218,7) для жінок, інфікованих між 9 та 20 тижнями вагітності. Виявлено тільки 1 випадок внутрішньоутробної загибелі з водянкою в останній групі.

У 1716 жінок з 3 і більше спонтанними абортами в анамнезі отримали зразки крові в межах 9 тижня вагітності після останньої втраченої вагітності. В 9,31% жінок виявлено IgM до парвовірусу В19, що, на думку авторів, не часто асоціюється з самовільними викиднями І триместру.

Прогноз та лікування.

Група дослідників припустила, що підвищення материнської концентрації альфафетопротеїну може бути чутливим маркером раннього інфікування плоду парвовірусною інфекцією та свідчити про несприятливий прогноз.

Патогенез парвовірусної інфекції пов’язаний зі спорідненістю парвовіруса до еритроїдних клітин-попередників та виникненням апластичних кризів. Хоча забір крові плоду може допомогти при оцінці впливу парвовірусу на плід, використання трансфузій для подолання апластичних криз не було рекомендованим у 1987 році.

Обсерваційне дослідження 1995 року запропонувало внутрішньоматкові трансфузії  при важкому ураженні плодів до 32 тижня вагітності.

Японські дослідники повідомили про успішне введення гамаглобуліну плодам інтраперитонеально для лікування водянки плоду, уникаючи ризиків від процедури переливання крові плоду.

4 дослідження повідомили про відсутність істотних ускладнень при аналізі віддалених результатів спостереження за дітьми з пренатальною/материнською парвовірусною В19 інфекцією. Інше дослідження повідомляє про загибель 1/3 плодів, яким проводилось внутрішньоутробне переливання крові через водянку, вторинну до парвовірусної інфекції. Серед тих, що вижили, в 1/3 виявлено затримку розвитку при наступних тестуваннях. Автори інформують про можливе ураження центральної нервової системи при парвовірусній інфекції, що не підтримано іншими дослідниками.

Результати японського сероепідеміологічного дослідження щодо парвовірусної В19 інфекції серед вагітних були наступними: 107 випадків загибелі плодів та 21 випадок водянки плоду – щорічно внаслідок впливу парвовірусу.

Інколи летальна кількість крововтрати ускладнювала внутрішньоутробну трансфузію у парвовірус-інфікованих жінок. Група вчених привертає увагу до вираженої тромбоцитопенії, яка може супроводжувати парвовірусну інфекцію і рекомендує визначати кількість тромбоцитів, а при значенні нижчому за 50 x 10(9)/L, додатково проводити переливання тромбоцитів, якщо проводиться процедура. Інша група авторів вважає, що при заборі крові та внутрішньоутробній трансфузії погіршується тромбоцитопенія у плоду.

Американська колегія акушерів-гінекологів у 2015 році рекомендувала моніторинг вагітних з гострою парвовірусною інфекцією, підтвердженою серологічно, на предмет анемії плоду шляхом проведення серійних ультразвукових досліджень, але при цьому не рекомендує проводити рутинний скринінг вагітних на парвовірус В19.

Парвовірусна  інфекція під час вигодовування:

Антипарвовірусні В19 IgG виявляються в грудному молоці. Автори дослідження припустили, що присутність цих антитіл може забезпечувати імунітет до парвовірусу В19 у немовлят на грудному вигодовуванні.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

У чоловіків: повідомляється про можливу асоціацію між парвовірусною В19 інфекцією та підвищеним ризиком герміногенних пухлин яєчок.

Відомо, що парвовірус проникає до сперми у свиней.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).

Адаптовано 20.08.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 21.08.2016 р.

Група/призначення:

Консервант, антисептик, що використовується при виробництві вакцин в багатодозових флаконах. Застосовується з 1930-х років. Його додають до мила, офтальмологічних продуктів, назальних спреїв. Використання тімеросалу в якості консерванта вакцин викликало полеміку, в результаті якої препарат заборонили в якості консерванта масових дитячих вакцин в США, Євросоюзі, деяких країнах.

Тімеросал містить 49,6% ртуті і метаболізується до етилртуті та тіосаліцилату. Припускається, що етилртуть є менш токсичною, ніж метилртуть, вплив якої вважається стандартом при дослідженнях.

Через потенційний вплив ртуті на дітей Американська академія педіатрії та Служба суспільної охорони здоров’я США рекомендують обмеження та взагалі припинення використання тімеросал-вмісних вакцин.

Доступними є  вакцини, класифіковані як «вільні від тімеросалу», «без тімеросалу» («thimerosal-free») та «зі зменшеним вмістом тімеросалу» («thimerosal-reduced»). Деякі дослідження свідчать про малу ймовірність перевищення безпечного рівня ртуті в крові новонароджених після вакцинації. Ці висновки піддали критиці, оскільки зразки крові відбирали на 5-7 дні після вакцинації, а період напівиведення ртуті (7 днів) припускає, що при цьому обстеженні пік концентрації в крові було пропущено. За винятком вакцини проти грипу FDA з 2009 року не рекомендує використовувати тімеросал-вмісні вакцини вагітним та дітям до 2-х років.

У 1999 році голандські вчені привернули увагу до вмісту тімеросалу у препаратах гамаглобуліну, які використовують для профілактики гепатиту А у вагітних. Деякі з цих продуктів містять 285 мкг етилртуті на дозу 5 мл. Краще використовувати вільні від тімеросалу  альтернативи.

Альтернативні назви/синоніми:

Тіомерсал, мертіолат, мертіолят.

Діюча речовина: тімеросал.

Рекомендації при вагітності: протипоказаний.

Рекомендації при лактації: відсутня інформація.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Слід уникати призначення тімеросалу при вагітності через вміст ртуті. Несистематичне використання тімеросал-вмісних споживчих товарів не призводить до істотного поглинання ртуті і не підвищує несприятливих результатів вагітностей.

Інформація щодо досліджень на тваринах: 

Щоденне інтраперитонеальне введення 1,0 мл 0,2% розчину тімеросалу вагітним щурам на 6-18 дні вагітності не призводило до несприятливих репродуктивних наслідків. Введення 2,0% розчину підвищувало загибель плодів.

Вагітним щурам вводили тімеросал (ртуті 1 мг/кг) внутрішньом’язово на 9-й день вагітності для оцінки серотонінергічних нейронів на 15-й день. Відмітили майже двократне збільшення числа серотонінергічних нейронів, локалізованих в бічній частині каудального шва у лікованих тімеросалом щурів в порівнянні з контрольними тваринами. Наступне дослідження продемонструвало істотне зростання  концентрацій серотоніну в гіпокампі та допаміну в смугастому тілі у вагітних щурів, які зазнали впливу на 9-й гестаційний день при порівнянні з контролями. Клінічна значимість цих знахідок невідома.

Описано введення тімеросалу нормальним та спонтанно гіпертензивним щурам (модель для вивчення кардіоваскулярних захворювань) на 10-15 дні гестації та 5-10 постнатальні дні. Спостерігався ряд ефектів, включно з затриманою реакцією переляку та зниженням рухових навичок у потомства нормальних щурів і зниження рухових навичок у потомства чоловічої статі спонтанно гіпертензивних щурів. Спостерігали істотне підвищення концентрації 3-нітротирозину в мозочку новонароджених. Активність дейодинази 2-го типу в мозочку, яка перетворює тироксин на трийодтиронін, була підвищена у самців щурів з впливом тімеросалу.

Інформація щодо впливу на плід:

Спільний перинатальний проект (Collaborative Perinatal Project) ідентифікував можливі асоціації між впливом препарату при вагітності та підвищеним ризиком вроджених вад у новонароджених.

Виходячи з частоти аутизму в 3-х регіонах з використанням вакцин з вмістом тімеросалу одна група дослідників повідомила у 2003 році про зростання рівня аутизму в регіонах, де використання таких вакцин скоротилось. У 2004 році комітет інституту медицини США дійшов висновку про «відсутність доказів зв’язку між аутизмом та тімеросал-вмісними вакцинами».

Проспективне когортне дослідження у Великій Британії також не виявило зв’язку між впливом тімеросалу та порушенням розвитку немовлят.

Дослідження в групі 1047 дітей з впливом тімеросалу при вагітності або в ранньому дитинстві через вакцини або імуноглобуліни не продемонструвало несприятливих ефектів при нейропсихологічному тестуванні у віці 7-10 років. Автори наголосили, що вони змогли протестувати тільки 30% дітей і їх не оцінювали з точки зору розладів спектру аутизму. При повторній оцінці вище отриманих даних у 2012 році не виявлено істотних змін поведінкових показників, за винятком тиків у хлопчиків.

Дослідження 2007 року інформує про 53 пацієнтів з розладами спектру аутизму, матері яких, з великою ймовірністю, були резус-негативними і кожній з них призначався антирезусний імуноглобулін з вмістом тімеросалу в період вагітності. Наступне дослідження цієї ж групи порівнювало частоту неврологічних порушень в двох невеликих популяціях дітей, народжених до та після 2002 року, коли тімеросал було вилучено з усіх антирезусних імуноглобулінів, доступних в США. Повідомляється, що до 2002 року була більша ймовірність народження резус-негативними матерями дітей з неврологічними порушеннями, ніж дітей без таких розладів, а після 2002 року ця різниця зникала.

Інші невеликі епідеміологічні дослідження різного рівня надають як негативні, так і позитивні асоціації щодо цього питання. В повідомленні 2008 року надано аналіз 400 історій хвороби дітей з аутизмом – пацієнтів лікарні північної Каліфорнії (Kaiser Permanente Northern California Hospitals). Порівняння з контрольною групою продемонструвало відсутність асоціації між аутизмом та материнським резус-статусом або пренатальним впливом антирезусного імуноглобуліну.

Дослідження випадок-контроль 2010 року під егідою CDC порівнювало медичну документацію 256 дітей з розладами спектру аутизму та 752 з контрольної групи. Не було виявлено істотної асоціації між цими розладами та впливом етилртуті з тімеросал-вмісних вакцин та/або імуноглобулінових препаратів.

Згідно одного повідомлення рівень ртуті у волоссі немовлят корелював з результатами неврологічного тестування у віці 6 місяців та 60 місяців (не проводилось у віці 36 місяців). Однак, вміст ртуті у волоссі не корелював з кількістю отриманих матерями вакцин. Наступне повідомлення описує порушені результати тестування у віці 24 місяців, асоційовані з концентрацією ртуті у волоссі, але остання проникла первинно до волосин не з  вакцинами.

Застосування препарату під час вигодовування: відсутня інформація.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).

Адаптовано 17.08.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 19.08.2016 р.

Група/призначення:

Імуномоделюючий та імуностимулюючий засіб.

Гамаглобуліни/гама-глобуліни – це клас глобулінових білків плазми, що характеризуються специфічною рухливістю при електрофорезі білків крові та назва лікарського препарату, який містить протибактеріальні та противірусні антитіла, що застосовуються з лікувальною та профілактичною цілями. Найважливішими гамаглобулінами є імуноглобуліни – білки специфічного гуморального імунітету.

Гамаглобуліни – це антитіла, які призначаються терапевтично індивідам, які не виробляють їх самостійно або потребують пасивної імунізації проти захворювань. Закордонні джерела згадують препарати гаммар-IV для внутрішньовенного введення та гізентру для підшкірного. Голландські дослідники звернули увагу на тімеросал (антисептик, що використовується при виробництві вакцин в багатодозових флаконах і який містить 49,6% ртуті), що входить до складу певних гамаглобулінових препаратів, наприклад, для профілактики гепатиту А у вагітних.

Альтернативні назви/синоніми:

Гізентра, IgG, імуноглобуліни.

Діюча речовина: гамаглобуліни.

Рекомендації при вагітності: ймовірно сумісний.

Рекомендації при лактації: ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Дані від експериментальних тварин та обмежені від застосування у людини не припускають підвищення частоти вроджених вад.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Окремі гамаглобуліни не підвищують частоти вроджених вад у потомства лікованих при вагітності мишей, щурів, кролів.

Інформація щодо впливу на плід:

Повідомлення 1963 року інформує про самовільне переривання вагітності у 3 з 4 жінок, які отримували гамаглобулін.

Спільний перинатальний проект (the Collaborative Perinatal Project), який моніторував 50282 пари мати-дитина, не виявив асоціації між призначенням гамаглобуліну на ранніх термінах вагітності та аномаліями у потомства.

Повідомлення з Єрусалиму інформує про зміни дерматогліфіки у немовлят з антенатальним впливом гамаглобулінів, що припускає можливий, хоча і не безумовний, вплив на розвиток плода. Інше повідомлення цих же дослідників описує 2 випадки отримання матерями гамаглобуліну на ранніх термінах вагітності для профілактики гепатиту та народження дітей з стенозом дванадцятипалої кишки та параезофагеальною  діафрагмальною килою. Ці випадки не дозволяють встановити причинно-наслідкового зв’язку.

Повідомляється про введення гамаглобуліну безпосередньо в черевну порожнину плода у терміні 21-22 тижня вагітності  з діагностованою водянкою, викликаною парвовірусною інфекцією. Процедура призвела до зворотного розвитку асциту та перикардиту у плода через кілька днів після проведення. У терміні 38 тижнів народилась здорова дитина.

При розгляді питання щодо можливих несприятливих наслідків гамаглобулінів слід враховувати впливу самого захворювання/стану, для лікування якого вони і призначалися. Наприклад, доступні повідомлення про успішні вагітності у жінок, які отримували внутрішньовенно гамаглобулін для лікування антифосфоліпідного синдрому, інших аутоімунних захворювань, парвовірусної інфекції, пемфігоїду вагітних (субепідермальні пухирці). Також повідомляється про випадок успішного лікування вираженої анемії у плода, асоційованої з материнськими антитілами М, прямими ін’єкціями в черевну порожнину плоду 4 рази протягом вагітності, починаючи з І триместру.

Тривали дебати щодо можливого адитивного ефекту при призначенні глюкокортикоїдів разом з гамаглобулінами для лікування тромбоцитопенії у плода. Рандомізоване дослідження 54 вагітностей не виявило, щоб добові дози 1,5 мг дексаметазону та 60 мг преднізону істотно посилювали вплив на концентрацію  тромбоцитів плода.

Описано успішне лікування вродженої блокади серця двома агентами – гамаглобулінами та кортикостероїдами.

Застосування препарату під час вигодовування:

Імуноглобуліни є природними компонентами грудного молока.

Внутрішньовенне введення імуноглобулінів є терапевтичним варіантом для жінок з розсіяним склерозом в період лактації.

Ретроспективне дослідження з охопленням 69 жінок з рецидивуючим розсіяним склерозом, які отримували внутрішньовенно імуноглобулін після пологів, не виявило несприятливих ефектів у немовлят на грудному вигодовуванні. Повідомляється про здорового новонародженого від жінки, яка отримувала внутрішньовенно імуноглобулін в дозі 2 г/кг протягом 3 днів кожного місяця, починаючи з 12 тижня та на 4, 9 та 13 тижнях після пологів. Немовля знаходилось на грудному вигодовуванні 3 місяці.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).

Адаптовано 17.08.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 18.08.2016 р.

Група/призначення:

Специфічні імуноглобуліни. Призначається для профілактики в передпологовий період у резус-негативних жінок, які не сенсибілізовані до антигену Rh₀(D) та в післяпологовий період у резус-негативних жінок, не сенсибілізованих до антигену Rh₀(D) (тобто, що не виробили резус-антитіл (при умові першої вагітності і народження резус-позитивної дитини, кров якої сумісна з кров’ю матері за групами крові системи АВО); при штучному перериванні вагітності у резус-негативних жінок, також не сенсибілізованих до Rh₀(D) антигену, у випадку резус-позитивної належності крові чоловіка; при викидні і загрозі викидня на будь-якій стадії вагітності; при проведенні амніоцентезу; при травмах органів черевної порожнини під час вагітності.

Альтернативні назви/синоніми:

Рогам, гіперРоу, рофілак, імуноглобулін антирезус.

Діюча речовина:

Імуноглобулін, специфічний до антигену Rh₀(D).

Рекомендації при вагітності: сумісний.

Рекомендації при лактації: ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Антирезусний імуноглобулін можна вводити при вагітності без несприятливих наслідків для плода.

Інформація щодо досліджень на тваринах: відсутня інформація.

Інформація щодо впливу на плід:

Повідомляється про сироваткову хворобу*, асоційовану з кількома введеннями антирезусного імуноглобуліну вагітній. Призначення антирезусного імуноглобуліну в середині вагітності не призводило до підвищення частоти мертвонароджень, передчасних пологів, низької ваги новонароджених. Крім того, в жодного з резус-позитивних новонароджених не спостерігали ефект анти-D-антитіл на еритроцити.

Деякі дослідники висловлюють стурбованість щодо тімеросалу в антирезусному імуноглобуліні (антисептик, що використовується при виробництві вакцин і який містить 49,6% ртуті), який асоціювався з порушеннями неврологічного розвитку та аутизмом при пренатальному впливі.   Хоча докази таких наслідків не були переконливими, краще використовувати препарати без тімеросалу.

Застосування препарату під час вигодовування: відсутня інформація.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).

Адаптовано 17.08.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 18.08.2016 р.

Група/призначення:

Гормони передньої долі гіпофізу та плаценти. Фізіологічною функцією гонадотропінів є регуляція роботи статевих залоз. Підгрупа включає 2 гормони передньої долі гіпофізу (фолікулостимулюючий (ФСГ) та лютеїнізуючий (ЛГ), а також особливий гормон плаценти – хоріонічний гонадотропін (людини, ХГЛ).

Для індукції овуляції використовують комбінацію ЛГ та ФСГ (менотропіни, пергонал, хумегон) або сам ФСГ (метродин, фоллістім, фолітропін альфа/бета). Менотропіни отримують із сечі жінок в менопаузі (менопаузні гонадотропіни). Моделювання викиду ЛГ для індукції овуляції забезпечується введенням ХГЛ для додаткової підтримки жовтого тіла.

Гонадотропіни призначаються для лікування чоловіків з гіпогонадизмом внаслідок гіпоталамічної або гіпофізарної недостатності. В той час, як гонадотропіни, включно з ХГЛ, схвалені FDA для лікування гормональної недостатності та неплідності, ХГЛ іноді використовують для втрати ваги, що не схвалено FDA. Більш того, FDA вважає незаконним використання гомеопатичних продуктів з вмістом ХГЛ для схуднення. Цей гормон не вважається ефективним для лікування ожиріння.

Екстраговані з трупів гіпофізи ідентифіковані як джерела пріонних захворювань*. Також цілком можливою є передача пріонів з сечовими препаратами гонадотропінів, однак доказів такого виникнення захворювань не має.

Альтернативні назви/синоніми:

Гонадотропіни, менотропіни (менопаузні гонадотропіни), фолікулостимулюючий гормон (ФСГ), хоріонічний гонадотропін людини (ХГЛ), лютеїнізуючий гормон (ЛГ), гонал-Ф, хумегон, пергонал, метродин, урофолітропін, репронекс, бравель, формон, фостимон, фолітропін, профазі.

Діюча речовина: гонадотропіни.

Рекомендації при вагітності:

Немає потреби в призначенні при вагітності, не підвищує ризику вроджених вад.

Рекомендації при лактації: відсутня інформація.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Гонадотропіни не підвищують ризику вроджених вад. При гонадотропін-індукованій овуляції зростає частота багатоплідних вагітностей.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Дослідження ембріотоксичності гонадотропінів у гризунів припустило, що хоріонічний гонадотропін людини та гонадотропін сироватки вагітних кобил підвищували преімплантаційні втрати ембріонів та частоту вроджених вад (переважно відкрита повіка та розщілина піднебіння) у потомства. Цілком можливо, що ці ефекти були пов’язані швидше із лікуванням поза фазою оваріального циклу, ніж з властивостями гонадотропінів.

У ембріонів після суперовуляції, перенесених до нелікованих прийомних матерів на 3 день, не виявляли підвищення частоти вроджених вад.  Цитогенетичне дослідження 405 доімплантаційних ембріонів мишей (стадія 2-16 клітин), отриманих внаслідок стимуляції гонадотропіном проводилось в порівнянні з 111 контрольними ембріонами без стимуляції, не було виявлено підвищеного ризику анеуплоїдії та порушень хромосом Х, У та 19-ї.

Інформація щодо впливу на плід:

В циклах після стимуляції гонадотропіном фолікул та жовте тіло відрізняються від таких при спонтанних циклах. Дозрівання яйцеклітини змінювалось з мейозом і цитоплазматичні події стають асинхронними. В гонадотропін стимульованих циклах спостерігали аномальні концентрації гормонів, включно з естрадіолом, ознаки порушеної лютеїнової фази в сироватці та при біопсії. Повідомляється про рідкісний комплекс множинних вад, пов’язаний з дефектами стінки тіла, нервової трубки та кінцівок при вагітності, яка наступила внаслідок індукції овуляції хоріонічним менопаузним гонадотропіном та іншими агентами. Деякі дослідження повідомляють про підвищення частоти спонтанних абортів, ектопічних вагітностей, немовлят жіночої статі, хоча причинно-наслідкового зв’язку не встановлено. Оскільки стимульовані вагітності знаходяться під тіснішим наглядом, то і діагностика ранніх переривань є більш ймовірною, ніж при спонтанних циклах. Одне рев’ю щодо можливих небезпек стимульованої овуляції повідомляє про ризик спонтанних абортів на рівні 11,5-57% при вагітностях, стимульованих хоріонічним менопаузним гонадотропіном. При дослідженні з використанням контрольної групи не спостерігали зростання ризику спонтанних переривань внаслідок лікування хоріонічним менопаузним гонадотропіном, як і частоти вроджених вад.

Інші дослідження випадок-контроль та когортні не виявили істотного зв’язку між препаратами для лікування неплідності  та частотою дефектів нервової трубки (аненцефалія, розщілина хребта, енцефалоцеле) та інших вад. Дослідження з використанням даних популяційної статистики в якості контролів не виявили підвищення частоти вроджених вад при гонадотропін стимульованих вагітностях. Наступні дослідження дітей, народжених від цих вагітностей, не продемонстрували аномалії в ранньому дитинстві та пубертатному віці.

Одне невелике дослідження припустило, що жінки, в яких відбувся викидень при першій індукованій вагітності, мають високий ризик переривання при наступних індукованих вагітностях. Обговорювалось питання, чи стимуляція вагітностей підвищує частоту ектопічних вагітностей, чи це залежить від самої пацієнтки, чи від властивостей гонадотропінів, таких як індукція  багатьох яйцеклітин, які мають більше шансів залишитись в фаллопієвих трубах. Лікування хоріонічним гонадотропіном людини може індукувати короткочасну гіперпролактинемію, але це не впливає на результат екстракорпорального запліднення.

Найсерйознішим несприятливим репродуктивним ефектом індукованої овуляції хоріонічним гонадотропіном (людини/менопаузним) є підвищення частоти багатоплідних вагітностей. Це, в свою чергу, підвищує ризик недоношеності та інших ускладнень вагітностей. Частота багатоплідних вагітностей становить 11-42%, а троєнь – 5-6%.

Група онкологів звернула увагу на 4 випадки нейробластоми у дітей до року, які народили внаслідок індукції вагітності гонадотропінами або іншими гормонами. Ці випадки не можуть свідчити про причинно-наслідкові зв’язки.

Австралійські дослідники ідентифікували 82 народження з пренатальним призначенням фолітропіну альфа. Частота вроджених вад була підвищеною (2,5, 95% ДІ 1,2-5,0), але при цьому не спостерігали певних конкретних аномалій.

В одному випадку клініцисти відзначили, що у жінки з тривалим руховим розладом напади припинились незабаром з настанням вагітності. Автори припустили, що підвищення концентрації хоріонічного гонадотропіну людини зіграло роль в цьому випадку і висунули гіпотезу про потенційну роль таких препаратів в лікуванні епілептичних нападів та пароксизмальних розладів.

Також повідомляється про вагітності внаслідок лікування чоловіків від гіпогонадизму без доступної інформації про несприятливі результати вагітностей.

Застосування препарату під час вигодовування: відсутня інформація.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

У деяких жінок розвивається синдром гіперстимуляції яєчників (СГСЯ), потенційне ускладнення при лікуванні ХГЛ та ФСГ. Ретроспективне когортне дослідження виявило асоціацію ризику СГСЯ з молодшим віком (жінки до 30 років), збільшенням числа ооцитів, підвищенням концентрації естрадіолу в сироватці, але не концентрації ХГЛ.

Лікування хлопчиків з крипторхізмом може потенційно призвести до передчасного статевого дозрівання, як зазначається в інструкції.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).

Адаптовано 15.08.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 16.08.2016 р.

Група/призначення:

Андрогенний гормон (природній гормон з андрогенними та анаболічними властивостями). Призначається в першу чергу як замісна терапія при гіпогонадизмі у чоловіків. 80% тестостерону з’єднується із секс-зв’язуючим глобуліном.

Альтернативні назви/синоніми:

Метилтестостерон, тестостерону енантат, тестостерону гемісукцинат, тестостерону фенілацетат, тестостерону пропіонат.

Діюча речовина: тестостерон.

Рекомендації при вагітності: протипоказаний.

Рекомендації при лактації: протипоказаний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Вплив в І триместрі у плодів жіночої статі призводить до гіпертрофії клітора, зрощення статевих губ та, можливо, відсутності вагіни. Ці ознаки маскулінізації відповідають терміну «не наднирниковий жіночий псевдогермафродитизм». Вплив тестостерону в будь-якому терміні вагітності викликає гіпертрофію клітора. Щоб виникло губно-калиткове зрощення вплив препарату повинен відбутися до 10-11-го тижнів вагітності, коли закінчується диференціація зовнішніх жіночих геніталій. Вважається, що тестостерон та його похідні (наприклад, метилтестостерон) не викликають інших дефектів, крім вищезазначених. Однак, тривале введення тестостерону мавпам призводило до змін з боку центральної нервової системи у потомства жіночої статі. Таких явищ не спостерігали у людини.

Наявність тестостерону у плодів чоловічої статі відповідає за нормальну диференціацію зовнішніх геніталій.

Тестостерон та його похідні протипоказані в будь-якому терміні вагітності.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

При дослідженні 1987 року тестостерон вводили макакам резус; пренатальний вплив на особини жіночої статі  викликав незворотні зміни рівня лютеїнізуючого гормону в дорослому віці. 17 мавп жіночої статі з псевдогермафродитизмом в результаті пренатального впливу та 24 нормальні мавпи порівнювались у віці 13-14 років життя. У всіх тварин відзначали овуляторні цикли. У 17 тварин основної групи були присутні ознаки маскулінізації: від кліторомегалії до облітерації зовнішнього статевого проходу (ступінь залежав від терміну впливу тестостерону пренатально). Порівняння з контрольною групою продемонструвало істотне зростання співвідношення лютеїнізуючого гормону до фолікулостимулюючого гормону в лютеїновій та фолікулярній фазах оваріального циклу у псевдогермафродитів.

Повідомлення 1957 року наводить результати досліджень у тварин, опубліковані наприкінці 1940-х та початку 1950-х років, які продемонстрували, що призначення тестостерону або його похідних призводило до маскулінізації плодів жіночої статі.

Інформація щодо впливу на плід:

Тестостерон швидко проникає до плаценти та плода.

Два повідомлення з Німеччини (1953, 1955 рр.) вперше описали жіночий псевдогермафродитизм у новонароджених дівчат після впливу похідних тестостерону (метиландростендіол; метандріол) та тестостерону/метилтестостерону/естрадіолу. Перше англомовне повідомлення про випадки не наднирникового жіночого псевдогермафродитизму, вторинного до пренатального впливу тестостерону, опубліковано у 1957 році. Жінка отримувала перорально метилтестостерон в дозі 20 мг/день для лікування алопеції починаючи з 7 тижня вагітності і далі нерегулярно до пологів (всього отримала 1,5 грам препарату). Під час лікування відзначали огрубіння голосу, гірсутизм, оволосіння на тілі за чоловічим типом, і також часткове зникнення алопеції. Стать новонародженого, яка від початку вважалась чоловічою, була встановлена тільки у віці 7 місяців, коли діагностували жіночий псевдогермафродитизм. В іншому випадку жінку у терміні 10 тижнів вагітності лікували від токсикозу вагітних 2 внутрішньом’язовими дозами тестостерону 100 мг (1-й та 3-й дні), а далі протягом 51 дня – метилтестостероном (30 мг/день). Терапію припинили через огрубіння голосу. Новонародженій дитині з невизначеною статтю (малий статевий член, неопущені яєчка), вагою 3,4 кг, ціанозом, брадикардією  у віці 6 місяців встановлено жіночу стать.

Інші повідомлення також інформують про випадки псевдогермафродитизму, вторинного до пренатального вживання тестостерону або метилтестостерону, інколи в комбінації з естрадіолом та іншими естрогенами в І триместрі. Стать дітей з ознаками маскулінізації різного ступеня вираженості встановлювали пізніше (у кілька тижнів та місяців життя), надалі частина дітей потребувала хірургічної корекції. В 2 випадках плоди зазнали впливу у терміні 12-16 тижнів вагітності. Пізніше встановлено належність до жіночої статі та проведено хірургічну корекцію зовнішніх статевих органів. У віці приблизно 20 років обидві жінки мали нормальні вагітності та народили здорових дітей. В іншому випадку мати приймала щодня перорально метилтестостерон з 14 тижня вагітності. Крім того, вона отримала внутрішньом’язово тестостерон 4 рази (всього 115 мг) між 14 та 35 тижнями. У новонародженої виявлено тільки гіпертрофію клітора, у матері жодних ознак не спостерігали.

Тільки одне повідомлення про інші, не пов’язані з маскулінізацією, вроджені вади, асоційовані з пренатальним прийомом тестостерону опубліковано у 1953 році. Описано 3 новонароджених з аномаліями кінцівок, які в І триместрі зазнали впливу комбінації тестостерону з прогестероном.

Спільний перинатальний проект (Collaborative Perinatal Project) моніторував 50282 пари мати-дитина, у 26 випадках приймались різні гормони в І триместрі, з них в 3 випадках – тестостерон, в 4 – метандростенолон, та по одному випадку впливу метилтестостерону, флуоксиместерону та не уточненого андрогену. Не виявлено  вроджених вад в цих 26 випадках.

Маскулінізація зовнішніх геніталій у плодів жіночої статі також описана в асоціації з надлишковим ендогенним рівнем тестостерону.

Деякі вчені висловили припущення про роль високих пренатальних рівнів тестостерону у розвитку розладів спектру аутизму та анорексії, проте докази такої гіпотези відсутні.

Дослідження 2014 року оцінювало пренатальний вплив статевих гормонів на ризик виникнення хвороби Альцгеймера у 20 хворих чоловіків та жінок в порівнянні з 20 індивідами без захворювання. Оцінювали пренатальний вплив тестостерону та естрогену. Припущено, що у чоловіків нижчий пренатальний рівень тестостерону та вищий естрогену є фактором ризику хвороби Альцгеймера, а у жінок – вищий пренатальний рівень тестостерону і нижчий естрогену.

Застосування препарату під час вигодовування:                           

У 1970 роках тестостерон застосовували для пригнічення лактації (інгібування пролактину), але цей ефект легко усувався смоктанням або пальпацією молочної залози і, можливо, був пов’язаний з післяпологовими тромбоемболічними наслідками. В даний час таке лікування не призначається.

Вплив тестостерону при лактації не вивчався, він протипоказаний в цей період.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

У жінок.

Вплив тестостерону на нормальні яєчники призводить до потовщення капсули яєчників. Таке явище також спостерігається при синдромі полікістозних яєчників, при якому присутні підвищені рівні  ендогенних андрогенів і часто порушується фертильність.

Застосування в хлопчиків та чоловіків.

Наприкінці 1950 років застосовували ефіри тестостерону для лікування надмірно високого росту у хлопчиків. Андрогени призначали при появі перших ознак статевого розвитку в дозах, які призводили до концентрації в сироватці у 8-10 разів вищої від норми в цьому віці. Вважалось, що механізм дії пов’язаний з метаболічним перетворенням тестостерону на естрогени. Побоювання щодо порушень сексуальної поведінки в дорослому віці не справдились. Також існувала стурбованість, що вплив високих концентрацій екзогенних андрогенів при дозріванні яєчок може призводити до порушень функцій статевих залоз та фертильності. Розмір яєчок не був зменшеним, але спостерігали підвищення рівня фолікулостимулюючого гормону. Доступні кілька повідомлень про випадки народжень дітей у чоловіків, яких лікували андрогенами, однак, кількість їх недостатня для висновків щодо нормальної фертильності.

Використання тестостерону дорослими чоловіками є предметом наукових суперечок. Деякі повідомлення свідчать, що використання андрогенів, включно з тестостероном, здоровими чоловіками для покращення фізичного розвитку та продуктивності може мати несприятливі наслідки для здоров’я.

Призначення тестостерону для лікування чоловічого непліддя аналізувалось багатьма дослідниками. Також досліджували вплив добавок тестостерону літнім чоловікам. Одне повідомлення інформує про випадок раку нирки у чоловіка віком 22 років, який отримував в дитинстві тестостерон. Цей єдиний випадок не доводить причинно-наслідкового зв’язку.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 14.08.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 16.08.2016 р.

Група/призначення:

Органічні сполуки. Фуран використовується в якості розчинника для смол і при виробництві лаків. Це проміжний продукт при отриманні фармацевтичних препаратів та інсектицидів. Поліхлоровані фурани і інші похідні фурану виявляються в навколишньому середовищі. Утворюється шляхом термічного розкладання пентозних матеріалів, наприклад целюлозних субстратів (деревина сосни). Деякі з цих сполук були забруднювачами поліхлорованих біфенілів.

Альтернативні назви/синоніми:

Фурфурол, дівінілен оксид, оксациклопентадієн.

Діюча речовина: фуран.

Рекомендації при вагітності: уникнення впливу.

Рекомендації при лактації: уникнення впливу.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Відсутня інформація про вплив на людину в період вагітності.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Повідомлення 2010 року від турецьких вчених інформує, що пероральне введення фурану в дозі до 8 мг/кг/день несприятливо впливало на репродуктивні органи самців щурів. У тварин відзначали зниження рівня тестостерону без впливу на загальну кількість та відсоток аномальних форм після 90-денного лікування.

Канадське дослідження 2014 року використало аналогічні дози у різних штамах щурів, але виявило підвищення рівня тестостерону при високих дозах без гістологічних змін.

Інформація щодо впливу на плід: відсутня інформація.         

Застосування препарату під час вигодовування:  відсутня інформація.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).

Адаптовано 14.08.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 16.08.2016 р.