АНТИПІРИН

Група/призначення:

Анальгетик-антипіретик. Антипірин діє шляхом пригнічення синтезу простагландину. Вагітність впливає на фармакокінетику антипірину у матері, підвищуючи його кліренс та знижуючи період напіввиведення.  Антипірин вже не призначається в якості монотерапії, але залишається компонентом очних та вушних крапель і деяких комбінованих препаратів для лікування мігрені, наприклад, дихлоралфеназону, який є проліками* антипірину.

Альтернативні назви / синоніми:

Феназон, анальгезін, піразолін.

Діюча речовина: антипірин.

Рекомендації при вагітності:

Обмежені дані про використання у людини; відсутні співставні дані від експериментальних тварин.

Рекомендації при лактації:

Відсутні дані про застосування у людини; потенційно токсичний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Обмежений досвід застосування у людини при вагітності та відсутність співставних даних від експериментальних тварин не дозволяють адекватно оцінити ембіо-фетальний ризик хлоралгідрату.

Кращою рекомендацією є уникнення призначення антипірину при вагітності через відому токсичність у дорослих (гемолітична анемія, агранулоцитоз), окрім того накопичено значно більше досвіду з іншими анальгетиками-антипіретиками, наприклад ацетамінофеном (парацетамол).

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Призначення вагітним вівцям при гіпертермії призводило до метаболічної ацидемії у плода, гіперглікемії, зменшення кровоплину в судинах пуповини. Ці знахідки припускають, що простагландіни можуть відігравати важливу роль у підвищенні температури тіла матері та плоду без спричинення патологічних порушень метаболізму плоду. Призначення вагітним вівцям також асоціюється зі змінами кровоплину у плода. Такі дані слід інтерпретувати з обережністю.

Інформація щодо впливу на плід:

Досвід застосування при вагітності у людини обмежений.

Дослідження, призначене для оцінки токсичності для плода нестероїдних протизапальних препаратів, визначило пік концентрації антипірину в плазмі плода на рівні 0,75 від материнського показника, виходячи з даних отриманих від тварин та людини.

Спільний перинатальний проект (Collaborative Pеrinatal Project), моніторуючи 50282 пари мати-дитина, ідентифікував 27 жінок з впливом ненаркотичних анальгетиків в І триместрі, з них 8 приймали антипірин (в основному перорально). В цій групі з 27 пар мати-дитина виявлено 1 вроджену ваду розвитку (співвідношення шансів 0,46), проте невідомо який саме препарат приймала жінка.

Подвійне сліпе рандомізоване дослідження щодо профілактики неонатальної жовтяниці порівнювало вплив антипірину (N=24) в дозі 300 мг/день з плацебо (N=24) з 38 тижня вагітності до пологів. Середня тривалість лікування в обох групах становила 15,5 днів. Середня концентрація білірубіну у немовлят на 4 день життя становила 62,6 мкмол/л в групі антипірину в порівнянні з 111,5 мкмол/л в групі плацебо (р<0,005). На думку авторів зниження рівня білірубіну пов’язане з індукцією глюкуронілтрансферази в печінці плода, що є відомим ефектом антипірину. У новонароджених не спостерігали несприятливих наслідків.

Застосування препарату під час вигодовування:

Дослідження у кролів продемонструвало трансфер антипірину до грудного молока, співвідношення молоко : плазма становило 1,0.

При дослідженні у 1982 році антипірин призначили 7 жінкам в період лактації в терміні 2-19 місяців після пологів. Кожна жінка прийняла одноразово перорально 18 мг/кг антипірину в розчині. Двом жінкам визначали рівень антипірину кожні 10 хвилин протягом першої години, пік зареєстрували через 10 хвилин після дози як в грудному молоці, так і в слині. Період напівиведення в молоці становить в середньому 11,6 годин (5,7-21,7 годин). Підраховано, що немовля на виключно грудному вигодовуванні отримає 6,4 мг антипірину або 0,59% материнської дози.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 11.01.2018 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 12.01.2018 р.