Група/призначення:

Серотоніновий антагоніст та Н1-блокатор (антигістамінний ефект).

Альтернативні назви / синоніми: періактін.

Діюча речовина: ципрогептадин.

Рекомендації при вагітності:

Обмежені дані про застосування у людини; дані від експериментальних тварин припускають низький ризик.

Рекомендації при лактації:

Відсутні дані про застосування у людини; ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

У плодів щурів призводить до токсичності, включаючи ураження підшлункової залози.  Досвід застосування у людини обмежений і він свідчить про низький ризик структурних аномалій у плода. В 3 жінок, які приймали препарат, наступили передчасні пологи. Оскільки передчасні пологи асоціюються з іншими антагоністами серотоніну (наприклад, селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну), не виключена така асоціація і з ципрогептадином. У 1970 роках експериментально використовували серотонін-блокуючий ефект ципрогептадину для попередження звичних викиднів у пацієнток з підвищеною продукцією серотоніну. В експериментах над щурами ципрогептадин зупиняв індуковані серотоніном аборти, але не пролонгував нормальної вагітності. Серотоніновий антагонізм ципрогексадину також використовується для лікування аноргазмії, демпінг-синдрому після резекції шлунку, кишковій гіпермобільності при карциноїдному синдромі*.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Деякі експерименти у щурів продемонстрували можливу токсичність для підшлункової залози плода при дозах, які не порушують функції підшлункової залози матері. Пренатальний вплив ципрогептадину може виснажувати вироблення інсуліну у плода і діабетогенний ефект препарату може тривати протягом 50 днів. На відміну від інших препаратів, які виснажують продукцію інсуліну, включаючи алоксан та стрептозотоцин (похідне нітрозосечовини), ципрогептадин проникає до плаценти і досягає плода в кількості, яка може викликати ураження бета-клітин підшлункової залози. Хоча низькі дози препарату не асоціюються з порушенням розвитку, ембріотоксичні дози ципрогептадину були тератогенними для щурів.

Репродуктивні дослідження у мишей, щурів та кролів при пероральних та підшкірних дозах, які в 32 рази перевищували рекомендовану для людини, не виявили порушень фертильності та шкоди для плода. На противагу цьому, дослідження 1982 року повідомляє про залежну від дози фетотоксичність у вигляді затримки розвитку скелету, гідронефрозу, токсичних змін печінки та головного мозку, зростання загибелі плодів щурів, які отримували ципрогептадин в дозах 2-50 мг/кг/день  інтраперитонеально в період органогенезу.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

Дві пацієнтки завагітніли на фоні лікування ципрогептадином від синдрому Кушинга*. Одна пацієнтка припинила лікування у терміні 3 місяців вагітності, інша- продовжувала протягом вагітності. Обидві жінки народили передчасно – у 33-34 тижні (вплив препарату протягом вагітності) та 36 тижнів. У дитини, яка зазнала впливу препарату протягом вагітності у віці 4 місяців розвинувся фатальний гастроентерит. У 1990 році описали використання ципрогексадину для лікування вагітної з синдромом Кушинга, вторинного до двобічної гіперплазії наднирників. Дитина народилась передчасно на 33 тижні. Ще в одному випадку жінку з синдромом Кушинга успішно лікували ципрогептадином за 2 роки до запліднення і народила здорового хлопчика.

 В моніторинговому дослідженні Michigan Medicaid recipients, яке охопило 229101 завершену вагітність  в період між 1985 та 1992 роками, виявлено 285 новонароджених, які зазнали впливу ципрогептадину в І триместрі вагітності. Зареєстровано 12 (4,2%) великих вроджених вад при очікуваних 12. Специфічні дані доступні для 6 категорій вроджених вад (виявлені/очікувані): 2/3 вроджені вади серцево-судинної системи, 0/0 полідактилія, 0/0 розщілина хребта, 2/0,6 орофаціальні розщілини, 0/0 редукційна вада кінцівки, 2/0,7 гіпоспадія. Можна припустити асоціацію з орофаціальними розщілинами і гіпоспадією, але слід враховувати можливий вплив інших факторів, таких як захворювання матері, прийом інших препаратів, випадковість.

Повідомляється про спробу суїциду жінкою в терміні 4 тижнів ципрогептадином (400 мг), діазепамом (200 мг, транквілізатор), триметозином (12000 мг, заспокійливий препарат, знятий з виробництва). У терміні 40 тижнів народився хлопчик вагою 2,65 кг без вроджених вад.

Також повідомляється про спробу суїциду в ІІ триместрі і народження немовляти з гіпоспадією та малими аномаліями.

Ципрогептадин призначається для зниження рівня пролактину при синдромі галактореї-аменореї.

Застосування препарату під час вигодовування:

Відсутня інформація про використання ципрогептадину при лактації та проникнення його до грудного молока.

Виробник вважає ципрогептадин протипоказаним при лактації, ймовірно через «вищий ризик для немовлят в цілому, а також для новонароджених та недоношених дітей, зокрема».

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 07.03.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 09.03.2016 р.

Група/призначення:

Антигістамінний препарат, Н1-блокатор ІІ покоління.

Альтернативні назви / синоніми: немає.

Діюча речовина: фенілтолоксамін.

Рекомендації при вагітності:

Відсутні дані про застосування у людини; відсутні співставні дані від експериментальних тварин.

Рекомендації при лактації:

Відсутні дані про застосування у людини; ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Відсутній досвід застосування фенілтоксоламіну при вагітності. В цілому антигістамінні препарати визнані сумісними з вагітністю.

Одне епідеміологічне дослідження асоціює прийом антигістамінних препаратів як групи протягом останніх двох тижнів вагітності з ретролентальною фіброплазією* у недоношених немовлят.

Інформація щодо досліджень на тваринах: відсутня    інформація.

Інформація щодо впливу на плід:

Відсутня інформація про використання у людини. Невідомо, чи фенілтолоксамін проникає до плаценти, але його молекулярна вага це припускає.

Згідно з одним посиланням Спільний перинатальний проект (Collaborative Perinatal Project) не виявив зростання частоти вроджених вад при прийомі фенілтолоксаміну в період вагітності.

Застосування препарату під час вигодовування:

Відсутня інформація. Молекулярна вага фенілтолоксаміну припускає його проникнення в грудне молоко.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 07.03.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 09.03.2016 р.

Група/призначення:

Антигістамінний препарат. Належить до тієї ж групи, що і бромфенірамін, хлорфенірамін, дексхлорфенірамін.

Альтернативні назви / синоніми: немає.

Діюча речовина: трипролідин.

Рекомендації при вагітності: сумісний.

Рекомендації при лактації:

Обмежені дані про застосування у людин; ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Досвід застосування у людини припускає низький ризик для плода. В цілому, антигістамінні препарати визнані сумісними з вагітністю.

Одне епідеміологічне дослідження асоціює прийом антигістамінних препаратів, як групи, протягом останніх двох тижнів вагітності з ретролентальною фіброплазією* у недоношених немовлят.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Дослідження, проведені виробником не виявили тератогенності трипролідину.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

Невідомо, чи трипролідин проникає до плаценти, але молекулярна вага це припускає.

Спільний перинатальний проект (Collaborative Perinatal Project) моніторував 50282 пари мати-дитина, у 16 випадках приймався трипролідин в І триместрі. Не виявлено асоціації з великими та малими вродженими вадами.

Дослідження 1971 року повідомляє, що значно менша кількість дітей з вродженими вадами зазнала впливу антигістамінних препаратів  в І триместрі в порівнянні з контрольною групою. Трипролідин був третім найбільш вживаним препаратом.

Виробник стверджує, що за більш ніж 20 років знаходження препарату на ринку не було отримано даних, які би свідчили про його тератогенність.

Два дослідження (1981 та 1985 років) описують вживання медикаментів у І триместрі в групах з 6837 та 6509 жінок, відповідно. Лікування призначала організація the Group Health Cooperative of Puget Sound. Обидва дослідження охопили 30-місячний період – 1977-1979 та 1980-1982 роки, відповідно. Серед 13346 жінок 628 (4,7%) приймали в І триместрі (виходячи з виписаних рецептів) препарати, які містили трипролідин та псевдоефедрин (симпатоміметик). Виявлено 9 великих вроджених вад розвитку (1,4%), без уточнення. З аналізу виключили випадки спонтанних та медичних абортів, мертвонароджень, та «малі» аномалії, такі як клишоногість, синдактилію, полідактилію, клинодактилію, незначні дефекти вух, гіпоспадію І ступеня, кили.

При 2 моніторингових дослідженнях Michigan Medicaid recipients, які охопили 333440 завершених вагітностей в періоди між 1980-1983 та 1985-1992 роками, виявлено 910 новонароджених, які зазнали впливу трипролідину в І триместрі вагітності. Серед 900 новонароджених 1 групи (1980-1983 рр.) зареєстровано 65 (7,2%) великих вроджених вад при очікуваних 59. Специфічні дані доступні для 6 категорій вроджених вад (виявлені/очікувані): 10/8 вроджені вади серцево-судинної системи, 0/0 полідактилія, 0/0 розщілина хребта, 0/0 орофаціальні розщілини, 0/0 редукційна вада кінцівки, 0/0 гіпоспадія. В 2 групі (1985-1992 рр.) жодне з 10 немовлят не мало вродженої вади.

Застосування препарату під час вигодовування:

Трипролідин проникає в грудне молоко. Трьом матерям, які годували здорових немовлят, призначили антигістамінно-протизастійний засіб з вмістом 2,5 мг трипролідину та 60 мг псевдоефедрину. Грудне вигодовування тривало протягом 14, 14 та 18 тижнів, відповідно, в 3 випадках. Трипролідин виявляли в молоці в усіх 3 випадках. Автори підрахували дозу, яку отримає немовля – 0,06 – 0,2% материнської.

Американська академія педіатрії вважає трипролідин сумісним з грудним вигодовуванням.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 07.03.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 09.03.2016 р.

Група/призначення:

Антигістамінний препарат, фенотіазиновий. Первинно призначався як протисвербіжний засіб.

Згідно “Reprotox” вилучений з фармацевтичного ринку США.

Альтернативні назви / синоніми:

Алімепразин, темаріл/темарил.

Діюча речовина: тримепразин.

Рекомендації при вагітності:

Обмежені дані про застосування у людини; ймовірно сумісний.

Рекомендації при лактації:

Обмежені дані про застосування у людини; ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Досвід застосування в І триместрі обмежений 14 вагітностями. В цілому антигістамінні препарати визнані сумісними з вагітністю. Одне епідеміологічне дослідження асоціює прийом антигістамінних препаратів як групи протягом останніх двох тижнів вагітності з ретролентальною фіброплазією* у недоношених немовлят.

Інформація щодо досліджень на тваринах: відсутня інформація.

Інформація щодо впливу на плід:

Досвід застосування обмежений.

Спільний перинатальний проект (Collaborative Perinatal Project) моніторував 50282 пари мати-дитина, у 14 випадках приймався тримепразин в І триместрі, в 140 – в будь-який період вагітності. Не виявлено асоціації з великими та малими вродженими вадами в цій невеликій групі вагітностей.

Дослідження 1971 року повідомляє, що значно менша кількість дітей з вродженими вадами зазнала впливу антигістамінних препаратів  в І триместрі в порівнянні з контрольною групою. Тримепразин був восьмим найбільш вживаним препаратом.

Застосування препарату під час вигодовування:

Тримепразин проникає до грудного молока в невеликій кількості, що, малоймовірно, може зашкодити немовляті.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 07.03.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 09.03.2016 р.

Вітряна віспа – гостре інфекційне захворювання, яке викликається вірусом Varicella-Zoster, з повітряно-крапельним шляхом передачі, характеризується наявністю своєрідного плямисто-папульозно-везикульозного висипу (див. статтю Вітряна віспа та вагітність.

Рекомендації при вагітності:

Обмежені дані про застосування у людини; ймовірно сумісний.

Рекомендації при лактації:

Відсутні дані про застосування у людини.

Імуноглобулін проти вітряної віспи під час вагітності (короткий висновок):

Імуноглобулін проти вірусу вітряної віспи не наносить шкоди плоду при вагітності. Призначений для пасивної імунізації проти вірусу вітряної віспи.  Імуноглобулін використовують для пацієнтів з імунодефіцитом та немовлят, народжених матерями, з діагностовано вітряною віспою за кілька днів після пологів.

Інформація щодо впливу на плід:

Досвід застосування при вагітності обмежений.

Призначення імуноглобуліну проти вітряної віспи вагітним може попередити або пом’якшити перебіг інфекції у матері та знизити частоту вродженого синдрому вітряної віспи* у немовляти. Рекомендується призначення імуноглобуліну протягом 72-96 годин після контакту з хворим вітряною віспою, а у 2012 році FDA схвалив таке призначення до 10 днів після контакту.

Повідомлення з Індії інформує про двійню, з якої обом дітям почали введення доз імуноглобуліну через 8 годин після народження. В обох немовлят розвинулась фатальна легенева кровотеча через 15 хвилин після введення всіх доз. Було припущено виникнення рідкісної анафілактичної реакції на глобулін.

Невелике дослідження 2002 року порівнювало ефективність використаного внутрішньовенно імуноглобуліну Varizig зі старішою формою VZIG, введеною внутрішньом’язово і виявило їх співставність. Varizig схвалений тільки для внутрішньом’язевого введення.

Хоча досвід використання імуноглобуліну проти вітряної віспи при вагітності обмежений, він не припускає  несприятливих репродуктивних наслідків. Рідко може виникати алергічна реакція та анафілаксія.

Застосування препарату під час вигодовування:

Відсутня інформація про проникнення імуноглобуліну до грудного молока.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Сайт “MotherToBaby a service of the Organization of Teratology Information Specialists (OTIS)” (http://www.mothertobaby.org/).  

Адаптовано 07.03.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 09.03.2016 р.

Група/призначення:

Антигістамінний препарат, Н1-блокатор. Це право обертаючий енантіомер* хлорфеніраміну (антигістамнний препарат).

Альтернативні назви / синоніми: полармін.

Діюча речовина: дексхлорфенірамін.

Рекомендації при вагітності: сумісний.

Рекомендації при лактації:

Відсутні дані про застосування у людини; ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Антигістамінні препарати в цілому визнані сумісними з вагітністю.

Одне епідеміологічне дослідження асоціює прийом антигістамінних препаратів як групи протягом останніх двох тижнів вагітності з ретролентальною фіброплазією** у недоношених немовлят.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Не виявлено тератогенних наслідків у потомства мишей, лікованих при вагітності хлорфеніраміном.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

В моніторинговому дослідженні Michigan Medicaid recipients, яке охопило 229101 завершену вагітність  в період між 1985 та 1992 роками виявлено 1080 новонароджених з  впливом дексхлорфеніраміну  в І триместрі вагітності. Зареєстровано 50 (4,6%) великих вроджених вад при очікуваних 43. Специфічні дані доступні для 6 категорій вроджених вад (виявлені/очікувані): 10/11 вроджені вади серцево-судинної системи, 3/3 полідактилія, 0/0,5 розщілина хребта, 2/2 орофаціальні розщілини, 0/2 редукційні вади кінцівок, 4/3 гіпоспадія. Ці дані не підтримують асоціації з вродженими вадами.

Одне дослідження повідомляє про 14 випадків прийому дексхлорфеніраміну в І триместрі без асоціації з вродженими вадами.

Частота  ретролентальної фіброплазії у недоношених немовлят, які отримували антигістамінні препарати останні 2 тижні вагітності склала 22% (19 з 86-ти) проти 11% (324 з 2940) у немовлят, які не зазнали впливу в цей термін вагітності.

Застосування препарату під час вигодовування:

Відсутня інформація. Як і інші антигістамінні препарати, дексхлорфенірамін, ймовірно, сумісний з грудним вигодовуванням.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 07.03.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 09.03.2016 р.

Вітряна віспа – гостре інфекційне захворювання, яке викликається вірусом Varicella-Zoster, з повітряно-крапельним шляхом передачі, характеризується наявністю своєрідного плямисто-папульозно-везикульозного висипу.

Синоніми: герпетична інфекція.

Вітряна віспа під час вагітності (короткий висновок):

Вітряна віспа при вагітності може призвести до рубцювання шкіри плода, патології кінцівок, очей, мозку, нирок. При материнській інфекції ураження плода складає 1-3%. Вітряна віспа за тиждень до та тиждень після пологів асоціюється з неонатальною інфекцією – синдромом вродженої вітряної віспи.

Varicella-zoster virus (VZV) є збудником вітряної віспи та оперізуючого герпесу (herpes zoster).

Первинна інфекція при вагітності може перебігати важче, ніж у невагітних дорослих.

Протягом вагітності є два періоди, найбільш несприятливі для малюка у разі зараження мами вітряною віспою – І триместр і останній тиждень перед пологами. Найменший ризик для плода відзначається між 20 і 35 тижнями.

Для лікування новонароджених рекомендується вводити імуноглобулін проти вітряної віспи (VariZIG або VZIG).

Для профілактики призначається вакцина проти вітряної віспи.

Інформація щодо впливу на плід:

При материнській інфекції залучається як плацента, так і плід. Це може призводити до некрозу задіяних органів та рубцювання шкіри. Передача вірусу до плода відбувається в 1 випадку з 4 материнської первинної інфекції.

На додаток до дикого штаму вірусу, який викликає інфекцію протягом вагітності, можливий розвиток захворювання від живого штаму вірусу після призначення вакцини.

Синдром вроджених аномалій, асоційований з вітряною віспою на ранніх термінах вагітності, відомий з 1947 року.  В той час не було зрозуміло, чи вроджені вади пов’язані з вітряною віспою в І триместрі. До 1987 року в світовій літературі згадується тільки про 27 випадків. Аналіз 43 вагітностей, ускладнених вітряною віспою, включаючи 11 випадків інфекції в І триместрі, виявив 1 новонародженого з «синдромом вродженої вітряної віспи»*. В цьому дослідженні у 21% немовлят виявили серологічні докази інфекції. Клінічна маніфестація внутрішньоутробної інфекції у дітей без вроджених вад проявляється шкірними ураженнями та пневмонією при народженні. Крім того, в одного немовляти розвинувся оперізуючий герпес у віці 7 місяців. Також повідомляється про постнатальну герпетичну інфекцію після материнської вітряної віспи.

Повідомляється про випадок народження монохоріальної диамніотичної двійні, де тільки в однієї дитини виявили наступні вроджені вади: лущення шкіри голови, однобічну мікрофтальмію, мікротію, геміфаціальну мікросомію.

Деякі автори вважають, що частота вроджених вад при вітряній віспі, перенесеній мамою в період вагітності, не є значно вищою за загально популяційну. Так, повідомляється про 40 вагітностей з інфекцією в І триместрі. Виявлено 1 випадок вродженої вади – дефект передньої черевної стінки, яка не вважається пов’язаною з материнською інфекцією.  Спостереження за 27 дітьми до віку 1 року не виявило відхилень.

Проспективне дослідження повідомляє про 158 народжених живими дітей, матері яких перехворіли вітряною віспою при вагітності.  5 дітей мали вади, ймовірно, не пов’язані з інфекцією: двобічну мікротію, кишкову непрохідність, стеноз трахеї, розщілину язичка, пахову килу. Тільки в 1 дитини виявлено синдром вродженої вітряної віспи, включно з рубцюванням шкіри та сітківки і синдромом Горнера**.

Наступні публікації цієї ж групи вчених повідомляють про 194 вагітності з вітряною віспою (171 – до 20 тижнів) і про 2 уражених народжених живими дітей.

Інша група вчених повідомляє про ризик ураження при вітряній віспі у матері до 20 тижня на рівні 1-2%.

На підтримку вищенаведених досліджень рев’ю 1993 року вважає, що ризик вродженого синдрому вітряної віспи становить 3% після материнської інфекції в І триместрі.

При 2 наступних проспективних дослідженнях спостерігали за 397 вагітними з клінічними проявами вітряної віспи. Виявлено 1 випадок вродженого синдрому вітряної віспи  – дівчинка вагою 3360 грам з ураженням сітківки лівого ока та типовим рубцюванням шкіри після інфекції у терміні 24 тижнів вагітності.

Подвоєння частоти передчасних пологів асоціювали з вітряною віспою матері в першій половині вагітності. Спостерігали 3 випадки загибелі плодів та/або водянки плода: 1 у 20 тижнів після інфекції в 11 тижнів, 1 у 17 тижнів (вітряна віспа у 5 тижнів), 1 у 16 тижнів (інфекція у 13 тижнів).

Одне повідомлення інформує про вищу частоту гіпертензії вагітних при доношених та недоношених вагітностях у випадку зараження вірусом varicella zoster (співвідношення шансів 3,57, 95% ДІ 1,10-11,70)  та вірусом герпесу (herpes virus) (5,70, 95% ДІ 1,85-17,57).

Хоча вважається, що при зараженні вітряною віспою після І триместру та більше, ніж за 5 днів до пологів плід вражається найменше, повідомляється про вроджені вади, включно з мікроцефалією, аномаліями ока та шкіри, кишковою метаплазією (стравохід Баррета***), серцевими дефектами внаслідок вітряної віспи в ІІ триместрі.

Французькі вчені встановили частоту синдрому вродженої вітряної віспи при інфікуванні між 11 та 19 тижнями вагітності на рівні 3%. Найбільш відоме на сьогодні проспективне дослідження з охопленням 1700 випадків вітряної віспи в період вагітності повідомляє про найвищий ризик трансмісії до плода 2% при інфікуванні в період 13-20 тижнів вагітності. Ризик ураження дитини при материнській герпетичній інфекції є нижчим, ніж при материнській вітряній віспі.

Хоча в деяких дітей, чиї матері мали прояви герпетичної інфекції при вагітності, були певні ознаки ембіропатії, в жодному випадку не діагностовано вродженого синдрому вітряної віспи з підтвердженим внутрішньоутробним ураженням.

Велике проспективне дослідження з охопленням 119 вагітних з герпетичною інфекцією у терміні 0-12 тижнів, 117 – 13-24 тижні, 130 – після 24 тижня не виявило новонароджених з вродженим синдромом вітряної віспи.

Щодо можливих довгострокових наслідків впливу вітряної віспи при вагітності: повідомляється про відсутність поведінкових порушень у 83 дітей віком 3 років та старших. При одному дослідженні із залученням 201 дитини з неврологічними проблемами невідомої етіології виявили 4 дітей із судомами та порушенням м’язового тонусу, матері яких, як вважається, хворіли вітряною віспою при вагітності. Ці випадки ідентифікували, виходячи з наявності антитіл до вірусу у немовлят та підвищеного рівня антитіл у матерів, в зразках, отриманих при вагітності.

Деякі повідомлення піднімають питання про можливу асоціацію між пренатальним впливом вірусу varicella-zoster та глухотою і лейкемією. Один центр в Австралії аналізував випадки дитячої глухоти. Щодо асоціації з лейкемією: серед 270 дітей з пренатальним впливом вірусу вітряної віспи виявлено 2 випадки лейкемії, що перевищує очікувану частоту. У продовження цього дослідження, інші учасники опитували матерів дітей із злоякісними захворюваннями та здорових дітей про вірусні інфекції в період вагітності.  Сім матерів дітей з онкологічними захворюваннями  повідомили про перенесену в період вагітності вітряну віспу і жодна- із жінок контрольної групи. Хоча автори вважають, що ці дані підтверджують попередньо отримані результати, онкологічні захворювання були різноманітними: 3 випадки медулобластоми, 3 лейкемії, 1 пухлина Вільмса. Крім того, жінок просили пригадати про перенесені захворювання через кілька років після вагітності. Можливий зв’язок між материнською вітряною віспою та лейкемією також припускається, виходячи  з сезонності виникнення обох станів.

Наступне дослідження в групі матерів дітей з лейкозом виявило 2 з 82 жінок, які перенесли вітряну віспу при вагітності, а в контрольній групі з 388 жінок не виявлено жодного випадку.  Наступне дослідження 346 вагітностей з вітряною віспою виявило 6 дітей з подальшим діагнозом злоякісних захворювань (1 випадок лімфогранулематозу (хвороба Ходжкіна), 2 випадки лейкемії, 1 рак шийки матки, 2 карциноми «in-situ» шийки матки, що не є раком). При порівнянні дітей, які були під впливом вірусу вітряної віспи та цитомегаловірусу виявили 16 випадків онкологічних захворювань в групі вітряної віспи проти 7 в контрольній групі. Автори вважають цю різницю значною.

Було відзначено, що, якщо висипка у матері виникає протягом 5 днів після пологів у немовлят можуть виникати ускладнення синдрому вродженої вітряної віспи. Важкість захворювання пов’язана з проникненням вірусу через плаценту без передачі материнських антитіл. У випадках,  якщо у матері маніфестує вітряна віспа в період за 7 днів до пологів та 7 днів після пологів рекомендовано вводити немовлятам імуноглобулін проти вітряної віспи (VariZIG або VZIG).

При неонатальній вітряній віспі необхідно ізолювати маму та дитину (разом) від інших, про чий імунітет проти вітряної віспи невідомо. На сьогодні рекомендується ізолювати маму від дитини, що раніше (у 2012 році) рекомендувала американська академія педіатрії.

Вітряна віспа під час вигодовування: 

Деякі дослідження не продемонстрували проникнення вірусу вітряної віспи до грудного молока, однак, одне дослідження виявило ДНК вірусу в грудному молоці жінки з вітряною віспою. При герпетичній інфекції дозволяється продовжувати грудне вигодовування, але слід уникати прямого контакту з  вогнищами ураження матері. Повідомляється про випадок ураження ділянки ареоли, продовження грудного вигодовування і відсутності інфікування немовляти. Мати отримувала ацикловір (противірусний препарат).

Грудне молоко може містити антитіла до вірусу вітряної віспи, які захистять немовля від інфікування. Відсутність вірусу в грудному молоці після вакцинації припускає проведення післяпологової  вакцинації сприйнятливих жінок, незважаючи на грудне вигодовування.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Сайт “MotherToBaby a service of the Organization of Teratology Information Specialists (OTIS)” (http://www.mothertobaby.org/). 

Адаптовано 07.03.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 09.03.2016 р.

Група/призначення:

Антигістамінний препарат, Н1-блокатор, офтальмологічний препарат.

Альтернативні назви / синоніми: релестат.

Діюча речовина: епінастин.

Рекомендації при вагітності:

Відсутні дані про використання у людини; ймовірно сумісний.

Рекомендації при лактації:

Відсутні дані про застосування у людини; ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Відсутній досвід застосування у людини, дані від експериментальних тварин припускають низький ризик. Антигістамінні препарати в цілому визнані сумісними з вагітністю. Системне всмоктування епінастину незначне; середня концентрація в плазмі, визначена після введення по 1 краплі в очі двічі на день протягом 7 днів, становила 0,04 нг/мл. Менше, ніж 10% епінастину метаболізується, зв’язування з білками плазми середнього рівня (64%), період напіввиведення довгий – 12 годин.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Репродуктивні дослідження проводились у щурів та кролів.  У вагітних щурів спостерігали материнську токсичність без наслідків для плода при дозі, яка в 150000 разів перевищувала максимальну рекомендовану офтальмологічну для людини, виходячи з ваги. Однак, при дозі, вищій в 90000 разів відзначали зменшення темпів набирання ваги.  

Інформація щодо впливу на плід:

Відсутній досвід застосування у людини.

Невідомо, чи епінастин проникає до плаценти, але його молекулярна вага, низький рівень метаболізму, середній рівень зв’язування з білками (64%), довгий період напіввиведення (біля 12 годин) це припускає. Однак, низьке системне всмоктування обмежує клінічний вплив на плід.

Застосування препарату під час вигодовування:

Відсутня інформація. Невідомо, чи епінастин проникає в грудне молоко, але його молекулярна вага, низький рівень метаболізму, середній рівень зв’язування з білками (64%), довгий період напіввиведення (близько 12 годин) це припускає. Однак, низьке системне всмоктування обмежує клінічний вплив на новонародженого.

Антигістамнні препарати, в цілому, вважаються сумісними з грудним вигодовуванням. Це, ймовірно,  стосується і епінастину.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 29.02.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 04.03.2016 р.

Група/призначення:

Антигістамінний препарат, Н1-блокатор.

Альтернативні назви / синоніми: феністил.

Діюча речовина: диметинден.

Рекомендації при вагітності:

Обмежені дані про використання у людини; ймовірно сумісний.

Рекомендації при лактації:

Відсутні дані про застосування у людини; ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Антигістамінні препарати в цілому визнані сумісними з вагітністю.

Одне епідеміологічне дослідження асоціює прийом антигістамінних препаратів як групи протягом останніх двох тижнів вагітності з ретролентальною фіброплазією* у недоношених немовлят.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

У щурів дози до 200 мг/кг/день перорально та 16 мг/кг/день внутрішньовенно та у кролів   50 мг/кг/день перорально не призводили до ембріолетальності та тератогенності. Ембротоксичність – зменшення ваги плодів та незначну затримку оссифікації спостерігали у щурів при високих дозах, але в кролів подібних ефектів не було.

Інформація щодо впливу на плід:

Досвід застосування у людини обмежений.

Спільний перинатальний проект (Collaborative Perinatal Project) моніторував 113 вагітностей з впливом різних антигістамінгних препаратів в І триместрі. 2 жінки приймали диметинден. Не було виявлено асоціації всієї групи з вродженими вадами.

Застосування препарату під час вигодовування:

Відсутня інформація. Одне джерело вважає препарат протипоказаним при лактації без роз’яснення та доказів.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 29.02.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 04.03.2016 р.

Група/призначення:

Антигістамінний препарат ІІ покоління, блокатор Н1-рецепторів.

Це основний метаболіт лоратадину (антигістамінний препарат). Дезлоратадин, в свою чергу, метаболізується до активного метаболіту ензимом, який не ідентифікований. 7% загальної популяції має знижену здатність метаболізувати дезлоратадин, тобто є «повільними метаболізаторами», серед темношкірих – 20%. Звязування з білками становить 82-89%, середній період напіввиведення – 27 годин, у «повільних метаболізаторів» – 50 годин.

Альтернативні назви / синоніми: кларінекс.

Діюча речовина: дезлоратадин.

Рекомендації при вагітності:

Відсутні дані про застосування у людини; дані від експериментальних тварин припускають низький ризик.

Рекомендації при лактації:

Обмежені дані про застосування у людини; ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Дані від експериментальних тварин не припускають зростання частоти вроджених вад. Оскільки інформація про застосування у людини дезлоратадину відсутня, а він є основним метаболітом лоратадину, можна керуватися накопиченим досвідом застосування останнього. Лоратадин не є тератогеном для людини, тому малоймовірним видається підвищення ризику несприятливого результату вагітності. Тим більше, що всі антигістамінні препарати не вважаються великими тератогенами для людини. Якщо при вагітності потрібно призначити пероральний антигістамінний препарат, то перевагу слід віддати препаратам першого покоління, таким як хлорфенірамін (див. відповідну статтю), а для парентерального – дифенгідрамін.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Результати преклінічних досліджень, надані до FDA та підсумовані в інструкції до препарату, не продемонстрували зростання частоти вроджених вад у потомства щурів та кролів, яких лікували при вагітності дозами 48 та 60 мг/кг/день, відповідно. При таких дозах досягався рівень в плазмі у 210 та 230 разів вищий за отримуваний у людини, відповідно. При дозі 24 мг/кг/день у щурів спостерігали зменшення частоти імплантації, а при дозі 9 мг/кг/день – зменшення ваги потомства. При дозі 3 мг/кг/день у щурів призводило до концентрації в плазмі в 7 разів вищої, ніж у людини.

Не спостерігали порушення фертильності у самок щурів при дозах до 24 мг/кг/день. У самців щурів при дозі 12 мг/кг/день (в 45 разів перевищує рекомендовану для людини, виходячи з концентрації в плазмі) виявляли токсичність для яєчок, зниження концентрації сперми, фертильності та гістопатологічні зміни яєчок. Подібних ефектів не спостерігали при дозах до 3 мг/кг/день (у 8 раз перевищує рекомендовану для людини, виходячи з концентрації в плазмі).

Інформація щодо впливу на плід:

Відсутній досвід застосування у людини. Невідомо, чи дезлоратадин проникає до плаценти, але його молекулярна вага та довгий період напіввиведення це припускають.

У пацієнтів, які є «слабими метаболізаторами» концентрація дезлоратадину в плазмі значно вища, як і період напіввиведення.

Застосування препарату під час вигодовування:

Відсутня інформація. Згідно з інструкцією до препарату дезлоратадин проникає в грудне молоко і виробник рекомендує уникати грудного вигодовування при прийомі дезлоратадину. Проте інформації на підтримку таких даних не наводиться. Подібний препарат, лоратадин, американською академією педіатрії вважається сумісним з грудним вигодовуванням.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 29.02.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 04.03.2016 р.