Група/призначення:

Антигістамінний препарат, Н1-блокатор.

Альтернативні назви / синоніми: гісманал.

Діюча речовина: астемізол.

Рекомендації при вагітності:

Обмежені дані про використання у людини; дані від експериментальних тварин припускають низький ризик.

Рекомендації при лактації:

Відсутні дані про застосування у людини; ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Хоча антигістамінні препарати в цілому вважаються безпечними при вагітності, досвід застосування астемізолу при вагітності занадто обмежений, щоб виключити ризик для плода. Доки не буде отримано більше інформації, найбезпечнішою рекомендацією є уникнення призначення астемізолу в період органогенезу. Астемізол вилучений з фармацевтичного ринку США та Європи через рідкі, але іноді фатальні побічні ефекти з боку серцево-судинної системи.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Згідно з інструкцією до препарату астемізол не підвищує частоти вроджених вад при введенні вагітним щурам та кролям дози, яка у 200 разів перевищувала рекомендовану для людини. Ембріолетальність спостерігали при токсичних для матерів дозах. При введенні вагітним щурам дози, яка у 50 разів перевищувала рекомендовану для людини, спостерігали затримку росту плодів та порушення спарювання у самців. Відмічали ламкість скелету у потомства щурів, лікованих дозами в 150-350 разів вищих від рекомендованої для людини. Повідомлення 2010 року виявило, що одноразова доза астемізолу (80 мг/кг), введена щурам на 13 день гестації призводила до дефектів пальців. Автори припустили, що астемізол може порушити функцію серця і викликати тератогенні ефекти, залежні від гіпоксії.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

Невідомо, чи астемізол проникає до плаценти, але його молекулярна вага це припускає.

Проспективне дослідження двох тератологічних інформаційних служб порівнювало результати 114 вагітностей з впливом астемізолу в І триместрі з 114 вагітними контрольної групи, які звернулись в одну тератологічну службу з приводу прийому нетератогенних препаратів. 76 жінок приймали астемізолу 10 мг/день до 16 тижня вагітності, а 38 жінок – триваліший період. Кінцеве інтерв’ю проводилось через 6 місяців після пологів. Не виявлено значимої різниці між групами щодо ваги новонароджених, набирання ваги при вагітності, гестаційного віку, спонтанних та медичних абортів, мертвонароджень. По 2 вроджені вади зареєстровані в 2 групах – по 1,9%. В групі астемізолу: гіпоспадія та закрита розщілина хребта (spina bifida occulta); в обох випадках вплив у І триместрі. В контрольній групі зареєстровані дефект міжшлуночкової перетинки та окулярна форма міопатії. Автори дійшли висновку, що астемізол є безпечним при вагітності.

Однак, автори листа 1998 року заперечили вищенаведені результати, підрахувавши відносний ризик вроджених вад при вживанні астемізолу на рівні 7,5, але визнали, що їхня вибірка була замалою для визначення ризику.

Коротке рев’ю 1997 року щодо Н1-блокаторів І та ІІ покоління дійшло висновку, що при вагітності перевагу слід надавати препаратам І покоління. Так, автори рекомендують хлорфенірамін для перорального введення та дифенгідрамін при потребі парентерального лікування. Вони також вважають, що при потребі призначення препаратів ІІ покоління, наприклад, астемізолу, слід уникати цього в період органогенезу.

Інше дослідження спостерігало за 81 вагітністю з впливом астемізолу і виявило 4 вроджені вади: вроджений вивих стегна, дуплікацію збірних трубочок нирки, дефекти міжпередсердної та міжшлуночкової перетинок.

Застосування препарату під час вигодовування:

Відсутня інформація. Невідомо, чи астемізол проникає в грудне молоко, але його молекулярна вага це припускає.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 22.02.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 02.03.2016 р.

ВІЛ-інфекція – це соціально небезпечне інфекційне захворювання, що розвивається внаслідок інфікування вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), довготривалого переживання (персистенції)  ВІЛ в лімфоцитах, макрофагах  та клітинах нервової тканини. Хвороба характеризується прогресуючою дисфункцією імунної, нервової, лімфатичної та інших  систем організму. Відповідно до сучасних уявлень ВІЛ-інфекція відноситься до невиліковних хвороб, має тривалий хронічний перебіг і, в разі відсутності  ефективної терапії, закінчується смертю хворого.

Віруси імунодефіциту людини (ВІЛ-1, ВІЛ-2) є ретровірусами, які викликають синдром набутого імунодефіциту (СНІД) у людей.  Активна передача ВІЛ-2 від матері до дитини  і від партнера до партнера виявляється нижчою, ніж ВІЛ-1.

 ВІЛ-інфекція під час вагітності (короткий висновок):

Синдром вродженої ВІЛ-інфекції не був підтверджений. ВІЛ-інфіковані жінки можуть передавати вірус до плода/дитини  протягом вагітності, пологів, лактації. Стратегія зниження трансмісії включає призначення противірусної терапії та вибіркове застосування кесаревого розтину. Історично склалось так, що грудне вигодовування не рекомендоване, якщо доступним є безпечне альтернативне харчування, але деякі антивірусні препарати зменшують трансмісію інфекції  до грудного молока, рекомендації щодо грудного вигодовування можуть змінюватися.

Інформація щодо впливу на плід:

Вертикальна трансмісія ВІЛ-інфекції

Передача інфекції від матері до дитини є важливим шляхом інфікування. Трансмісія вірусу до плода виникає при трансплацентарному трансфері при вагітності та через родові шляхи в пологах. Також підвищений ризик трансмісії асоціюється з процедурою накладання електродів на шкіру в ділянці черепа для визначення серцебиття (fetal scalp electrode)  та забором крові плода з судин шкіри черепа. При процедурі амніоцентезу у 166 випадках не спостерігали значного зростання частоти трансмісії.

У дітей нелікованих інфікованих матерів частота інфікування становила 15-40%.

Мультицентрове європейське дослідження 1980 років з охопленням 721 дитини, народженої 701 жінкою встановило рівень вертикальної трансмісії – 14,4% у 18 місяців та пізніше після пологів.

При попередніх дослідженнях високий ризик трансмісії асоціювався з материнською р24-антигенемією (альтернативний прогностичний маркер при ВІЛ-інфекції) та кількістю СD4¹, меншою за 700 /мкл.

Дослідження 1989 року, проведене в Заїрі з охопленням 324-х ВІЛ-1 інфікованих жінок встановило, що кількість CD8² лімфоцитів (в середньому 1800/мкл) при наявності материнської р24-антигенемії асоціювалась з найвищим ризиком трансмісії.Інше дослідження виявило, що біля 1/3 дітей, народжених ВІЛ-позитивними жінками мають ознаки ВІЛ-інфекції до віку 18 місяців життя.

Антитіла до вірусу (серопозитивність) передаються через плаценту і повільно виводяться з організму немовляти за кілька місяців. Виведення материнських антитіл не корелює з ризиком розвитку захворювання у дитини. У невеликого відсотка ВІЛ-позитивних немовлят вірус може повністю вивестися з організму і в них не розвинеться хронічна інфекція. Згідно з повідомленням 2014 року раннє лікування ВІЛ-інфекції для повного вилікування після перинатальної трансмісії не було успішним.

У 1994 році продемонстровано, що призначення матері зидовудину (нуклеозидний інгібітор зворотної транскриптази) при вагітності та в пологах з подальшим лікуванням новонародженого протягом 6 тижнів зменшує вертикальну трансмісію ВІЛ-1 приблизно на 2/3.

Починаючи з 1996 року дослідження з використанням комбінації 3 препаратів – невірапіну, ламівудину, ставудину (всі нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази) – підтвердило ефективність істотного зниження перинатальної трансмісії ВІЛ-1. Ймовірним механізмом такого ефекту є зниження материнського вірусного навантаження (кількість віруса в крові інфікованого).

Американська колегія акушерів та гінекологів представила у 2000 році і підтвердила у 2008 керівництво щодо проведення кесаревого розтину ВІЛ-інфікованим жінкам. Важливим в цих рекомендаціях є факт відсутності користі від такого родорозрішення у жінок з вірусним навантаженням менше 1000 копій /мл або вже після початку пологів чи розриву оболонок. Деякі дані припускають, що ризик захворюваності після кесаревого розтину у жінок з ВІЛ-1 інфекцією може бути підвищеним.

Призначення антиретровірусних препаратів зросло з періоду ранніх 1990 років і було висловлено занепокоєння через те, що надмірне використання зидовудину може призвести до поширення резистентних штамів. Призначення невіпраміну в пологах також може збільшувати частоту резистентності до препаратів. З 2006 року рекомендується проводити тест на резистентність перед початком лікування раніше нелікованих вагітних жінок.

Докладні рекомендації щодо застосування зидовудину для зниження перинатальної передачі ВІЛ-інфекції розроблені американською суспільною службою охорони здоров’я (US Public Health Service) та британською  ВІЛ-асоціацією (British HIV Association). Оновлені рекомендації щодо лікування доступні на наступному сайті: http://www.aidsinfo.nih.gov. Створено реєстр вагітностей з вживанням антиретровірусних препаратів (Antiretroviral Pregnancy Registry) для моніторингу вагітностей: http://www.apregistry.com.

Недоношеність.

Деякі дослідники описують недоношеність при вагітностях, ускладнених материнською ВІЛ-інфекцією, хоча адекватних контрольованих досліджень не проводилось. При одному дослідженні щодо з’ясування результатів вагітностей ВІЛ-інфікованих жінок не виявлено різниці частоти недоношеності, порушень функції плаценти, ускладнень інфікування, крім інфекцій, що передаються статевим шляхом, інших ускладнень у немовлят при порівнянні з групою неінфікованих жінок.

Хоча рідко, але все ж таки повідомляється про зростання частоти тромботичної тромбоцитопенічної пурпури при вагітності у ВІЛ-інфікованих пацієнток. Група лікарів попереджає, що при такому стані може бути помилково діагностована прееклампсія.

Вроджені вади розвитку.

На додаток до ризику вродженої інфекції з’явились повідомлення про асоційований з ВІЛ-інфекцією синдром вроджених вад. Ознаки включали відставання розвитку, аномалії середньої частини обличчя, мікроцефалію, що відповідає критеріям ВІЛ. Матері цих дітей, з великою ймовірністю, зловживали іншими препаратами  при вагітності. Хоча автори одного з таких досліджень вважають, що мальформації у дітей виникли від впливу препаратів, а не від ВІЛ-інфекції, причина дизморфій не була встановлена. Ні лицеві дизморфії, ні інші вроджені вади не асоціювалися з материнською ВІЛ-інфекцією при дослідженні 308 немовлят з групи ризику.

Ряд досліджень також аналізували можливі побічні наслідки антиретровірусної терапії у ВІЛ-позитивних жінок. Хоча досвід застосування найновіших препаратів був обмеженим, давніше використовувані медикаменти вважалися безпечними.

Аналіз народжень 2009 року у великій французькій когорті продемонстрував, що високоактивна антиретровірусна терапія³ не підвищує частоти народження малих для гестаційного віку дітей.

Дослідження з охопленням немовлят, народжених від ВІЛ-інфікованих жінок в Румунії повідомляє про вроджені вади на рівні 39% (96/244 випадків). Частота ВІЛ-інфекції серед немовлят становила 16%. Найчастішими аномаліями були вроджені вади серця (47/96), вади кістково-м‘язової системи (24/96), дефекти нервової системи (20/96), урогенітальні вади (13/96). Ризик вроджених вад не асоціювався з ВІЛ-трансмісією  або прийомом антиретровірусних препаратів до та під час І триместру. У 9 випадках діагностовані важкі вроджені вади, включаючи комбіновану ваду серця, агангліоз кишечника (хвороба Гіршпрунга), атрезію ануса, синдром Денді-Уокера, гангліозидоз, хворобу Німана-Піка, синдром Дауна, істинний гермафродитизм, розщілину піднебіння.

Проспективне дослідження групи ВІЛ-інфікованих матерів та їхніх немовлят в Іспанії продемонструвало частоту вроджених вад на рівні 6,9% (95% ДІ 5,4-9,1). В 19 випадках (31%) виявлено вади статевої та сечової систем, в 17 (27%) – кардіоваскулярної системи. Не виявлено зростання частоти вроджених вад при порівнянні немовлят, які зазнали впливу антиретроврусних препаратів в І триместрі з дітьми, матері яких не отримували лікування. Не виявлено асоціації між впливом окремих антиретровірусних препаратів та вродженими вадами.

Неврологічний розвиток.

Рання  нелікована ВІЛ-інфекція може порушувати неврологічний розвиток. ВІЛ-негативні діти віком 5-13 років, які пренатально та постнатально отримували противірусні препарати, не продемонстрували порушень когнітивного та навчального розвитку. У підлітків, які були перинатально інфіковані ВІЛ і зазнали впливу противірусних препаратів, можливе зростання частоти кардіоваскулярних захворювань.

ВІЛ-інфекція під час вигодовування:

ВІЛ був знайдений в грудному молоці інфікованих жінок, тому вважається, що грудне вигодовування може викликати деякі випадки педіатричної інфекції. ВООЗ рекомендує жінкам з ВІЛ-інфекцією відмовитись від грудного вигодовування, якщо існує безпечне альтернативне харчування для немовляти.

Виходячи з невеликої когорти жінок в Австралії та Руанді визначили трансмісію, асоційовану з грудним вигодовуванням на рівні 27-40%. Дослідження 1993 року виявило, що комбінація ВІЛ-інфікованих клітин в молоці з порушенням IgM відповіді була найважливішим предиктором інфікування.

Деякі дослідники вважають, що компоненти грудного молока можуть відігравати захисну роль у зменшенні прогресування ВІЛ-інфекції у дітей, які отримали вірус пренатально.

У квітні 2007 року дослідження в Південній Африці порівнювало ризик трансмісії ВІЛ-1 та рівень виживання немовлят в асоціації з виключно грудним вигодовуванням та при використанні інших видів вигодовування. Серед 1286 немовлят в цьому дослідженні 14,1% (95% ДІ 12,0-16,4%) на виключно грудному вигодовуванні були інфіковані ВІЛ-1 у віці 6-тижнів і 19,5%  – після 6 місяців. Однак, немовлята на грудному вигодовуванні, які також отримували тверду їжу, мали більшу ймовірність отримати інфекцію, ніж ті немовляти, які отримували виключно грудне молоко, так само як і діти, які до 12 місяців отримували як грудне молоко, так і суміші (змішане вигодовування). Сукупна смертність у віці 3 місяців в групі виключно грудного вигодовування становила 6,1% (95 ДІ 4,74-7,92) проти 15,1% (95% ДІ 7,63-28,73) у немовлят, які отримували не молочні суміші.

Рекомендації щодо грудного вигодовування у ВІЛ-позитивних жінок продовжують змінюватися та вдосконалюватися. Застосування антиретровірусних препаратів при вагітності та лактації значно знижує ризик постнатальної трансмісії при грудному вигодовуванні.

На сьогодні американська академія педіатрії та центри з контролю та профілактики захворювань (CDC) радять матерям в США, інфікованим ВІЛ не годувати дітей грудним молоком, оскільки існують безпечні альтернативні суміші для немовлят. ВООЗ інформує, що в країнах, де національні органи охорони здоров’я заохочують грудне вигодовування та використання антиретровірусних препаратів, ВІЛ-інфікованим матерям радять вигодовувати немовлят, принаймні, до віку 12 місяців.  Не рекомендується штучне вигодовування, якщо невідома його  якість та безпечність в країнах, з обмеженим використанням антиретровірусної терапії. При неможливості забезпечення виключно грудного вигодовування альтернативами є  штучні суміші та обробка молока (пастеризація).

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок):

У чоловіків.

При аутопсії яєчок чоловіків, хворих на СНІД, виявлено зниження сперматогенезу. Цілком можливо, що за такі наслідки можуть бути відповідальними супутні інфекції або /та ослаблення організму в цих чоловіків. Поширення ВІЛ-інфекції у чоловіків асоціювалось зі зниженням концентрації сперматозоїдів та зростанням числа морфологічно аномальних сперматозоїдів, але такі наслідки зменшувались при лікуванні зидовудином. Це припускає токсичність вірусу для тканини яєчок.  Одне дослідження повідомляє про зростання частоти порушення рухливості сперматозоїдів в невеликій групі ВІЛ-позитивних чоловіків, яким розпочато лікування різними комбінаціями антиретроврусних препаратів.

Повідомляється про кілька випадків трансмісії ВІЛ при штучному заплідненні (інсемінації), але обгрунтованість одного випадку сумнівна.  Тим не менше, CDC рекомендує тестувати донорів сперми в момент її отримання, надалі сперму заморожувати і утримувати мінімум 6 місяців, проводити ре-тестування донорів перед застосуванням сперми для запліднення. Деякі клініцисти повідомляють про низьку частоту трансмісії вірусу від чоловіка до жінки при природньому зачатті. Відмивання сперми не продемонструвало ефективності в обмеженні трансмісії ВІЛ при штучному заплідненні.

У жінок.

ВІЛ-інфіковані жінки на фоні антиретровірусної терапії перед штучним заплідненням демонструють нижчий рівень фертильності в порівнянні з неінфікованими жінками. Такий ефект радше виникає від мітохондріальної токсичності деяких антиретровірусних препаратів, ніж від самої ВІЛ-інфекції.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org)
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0  

Адаптовано 21.03.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету

Переглянуто редакційною колегією 20.04.2016 р.

Цитомегаловірусна інфекція — інфекційна хвороба з групи герпевірусних інфекцій, яку спричинює цитомегаловірус (ЦМВ). Ця інфекція характеризується різноманітними проявами — від безсимптомного перебігу до важких  генералізованих форм з пошкодженням внутрішніх органів і центральної нервової системи, особливо за наявності імунодефіциту.

Цитомегаловірусна інфекція під час вагітності (короткий висновок):

Цитомегаловірусна інфекція при вагітності може призвести до інфікування плода з ураженням нервової системи та очей. Питома вага плодів із серйозними наслідками є низькою.

Інформація щодо впливу на плід:

У великої кількості вагітних жінок наявні серологічні ознаки перенесеної інфекції, а в деяких можлива реактивація вірусу при вагітності.  Жінки, які мають антитіла до одного штаму ЦМВ? можуть інфікуватися іншим штамом з можливістю виникнення вродженої інфекції у плода. Жінки з імунітетом до ЦМВ (серологічно підтвердженим) можуть мати ризик народження дитини з вродженою інфекцією при наступних вагітностях.

Вроджена ЦМВ-інфекція виникає в 1% новонароджених, але важке інфікування – з частотою  1-5 випадків на 20000 народжень. Вищу частоту захворюваності спостерігали при дослідженні у дітей з дуже малою вагою при народженні та у матерів з імунодефіцитом, обумовленим ВІЛ-інфекцією.

Якщо інфікування жінки вперше відбулося при вагітності, то ризик трансмісії вірусу до плодf становить 30-50%, а ризик вродженої ЦМВ-інфекції – 5-15%.

Внутрішньоутробне інфікування ЦМВ може асоціюватися з мікроцефалією та іншими аномаліями головного мозку. Однак, більшість новонароджених, які виділяють з сечею цитомегаловірус, не мають мікроцефалії  і інфекція у них, як правило, протікає безсимптомно.

Вроджена ЦМВ-інфекція також може асоціюватися із судомами, хоріоретинитом, сліпотою, та/або глухотою. Також повідомляється про передчасні пологи, внутрішньоутробну загибель та затримку розвитку плода.

Повідомляється про випадок народження трійні, де 1 дитина не була уражена, 1 – ЦМВ-позитивна, але без симптомів, 1 – з симптомами ЦМВ-інфекції.

Окремі повідомлення та нерандомізовані дослідження припускають, що введення цитомегаловірусного імуноглобуліну може зменшити симптоми та частоту ЦМВ-інфекції у дітей вагітних жінок з первинним інфікуванням. Рандомізоване плацебо-контрольоване дослідження не змогло підтвердити користь від такого лікування.

Виходячи з результатів тільки невеликої кількості народжень, несприятливі наслідки у новонароджених були більш ймовірними при наявності в період вагітності у матері симптомів ЦМВ-інфекції в порівнянні з безсимптомним перебігом. При деяких дослідженнях не виявили зв’язку між тим, в якому триместрі виникла інфекція та ступенем ураження немовляти, але інші коментатори вважають ризик перебігу інфекції з видимими симптомами (на відміну від асимптоматичного перебігу) вищим, якщо первинне інфікування відбулося в перші 6 місяців вагітності.

Повідомляється про дослідження з проведенням серій ультразвукових обстежень, яке виявило значно вищий ризик аномалій плода у випадку, коли материнська ЦМВ-інфекція  виникала від періоду преконцепції і протягом І триместру.

Дослідження випадок-контроль щодо раку яєчок у хлопчиків продемонструвало очевидний захисний ефект материнських імуноглобулінів G (IgG) в консервованій сироватці. Автори припустили, що постнатальна ЦМВ-інфекція може бути пов’язана з розвитком раку яєчок, а материнські антитіла можуть відігравати захисну роль.

У 18 дітей з дуже низькою вагою при народженні та вродженою ЦМВ-інфекцією (Алабама) виявили вищу частоту наступних аномалій при порівнянні з контрольною групою: втрату слуху (67% проти 9%), порушення нейровізуалізації (72% проти 25%), порушення розвитку рухових функцій (43% проти 9%). Контрольну групу склали  4583 немовлята з дуже низькою вагою при народженні. В цьому дослідженні вроджена ЦМВ-інфекція не асоціювалась із загибеллю немовлят.

Вертикальну трансмісію цитомегаловірусу від матері до плода можна встановити з  90% вірогідністю, використовуючи методи виділення вірусу чи полімеразну ланцюгову реакцію на зразках амніотичної рідини. Ультразвукове дослідження може ідентифікувати вроджені вади розвитку, однак, в інфікованих немовлят в 20% випадків можуть виникати неврологічні порушення навіть при відсутності ультразвукової візуалізації дефектів. Ризик інфікування збільшується, якщо матері або немовляті проводять переливання крові, без доведеної серонегативності до ЦМВ (лейкоцити є носіями ЦМВ-вірусу).

Цитомегаловірусна інфекція під час вигодовування: 

У доношених дітей ризик інфікування ЦМВ залежить від тривалості грудного вигодовування. Недоношені діти більш схильні до інфікування та прояву симптомів ЦМВ-інфекції в порівнянні з доношеними немовлятами.  Занепокоєння щодо наявності проникнення цитомегаловірусу до грудного молока призвело до дослідження сироваткових та клітинних фракцій грудного молока, для визначення, яка з них відіграє основну роль в передачі. Вірус частіше виділяли із зразків сироватки, ніж з клітинної фракції. Хоча повідомлення 1980 років інформують, що заморожування і подальше розморожування грудного молока інактивує цитомегаловірус, клінічні та експериментальні дані ставлять під сумнів адекватність такого методу попередження передачі вірусу.  Альтернативним методом може бути пастеризація грудного молока – нагрівання до 72°С.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Сайт “MotherToBaby a service of the Organization of Teratology Information Specialists (OTIS)” (http://www.mothertobaby.org/).

Адаптовано 07.03.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 09.03.2016 р.

Група/призначення:

Серотоніновий антагоніст та Н1-блокатор (антигістамінний ефект).

Альтернативні назви / синоніми: періактін.

Діюча речовина: ципрогептадин.

Рекомендації при вагітності:

Обмежені дані про застосування у людини; дані від експериментальних тварин припускають низький ризик.

Рекомендації при лактації:

Відсутні дані про застосування у людини; ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

У плодів щурів призводить до токсичності, включаючи ураження підшлункової залози.  Досвід застосування у людини обмежений і він свідчить про низький ризик структурних аномалій у плода. В 3 жінок, які приймали препарат, наступили передчасні пологи. Оскільки передчасні пологи асоціюються з іншими антагоністами серотоніну (наприклад, селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну), не виключена така асоціація і з ципрогептадином. У 1970 роках експериментально використовували серотонін-блокуючий ефект ципрогептадину для попередження звичних викиднів у пацієнток з підвищеною продукцією серотоніну. В експериментах над щурами ципрогептадин зупиняв індуковані серотоніном аборти, але не пролонгував нормальної вагітності. Серотоніновий антагонізм ципрогексадину також використовується для лікування аноргазмії, демпінг-синдрому після резекції шлунку, кишковій гіпермобільності при карциноїдному синдромі*.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Деякі експерименти у щурів продемонстрували можливу токсичність для підшлункової залози плода при дозах, які не порушують функції підшлункової залози матері. Пренатальний вплив ципрогептадину може виснажувати вироблення інсуліну у плода і діабетогенний ефект препарату може тривати протягом 50 днів. На відміну від інших препаратів, які виснажують продукцію інсуліну, включаючи алоксан та стрептозотоцин (похідне нітрозосечовини), ципрогептадин проникає до плаценти і досягає плода в кількості, яка може викликати ураження бета-клітин підшлункової залози. Хоча низькі дози препарату не асоціюються з порушенням розвитку, ембріотоксичні дози ципрогептадину були тератогенними для щурів.

Репродуктивні дослідження у мишей, щурів та кролів при пероральних та підшкірних дозах, які в 32 рази перевищували рекомендовану для людини, не виявили порушень фертильності та шкоди для плода. На противагу цьому, дослідження 1982 року повідомляє про залежну від дози фетотоксичність у вигляді затримки розвитку скелету, гідронефрозу, токсичних змін печінки та головного мозку, зростання загибелі плодів щурів, які отримували ципрогептадин в дозах 2-50 мг/кг/день  інтраперитонеально в період органогенезу.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

Дві пацієнтки завагітніли на фоні лікування ципрогептадином від синдрому Кушинга*. Одна пацієнтка припинила лікування у терміні 3 місяців вагітності, інша- продовжувала протягом вагітності. Обидві жінки народили передчасно – у 33-34 тижні (вплив препарату протягом вагітності) та 36 тижнів. У дитини, яка зазнала впливу препарату протягом вагітності у віці 4 місяців розвинувся фатальний гастроентерит. У 1990 році описали використання ципрогексадину для лікування вагітної з синдромом Кушинга, вторинного до двобічної гіперплазії наднирників. Дитина народилась передчасно на 33 тижні. Ще в одному випадку жінку з синдромом Кушинга успішно лікували ципрогептадином за 2 роки до запліднення і народила здорового хлопчика.

 В моніторинговому дослідженні Michigan Medicaid recipients, яке охопило 229101 завершену вагітність  в період між 1985 та 1992 роками, виявлено 285 новонароджених, які зазнали впливу ципрогептадину в І триместрі вагітності. Зареєстровано 12 (4,2%) великих вроджених вад при очікуваних 12. Специфічні дані доступні для 6 категорій вроджених вад (виявлені/очікувані): 2/3 вроджені вади серцево-судинної системи, 0/0 полідактилія, 0/0 розщілина хребта, 2/0,6 орофаціальні розщілини, 0/0 редукційна вада кінцівки, 2/0,7 гіпоспадія. Можна припустити асоціацію з орофаціальними розщілинами і гіпоспадією, але слід враховувати можливий вплив інших факторів, таких як захворювання матері, прийом інших препаратів, випадковість.

Повідомляється про спробу суїциду жінкою в терміні 4 тижнів ципрогептадином (400 мг), діазепамом (200 мг, транквілізатор), триметозином (12000 мг, заспокійливий препарат, знятий з виробництва). У терміні 40 тижнів народився хлопчик вагою 2,65 кг без вроджених вад.

Також повідомляється про спробу суїциду в ІІ триместрі і народження немовляти з гіпоспадією та малими аномаліями.

Ципрогептадин призначається для зниження рівня пролактину при синдромі галактореї-аменореї.

Застосування препарату під час вигодовування:

Відсутня інформація про використання ципрогептадину при лактації та проникнення його до грудного молока.

Виробник вважає ципрогептадин протипоказаним при лактації, ймовірно через «вищий ризик для немовлят в цілому, а також для новонароджених та недоношених дітей, зокрема».

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 07.03.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 09.03.2016 р.

Група/призначення:

Антигістамінний препарат, Н1-блокатор ІІ покоління.

Альтернативні назви / синоніми: немає.

Діюча речовина: фенілтолоксамін.

Рекомендації при вагітності:

Відсутні дані про застосування у людини; відсутні співставні дані від експериментальних тварин.

Рекомендації при лактації:

Відсутні дані про застосування у людини; ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Відсутній досвід застосування фенілтоксоламіну при вагітності. В цілому антигістамінні препарати визнані сумісними з вагітністю.

Одне епідеміологічне дослідження асоціює прийом антигістамінних препаратів як групи протягом останніх двох тижнів вагітності з ретролентальною фіброплазією* у недоношених немовлят.

Інформація щодо досліджень на тваринах: відсутня    інформація.

Інформація щодо впливу на плід:

Відсутня інформація про використання у людини. Невідомо, чи фенілтолоксамін проникає до плаценти, але його молекулярна вага це припускає.

Згідно з одним посиланням Спільний перинатальний проект (Collaborative Perinatal Project) не виявив зростання частоти вроджених вад при прийомі фенілтолоксаміну в період вагітності.

Застосування препарату під час вигодовування:

Відсутня інформація. Молекулярна вага фенілтолоксаміну припускає його проникнення в грудне молоко.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 07.03.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 09.03.2016 р.

Група/призначення:

Антигістамінний препарат. Належить до тієї ж групи, що і бромфенірамін, хлорфенірамін, дексхлорфенірамін.

Альтернативні назви / синоніми: немає.

Діюча речовина: трипролідин.

Рекомендації при вагітності: сумісний.

Рекомендації при лактації:

Обмежені дані про застосування у людин; ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Досвід застосування у людини припускає низький ризик для плода. В цілому, антигістамінні препарати визнані сумісними з вагітністю.

Одне епідеміологічне дослідження асоціює прийом антигістамінних препаратів, як групи, протягом останніх двох тижнів вагітності з ретролентальною фіброплазією* у недоношених немовлят.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Дослідження, проведені виробником не виявили тератогенності трипролідину.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

Невідомо, чи трипролідин проникає до плаценти, але молекулярна вага це припускає.

Спільний перинатальний проект (Collaborative Perinatal Project) моніторував 50282 пари мати-дитина, у 16 випадках приймався трипролідин в І триместрі. Не виявлено асоціації з великими та малими вродженими вадами.

Дослідження 1971 року повідомляє, що значно менша кількість дітей з вродженими вадами зазнала впливу антигістамінних препаратів  в І триместрі в порівнянні з контрольною групою. Трипролідин був третім найбільш вживаним препаратом.

Виробник стверджує, що за більш ніж 20 років знаходження препарату на ринку не було отримано даних, які би свідчили про його тератогенність.

Два дослідження (1981 та 1985 років) описують вживання медикаментів у І триместрі в групах з 6837 та 6509 жінок, відповідно. Лікування призначала організація the Group Health Cooperative of Puget Sound. Обидва дослідження охопили 30-місячний період – 1977-1979 та 1980-1982 роки, відповідно. Серед 13346 жінок 628 (4,7%) приймали в І триместрі (виходячи з виписаних рецептів) препарати, які містили трипролідин та псевдоефедрин (симпатоміметик). Виявлено 9 великих вроджених вад розвитку (1,4%), без уточнення. З аналізу виключили випадки спонтанних та медичних абортів, мертвонароджень, та «малі» аномалії, такі як клишоногість, синдактилію, полідактилію, клинодактилію, незначні дефекти вух, гіпоспадію І ступеня, кили.

При 2 моніторингових дослідженнях Michigan Medicaid recipients, які охопили 333440 завершених вагітностей в періоди між 1980-1983 та 1985-1992 роками, виявлено 910 новонароджених, які зазнали впливу трипролідину в І триместрі вагітності. Серед 900 новонароджених 1 групи (1980-1983 рр.) зареєстровано 65 (7,2%) великих вроджених вад при очікуваних 59. Специфічні дані доступні для 6 категорій вроджених вад (виявлені/очікувані): 10/8 вроджені вади серцево-судинної системи, 0/0 полідактилія, 0/0 розщілина хребта, 0/0 орофаціальні розщілини, 0/0 редукційна вада кінцівки, 0/0 гіпоспадія. В 2 групі (1985-1992 рр.) жодне з 10 немовлят не мало вродженої вади.

Застосування препарату під час вигодовування:

Трипролідин проникає в грудне молоко. Трьом матерям, які годували здорових немовлят, призначили антигістамінно-протизастійний засіб з вмістом 2,5 мг трипролідину та 60 мг псевдоефедрину. Грудне вигодовування тривало протягом 14, 14 та 18 тижнів, відповідно, в 3 випадках. Трипролідин виявляли в молоці в усіх 3 випадках. Автори підрахували дозу, яку отримає немовля – 0,06 – 0,2% материнської.

Американська академія педіатрії вважає трипролідин сумісним з грудним вигодовуванням.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 07.03.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 09.03.2016 р.

Група/призначення:

Антигістамінний препарат, фенотіазиновий. Первинно призначався як протисвербіжний засіб.

Згідно “Reprotox” вилучений з фармацевтичного ринку США.

Альтернативні назви / синоніми:

Алімепразин, темаріл/темарил.

Діюча речовина: тримепразин.

Рекомендації при вагітності:

Обмежені дані про застосування у людини; ймовірно сумісний.

Рекомендації при лактації:

Обмежені дані про застосування у людини; ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Досвід застосування в І триместрі обмежений 14 вагітностями. В цілому антигістамінні препарати визнані сумісними з вагітністю. Одне епідеміологічне дослідження асоціює прийом антигістамінних препаратів як групи протягом останніх двох тижнів вагітності з ретролентальною фіброплазією* у недоношених немовлят.

Інформація щодо досліджень на тваринах: відсутня інформація.

Інформація щодо впливу на плід:

Досвід застосування обмежений.

Спільний перинатальний проект (Collaborative Perinatal Project) моніторував 50282 пари мати-дитина, у 14 випадках приймався тримепразин в І триместрі, в 140 – в будь-який період вагітності. Не виявлено асоціації з великими та малими вродженими вадами в цій невеликій групі вагітностей.

Дослідження 1971 року повідомляє, що значно менша кількість дітей з вродженими вадами зазнала впливу антигістамінних препаратів  в І триместрі в порівнянні з контрольною групою. Тримепразин був восьмим найбільш вживаним препаратом.

Застосування препарату під час вигодовування:

Тримепразин проникає до грудного молока в невеликій кількості, що, малоймовірно, може зашкодити немовляті.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 07.03.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 09.03.2016 р.

Вітряна віспа – гостре інфекційне захворювання, яке викликається вірусом Varicella-Zoster, з повітряно-крапельним шляхом передачі, характеризується наявністю своєрідного плямисто-папульозно-везикульозного висипу (див. статтю Вітряна віспа та вагітність.

Рекомендації при вагітності:

Обмежені дані про застосування у людини; ймовірно сумісний.

Рекомендації при лактації:

Відсутні дані про застосування у людини.

Імуноглобулін проти вітряної віспи під час вагітності (короткий висновок):

Імуноглобулін проти вірусу вітряної віспи не наносить шкоди плоду при вагітності. Призначений для пасивної імунізації проти вірусу вітряної віспи.  Імуноглобулін використовують для пацієнтів з імунодефіцитом та немовлят, народжених матерями, з діагностовано вітряною віспою за кілька днів після пологів.

Інформація щодо впливу на плід:

Досвід застосування при вагітності обмежений.

Призначення імуноглобуліну проти вітряної віспи вагітним може попередити або пом’якшити перебіг інфекції у матері та знизити частоту вродженого синдрому вітряної віспи* у немовляти. Рекомендується призначення імуноглобуліну протягом 72-96 годин після контакту з хворим вітряною віспою, а у 2012 році FDA схвалив таке призначення до 10 днів після контакту.

Повідомлення з Індії інформує про двійню, з якої обом дітям почали введення доз імуноглобуліну через 8 годин після народження. В обох немовлят розвинулась фатальна легенева кровотеча через 15 хвилин після введення всіх доз. Було припущено виникнення рідкісної анафілактичної реакції на глобулін.

Невелике дослідження 2002 року порівнювало ефективність використаного внутрішньовенно імуноглобуліну Varizig зі старішою формою VZIG, введеною внутрішньом’язово і виявило їх співставність. Varizig схвалений тільки для внутрішньом’язевого введення.

Хоча досвід використання імуноглобуліну проти вітряної віспи при вагітності обмежений, він не припускає  несприятливих репродуктивних наслідків. Рідко може виникати алергічна реакція та анафілаксія.

Застосування препарату під час вигодовування:

Відсутня інформація про проникнення імуноглобуліну до грудного молока.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Сайт “MotherToBaby a service of the Organization of Teratology Information Specialists (OTIS)” (http://www.mothertobaby.org/).  

Адаптовано 07.03.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 09.03.2016 р.

Група/призначення:

Антигістамінний препарат, Н1-блокатор. Це право обертаючий енантіомер* хлорфеніраміну (антигістамнний препарат).

Альтернативні назви / синоніми: полармін.

Діюча речовина: дексхлорфенірамін.

Рекомендації при вагітності: сумісний.

Рекомендації при лактації:

Відсутні дані про застосування у людини; ймовірно сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Антигістамінні препарати в цілому визнані сумісними з вагітністю.

Одне епідеміологічне дослідження асоціює прийом антигістамінних препаратів як групи протягом останніх двох тижнів вагітності з ретролентальною фіброплазією** у недоношених немовлят.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

Не виявлено тератогенних наслідків у потомства мишей, лікованих при вагітності хлорфеніраміном.

Інформація щодо впливу на плід:

Наводимо дані різних досліджень.

В моніторинговому дослідженні Michigan Medicaid recipients, яке охопило 229101 завершену вагітність  в період між 1985 та 1992 роками виявлено 1080 новонароджених з  впливом дексхлорфеніраміну  в І триместрі вагітності. Зареєстровано 50 (4,6%) великих вроджених вад при очікуваних 43. Специфічні дані доступні для 6 категорій вроджених вад (виявлені/очікувані): 10/11 вроджені вади серцево-судинної системи, 3/3 полідактилія, 0/0,5 розщілина хребта, 2/2 орофаціальні розщілини, 0/2 редукційні вади кінцівок, 4/3 гіпоспадія. Ці дані не підтримують асоціації з вродженими вадами.

Одне дослідження повідомляє про 14 випадків прийому дексхлорфеніраміну в І триместрі без асоціації з вродженими вадами.

Частота  ретролентальної фіброплазії у недоношених немовлят, які отримували антигістамінні препарати останні 2 тижні вагітності склала 22% (19 з 86-ти) проти 11% (324 з 2940) у немовлят, які не зазнали впливу в цей термін вагітності.

Застосування препарату під час вигодовування:

Відсутня інформація. Як і інші антигістамінні препарати, дексхлорфенірамін, ймовірно, сумісний з грудним вигодовуванням.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 07.03.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 09.03.2016 р.

Вітряна віспа – гостре інфекційне захворювання, яке викликається вірусом Varicella-Zoster, з повітряно-крапельним шляхом передачі, характеризується наявністю своєрідного плямисто-папульозно-везикульозного висипу.

Синоніми: герпетична інфекція.

Вітряна віспа під час вагітності (короткий висновок):

Вітряна віспа при вагітності може призвести до рубцювання шкіри плода, патології кінцівок, очей, мозку, нирок. При материнській інфекції ураження плода складає 1-3%. Вітряна віспа за тиждень до та тиждень після пологів асоціюється з неонатальною інфекцією – синдромом вродженої вітряної віспи.

Varicella-zoster virus (VZV) є збудником вітряної віспи та оперізуючого герпесу (herpes zoster).

Первинна інфекція при вагітності може перебігати важче, ніж у невагітних дорослих.

Протягом вагітності є два періоди, найбільш несприятливі для малюка у разі зараження мами вітряною віспою – І триместр і останній тиждень перед пологами. Найменший ризик для плода відзначається між 20 і 35 тижнями.

Для лікування новонароджених рекомендується вводити імуноглобулін проти вітряної віспи (VariZIG або VZIG).

Для профілактики призначається вакцина проти вітряної віспи.

Інформація щодо впливу на плід:

При материнській інфекції залучається як плацента, так і плід. Це може призводити до некрозу задіяних органів та рубцювання шкіри. Передача вірусу до плода відбувається в 1 випадку з 4 материнської первинної інфекції.

На додаток до дикого штаму вірусу, який викликає інфекцію протягом вагітності, можливий розвиток захворювання від живого штаму вірусу після призначення вакцини.

Синдром вроджених аномалій, асоційований з вітряною віспою на ранніх термінах вагітності, відомий з 1947 року.  В той час не було зрозуміло, чи вроджені вади пов’язані з вітряною віспою в І триместрі. До 1987 року в світовій літературі згадується тільки про 27 випадків. Аналіз 43 вагітностей, ускладнених вітряною віспою, включаючи 11 випадків інфекції в І триместрі, виявив 1 новонародженого з «синдромом вродженої вітряної віспи»*. В цьому дослідженні у 21% немовлят виявили серологічні докази інфекції. Клінічна маніфестація внутрішньоутробної інфекції у дітей без вроджених вад проявляється шкірними ураженнями та пневмонією при народженні. Крім того, в одного немовляти розвинувся оперізуючий герпес у віці 7 місяців. Також повідомляється про постнатальну герпетичну інфекцію після материнської вітряної віспи.

Повідомляється про випадок народження монохоріальної диамніотичної двійні, де тільки в однієї дитини виявили наступні вроджені вади: лущення шкіри голови, однобічну мікрофтальмію, мікротію, геміфаціальну мікросомію.

Деякі автори вважають, що частота вроджених вад при вітряній віспі, перенесеній мамою в період вагітності, не є значно вищою за загально популяційну. Так, повідомляється про 40 вагітностей з інфекцією в І триместрі. Виявлено 1 випадок вродженої вади – дефект передньої черевної стінки, яка не вважається пов’язаною з материнською інфекцією.  Спостереження за 27 дітьми до віку 1 року не виявило відхилень.

Проспективне дослідження повідомляє про 158 народжених живими дітей, матері яких перехворіли вітряною віспою при вагітності.  5 дітей мали вади, ймовірно, не пов’язані з інфекцією: двобічну мікротію, кишкову непрохідність, стеноз трахеї, розщілину язичка, пахову килу. Тільки в 1 дитини виявлено синдром вродженої вітряної віспи, включно з рубцюванням шкіри та сітківки і синдромом Горнера**.

Наступні публікації цієї ж групи вчених повідомляють про 194 вагітності з вітряною віспою (171 – до 20 тижнів) і про 2 уражених народжених живими дітей.

Інша група вчених повідомляє про ризик ураження при вітряній віспі у матері до 20 тижня на рівні 1-2%.

На підтримку вищенаведених досліджень рев’ю 1993 року вважає, що ризик вродженого синдрому вітряної віспи становить 3% після материнської інфекції в І триместрі.

При 2 наступних проспективних дослідженнях спостерігали за 397 вагітними з клінічними проявами вітряної віспи. Виявлено 1 випадок вродженого синдрому вітряної віспи  – дівчинка вагою 3360 грам з ураженням сітківки лівого ока та типовим рубцюванням шкіри після інфекції у терміні 24 тижнів вагітності.

Подвоєння частоти передчасних пологів асоціювали з вітряною віспою матері в першій половині вагітності. Спостерігали 3 випадки загибелі плодів та/або водянки плода: 1 у 20 тижнів після інфекції в 11 тижнів, 1 у 17 тижнів (вітряна віспа у 5 тижнів), 1 у 16 тижнів (інфекція у 13 тижнів).

Одне повідомлення інформує про вищу частоту гіпертензії вагітних при доношених та недоношених вагітностях у випадку зараження вірусом varicella zoster (співвідношення шансів 3,57, 95% ДІ 1,10-11,70)  та вірусом герпесу (herpes virus) (5,70, 95% ДІ 1,85-17,57).

Хоча вважається, що при зараженні вітряною віспою після І триместру та більше, ніж за 5 днів до пологів плід вражається найменше, повідомляється про вроджені вади, включно з мікроцефалією, аномаліями ока та шкіри, кишковою метаплазією (стравохід Баррета***), серцевими дефектами внаслідок вітряної віспи в ІІ триместрі.

Французькі вчені встановили частоту синдрому вродженої вітряної віспи при інфікуванні між 11 та 19 тижнями вагітності на рівні 3%. Найбільш відоме на сьогодні проспективне дослідження з охопленням 1700 випадків вітряної віспи в період вагітності повідомляє про найвищий ризик трансмісії до плода 2% при інфікуванні в період 13-20 тижнів вагітності. Ризик ураження дитини при материнській герпетичній інфекції є нижчим, ніж при материнській вітряній віспі.

Хоча в деяких дітей, чиї матері мали прояви герпетичної інфекції при вагітності, були певні ознаки ембіропатії, в жодному випадку не діагностовано вродженого синдрому вітряної віспи з підтвердженим внутрішньоутробним ураженням.

Велике проспективне дослідження з охопленням 119 вагітних з герпетичною інфекцією у терміні 0-12 тижнів, 117 – 13-24 тижні, 130 – після 24 тижня не виявило новонароджених з вродженим синдромом вітряної віспи.

Щодо можливих довгострокових наслідків впливу вітряної віспи при вагітності: повідомляється про відсутність поведінкових порушень у 83 дітей віком 3 років та старших. При одному дослідженні із залученням 201 дитини з неврологічними проблемами невідомої етіології виявили 4 дітей із судомами та порушенням м’язового тонусу, матері яких, як вважається, хворіли вітряною віспою при вагітності. Ці випадки ідентифікували, виходячи з наявності антитіл до вірусу у немовлят та підвищеного рівня антитіл у матерів, в зразках, отриманих при вагітності.

Деякі повідомлення піднімають питання про можливу асоціацію між пренатальним впливом вірусу varicella-zoster та глухотою і лейкемією. Один центр в Австралії аналізував випадки дитячої глухоти. Щодо асоціації з лейкемією: серед 270 дітей з пренатальним впливом вірусу вітряної віспи виявлено 2 випадки лейкемії, що перевищує очікувану частоту. У продовження цього дослідження, інші учасники опитували матерів дітей із злоякісними захворюваннями та здорових дітей про вірусні інфекції в період вагітності.  Сім матерів дітей з онкологічними захворюваннями  повідомили про перенесену в період вагітності вітряну віспу і жодна- із жінок контрольної групи. Хоча автори вважають, що ці дані підтверджують попередньо отримані результати, онкологічні захворювання були різноманітними: 3 випадки медулобластоми, 3 лейкемії, 1 пухлина Вільмса. Крім того, жінок просили пригадати про перенесені захворювання через кілька років після вагітності. Можливий зв’язок між материнською вітряною віспою та лейкемією також припускається, виходячи  з сезонності виникнення обох станів.

Наступне дослідження в групі матерів дітей з лейкозом виявило 2 з 82 жінок, які перенесли вітряну віспу при вагітності, а в контрольній групі з 388 жінок не виявлено жодного випадку.  Наступне дослідження 346 вагітностей з вітряною віспою виявило 6 дітей з подальшим діагнозом злоякісних захворювань (1 випадок лімфогранулематозу (хвороба Ходжкіна), 2 випадки лейкемії, 1 рак шийки матки, 2 карциноми «in-situ» шийки матки, що не є раком). При порівнянні дітей, які були під впливом вірусу вітряної віспи та цитомегаловірусу виявили 16 випадків онкологічних захворювань в групі вітряної віспи проти 7 в контрольній групі. Автори вважають цю різницю значною.

Було відзначено, що, якщо висипка у матері виникає протягом 5 днів після пологів у немовлят можуть виникати ускладнення синдрому вродженої вітряної віспи. Важкість захворювання пов’язана з проникненням вірусу через плаценту без передачі материнських антитіл. У випадках,  якщо у матері маніфестує вітряна віспа в період за 7 днів до пологів та 7 днів після пологів рекомендовано вводити немовлятам імуноглобулін проти вітряної віспи (VariZIG або VZIG).

При неонатальній вітряній віспі необхідно ізолювати маму та дитину (разом) від інших, про чий імунітет проти вітряної віспи невідомо. На сьогодні рекомендується ізолювати маму від дитини, що раніше (у 2012 році) рекомендувала американська академія педіатрії.

Вітряна віспа під час вигодовування: 

Деякі дослідження не продемонстрували проникнення вірусу вітряної віспи до грудного молока, однак, одне дослідження виявило ДНК вірусу в грудному молоці жінки з вітряною віспою. При герпетичній інфекції дозволяється продовжувати грудне вигодовування, але слід уникати прямого контакту з  вогнищами ураження матері. Повідомляється про випадок ураження ділянки ареоли, продовження грудного вигодовування і відсутності інфікування немовляти. Мати отримувала ацикловір (противірусний препарат).

Грудне молоко може містити антитіла до вірусу вітряної віспи, які захистять немовля від інфікування. Відсутність вірусу в грудному молоці після вакцинації припускає проведення післяпологової  вакцинації сприйнятливих жінок, незважаючи на грудне вигодовування.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): відсутня інформація.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Сайт “MotherToBaby a service of the Organization of Teratology Information Specialists (OTIS)” (http://www.mothertobaby.org/). 

Адаптовано 07.03.2016 р.:
Е.Й. Пацкун, лікар-генетик, кандидат медичних наук, доцент кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету.

Переглянуто редакційною колегією 09.03.2016 р.