АНАЛЬГІН

Група/призначення:

Анальгетики-антипіретики; структурно подібний до амінопірину. Анальгін більше не продається в США та більшій частині Європи, але все ще використовується в якості анальгетика в Бразилії, Італії, Ізраїлі, Україні, Росії та ін.

Альтернативні назви / синоніми:

Метамізол натрію, метамізол, дипірон, рональгін, алгокалмін, алгопірин, метапірин, метилмелубрин, міналгін, носан, новалдин, норамідопіринметансульфатнатрій, новамідазофен, новапірин, ноболон, девальгін, івальгІн, панталган, піретин, піридон, тоталгін, веталгін, анальгетин, неомелубрин, новалгін, новаміносульфон, піралгін, піризан, сульпірин, торалгін.

Діюча речовина: метамізолу натрієва сіль (анальгін).

Рекомендації при вагітності: не сумісний.

Рекомендації при лактації: не сумісний.

Прийом під час вагітності (короткий висновок):

Використання анальгіну в двох епідеміологічних дослідженнях під час вагітності було пов’язано з підвищеним ризиком дитячої лейкемії. Також повідомлялося про інші несприятливі результати.

Інформація щодо досліджень на тваринах:

В одному дослідженні, дипірон вводився вагітним мишам в дозах до 1000 мг/кг/день, що призвело до збільшення частоти вроджених аномалій у потомства. Оскільки загальна частота цих дефектів була низькою і виникнення цих дефектів не було дозозалежним, результати дослідження, вважають сумнівними.

При випробуванні на зародкових клітинах мишей під час мейозу, дипірон продукував низьку частоту аномалій сумнівного значення. Анальгін заблокував плацентарний поділ клітин на початкових етапах розвитку плаценти.

Інформація щодо впливу на плід:

Вплив анальгіну у першому триместрі був визначений у 108 жінок, які звернулися до інформаційних тератологічних служб. Коли результати 98 з цих вагітностей були співставлені з контрольною популяцією, ніякого збільшення ризику великих аномалій не було знайдено. В угорському дослідженні випадок-контроль (спостереження за вродженими вадами) повідомлялося про зв’язок між використанням анальгіну у першому триместрі і діафрагмальними дефектами (співвідношення 2,7; 95% ДІ 1,0-6,8) і вадами серцево-судинної системи (співвідношення 1,3; 95% ДІ 1,0-1,7). Ці зв’язки не були статистично значущими, і аналіз тільки медично задокументованого використання анальгіну не підтвердив ці можливі зв’язки, припускаючи, що вони були випадковими.

Бразильське дослідження 2009 року включало 555 вагітностей, які піддавались впливу анальгіну. Аналіз результатів із використанням даних медичної документації не виявив збільшення рівнів вроджених аномалій, внутрішньоутробної смерті, передчасних пологів або низької ваги при народженні.

У бразильському дослідженні 1996 року вказано на зв’язок застосування анальгіну під час вагітності з виникненням пухлини Вільмса у потомства (співвідношення 10,9; 95% довірчий інтервал 2,4-50). Цей зв’язок був відзначений у жінок із сімей з низьким рівнем доходів, які могли отримати анальгін як зразки в найближчих клініках, котрі надають безоплатну медичну допомогу.

Оскільки  відомо, що дипірон спричиняв агранулоцитоз у дорослих, було занепокоєння, що подібні ефекти можуть виникати у новонароджених, які піддавались такому впливу. В одному із досліджень знайдено  значущий зв’язок між пренатальним впливом декількох препаратів, в тому числі анальгіну, і підвищеним ризиком гострої лейкемії у немовлят. Однак подальше дослідження бразильських дослідників 2006 року не підтвердило ці дані. Деякі генетичні варіації уповільнюють метаболізм анальгіну, але розгляд цих генетичних варіацій не показує, що вплив дипірону підвищує ризик дитячої лейкемії. У бразильському звіті 2014 року використовуються дані з інтерв’ю 231 матері дітей з лейкемією, щоб визначити вживання медичних препаратів з метою знеболення впродовж вагітності та в період лактації. Два найбільш часто використовуваними препаратами були дипірон (анальгін) та ацетамінофен (парацетамол). Не ідентифіковано достовірного зв’язку між використанням ацетамінофену та гострим лімфобластним лейкозом, але виняткове використання анальгіну показало співвідношення 1,63 (95% ДІ 1,06-2,53) і споживання анальгіну в період лактації показало співвідношення 2,00 (95% ДІ 1,18-3,39). Автори намагалися обмежити вибір і зменшити похибку, вибираючи контроль випадків від дітей аналогічного віку з важкими захворюваннями з тих же лікарень.

Повідомлялося, що анальгін, призначений вагітним жінкам, виводився повільніше, ніж у невагітних жінок; однак інше дослідження показало значну варіабельність екскреції без чіткої зміни, індукованої вагітністю. Як і деякі інші інгібітори простагландинсинтетази, цей агент був пов’язаний із маловіддям та закриттям/звуженням артеріальної протоки.

Застосування препарату під час вигодовування:

Метаболіти анальгіну з’являються в материнському молоці в концентраціях, подібних до концентрацій у сироватці крові. Ці метаболіти включають 4-метиламіноантипірин, 4-аміноантипірин, 4-формаліноантипірин і 4-ацетиламіноантипірин. У окремому випадку ціаноз у немовляти був приписаний впливу анальгіну з молока. Молоко : плазмове співвідношення анальгіну в цьому випадку склало 1,3. Американська академія педіатрії класифікувала анальгін з-поміж ліків, що, як правило, сумісні з грудним вигодовуванням. Як зазначалося вище, у бразильський доповіді 2014 року повідомляється про підвищений ризик гострого лімфолейкозу серед жінок, які приймали виключно анальгін у період лактації.

Вплив на фертильність (чоловіків та жінок): дані відсутні.

Адаптовано за матеріалами:

1. Інформаційна система Центру репродуктивної токсикології “Reprotox” (http://www.reprotox.org).
2. Briggs G, Freeman R, Yaffe S. Drugs in Pregnancy and Lactation: a Reference Guide to Fetal and Neonatal Risk. Ninth edition, 2011, Wolters Kluwer, Lippincott Williams & Wilkins. 1728 pages. ISBN: 978-1-60831-708-0.

Адаптовано 11.02.2016 р.:
Т.О. Закутній, студент 6 курсу медичного факультету №2 Буковинського державного медичного університету.

Переглянуто редакційною колегією 27.05.2016 р.